§ 7. Ідентифікаційні судово-балістичні експертизи

Ідентифікаційні судово-балістичні експертизи підрозділяються на два підвиди - для встановлення індивідуальної та групової тотожності (групової приналежності):

1) судово-балістична експертиза для встановлення індивідуальної тотож­ності включає:

- ідентифікацію зброї, що застосовувалась на місці події за слідами на снарядах (кулях, шроті, картечі або їхніх замінниках) і стріляних гільзах, при­належність кулі і гільзи одному патрону;

- встановлення єдиного джерела походження патронів і їх елементів за місцем їхнього виготовлення, застосовуваним інструментам (устаткування, матеріали) для їхнього виготовлення або спорядження чи збереження.

Для встановлення індивідуальної тотожності судово-балістичною експер­тизою вирішуються такі питання:

- стріляні кулі та гільзи, вилучені на місці події, із вогнепальної зброї, що надійшла на дослідження;

-чи придатні сліди на кулях і гільзах для ототожнення вогнепальної зброї?

- стріляні гільзи та кулі, які вилучені на місці події, із мисливської рушниці, що надійшла на дослідження;

-чи стріляна картеч та шріт, видалені з трупа гр. М., з мисливської руш­ниці, що надійшла на дослідження?

-чи є частинами одного патрона куля, видалена з трупа гр. М., і гільза, вилучена під час обшуку в будинку гр. К.?

- чи стріляні кулі та гільзи (із двох місць події) з одного зразка вогнепаль­ної зброї?

2) судово-балістична експертиза для встановлення групової приналежно­сті вогнепальної зброї і патронів до неї (їх елементів). Науковою основою цьо­го підвиду є системи класифікацій, які розроблені в судовій балістиці й інших науках (військово-технічних, мисливствознавстві та ін.). У залежності від того, чи досліджуються самі об'єкти, їх матеріально фіксовані відображення або сліди пострілів, така експертиза має три різновиди:

- встановлення виду, моделі (системи, зразка), калібру зброї слідами на стріляних гільзах і снарядах (робиться на проміжному етапі під час встанов­лення індивідуальної тотожності);

- встановлення групової приналежності об'єктів шляхом їхнього безпосе­реднього вивчення; приналежності їх до вогнепальної зброї або боєприпасів, визначення їхнього виду, моделі і зразка, відповідності патронів і їх елементів визначеному зразку зброї;

- встановлення виду, моделі і зразка зброї за слідами пострілу на пере­шкодах, по каналу ствола або на пораненому, або факту про те, що ушко­дження є вогнестрільним.

166

При встановленні групової приналежності вогнепальної зброї і патронів до неї (їх елементів) судово-балістичною експертизою вирішуються такі пи­тання:

- частиною яких патронів є кулі та гільзи, що вилучені з місця злочину?

- з якого виду і зразка (моделі) зброї стріляні дані кулі та гільзи?

- чи є на кулях і гільзах сліди, котрі свідчать, що патрон, частину якого вони становлять, був відстріляний з нештатної зброї, або зброї, що підляга­ла переробці, або має сліди зносу (роздуття ствола, заміни частин та меха­нізмів)?

Об'єктами, що досліджуються судово-балістичною експертизою при вирі­шенні ідентифікаційних задач, є: зброя, кулі, гільзи, частини і деталі вогне­пальної зброї, а також предмети з вогнестрільними ушкодженнями й іншими слідами від зброї.

Методику експертного ототожнення вогнепальної зброї за стріляними кулями та гільзами утворює сукупність застосовуваних у визначеній послі­довності найбільше ефективних наукових прийомів криміналістичного дослі­дження зброї.

Оглядом куль та гільз встановлюється, до якого патрона вони відносять­ся, які їхні розміри, вага, чи є на кулі, шроті, картечі, гільзах речовини-перепони (скло, волокна, кров та ін.). Зі слідів на кулях, шроту, картечі, гільзах визначаються загальні ознаки системи зброї: кількість нарізів, напрямок, сту­пінь зношеності, загальний характер відображення первинних і вторинних слідів каналу ствола; наявність, форма, розміри, розташування і взаємороз-ташування слідів бойка ударника, патронного упора, зачепа викидача, відби­вача тощо. Для огляду використовуються оптичні прилади (мікроскопи серії «МБС» (МБС-10), іноді лупи).

Ототожненню зброї звичайно передує встановлення загальної групової приналежності зброї, боєприпасів, їхніх частин і компонентів спорядження.

На початку дослідження об'єкти умовно підрозділяються на ті, які підля­гають ідентифікації (знайдені на місті події) і що ідентифікують. Об'єкти, ко­трі підлягають ідентифікації - вогнепальна зброя, інструменти і пристосу­вання для виготовлення і спорядження зброї і боєприпасів; ідентисрікуючі -об'єкти зі слідами такої зброї: стріляні кулі, гільзи, а також зразки (кулі або гільзи, отримані під час експериментальної стрільби зі зброї, що переві­ряється).

Зв'язбк ідентифікуючих об'єктів із розслідуваною подією звичайно фіксу­ється у ході слідчих дій і встановлюється шляхом проведення ідентифікацій­них судово-балістичних експертиз.

Ідентифікація вогнепальної зброї (як і інших об'єктів криміналістичних іден­тифікаційних експертиз) проводиться шляхом аналізу і порівняння загальних і приватних ознак порівнюваних об'єктів.

Правильна організація експериментальної стрільби має велике значення для одержання експериментальних слідів, що порівнюються зі слідами на досліджуваних об'єктах. Експериментальні сліди повинні найбільш повно, стійко й адекватно відображати ідентифікаційні ознаки зброї. Тому експери-

167

ментальні постріли варто проводити патронами такого ж типу, які використані при пострілах на місці події.

1. Експериментальна стрільба повинна бути безпечною для експерта і оточуючого середовища.

2. Експериментальна стрільба повинна забезпечити одержання стріляних експериментальних куль та гільз, без їх деформації від перешкоди.

3. При експериментальній стрільбі повинна бути гарантія того, що стріляні кулі не переплутаються.

4. Зброю ретельно підготовляють для проведення експериментальної стрільби.

5. Для чистоти експерименту слід зробити кілька пострілів.

6. Патрони для експериментальної стрільби повинні бути спеціально піді­брані.

7. Експериментальна стрільба виконується так, щоб експерт без особли­вих труднощів міг орієнтуватися в положенні відповідних слідів полів нарізів на експериментальних кулях.

Важливим етапом дослідження є порівняння між собою отриманих стрі­ляних зі зброї, що ідентифікується, куль та гільз.

Основну увагу варто приділяти тим слідам, що утворяться на кулі і гільзі в момент пострілу, а не тим, що виникають при заряджанні або розряджанні зброї, оскільки останні могли утворитися під час перебування патрона в іншому екземплярі зброї.

Зіставляються загальні і окремі ознаки вивчених об'єктів і відповідних зразків, дається оцінка стійкості й істотності (ідентифікаційної значущості) комплексу, що збігаються і розрізняються, ознак, достатності їх для обґрунту­вання висновку.

Якщо на фотографію наноситься розмітка відповідних ознак, поруч із нею і в фототаблиці варто поміщати дублікат цього ж знімка без розмітки.

Найбільш поширеними прийомами ілюстрування збіжних ознак у слідах є: а) порівняння, б) суміщення, в) накладення.

Порівнюючи фотографії слідів, виконані в однакових умовах освітлення, в одному масштабі, розміщають у фототаблиці поруч, і ознаки, що збігаються, вказують стрілками з цифровими або літерними позначеннями. Якщо порів­няння слідів фіксується за допомогою порівняльних мікроскопів («МІС-51», «МСК-10», «МСК-1», «МС-1»), зображення кожного об'єкта займає половину поля зору мікроскопа.

Методом порівняння доцільно ілюструвати збіг слідів складної конфігура­ції, що мають макро- або мікрорельєф у вигляді безладно розташованих опу-клостей і поглиблень.

Суміщення ознак, що збігаються, робиться шляхом монтажу двох і більше фотографій, або шляхом оптичного суміщення зображень у полі порівняльного мікроскопа.

Суміщення застосовується для ілюстрації збігів досить протяжних слідів

168

ковзання. У тих випадках, коли сліди ковзання переривчасті і відображаються на різних ділянках об'єкта, варто застосовувати монтаж рдномасштабних фо­тографій, одна з яких розрізається таким чином, щоб лінія розрізу перетинала найбільше чітко виражені ділянки слідів.

Для ілюстрування збігів методом накладення виготовляють два діапози­тиви на фотоплівці, або використовується один позитив, видрукуваний на сро-топапері, а діапозитив на плівці. Потім діапозитиви сполучаються і вивчають­ся на просвіт. На фотографії або діапозитивах може бути зроблена розмітка відповідних ознак.

Категоричні позитивні висновки даються на підставі збігу комплексу стій­ких індивідуально характерних ознак, виявлених у досліджуваних і експери­ментальних слідах.

Висновок про неможливість рішення поставленого питання дається в тих випадках, коли деталі макро- і мікрорельєфу в слідах на досліджуваних об'єктах слабко виражені, нечисленні, і такий же характер мають сліди на експериментальних зразках; крім цього, ці ознаки не утворять індивідуального комплексу або не стійкі. До такого ж висновку приходять і тоді, коли між порів­нюваними об'єктами виявляються як збіги, так і розходження, і оцінити причи­ни їх походження й суттєвість у процесі дослідження не вдасться. Необхідно відзначити, що при проведенні ідентифікаційних судово-балістичних експер­тиз досліджуються всі сліди, залишені деталями зброї на снарядах і гільзах. В окремих випадках можуть досліджуватися також сліди, котрі залишені сна­рядами і гільзами на деталях зброї. Наприклад, на забрудненій поверхні пат­ронного упора зброї можуть залишитися придатні для ідентифікації сліди від денця гільзи патрона та ін.

Найбільш поширеними методами, котрі застосовуються для ідентифікації вогнепальної зброї, є:

1) порівняльна мікроскопія з фотографічною фіксацією,

2) метод розгортки циліндричної поверхні кулі:

2.1. розрізуванням оболонки кулі;

2.2. фотографічною розгорткою;

2.3. прокатуванням;

2.4. методом одержання гальванопластичних копій;

2.5. одержанням прозорих відбитків-плівок.

При всіх методах розгортки також робиться фотографічна фіксація слідів.

Розрізнення нерівностей рельєфу за більшістю методів стає можливим шляхом використання під час фотографування тіней, що відкидаються нерів­ностями, або внаслідок відбитка світла від граней цих нерівностей.¹ Щоб одержати можливість порівнювати сліди на кулі, доставленої на досліджен­ня, і на експериментальних кулях, необхідно одержати однакове освітлення

¹ Так званий «метод тіней» (М. М. Зюскін, 1947)

169

порівнюваних слідів. Отримані фотознімки хоча і не дають можливості су­дити про дійсний характер порівнюваних слідів, однак цілком допускають порівняння.

Варто враховувати, що навіть незначна зміна кута і напрямку освітлення веде до одержання цілком іншої картини слідів.