Формування наиіональної правової системи
ного страхування, зокрема, в частині запровадження в Україні єдиного соціального внеску, що має забезпечити зосередження функцій пов’язаних з формуванням страхових коштів, в єдиному органі
Визначено законодавчі орієнтири розвитку соціальної та гуманітарної сфер, а також національної економіки (фінансове, податкове, митне та банківське законодавство; законодавство з питань регулювання природокористування, паливно-енергетичного комплексу, підприємницькоїдіяльності гощо).
ГІроведення широкомасштабної кодифікації законодавства в Україні, коли реформуванню будуть піддані усі його галузі, мас значно спростити процес накопичення інформації про чиние законодавство, а також забезпечити правову систему Україии якісними нормативно-правовими актами.
Конституційне законодавство України складається з двох основних груп законів: Конституції і законів, якими вносяться до неї зміни і доповнення (конституційних законів), а також тих законів, якими створюється механізм реалізації Конституції.
Після проголошення BP УРСР незалежності України впродовж насзупних п’яти років Основним Законом новопосталої Держави залишалася Конституція УРСР (1978 p.) зі змінами і доповненнями. Передусім її було перейменовано на Конституцію України та вилучено з неї преамбулу й низку статей, згодом запроваджено елементи поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, додано дві глави - «Автономна Республіка Крим» та «Президент України». У середині 1990-х років Конституція 1978 p., зважаючи на тогочасне загострення політичного протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади, фактично була замінена Конституційним договором між Президентом України то BP України (8 червня 1995 p.). Останнім було визначено основні засади організації і здійснення державної влади та місцевогосамо- врядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.
Це дало змогу стабілізувати політичні й конституційні процеси та досягти політичного компромісу в суспільстві. Але формально Конституційний договір не скасував Конституції l978 p., яка втратила чинність гільки з прийняттям Конституції України (28 червня 1996 p.). Єдині і наймасштабніші зміни до чинного на сьогодні Основного Закону нашої держави було внесено Законом нПро внесення змін до Конституції України» (8 грудня 2004 p.), який перерозподіляв повноваження між трьома центрами влади Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів Украіни.До законодавчих актів, що покликані створити механізм РеаЛ,‘ зації Конституції, передовсім належать дві групи законів: ті, яким» регулюються владні відносини між державою і суспільством; «^ якими регулюються організація, форми і методи діяльності орган законодавчої і виконавчої державної влади. Серед псри.их як найбільш типові назвімо закони «Про вибори uapo.
зміну чи повалення конститу ційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові безпорядки. Були переглянуті склади державних злочинів, різко скорочувалося застосування виключної міри покарання смертної кари. Виконуючи зобов’язання, які Україна взяла на себс при всту пі до Ради Європи, з березня 1997 p. було введено мораторій на призупинення виконаипя смертних вироків, а 22 кнігня 2000 p. Верховна Рада скасувала смертну кару як вид кримінального покарання. B цілому, за період 1991-2001 pp з Кримінальною кодексу виключено або змінено 33 статті (здійснена дскриміналізація). Цс були статті, іцо не відповідали новим соціально-політичним і економічним орієнтирам розвитку України, а торкались кримінально-правової охоропи суспільних відносин, баюванич на існуванні колишньої УРСР.
Проте, незважаючи на численні зміни та доповнення, пристосований Кримінальний кодекс містив багато архаїзмів, iipoiaiiiii, неточностей і суперечностей. Hc повністю враховував зміни, ino відбулися в економічних та політичних відносинах у нашому cv- спільстві, особливо перспективи їх розвитку.
Ці недоліки стосувалися ряду концептуальних ноложень кримінальною законодавства. Гому незалежно від його модернізації чинний в Україні Кримінальний кодекс (1960 p.) залишався значною мірою заідеологізованим, а отже, не зорієнтованим на пріоритетний захист нрав людини і суспільних інтересів. Така ситуація актуалізувала потребу прийняття нового Кримінального кодексу України.Попри те. що питання необхідності розробки нового кримінального законодавства постало одразу після проголошсиня незалежності Українн. системио роботу із створення проекту нового Кримінального кодексу розпочали тільки в 1992 p., коли Кабінетом Міністрів України була створена спеціальна робоча група з провідних вчених та практиків. За майже дев’ять років роботи проект неодноразово був предмегом обговорення иа иаукових конференціях різного рівня, в прееі та іп.
Новим поштовхом до впорядкування кримінального законодавства стало прийняття Конституції України (1996 p.). У рамках розробленої провідними вітчизняними ученимн Ктщепцп poioum- кт законодавства України иа I997 2tW5 pp. визначалися пріоритетні завдання у процесі підготовки кримінального законодавства.
Зокрема, рекомендувалося врахувати такі положення загального характеру: Українська держава і надалі має орієнтуватися на континентальний тип права з кодифікацісю кримінальио-правових норм; кримінальне законодавство в цілому й окремі його положення повинні бути узгоджені з Конституцією України, а також нормами ін x галузей права; Кримінальний кодекс має враховувати міжнародні угоди, ратифіковані Україною; нове кримінальне законодавство треба приймати з дотриманням оптимального рівня наступництва попередніх законодавчих положень; нове законодавство повинно враховувати перспективи розвитку української державності та тенденції подальшого розвитку суспільних відносин у країні; Кримінальний кодекс має бути деідеологізованим, а кримінально-правові приписи - вільними від декларативних і кон’юнктурних положень; норми Кримінального кодексу повинні максимально захищати засновані на загальновизнаних цінностях права людини і спрямовані на їх забезпечення інтереси суспільства і дер- жави; новий кримінальний закон має заповнити існуючі на сьогодні прогалини і передбачити відповідальність за всі види суспільно небезпечної поведінки, які потребують застосування заходів покарання.
Поряд з цим він не повинен містити норм, що передбачатимуть відповідальність за незначні правопорушення; створюючи иове законодавство, треба і надалі орієнтуватися на вчення про склад злочину як одне з фундаментальних положень кримінально-правової науки. Це має велике практичне значення, оскільки склад злочину вирішує питання про підстави кримінальної відповідальності.Визначалися не лише загальні, а й специфічні принципи кримінального права, які мали б втілитися у конкретних криміиально- правових положеннях майбутнього Кримінального кодексу України. Зокрема, реалізація принципу відповідальності тільки за провину (вину) потребувала розробки для нового кримінального законодавства норм про кримінально-правові наслідки фактичного незнання закону чи підзаконних актів, на які посилаються бпанкетиі норми (надають державним органам та посадовим особам право самостійно встановлювати правила поведінки, заборони тошо) кодексу, про помилку особи при оцінці ситуації, про екстремальний стаи організму або психіки та ін. Неврегульованість цих питань чинним законодавством породжувало небезпеку засудження без вини. Зазначалося також, що зміни соціально-економічних відносин, що відбулися в нашому суспільстві за останні роки, зумовлюють необхідність удосконалення системи покарань. У зв’язку з посиленням труднощів працевлаштування стає проблематичним реальне застосування виправних робіт, до безробітних не завжди можна буде застосувати штраф та інші покарання майнового характеру. Тому рекомендувалося розширювати діапазон покарань, вводити нові його види- арешт, обмеження волі, громадські роботи тощо.
Вироблені загальні та специфічні положення і принципи P03' витку вітчизняного кримінального права лягли в основу чинного сьогодні Кримінального кодексу України, що був прийнятий 5 квіт 2001 p. і набрав чинності з 1 вересня 2001 p. Оскільки у новому України «збережені і розвинуті, а нерідко просто відтворені осно
норми і інститути раніше чинного законодавства Укрзїни», ro закономірним є висновок про наступність кримінального законодавства Украінн (В. Ншроцькии). Однак наступність зовсім не означиг від- сутшсть поступу у розвитку вітчизняного законодавства. Ссрсд н