§ 7. Соціальні норми та їх види

Суспільство не може існувати без правил, метою яких є впо­рядкування поведінки людей у різних сферах життєдіяльності. Тільки у людей дії і вчинки оцінюються з точки зору відповід­

ності нормам.

Соціальні норми - регулятори відносин між людьми, група­ми, соціальними спільностями, їх класифікують залежно від характеру суспільних відносин, які регулюють ці Норми^[16], а також зважаючи на спосіб їх встановлення (створення) і на заходи їх охорони від порушень. Відповідно до цих критеріїв до соціаль­них норм відносять економічні, політичні, правові, моральні, релігійні, норми звичаїв і традицій тощо.

Соціальним нормам притаманні такі ознаки:

1) вони є загальними правилами поведінки. Соціальні нор­ми визначають, якою має бути поведінка суб’єктів з точки зору інтересів суспільства. При цьому соціальні норми діють безпе­рервно в часі, звернені до невизначеного кола осіб, характери­зуються багатократністю дії;

2) предметом регулювання соціальних норм є суспільні від­носини - відносини, в яких одному соціальному суб’єкту проти­стоїть або з яким взаємодіє один чи кілька інших соціальних суб’єктів;

3) вони виникають унаслідок свідомо вольової діяльності людей. Соціальні норми, по-перше, можуть виникати в процесі цільової діяльності людей, по-друге, можуть виникати з актів поведінки, які неодноразово повторюються, при цьому відокрем­люються від самої поведінки і виступають як її стереотипи, по- третє, соціальні норми можуть формуватися у вигляді принци­пів, що закріплюються в суспільній свідомості.

4) реалізація соціальних норм залежно від виду підтримується державою, суспільством, окремими соціальними групами;

5) зміст соціальних норм відображає соціально-економічний лад суспільства. Вони виникають у процесі історичного розви­тку та функціонування суспільства. Соціальні норми, будучи елементом суспільства, відображають процеси його розвитку, впливають на їх темпи і характер;

6) існування та дія соціальних норм підтримується санкці­єю.

Розглянемо деякі види соціальних норм, їх особливості та взаємозв’язок із нормами права.

Норми права- правила поведінки, що визначають права та обов’язки суб’єктів права.

Правовій нормі притаманні такі ознаки:

1) встановлюється і охороняються державою. Вони єдині се­ред соціальних норм, які є офіційним виразом державної волі;

2) є основним елементом системи права, а тому є основним засобом упорядкування відносин у суспільстві;

3) має загальнообов’язковий характер, тобто поширюється на всіх без винятку суб’єктів права. Всі інші види соціальних норм (моральні, корпоративні, релігійні, етичні тощо) обов’язкові лише для тієї чи іншої частини населення;

4) має чітко визначений зміст, який складають права та обов’язки суб’єктів (можлива чи необхідна поведінка суб’єктів);

5) має чітко визначену структуру;

6) дотримання та реалізація правової норми гарантується державою шляхом закріплення за державними органами права покладати певну міру відповідальності на суб’єктів, які не ви­конують чи порушують правові приписи.

Отже, правові норми - єдині соціальні норми, яким властива формальна визначеність, яка виявляється в тому, що правова норма видається або санкціонується державою і виражається у визначеній державою формі (закону, підзаконного нормативно- правового акта, норхмативного договору, правового звичаю). Незалежно від формулювання, за допомогою якого виражена певна норма (правомочність, веління, дозвіл, заборона тощо), вона завжди являє собою владний загальнообов’язковий припис держави відносно можливої і необхідної, дозволеної і забороненої поведінки людей, визначеного порядку в їхніх стосунках.

Норма права також єдина серед соціальних норм, яка під­тримується у своїй реалізації, охороняється від порушень силою

державного примусу. На відміну від норм моралі, корпоративних та інших соціальних норм, заходи примусу, для виконання яких слугують не інакше як різні засоби суспільного впливу, за правом завжди «стоїть» апарат держави, здатний у випадку порушення правових норм примусити до їх дотримання^[17].

Формальна визначеність юридичної норми пов’язана також з її структурою - специфічною внутрішньою будовою, про гцо детальніше йтиметься в розділі 8, параграфі 10.

Економічна норма - встановлена міра витрат різноманіт­них ресурсів (або витрат живої та уречевленої праці) на вироб­ництво одиниці продукції, виконання певного виду робіт чи на­дання одиниці послуг у конкретному періоді залежно від умов виробництва. Вимірюється в одиницях, прийнятих для кожного ресурсу, зокрема, живої праці, засобів праці, предметів праці, якості товарів, послугіробіт, фінансових ресурсів підприємства^[18]. У господарській, фінансовій сферах діяльності використовують поняття «норма виробки», «норма прибутку на активи», «норма страхового забезпечення», «економічні нормативи» та багато ін­ших норм і нормативів. Під нормативом розуміють економічний, технічний та інші показники норм.

У сфері господарського життя суспільства, де діє система ринкових відносин, а також певною мірою здійснюється дер­жавне регулювання, найбільш ефективно розвиваються від­носини виробництва, обміну та споживання, важлива роль належить економічним законам, нормам, нормативам (закон грошового обігу, закон пропозиції, закон попиту). Вони ре­гулюють відносини між галузями промисловості, сільського господарства, торгівлі. Економічні закони, норми регулюють грошово-фінансову систему, діяльність банків, бірж, податко­вої системи. Наприклад, закон грошового обігу - закон еконо­міки, який передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна об’єктивно зумовлена грошова маса. Вимоги законів економіки знаходять свій вираз у правових актах, які розробляються і приймаються на підставі висновків і положень

економічної науки.

Взаємозв’язок норм, права і економічних норм. Норми права визначають головний напрям розвитку економіки. Так, ст. 13 Конституції України визначає, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки. Конституція України вста новлює низку інших основоположних норм щодо визначення економічної системи суспільства та політики держави у сфері економіки. Зокрема, щодо утвердження і захисту різних форм власності та суб’єктів господарювання, щодо забезпечення економічної безпеки держави, щодо можливості громадянам об’єднуватися в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх соціально-економічних прав та інтер­есів, щодо забезпечення та захисту економічної самостійності України тощо.

Розвиток права власності, підприємництва, ринок ресурсів і продуктів, захист економічної конкуренції, зайнятість насе­лення, фіскальна політика держави тощо мають ґрунтуватися на правових засадах.

Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки в Україні, інших незалежних державах колишнього Союзу РСР потребував корінних змін у формах власності, подо­лання державної монополії на знаряддя і засоби виробництва, утвердження приватної власності та свободи підприємницької діяльності. Економічна реформа, пов’язана з великими трудно­щами для народу, спрямована на формування класу власників, створення сприятливих умов для приватнопідприємницької ді­яльності, звільнення економіки від державної монополії. Пред­метом регулювання перших законів, прийнятих у період неза­лежності України, було правове забезпечення переходу країни від адміністративно-командних методів управління народним господарством до ринкової економіки, розвитку підприємництва й утвердження різних форм власності (закони «Про власність», «Про підприємництво», «Про приватизацію державного майна», «Про селянське (фермерське) господарство» та ін.) та залучення інвестицій (закони «Про інвестиційну діяльність», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) еконо­мічних зон»).

розвитку економіки були задіяні, і на сьогодні багато галузей економіки ще потребують правового захисту для нормального функціонування.

Останнім часом з метою подолання кризових явищ в економі­ці України Верховна Рада України ухвалила закони, спрямовані на мінімізацію впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної економіки (Закон «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

Право нормативно впливає на фіскальну політику держави - збір, отримання грошових коштів державним бюджетом. Поді­бну нормативну дію можна охарактеризувати як стримуюче- стимулюючу. За допомогою фіскальної політики можна як обмежувати підприємницьку діяльність, так і заохочувати її розвиток, тобто як стримувати економічний розвиток держави, так і сприяти йому.

Політичні норми-правила, які регулюють відносини класів, станів, націй, громадян, наділених державною владою, інших соціальних груп та інших громадських об’єднань, спрямовані на завоювання, утримання та використання державної влади. Політичні норми регулюють також взаємовідносини держави з іншими організаціями політичної системи суспільства.

Політичні норми різняться за змістом політичних відносин, що ними врегульовуються. Норми, які мають найбільшу широту змісту, суспільно-політичну значимість, називаються політич­ними принципами. До політичних принципів належать принцип народовладдя, суверенітету народу, принцип рівноправності на­родів, націй, рівноправності держав, принцип єдності державної влади та принцип розділення гілок влади, принцип ненасиль­ницького, мирного вирішення міжнародних спорів тощо.

Не слід забувати, що політика - це передусім сфера відно­син між соціальними групами, класами. Право має значно ширший предмет регулювання. Це відносини між фізичними та юридичними особами, між останніми і державою, держав між собою.

Слід розрізняти політичну норму і політичну оцінку правової норми.

значення в тому смислі, що до її оцінки застосовується полі­тичний підхід, критерій, вона встановлюється компетентним державним органом або органами^[19].

Взаємозв'язок політичних норм і норм права. У сучасній державі й суспільстві існують різноманітні зв’язки між правом і політикою. В Україні спостерігається неврівноважений вплив політики на право. Політична влада, на відміну від влади со­ціальної, перебуває в нерозривному зв’язку з розвитком дер­жавності. Політика і та чи інша форма державності - постійні супутники соціального життя суспільства на певних етапах його існування.

Політична влада знаходить своє матеріальне втілення у сис­темі органів і установ, які утворюють її механізм. Політична влада, втілюючись у державно-правові інститути, стає держав­ною владою. Ось чому ці два поняття по суті є ідентичними і як такі застосовуються в юридичній літературі. Відповідно, право - потужний, високоефективний інструмент проведення в життя політики держави, специфічний засіб (форма) організації і за­безпечення її різносторонньої діяльності, здійснення її завдань і функцій^[20].

Політичні норми знаходять свій вираз у різних формах: у по­літичних деклараціях, маніфестах держав, у програмних до­кументах політичних партій, рухів (програмах, платформах, зверненнях, заявах), конституціях держав. Політичні норми, закріплені в юридичних актах держави, стають правовими нор­мами. Основною ознакою, якої не має політична норма, є від­сутність її юридичної обов’язковості.

Норми моралі - правила поведінки, які встановлюються в суспільстві відповідно до моральних уявлень людей про добро і зло, справедливість і несправедливість, обов’язок, честь, гід­ність, сором тощо, і охороняються силою суспільної думки або внутрішнім переконанням людини.

Кожному етапу розвитку суспільства і держави відповідають певні уявлення про духовні та моральні цінності. Наприклад, так

звана комуністична мораль, яка була сформульована Леніним у 20-ті роки і тривалий час упроваджувалася в духовне життя радянського суспільства, зводилася до принципу: моральне все те, що корисно, вигідно для будівництва комуністичного сус­пільства. Такий утилітарний підхід, звичайно, розходився з ро­зумінням цінності моралі як загальнолюдського регулятора, що закріплював тисячолітній загальнолюдський досвід соціалізації. А проте утилітарний, прагматичний підхід був реальністю сім­десят років і ліг в основу «радянського» класового підходу до ро­зуміння ролі моралі в соціальному регулюванні²’.

На відміну від норм права норми моралі не мають чіткого формалізованого характеру. Це стосується як самого правила поведінки, так і санкції. І правило, і санкція забезпечуються не державним примусом, а громадською думкою, оцінками з боку оточуючих тощо.

Відмінність між нормами моралі і права також існує й у сфе­рі відповідальності. Моральна відповідальність у вигляді осуду порушника силою громадської думки (негативна, несхвальна оцінка вчинків особи тощо) є досить дієвим і поширеним регу­лятивним засобом.

Норми моралі регламентують широке коло суспільних відно­син, але не можуть замінити право у сфері суспільного виробни­цтва, де вимагається чітка регламентація, однозначні рішення, які виключають різне тлумачення, у сфері забезпечення громад­ського порядку та громадської безпеки.

Моралі і праву належить значна роль у гуманістичній місії держав міжнародного співтовариства в боротьбі з голодом, хво­робами, ліквідації стихійних і техногенних катастроф. Слід від­значити зростаючу взаємодію внутрішньодержавного та між­народного права, норм релігійної моралі в подоланні негативних явищу житті країн, де порушуються і недостатньо гарантуються права людини.

Взаємозв’язок норм права і норм моралі. Попри істотні відмінності, норми права і моралі досить тісно пов’язані між со­бою. Як правило, норми моралі підкріплюють правові, і навпаки, порушення моральних норм спричинює й моральний осуд по­рушника. Такі моральні категорії, як любов, дружба, взаємопо-

²¹ Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. - 3-є изд. - М.: Юриспруденция, 2000. - С. 294-295.

вага, взаємодопомога, моральна відповідальність не піддаються правовому регулюванню, однак закріплені в законі особисті, майнові, громадянські права та обов’язки членів суспільства є цілком визначеними і можуть бути здійснені примусово.

Проте, що найважливіші відносини в суспільстві нормуються як правом, так і мораллю, свідчить зміст багатьох законодавчих актів, зокрема Конституції України (наприклад, норми про рів­ноправність жінки і чоловіка, про повагу гідності людини, про право на свободу та особисту недоторканність тощо), Сімейного кодексу України (наприклад, норми щодо побудови сімейних відносин на засадах справедливості та добросовісності, щодо по­ваги людської гідності дитини, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування), Кримінального кодексу України (наприклад, норми щодо незастосування кримінальної відповідальності до осіб, які страждають на психічні захворю­вання).

Аморальна поведінка людини може мати юридично значимі наслідки. Так, особа, яка після заручин відмовилася від укла­дення шлюбу, звільняється від відшкодування затрат, понесених у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля через протиправну, аморальну поведінку нареченої (нареченого) (ст. 31 СК України). Адміністративне та кримінальне законодавство пронизане нормами, які визначають види покарання за про­типравні дії, вчинені в результаті аморального способу життя, аморальної поведінки. Норми моралі безпосередньо пов’язані з виховною функцією права.

Корпоративні норми (норми громадських організацій, норми об’єднань фізичних осіб} - правила, прийняті в підпри­ємницьких і непідприємницьких юридичних особах, трудових колективах. Ці норми містяться в статутах, засновницьких до­говорах, положеннях, меморандумах. Так, організація та діяль­ність Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова врегульовується відповідно до статуту університету, затвердже­ного Міністерством освіти і науки України.

Переважна частина корпоративних норм - це правила ор­ганізаційного характеру. Вони закріплюють порядок форму­вання, структуру, функціонування організацій (корпорацій), а також права, обов’язки, відповідальність, відносини чле­

нів цих організацій. Специфічність корпоративних норм по­лягає в тому, що на відміну від правових норм вони не мають загальнообов’язкового характеру, оскільки виражають лише волю осіб, що об’єдналися в певну організацію. Сфера їх дії об­межена довкола членів організації і метою її створення та ді­яльності. Організація власними методами забезпечує їх засто­сування та виконання, спираючись на переконання її членів. Форми впливу (санкції) визначаються статутом, положеннями в загальних рисах і відомі завчасно.

Водночас відзначимо, що будь-які об’єднання, товариства, заклади та установи, корпорації, що діють на підставі статуту, положення тощо, входять в єдиний правовий простір держа­ви, на їх діяльність, діяльність їх членів, учасників повністю поширюються вимоги щодо дотримання законності та право­порядку.

Релігійні норми - сукупність правил, приписів, вимог, які регулюють життя віруючих, їхню поведінку, вчинки, діяльність релігійних організацій^[21]. Релігійні норми мають зобов’язуючий характер для осіб, які сповідують певну релігію, відправляють певні релігійні культи. Релігійні норми відображені в статутах (положеннях), священних книгах, інших релігійних документах. Виконання релігійних норм підкріплюється чіткою системою заходів спонукання,заборон, заохочення, схвалення, стиму­лювання, санкціями, обов’язковими для віруючих відповідних віросповідань. Релігійні норми властиві всім віросповіданням, але найбільш ретельно вони розроблені в іудаїзмі й ісламі. Так, для країн з мусульманською системою права вирішальною є роль релігійного фактора - норми шаріату стосуються майже всіх аспектів життя мусульманина.

В Україні як світській державі немає привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних переконань, кожен має право на свободу світогляду та віросповідання. Водночас Конституцією встанов­лено, що церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути ви­знана державою як обов’язкова. Ніхто не може бути звільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконай-

ня законів за мотивами релігійних переконань (ст. 24, 35 Консти­туції України). Державне регулювання створення та діяльності релігійних організацій, визначення взаємних обов’язків держа­ви щодо релігійних організацій і релігійних організацій перед державою і суспільством здійснюється відповідно до Конституції України, Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».

Норми звичаїв- правила поведінки, які склалися в суспіль­стві й у результаті їх багатократного повторення стали звичкою людей. Норми звичаїв виконуються в силу звички, яка стала природною життєвою потребою людини.

Звичаї виникають спонтанно, стихійно. їх визнають, ними керуються тому, що «всі так чинять», вони закріплюють, як пра­вило, найбільш корисну поведінку в побуті, у вирішенні спорів, в інших сферах суспільного життя.

Звичаї є однією з найдавніших форм регуляції поведінки лю­дей. Разом з розвитком суспільства змінюється система звичаїв - одні звичаї припиняють існувати, змінюються, з'являються нові звичаї, які відображають потреби й інтереси людей.

Звичаї, які визнані та санкціоновані державою, набувають значення правових звичаїв, є формою (джерелом) права, складо­вим елементом правової системи держави. Так, звичаї первісного суспільства, зокрема, заборони на інцестні шлюби, відображені в правових нормах усіх правових систем.

Іноді звичаї відроджуються за допомогою правових норм. Так, із прийняттям СК України 2002 р. у законодавстві з’явилася стаття «заручини». Початковий зміст і формулювання цієї статті мали надто звичаєвий вигляд і наслідки, а тому у 2006 р. статтю було змінено, й у редакції СК України від 1 липня 2009 р. вона врегульовує зобов’язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб.

Звичаї діють у міжнародній сфері, виступають як регулятор у торгових взаємозв’язках між державами. Так, у діловій практи­ці зовнішньоекономічних відносин користуються уніфікованими правилами, виданими авторитетними неурядовими організа­ціями. Наприклад, поширеними стандартами договірної діяль­ності є Інкотермс - Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (у редакції 2000 року), які визнані в Україні як торгові звичаї і можуть застосовуватися у разі посилання на них у договорі.

Норми традицій - найбільш узагальнені та стабільні пра­вила поведінки, які виникають у зв’язку з підтримкою переві­рених часом прогресивних устоїв певної сфери життєдіяльності людини.

Звичаї та традиції є досить схожими, оскільки містять еле­менти соціального та культурного спадку, є усталеними. На по­бутовому рівні, в сімейних, релігійних відносинах, національних святах звичаї і традиції виявляються в обрядах, ритуалах, сим­волах (наприклад, у шлюбних традиціях і ритуалах, різдвяних і пасхальних традиціях).

Технічні норми - це правила найбільш раціонального ко­ристування технічними приладами, знаряддями праці тощо. Прикладом технічних норм є правила виконання певних буді­вельних робіт, норми використання сировини, палива, технічні умови, інструкції та керівні настанови з експлуатації побутових технічних приладів тощо.

У сучасну добу інтенсивного технічного прогресу, різноманіт­тя соціальних зв’язків значно прискорюється темп суспільного життя, зростає потік інформації, збільшується Ті диференціація. Ці процеси прямо відбиваються в правовій інформації. Сучасне правове регулювання суспільства характеризується наявністю нормативних актів, які в різних сполученнях містять правові й технічні норми, або так звані юридико-технічні норми. Це різ­номанітні інструкції, вказівки, вимоги, методичні матеріали, державні стандарти (ДСТ) й інші регулятивні документи.

Технічні та правові норми взаємодіють між собою. Так, найважливіші для суспільства технічні норми підтримуються правом і державою, стаючи при цьому юридико-технічними (техніко-юридичними) правилами поведінки^[22]. Так, вимогами до вибору майданчика для розміщення сховища для захоронен­ия радіоактивних відходів, затвердженими наказом Державного комітету ядерного регулювання України від 14 лютого 2008 року за№ 188, визначено технічні й організаційні вимоги до вибору майданчика для розміщення поверхневого (приповерхневого) геологічного сховища для захоронения радіоактивних відходів

з метою забезпечення ядерної та радіаційної безпеки при захо- роненні радіоактивних відходів.

Юридико-технічні (техніко-юридичні) норми є не тільки до­цільними, а й обов’язковими, такими, що передбачають настан­ня визначених юридичних наслідків. Наприклад, адміністра­тивне законодавство передбачає відповідальність за порушення правил і вимог проведення робіт з геологічного вивчення надр (ст. 58 КУпАП), за порушення правил експлуатації водогосподар­ських споруд і пристроїв (ст. 61 КУпАП), за порушення правил і норм ядерної та радіаційної безпеки (ст. 95 КУпАП). Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за порушення пра­вил екологічної безпеки підчас проектування, розміщення, бу­дівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів (ст. 236 ККУ), за порушення правил, що стосуються без­печного використання промислової продукції або безпечної екс­плуатації будівель і споруд (ст. 275 ККУ), за незаконне поводжен­ня з радіоактивними матеріалами (ст. 265 ККУ).