Місцева податкова система і принципи її формування

Місцеве оподаткування е складовою частиною системи оподаткування. Вся система фінансування виробничої й соціальної інфраструктури, підготовки й перепідготовки робочої сили, комунально-побутового обслуговування здійснюється переважно через місцеві органи самоврядування.

До введення нових місцевих податків необхідно підходити з урахуванням реальних надходжень за їх рахунок. Наприклад, податок на продаж нерухомості навряд чи забезпечить значне збільшення коштів, що надходять до місцевих бюджетів. Розрахунки за нерухомість здійснюються за безготівковим розрахунком або за готівку через біржі, отже, з появою цього податку розрахунки набудуть готівковий характер, минаючи канали, що уловлюють податки, (дарування, довгострокова оренда, заповіт). Подальше збільшення ставок податку на рекламу тільки збільшить собівартість і відіб’ється на споживанні.

Ефективність структурних перетворень багато в чому визначається тим, які бюджетні ресурси одержують у своє розпорядження місцеві органи й через які фінансові канали. У ряді випадків місцеві органи фактично не мають реального самостійного бюджету, а виходить, і не мають у своєму розпорядженні можливості дієво здійснювати свої повноваження. При цьому місцевий податковий механізм має яскраво виражений фіскальний характер і реалізує заходи щодо покриття податковими надходженнями бюджетних видатків, що збільшуються, на місцях.

Особливе місце в реалізації податкової реформи необхідно приділити правовому регулюванню місцевих податкових важелів як основного фінансового джерела формування бюджетів місцевого самоврядування. Структурна перебудова податкових доходів вимагає єдиного державного регулювання місцевих бюджетів, певної стабільності формування дохідної частини. При цьому особливо важливим € захист місцевих бюджетів від необгрунтованого й необмежного тиску згори.

Незважаючи на те, що регулювання місцевого оподаткування забезпечується цілим рядом нормативних актів, область дії яких поширюється на закони, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування, специфіку побудови бюджетної системи н взаємини її структурних елементів, необхідно підкреслити основні проблеми податкового регулювання.

Законодавче регулювання місцевого оподаткування грунтується на декількох принципах, які лежать в основі системи місцевих податків і зборів, що формується.

1. Податкова система України включає два рівні: державний і місцевий.

2. Державна податкова система грунтується на стабільних джерелах надходжень за рахунок податків і інших відрахувань, які не змінюються протягом відносно тривалого періоду.

3. Взаємини державної та місцевих податкових систем будуються на основі конституційного закріплення й законодавчого регулювання основних принципів, що розмежовують їх сферу дії.

4. Законодавчо закріплені принципи, що розмежовують сферу дії місцевих і державної податкових систем, підлягають неухиль­ному дотриманню в рамках реалізації податкової дисципліни.

5. Податкова політика, що проводиться органами державної влади й місцевого самоврядування, є основою забезпечення єдності податкової системи.

Реалізація цих принципів повинна враховувати те, що основна маса соціальних програм фінансується з місцевих бюджетів. Таким же є джерело фінансування житлово-комунального госпо-дарства. На міському рівні формується енергетична політика, механізм продовольчих закупівель для населення, розвиток інфраструктури. Тому закріплення за місцевими бюджетами ролі філій загально­державного бюджету тільки збільшить існуючі проблеми й диспропорції між центром і місцями.

До певного часу в Україні не було чіткий законодавчої визна­ченості відносно місцевих податків і зборів. Етапним став 1993 рік, коли був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” №56-93 від 20 травня 1993 р. Пізніше Законом України від 16 червня 1993 р. був внесений ряд змін до Декрету. Основний зміст цього специфічного нормативного акта полягає в характеристиці конкретних видів податків і зборів, а кілька заключних статей розкривають механізм їх обчислення, вилучення, компетенції місцевих органів самоврядування.

Етапним для регулювання місцевого оподаткування став і початок 1994 року, коли був прийнятий Закон України від 2 лютого 1994 р.

При відносній урегульованості на законодавчому рівні механізму місцевого оподаткування багато органів місцевого самоврядування дотепер не прийняли відповідних рішень про введення таких платежів. У той же час три чверті таких органів одержують дотації з вищестоящих бюджетів, що значно простіше, ніж організувати власний механізм надходження коштів.

Серйозною проблемою стало також введення місцевими органами самоврядування податків і зборів, не передбачених Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 р. Рішення про збори за видачу копій і довідок прийняли у Вінницькій, Київській, Полтавській, Харківській областях. Збір за видачу ордера на квартиру у випадку обміну житла уведений у Полтавській області, збір за обстеження земельних ділянок - у Київській і Полтавській областях. Севастопольська міська рада рішенням від 29 грудня 1994 р, незаконно ввела на своїй території рекреаційний збір, збори за в’їзд і знаходження іноземних громадян на території міста, за використання морських акваторій. Усього в Україні встановлено понад 50 різноманітних податків і зборів, які не передбачені чинним законодавством. При цьому в багатьох випадках місцеві органи влади зобов’язують відповідні податкові інспекції контролювати повноту й своєчасність надходження цих незаконних платежів, застосовувати фінансові санкції, нараховувати штрафи.

Таким чином, закріплюється парадоксальна ситуація - платник зобов’язаний сплачувати платежі, що діють незаконно, а в разі відмови від них на нього поширюється система штрафів. І інший зріз цього парадокса: наскільки правомочні місцеві органи влади рекомендувати податковим інспекціям контролювати сплату незаконних платежів. Місцеві податкові інспекції підлеглі податковим адміністраціям і в кінцевому підсумку Державній податковій адміністрації України.

Перш ніж створювати місцеву податкову систему, необхідно виробити основні принципи виділення податків і зборів у місцеву систему.

1. Конкретні місцеві податки і збори повинні бути значимі для даної території, зрозумілі для платників, якоюсь мірою традиційні й логічні (наприклад, курортний збір).

2. Розвиток місцевої податкової системи повиннен відображати тенденцію збільшення частки місцевих податків у дохідній частині бюджетів на місцях.

3. Відрахування від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів повинні встановлюватися фіксованими розмірами ставок на відносно тривалий період.

Реалізація цих принципів повинна рівною мірою охоплювати всі елементи місцевої системи податків і зборів. У ній можна виділити три основних елементи.

Перший - податкові надходження від державних податків, що розподіляються пропорційно між Державним і місцевим бюджетами. Наприклад, Законом України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української PCP “Про бюджетну систему Української РСР” від 28 квітня 1995 р. розмежовуються частини податку на додану вартість між Державним бюджетом України і республіканським бюджетом Автономної Республіки Крим (ст. 11, 12); податку на прибуток підприємств - між Державним бюджетом України й місцевими бюджетами (ст. 11-15).

Другий - податкові надходження, закріплені повністю за місцевими бюджетами й не мають формальних аналогів на рівні Державного бюджету.

Третій - місцеві неподаткові доходи.

Особливістю реалізації другого елемента місцевої системи податків і зборів € повне зарахування місцевих податків виключно до бюджетів тих територій, на яких він уведений. Оподатковувана база місцевих податків може бути визначена шляхом установлення фіксованої кількості податків; надання права місцевим органам самоврядування введення місцевих податків, що відповідають чинному законодавству; закріплення на державному рівні частки надходжень від місцевих податків і зборів.

Законодавче регулювання системи місцевих податків повинне бути націлене на закріплення за місцевими бюджетами таких дохідних джерел, які забезпечували б стабільне надходження доходів. Тому в місцевому оподаткуванні основний упор повинен бути зроблений на помайнові й прибуткові податки.

Таким чином, місцева податкова система включає в себе наступні види доходів місцевих органів самоврядування:

A. Місцеві податки, сформовані й закріплені на державному рівні (податок на землю, прибутковий податок). Даний вид податків формує основу місцевих бюджетів, регулювання їх має здійснюватися на державному рівні, і кошти їх повинні повністю надходити до місцевих бюджетів.

Б. Місцеві податки, формовані на місцевому рівні (курортний збір, податок на рекламу, готельний збір тощо). Регулювання даних податків здійснюється на місцях з метою управління дефіцитом місцевих бюджетів.

B. Місцеві податки, сформовані як відрахування від державних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, частку акцизного збору). Дані податки і їх частки регулюються на державному рівні.

Г. Місцеві неподаткові доходи (пеня, ліцензійні збори) також поповнюють доходи й відображають фіскальну функцію.

Практика застосування податкового законодавства й специфіка місцевих податків дає можливість класифікувати місцеві податки залежно від джерела оплати. Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. №56-93 ця проблема не була остаточно врегульована. Відповідно до такої класифікації здійснюється розподіл місцевих податків і зборів на дві групи:

1. Платежі, що відносяться на фінансові результати діяльності підприємств (податок на рекламу; збір за паркування автотранспорту; збір за право проведення кіно- і телезйомок).

2. Платежі, що відносяться на прибуток (дохід), що залишається в розпорядженні господарства (збір за право торгівлі; збір за право використання місцевої символіки; збір за участь у перегонах на іподромах тощо).

41.2.