Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів

В умовах сучасної політичної нестабільності досить гостро постає питання правильного функціонування органів судової влади. Ґрунтовною основою розбудови належної системи судових органів є принципи - керівні засади здійснення судочинства в Україні.

Відповідно до тлумачного словника поняття «принцип» - це основне вихідне положення будь-якої наукової системи, теорії, ідеологічного напрямку; правило, покладене в основу діяльності якої-небудь організації, товариства; переконання, норма, правило, яким керується хто-небудь у житті, поведінці [176]. Сучасна юридична енциклопедія визначає принципи права як керівні засади (ідеї), які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин. Значення принципів права полягає в тому, що вони в стислому вигляді, концентровано відбивають найсуттєвіші риси права, є його квінтесенцією, «обличчям» [209].

Теорія держави і права також трактує поняття «принципи права». Зокрема, на думку О. Скакун, принципи права - це загальноприйняті норми- ідеї найвищого авторитету, що є основними засадами правового регулювання суспільних відносин, спрямовують їх учасників на встановлення соціального компромісу і порядку [173]. Як визначають видатні вчені-теоретики права О. Мурашин і М. Кельман, принципи права - це керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку, вони виражають закономірності права, з іншого - найбільш загальні норми, які діють у всій сфері правового регулювання й поширюються на всі суб’єкти. Ці норми або чітко сформульовані в законі, або виводяться із загального змісту законів [73]. Як зазначають В. Кириченко й О. Куракін, принципи права притаманні будь-якій правовій системі, вони постають як своєрідна конструкція, на якій базуються й реалізуються не тільки окремі норми, інститути й галузі права, а й уся система права. Учені вважають, що принципи права - це основні засади, вихідні ідеї, положення, що відбивають зміст права, його сутність і призначення в суспільстві, визначають спрямованість правового регулювання та поширюються на всіх суб’єктів права [183].

Для розкриття змісту й особливостей принципів адміністративно- правового забезпечення діяльності місцевих судів потрібно розкрити поняття принципів адміністративного права, які відповідно і є основоположними у сфері адміністративно-правового забезпечення. В. Юсупов під принципами адміністративного права визначає основні засади (комплекси ідей), що характеризують його зміст, закріплюють закономірності розвитку й визначають механізм адміністративно-правового регулювання управлінських відносин [210]. На думку Т. Коломоєць, принципи адміністративного права - це основоположні наукові ідеї, об’єктивно зумовлені та стабільні, які характеризують зміст адміністративного права, відбивають закономірності його розвитку і визначають напрямки адміністративно-правового регулювання суспільних відносин [3]. В. Галунько під принципами адміністративного права розуміє основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується діяльність суб’єктів адміністративного права, забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства та держави [4].

Р. Мельник визначає роль принципів адміністративного права, які зокрема виконують системотвірну роль, тобто зумовлюють формування в межах нових інститутів; беруться до уваги у процесі законотворчості та нормотворчої діяльності, будучи орієнтирами для розвитку норм адміністративного права; створюють основу для судового контролю за адміністративними діями; заповнюють прогалини у сфері адміністративно- правового регулювання суспільних відносин [108]. На думку В. Галунька, до характерних рис принципів адміністративного права належать такі: 1) вони формуються з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина й нормального функціонування громадянського суспільства та держави; 2) установлюють керівні засади-настанови, що визначають найважливіші правила, за якими здійснюється та організується діяльність суб’єктів адміністративного права; 3) принципи адміністративного права характеризуються прогресивністю, засвідчують ідеальні для умов сучасності основоположні засади поведінки суб’єктів адміністративного права, але які є реально досяжними [5].

Таким чином, з урахуванням думок теоретиків держави і права, а також поглядів провідних учених-адміністративістів, принципи адміністративно- правового забезпечення діяльності місцевих судів - це основоположні ідеї, вимоги засадничого характеру щодо здійснення адміністративно-правового забезпечення місцевих судів, які є основою визначення змісту, механізму й адміністративного інструментарію, а також визначають напрямки вдосконалення правового забезпечення для забезпечення права громадян на чесне, справедливе та у визначені строки судочинство, надання якісних адміністративних послуг у системі місцевих судів.

Існує різна класифікація принципів адміністративного права, що є провідними для принципів адміністративно-правового забезпечення. Класична теорія держави і права розрізняє принципи права таким чином:

1) загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права - це загальноприйняті норми-ідеї (основні засади), що зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства, утілюють цивілізаційні правові здобутки протягом історії та закріплені в міжнародних правових документах всесвітнього значення;

2) принципи національної системи права, які мають відмітні ознаки в різних правових системах, є конкретно-історичними, визначаються правовими традиціями, рівнем розвитку демократії, залежать від потреб та інтересів суб’єктів їх тлумачення, за сферою дії поділяються на загальногалузеві, міжгалузеві, галузеві, підгалузеві й інституційні [173].

Як зазначила Т. Коломоєць, у вітчизняній адміністративно-правовій науці відсутня єдність поглядів щодо принципів адміністративного права, їх переліку та класифікаційного розподілу. У переважній більшості випадків принципи адміністративного права поділяються на загальні (мають основоположне значення для всієї галузі) і спеціальні (характерні для окремих інститутів адміністративного права) [3]. С. Бондар принципи діяльності адміністративних судів об’єднує у дві групи: загальні принципи здійснення судочинства в Україні та принципи організації функціонування адміністративних судів. Їх загальним призначенням є, з одного боку, захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно- правових відносин, з іншого - забезпечення (організація) ефективного функціонування адміністративних судів. Зазначені дві групи принципів тісно взаємопов’язані й становлять цілісну систему. Кожний принцип відіграє самостійну роль, характеризує як загальні засади судочинства, так і окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань адміністративного судочинства [21].

Отже, враховуючи думки вчених, ми вважаємо, що принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів слід класифікувати таким чином: загальні, що характерні для всієї галузі адміністративного права, однак в аналізованій нами сфері мають свою особливості; спеціальні, що характерні саме для здійснення адміністративно- правового забезпечення діяльності місцевих судів.

Переважна більшість учених-адміністративістів однаково трактують загальні принципи адміністративного права, які є базовими для галузі й реалізують положення Конституції. Тому до загальних принципів слід віднести такі: верховенство права; законність; рівність громадян перед законом; принцип пріоритету прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина; принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою та людиною; взаємна відповідальність особи й держави;

демократизм нормотворчості та реалізації права. Цей перелік є певною мірою усталеним, проте не вичерпним [3; 133].

Застосування загальних принципів має свою специфіку в системі судів загальної юрисдикції. Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову виражений у ст. 6 Конституції України [88]. Розглядаючи цей принцип через призму діяльності місцевих судів, можна сказати, що на місцевому рівні ніхто, а саме органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також всі інші особи, не має права втручатися в діяльність місцевого суду та судді місцевого суду. Ні голова державної районної адміністрації, районної ради, ні будь-яка інша особа не може давати вказівки судді місцевого суду, тиснути чи іншим чином впливати на здійснення судочинства. Ці дії будуть явними порушеннями принципу поділу влади й підлягають юридичній відповідальності.

Принцип верховенства права в аспекті здійснення судочинства місцевими судами означає таке: 1) суд і суддя у своїй діяльності при винесенні рішення мають обов’язково врахувати, що будь-які суб’єкти владних повноважень мусять діяти виключно відповідно до другої формули правового регулювання «заборонено все крім того, що прямо дозволено законом», яку відбито у статтях 6, 19 Конституції України; 2) усі інші суб’єкти не є обмеженими принципом законності й можуть діяти відповідно до першої формули правового регулювання «дозволено все крім того, що прямо не заборонено в законі».

Варто зазначити, що в системі місцевого суду працівники його апарату, помічники суддів та самі судді мають чітко дотримуватися правил і процедур юридичної техніки. З цього випливає принцип високої юридичної техніки, який на практиці реалізований у такому прикладі: наказом керівника апарату Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року №102-К посадова особа апарату суду була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, зокрема неналежну організацію роботи відділу в частині контролю за строками передачі справ в канцелярію суду секретарями судових засідань, недотримання строків видачі та надсилання копій рішень суду сторонам у справах, внесення неправдивих даних при формуванні статистичної звітності. Підставою для прийняття вказаного наказу слугували результати службового розслідування з перевірки роботи секретаря судового засідання щодо дотримання строків виготовлення журналів судового засідання і здачі справ до канцелярії Тернопільського окружного адміністративного суду, проведеного відповідно до наказу голови суду №25- З від 5 вересня 2014 року. Не погоджуючись з таким наказом, позивач звернулася до суду з позовом [194]. Тобто в цьому випадку недотримання процедурних правил юридичної техніки призвело до службового розслідування та дисциплінарної відповідальності працівника. Проте на практиці існують випадки, коли неналежне дотримання принципу високої юридичної техніки призводить до надання неякісних адміністративних послуг особам.

Принцип здійснення правосуддя виключно судами безпосередньо стосується діяльності місцевих судів. Він означає, що ніхто, крім легітимного суду, не має права здійснювати судочинство в місцевому суді.

Проте в умовах сьогодення, коли наша країна зазнала російсько- терористичної окупації АРК, деяких частин Луганської та Донецької областей, на цих територіях діють квазісудові органи, які приймають свої «судові» рішення. У цьому аспекті виникають певні питання: 1) чи визнавати такі рішення? 2) як ставитись до державних органів іноземних держав, які визнають ці рішення? 3) як виходити з ситуації, коли внаслідок невизнання таких рішень порушуються права, свободи та інтереси громадян України?

З першого питання рішення однозначне: такі рішення не можуть і не визнаються на території України. З другого питання, у випадку визнання іноземними державними органами таких рішень, Генеральна прокуратура через Міністерство закордонних справ здійснює заходи міжнародного правового впливу. З третього питання, у випадку, коли невизнання таких рішень порушують права, свободи та законні інтереси громадян України, юридичні факти, засвідчені в цих рішеннях, можуть пройти легалізацію в місцевих судах.

Слід також притягувати до відповідальності суддів, які, будучи чинними, зрадили Україну, здійснивши перехід на окуповану територію. Промовистим прикладом такої діяльності є заочне притягнення поліцією України до відповідальності судді так званого Верховного суду ДНР, якій загрожує довічне ув’язнення. Будучи чинною суддею України, 52-річна жінка перейшла на бік терористів і брала участь у засіданні військового трибуналу «Верховного суду ДНР». Підозрюваній заочно оголошено про підозру в участі у створенні терористичної організації за ст. 258-3 («Терористичний акт») КК України. Згідно з чинним законодавством жінка може бути засуджена заочно. Засуджені за цією статтею караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без неї. Злочинну діяльність посадової особи було задокументовано, поліцейські зібрали докази провини громадянки. Оперативники ретельно й послідовно відстежували інформацію про діяльність української судді на окупованій території. У поліції уточнили, що в результаті слідчо-пошукових дій було встановлено, що мешканка Макіївки, яка 2006 року була обрана на посаду судді Апеляційного суду Донецької області безстроково, у січні 2015 року перейшла на службу до терористів і зайняла посаду «судді Верховного суду ДНР». У складі терористичної організації підозрювана свідомо вершила долю людей на підставі фейкового «законодавства». Поліцейські встановили, що суддя брала участь у засіданні військового трибуналу. Так, у жовтні 2015 року вона брала участь у розгляді кримінальної справи стосовно місцевого жителя - учасника незаконних збройних формувань. Правоохоронці наголошують, що поліція Донецької області продовжує виявляти та притягати до відповідальності керівників усіх ланок «владних структур» псевдореспубліки. Незважаючи на те, що доступ до окупованої території тимчасово обмежений, оперативники ретельно збирають інформацію про зрадників, причетних до окупації регіону. На сьогодні викрито 80 співробітників «судових органів ДНР» [180].

Принцип обов’язковості судових рішень судів стосовно рішень місцевого суду не є абсолютним, оскільки рішення суду першої інстанції вступають у законну силу через певний строк і лише за неподання апеляційної скарги. Досліджуючи правову природу принципу обов’язковості судових рішень, О. Хотинська визначила, що обов’язковість входить до змісту законної сили рішення й одночасно є самостійною властивістю, яка виявляється у всіх властивостях законної сили; обов’язковість судового рішення забезпечує його виключність, незаперечність, преюдиціальність, незмінність, виконавчість [197].

Досить актуальним у цьому сенсі є такий приклад: 23 листопада 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати неправомірними дії відповідача - Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах і Лубенському районі Полтавської області (нині - Лубенське об’єднане управління Пенсійного фонду України, далі - відповідач, пенсійний орган, УПФУ) щодо утримання з частини його пенсії. Позивач просив зобов’язати відповідача нараховувати та виплачувати пенсії без відрахування з її частини податку на доходи фізичних осіб та стягнути з відповідача безпідставно утриману суму податку. Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 4 грудня 2015 року адміністративний позов позивача задоволений в повному обсязі. Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі УПФУ, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 4 грудня 2015 року та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову. На підставі з’ясування обставин справи Харківський апеляційний адміністративний суд постановив апеляційну скаргу Лубенського об’єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити, Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 грудня 2015 року скасувати з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову позивача [151]. Цей випадок свідчить про формальну обов’язковість рішення місцевого суду, яке в подальшому було скасоване апеляційною інстанцією.

Принцип незалежності й недоторканості суддів у класичному вигляді означає, що на діяльність суду не може бути здійснено будь-якого тиску. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням [165]. Відповідно вищеназване рішення Конституційного суду визначає недоторканність суддів як один з елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічноправове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом [165].

Принцип територіальності та спеціалізації є суто конституційним і визначає певні критерії та основні засади поділу судової системи. Так, принцип територіальності сприяє забезпеченню права громадян на захист своїх прав у суді завдяки розбудові широкої системи судів, а отже реалізує доступність здійснення судочинства. Принцип спеціалізації визначається розподілом судів, які наділено компетенцією вирішення питань і суперечок конкретного виду юрисдикції (кримінальних, адміністративних, цивільних, господарських тощо).

До спеціальних принципів, які є основоположними у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів, належать:

1. Принцип першочергового забезпечення суду суддями. Він означає, що всі суб’єкти публічної адміністрації мають працювати таким чином, щоб місцеві суди були забезпечені найкращими, високопрофесійними та некорумпованими суддями відповідно до чіткої прозорої адміністративної процедури, згідно з якою ті, хто відповідає визначеним умовам, може на кваліфікаційному іспиті показати свої знання і стати суддею. В умовах сьогодення цей принцип порушується, адже перераховані умови старого Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо легалізації суддів практично уже не здійснює, а нове законодавство ще не вступило в законну силу. Неукомплектованість суддями складає 30-70%, що негативно впливає на різні аспекти здійснення судочинства, особливо за строками.

2. Принцип пріоритетності створення належних умов для здійснення судочинства. Він полягає в тому, що суди мають бути забезпечені приміщеннями, які мусять бути відповідно мебльовані, комплектовані технікою та підключені до відповідних реєстрів. Особливо варто звернути увагу на зали судових засідань, які у кримінальних провадженнях мають бути облаштовані належною системою безпеки.

3. Принцип забезпечення якісних послуг відвідувачам. Мають бути створені умови збереження, здавання й отримання документів, справляння природних потреб й отримання довідкових матеріалів. Також необхідно підтримувати належний рівень надання послуг людям з обмеженими можливостями, інвалідам, людям похилого віку, адже будь-які неякісні послуги будуть явними порушеннями їх законних прав, свобод та інтересів.

Цікавими є результати опитування відвідувачів у трьох українських судах, які показали, що проблеми діяльності судової системи дуже схожі, а оцінка діяльності суддів і судів відрізняється від негативної громадської думки, бо виявилася доволі високою. Аналітичний звіт «Оцінка рівня задоволеності громадян якістю окремих аспектів функціонування судів» охоплює два міськрайонні та один районний суди Київської області - Броварський, Васильківський і Вишгородський. Однак висновки та рекомендації щодо трьох судів Київщини виявилися майже однаковими і тричі згадані у звіті. Така схожість в оцінках дає змогу припустити, що вони є актуальними й для інших українських судів. Цікавими виглядають результати оцінювання діяльності судів з огляду на загальну репутацію судової влади в Україні в суспільстві та ЗМІ. Більшість респондентів, які взяли участь в опитуванні, оцінили якість роботи суду як «добру» та «відмінну» (від загальної кількості - від 60% до 70%). Проте тривожним виявилося те, що для більшості (половини або понад половини) респондентів якість роботи суду порівняно з попереднім роком взагалі не змінилася. Попри те, що матеріально-технічний стан українських судів часто є незадовільним і приміщень бракує, умови перебування в суді більша частина опитаних визнала достатньо зручними. Але з однією обмовкою: у порадах щодо необхідних змін інфраструктурні перешкоди опиняються вже на першому місці, а у відкритому запитанні відвідувачі наводять розлогий перелік незручностей, які можуть позначатися як на їхній загальній оцінці роботи суду, так і на ефективності судового процесу. Інформацію, розміщену в суді, відвідувачі переважно оцінили як досить повну та зрозумілу, однак певна група опитаних в усіх трьох судах наголосила на необхідності впровадження електронного врядування шляхом «організації оформлення документів через «e-mail» та «викладання повної інформації на сайті суду». Неочікувано низьким виявився відсоток відвідувачів у судах, які висловили під час дослідження своє побажання «боротьби з корупцією та звільнення корупціонерів», а також запропонували «люструвати суддів» (від 10% до 15% опитаних у кожному з трьох судів). Найбільш схвальну оцінку від опитаних отримали працівники апарату суду, яких назвали старанними в роботі, доброзичливими, шанобливими та готовими допомогти - у спілкуванні з відвідувачами незалежно від соціального статусу. У висновках дослідження окремо наголошується, що особливо позитивними оцінками респонденти відзначили професіоналізм працівників апарату суду. Разом із тим в опитаних повторюється вимога покращити контроль над кваліфікацією суддів і працівників суду. Результати дослідження свідчать про доволі високий ступінь лояльності відвідувачів до постійних перенесень слухань і затримок початку судових засідань. Учасники судового процесу відповідали, що переважно вчасно отримують повістки та повідомлення про розгляд справи та «вважають обґрунтованими затримки/перенесення слухань у розгляді справи». При цьому незначна кількість опитаних (не більше третини в кожному суді) визнали, що їх побажання не враховуються при призначенні дня та часу засідання, та звернули увагу на проблему несвоєчасності початку судових засідань. Високі оцінки отримали судді від відвідувачів суду і за якість своєї роботи, зокрема за дотримання процедури судового розгляду та надання сторонам можливості прокоментувати свою позицію у справі. Разом із тим в учасників процесу є нарікання на брак чемності з боку суддів.

Спираючись на результати цих досліджень, авторами визначено проблемні зони та надано конкретні поради, частину з яких складно виконати відразу через брак коштів (наприклад, покращення внутрішньої інфраструктури - туалетів, меблів, установлення банкоматів у судах тощо), але деякі з них зовсім не потребують грошових вливань чи надзусиль з боку українських судів: поліпшити умови доступу до суду людей з обмеженими можливостями, зокрема встановити пандус при вході до приміщення суду та передбачити можливість для відвідувачів на візках потрапити до будівлі суду поза турнікетом; створити багатоканальні лінії зв’язку з інформаційними центрами судів; підвищити рівень інформативності веб-сайтів судів; за можливості узгоджувати з учасниками судового процесу час і дату судового засідання та з урахуванням складності справи закладати запас часу, щоб запобігти затримкам початку розгляду [34].

4. Принцип безпеки судів і суддів. Судові установи мають бути оснащені належними рівнями безпеки, адже суд є громадським місцем, яке щодня відвідують безліч осіб для захисту своїх прав. Судді, здійснюючи правосуддя, перебувають у підвищеному рівні небезпеки, тому що, виражаючи волю держави та приймаючи законні рішення, не завжди можуть задовольнити інтереси осіб, які в свою чергу можуть посягнути на життя та здоров’я судді та його родини. Законодавством, а саме Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року № 3781-XII визначено систему особливих заходів державного захисту працівників суду від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно працівників суду та їх близьких родичів у зв’язку зі службовою діяльністю цих працівників.

Цей принцип є одним із найголовніших, адже забезпечує захист основного права людини (судді) - права на життя. Варто сказати, що держава лише встановила засоби забезпечення безпеки працівників суду та суддів, проте практично ці особи не є захищеними повною мірою [52]. Так, звертає на себе увагу резонансне, жахливе вбивство судді Фрунзенського районного суду В. Трофімова та його сім’ї, що сталося 15 грудня 2012 року в Харкові. О 13.20 до оператора «102» надійшло повідомлення від 40-річного чоловіка про те, що в одній із квартир багатоповерхового житлового будинку він виявив чотири обезголовлених тіла своїх близьких родичів - 58-річного господаря будинку, його 59-річної дружини, їх 30-річного сина та його 29-річної співмешканки [187]. Слідство й до сьогодні не знайшло винних у цій жорстокій розправі, що свідчить про низький рівень захисту суддів з боку органів державної влади.

5. Принцип своєчасної підвищення кваліфікації працівників апарату судів. Цей принцип забезпечується проведенням для працівників апарату суду різних семінарів, конференцій, тренінгів, які спрямовані на підвищення рівня професійності й компетентності працівників. Голови відповідних місцевих судів затверджують плани навчань для працівників апарату суду, які обов’язково мають бути проведені.

Яскравим прикладом є проведення семінару для працівників апарату суду 27 січня 2014 року в Донецькому апеляційному адміністративному суді. Упродовж його начальник відділу матеріально-технічного і господарського забезпечення висвітлив вимоги Правил і норм охорони праці та техніки безпеки; провідний спеціаліст відділу інформаційних технологій ознайомив присутніх із правилами експлуатації технічних засобів. Начальник відділу інформаційних технологій навчив користувачів локальної комп’ютерної мережі суду застосовувати в роботі Положення про порядок використання ресурсів локальної комп’ютерної мережі в суді. Старший інспектор суду обговорила з учасниками семінару вимоги уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації до складання протоколу та надала зразки ведення протоколу й витягу до нього. Усі поставлені в рамках семінару питання були висвітлені професійно та в повному обсязі, що, без сумніву, стало важливим і необхідним кроком у підвищенні кваліфікації працівників суду й удосконаленні здійснення ними своїх службових обов’язків [167].

6. Принцип належного матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду. Цей принцип є основоположним у сфері забезпечення органів судової влади, його встановлено не лише чинним законодавством України, а й міжнародними договорами, які ратифіковані Україною. Так, п. 6 Європейської хартії про статус суддів передбачає, що рівень оплати мусить

установлюватися так, щоб захистити суддю від тиску, спрямованого на те, щоб вплинути на зміст його рішень і взагалі на його поведінку в суді, порушуючи таким чином його незалежність і неупередженість [43]. За умов дотримання на європейському рівні принципу належного матеріального забезпечення наша держава позбудеться корумпованих суддів і забезпечить право громадян на неупереджений, справедливий та об’єктивний суд.

Принцип належного матеріального забезпечення постійно перебуває на стадії вдосконалення. Так, Стратегічним планом розвитку судової влади України на 2013-2015 роки, затвердженим Радою суддів України, визначено такі першочергові завданнями судової влади України щодо матеріально забезпечення судів: забезпечити реалізацію положень щодо поступового збільшення розміру суддівської винагороди; забезпечити запровадження додаткових законодавчих гарантій фінансування судової системи, зокрема гарантій належної оплати праці працівників апарату суду та особливого порядку формування бюджету судової системи, який передбачав би внесення бюджетного запиту безпосередньо до профільного комітету парламенту, посилення ролі органів суддівського самоврядування в бюджетному процесі; забезпечити єдність підходів та ефективність у справлянні й використанні коштів судового збору; урегулювати на законодавчому рівні питання управління державним майном, яке забезпечує діяльність судів; підвищити ефективність і прозорість державних закупівель у судовій системі [60].

У сучасних умовах працівники суду перебувають у скрутному матеріальному становищі. Так, працівники апарату Луцького міськрайонного суду Волинської області звернулися з відкритим листом до президента й інших керівників органів державної влади України щодо необхідності врегулювання питання оплати праці. У зверненні йдеться про те, що ситуація, яка склалася у сфері оплати праці працівникам апарату суду, є критичною, адже саме зарплатня є основним джерелом доходів державних службовців (законодавство України забороняє їм займатися іншими видами прибуткової діяльності, що є складовою антикорупційної політики). Працівники апарату суду вважають, що нинішня заробітна плата працівників апарату судів, незважаючи на навантаження і відповідальність, дорівнюється до зарплатні некваліфікованих працівників. Посадові оклади працівникам суду є одними з найнижчих серед категорій державних службовців. До речі, посадовий оклад працівника апарату суду дорівнює мінімальній заробітній платні. Оскільки така зарплатня не забезпечує належного рівня життя, працівники судової гілки влади звертаються до органів законодавчої та виконавчої влади з проханням урегулювати питання оплати праці [153]. Цей приклад вказує на спроби працівників судової установи звернути увагу органів державної влади на низький рівень свого матеріального забезпечення.

7. Принцип зв’язаності апарату суду законом і виконання ним лише законних рішень Голови суду й Голови апарату суду. Цей принцип означає, що працівники апарату суду під час здійснення свої посадових повноважень мають діяти лише відповідно до вимог і в межах законодавства. У разі, якщо Голова апарату суду дає вказівки, які містять незаконні дії щодо виконання трудових обов’язків, працівник апарату суду мусить повідомити про такі неправомірні вказівки Голову суду, а також відповідні органи.

Прикладом серйозного порушення законодавства є випадок звернення до інформаційної редакції одного з працівників Жовтневого районного суду зі скаргою про те, що в березні 2016 року в Жовтневому районному суді було проведено службову перевірку та виявлено факти порушення законодавства у вигляді виплати неіснуючому працівникові заробітної плати. Керівництво суду свідомо впродовж тривалого часу заповнювало «липові» документи із заробітної платні й зазначало «фальшивого» працівника. Упродовж тривалого часу в цьому суді присвоювалася заробітна плата працівника, якого не існувало, у той час як інші працівники отримували меншу зарплату [198]. Цей випадок свідчить про грубі порушення не лише трудового й податкового законодавства, а і про порушення прав працівників апарату суду, що через незаконні дії керівництва були обмежені заробітною платою.

Усе вищевикладене дає можливість зробити такі висновки:

1) принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів визначається як керівні ідеї, положення та вимоги щодо адміністративно-правового забезпечення місцевих судів, які визначають зміст і механізм правового регулювання місцевих судів для забезпечення права на неупереджене, якісне та справедливе судочинство;

2) принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів слід класифікувати таким чином: загальні принципи, які характерні для всієї галузі адміністративного права; спеціальні принципи, які характерні саме для здійснення адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів;

3) до загальних принципів, які мають свою специфіку в системі судів загальної юрисдикції, слід віднести: принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову; принцип верховенства права в аспекті здійснення судочинства місцевими судами; принцип високої юридичної техніки; принцип здійснення правосуддя виключно судами; принцип обов’язковості судових рішень; принцип незалежності й недоторканності суддів; принцип територіальності та спеціалізації;

4) принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову означає, що на місцевому рівні ніхто, а саме органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також усі інші особи не мають права втручатися в діяльність місцевого суду та судді місцевого суду;

5) принцип верховенства права в аспекті здійснення судочинства місцевими судами означає, що суд і суддя у своїй діяльності під час винесення рішення мають обов’язково врахувати, що будь-які суб’єкти владних повноважень мусять діяти виключно відповідно до другої формули правового регулювання «заборонено все крім того, що прямо дозволено законом»; усі інші суб’єкти не обмежені принципом законності і можуть діяти відповідно до першої формули правового регулювання «дозволено все крім того, що прямо не заборонено в законі»;

6) принцип високої юридичної техніки означає, що в системі місцевого суду працівники апарату суду, помічники суддів і самі судді мусять чітко дотримуватися встановлених правил і процедур для надання якісних послуг особам;

7) принцип здійснення правосуддя виключно судами визначає, що ніхто, крім легітимного суду, не має права здійснювати судочинство в місцевому суді. В умовах сьогодення, коли країна зазнала російсько- терористичної окупації АРК, деяких частин Луганської та Донецької областей, на цих територіях діють квазісудові суди, що приймають свої «судові» рішення. Необхідно також притягувати до відповідальності суддів, які, будучи чинними, зрадили Україну і здійснили перехід на окуповані території;

8) принцип обов’язковості судових рішень судів щодо рішень місцевого суду не є абсолютним, адже рішення суду першої інстанції вступають у законну силу через певний строк і лише за умови неподання апеляційної скарги;

9) принцип незалежності й недоторканності суддів у класичному вигляді означає, що на діяльність суду не може бути здійснено будь-якого тиску; судді підкоряються та діють лише в межах закону; існує особливий порядок обрання та звільнення з посади судді; суддям надано певні гарантії щодо соціального захисту, безпеки, матеріальної забезпеченості;

10) до спеціальних принципів, які є основоположними у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів, належать такі: принцип першочергового забезпечення суду суддями; принцип пріоритетності створення належних умов для здійснення судочинства;

принцип забезпечення якісних послуг відвідувачам; принцип безпеки судів і суддів; принцип своєчасного підвищення кваліфікації працівників апарату судів; принцип належного матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду; принцип зв’язаності апарату суду законом і виконання ним лише законних рішень Голови суду й апарату суду;

11) принцип першочергового забезпечення суду суддями означає, що всі суб’єкти публічної адміністрації мають працювати таким чином, щоб місцеві суди були забезпечені найкращими, високопрофесійними та некорумпованими суддями відповідно до чіткої прозорої адміністративної процедури, згідно з якою ті, хто відповідає умовам, можуть на кваліфікаційному іспиті показати свої знання і стати суддею;

12) принцип пріоритетності створення належних умов для здійснення судочинства полягає в тому, що суди мають бути забезпечені приміщеннями, які мусять бути відповідно мебльовані, комплектовані технікою та підключені до відповідних реєстрів;

13) принцип забезпечення якісних послуг відвідувачам означає, що мають бути створені умови збереження, здавання й отримання документів, справляння природних потреб і отримання довідкових матеріалів;

14) принцип безпеки судів і суддів визначається тим, що судді, здійснюючи правосуддя, перебувають у підвищеному рівні небезпеки, тому що, виражаючи волю держави та приймаючи законні рішення, не завжди можуть задовольнити інтереси осіб, які в свою чергу можуть посягнути на життя та здоров’я судді та його родини;

15) принцип своєчасного підвищення кваліфікації працівників апарату судів, який здійснюється за допомогою проведення для працівників апарату суду різноманітних навчань, семінарів, конференцій, тренінгів, спрямованих на підвищення рівня професійності та компетентності працівників;

16) принцип належного матеріального забезпечення суддів і працівників апарату суду є основоположним у сфері забезпечення органів судової влади та означає, що органи державної влади мають належним чином здійснювати фінансування судової системи та відповідно знизити рівень корумпованості й забезпечити право на справедливий суд;

17) принцип зв’язаності апарату суду законом і виконання ним лише законних рішень Голови суду й апарату суду означає, що працівники апарату суду при здійсненні своїх посадових повноважень мають діяти лише відповідно до вимог і в межах законодавства, у разі надання вказівок, які передбачають незаконні дії щодо виконання трудових обов’язків, працівник апарату суду мусить повідомити Голову суду, а також відповідні органи.

Отже, принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів - це основоположні ідеї, вимоги засадничого характеру щодо здійснення адміністративно-правового забезпечення місцевих судів, які є основою визначення змісту, механізму й адміністративного інструментарію, а також визначають напрямки вдосконалення правового забезпечення для забезпечення права громадян на чесне, справедливе та у визначені строки судочинство, надання якісних адміністративних послуг у системі місцевих судів.

<< | >>
Источник: БОЙКО В’ЯЧЕСЛАВ ПЕТРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів:

  1. § 2. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
  2. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ В УКРАЇНІ
  3. Поняття та сутність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  4. Європейський та світовий досвід адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  5. РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ
  6. РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ З ПИТАНЬ РЕКЛАМИ
  7. Напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  8. РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА НОТАРІАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
  9. БОЙКО В’ЯЧЕСЛАВ ПЕТРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016, 2016
  10. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ
  11. Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  12. Нормативне регулювання адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  13. Принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  14. РОЗДІЛ 2 КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ
  15. Поняття та зміст кадрового забезпечення діяльності місцевих судів
  16. Роль і місце Державної судової адміністрації України в забезпеченні діяльності місцевих судів
  17. Особливості адміністративно-правового статусу апарату місцевого суду
  18. Форми адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення діяльності місцевих судів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -