Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Організація безпеки та співробітництва в Європі, (ОБСЄ) (The Organization for Security and Co-operation in Europe, OSCE) — регіональна організація, яка поєднує 56 країн, розташованих в Північній Америці, Європі й Центральній Азії.

Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ). У січні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації.

НБСЄ була скликана за ініціативи СРСР та соціалістичних держав Європи як постійно діючий міжнародний форум представників 33 європейських держав, а також США і Канади. Головною метою цього форуму було відпрацювання заходів щодо зменшення військового протистояння та зміцнення безпеки в Європі.

Внаслідок розпочатого у 1972 році процесу НБСЄ, у 1975 році було ухвалено Гельсінський Заключний акт. Цей документ охоплює широке коло стандартів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній та науковій галузях.

Початком визначного етапу в розвитку НБСЄ став Стокгольмський документ 1986 р. про заходи зміцнення довіри й безпеки, положення якого були доповнені й розвинуті в документах, ухвалених у Відні в 1990 році. На Гельсінській зустрічі в липні 1992 року країни-учасниці прийняли рішення заснувати у Відні Форум НБСЄ з питань співробітництва в галузі безпеки (FSC), під егідою якого нині відбувається діалог з питань безпеки та переговори щодо контролю над озброєннями, роззброєння та зміцнення довіри й безпеки.

Впродовж двох наступних років у межах цього органу, який було введено в дію 22 вересня 1992 року, проходили переговори щодо пакету документів за мандатом, узгодженим у Гельсінкі, під назвою «Програма термінових заходів» з питань контролю над озброєннями, роззброєння та заходів щодо зміцнення довіри, безпеки та співробітництва і запобігання конфліктам.

У контексті Програми термінових дій ще два елементи були узгоджені в грудні 1994 року напередодні саміту НБСЄ в Будапешті: нова редакція Віденського документа (Віденський документ-94), що об'єднала колишні Стокгольмський та Віденський документи і включила тексти про Планування оборони та Контакти і співпрацю у військовій галузі, узгоджені в 1993 році, а також документ про глобальний обмін військовою інформацією. Підсумковий текст саміту, який визначив нові Керівні принципи непоширення, став важливим кроком в узгодженні Кодексу поведінки з політично - військових аспектів безпеки, куди було включено нові суттєві зобов'язання щодо демократичного контролю над збройними силами та їх використанням.

У руслі контролю над звичайними озброєннями, під час відкриття саміту НБСЄ в Парижі 19 листопада 1990 року, 22 країни НАТО та Організації Варшавського договору підписали далекосяжний Договір про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ), який обмежував цю категорію від Атлантичного океану до Уральських гір. Договір набув чинності 9 листопада 1992 року. 10 липня 1992 року в рамках Гельсінського саміту НБСЄ було підписано Заключний акт Договору ЗЗСЄ - 1 А, яким вводились обмеження щодо чисельності звичайних збройних сил та запроваджувались додаткові стабілізаційні заходи.

19 червня 1991 року в Берліні відбулося перше засідання Ради міністрів закордонних справ. Рада затвердила механізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій в межах діяльності НБСЄ.

9 липня 1992 року на заключному засіданні у Гельсінкі глави держав та урядів країн-учасниць НБСЄ ухвалили Декларацію Гельсінського саміту «Проблеми доби змін». Декларація відображала досягнуту домовленість щодо подальшого зміцнення інститутів НБСЄ, запровадження посади Верховного комісара у справах національних меншин, створення структури раннього попередження, запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій, організації ознайомлювальних візитів та місій доповідачів.

14 грудня 1992 року на засіданні Ради міністрів закордонних справ у Стокгольмі було ухвалено Конвенцію про примирення і арбітраж в рамках НБСЄ та вирішено заснувати посаду Генерального секретаря.

1 грудня 1993 року Рада міністрів закордонних справ на своєму засіданні в Римі схвалила організаційні зміни, в тому числі заснування у Відні двох нових структур - Постійного комітету, що став першим постійно діючим органом НБСЄ для проведення політичних консультацій і ухвалення рішень, а також єдиного загального Секретаріату.

Перейменування НБСЄ в Організацію з безпеки і співробітництва у Європі відбулося у 1994 році на саміті в Будапешті. Тут також було прийняте рішення про заміну Комітету старших посадовців Вищою радою, яка скликається щонайменше двічі на рік, а також перед засіданнями Ради міністрів, та збиратиметься як Економічний форум. Крім того, було вирішено створити Постійну раду (замість Постійного комітету), яка працюватиме у Відні як орган проведення регулярних політичних консультацій і ухвалення рішень. Учасники саміту в Будапешті домовилися також про розгляд виконання усіх зобов'язань НБСЄ на засіданнях, які мають відбуватися у Відні напередодні кожного саміту.

На Стамбульському саміті ОБСЄ в листопаді 1999 року, з метою посилення процесу політичних консультацій в межах ОБСЄ, було створено Підготовчий комітет під егідою Постійної ради ОБСЄ та Оперативний центр, що планує і забезпечує проведення конкретних операцій ОБСЄ.

Головним форумом для регулярних політичних консультацій є Рада міністрів закордонних справ країн - учасниць НБСЄ, заснована Паризькою хартією для нової Європи від 21 листопада 1990 року. Відповідно до Хартії також було створено Комітет старших посадовців, відповідальний за розгляд поточних питань, підготовку засідань Ради та виконання ухвалених нею рішень, та три постійні органи НБСЄ: Секретаріат у Празі, який згодом увійшов до загального Секретаріату у Відні, Центр запобігання конфліктам у Відні та Бюро вільних виборів (Варшава), пізніше перейменоване на Бюро демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ).

У 2000 році у Відні проходила зустріч членів Ради міністрів закордонних справ (РМЗС), які підписали Декларацію «Про роль ОБСЄ в Південно-Східній Європі», рішення про посилення діяльності ОБСЄ щодо боротьби з торгівлею людьми.

Засідання РМЗС в Бухаресті, яке відбулося в 2001 році, завершилося прийняттям міністерської декларації, плану дій боротьби з тероризмом, документа про зміцнення ролі ОБСЄ як форуму для політичного діалогу, заяви щодо регіональних проблем (Грузія, Молдова, Нагірний Карабах, Південно-Східна Європа й Центральна Азія). 12 червня 2002 року відбулася Лісабонська міжнародна конференція, яка прийняла заключний документ «Запобігання тероризму й боротьба з ним» з оцінкою ролі міжнародних і регіональних організацій в протидії тероризму. У 2003 році пройшла зустріч членів РМЗС в Маастрихті (Нідерланди), яка затвердила низку рішень у сфері військово-політичної безпеки (про знищення надлишків звичайних боєприпасів, посилення контролю за розповсюдженням переносних зенітно-ракетних комплексів, Керівництво з кращої практики у сфері легкої та стрілецької зброї).

3 липня 2004 року в Москві була прийнята заява країн СНД, яка звинуватила ОБСЄ в «практиці подвійних стандартів». Росія впродовж трьох місяців блокувала ухвалення бюджету ОБСЄ на 2005 рік, вимагаючи скоротити свою частку в ньому і заявила про небажання фінансувати проекти, що суперечать російським інтересам. У результаті частка РФ збереглася на рівні 9 %.

Засідання ради глав МЗС в Любляні (Словенія) у 2005 році завершилося без ухвалення підсумкової декларації. Зустріч у словенській столиці характеризувалася протистоянням між РФ і рештою членів ОБСЄ, які вимагали від Москви виводу військ з Придністровського регіону Молдови та засудили її за проект закону про некомерційні організації, який посилював контроль за ними з боку держави. Росія, зі свого боку, розкритикувала діяльність ОБСЄ впродовж останніх років. Зокрема, йшлося про дії спостерігачів ОБСЄ, які забезпечували моніторинг виборів в СНД та користувалися різними стандартами з оцінки процесу виборів.

26 жовтня 2007 року РФ, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан внесли на розгляд держав- учасниць ОБСЄ проект резолюції, який обмежував роботу Бюро демократичних інститутів і прав людини. 30 листопада на саміті глав МЗС країн ОБСЄ резолюція була відхилена.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі має свій бюджет, який ухвалюється постійною радою ОБСЄ. У 2006 році він становив 163 млн. євро, а також позабюджетні витрати - ще 25 млн. євро. У 2007 році розмір єдиного бюджету ОБСЄ сягнув 168,2 млн. євро. У 2008 році цей показник становив близько 164,2 млн. євро.

На початку 2000-х рр. до ОБСЄ входили: Австрія, Албанія, Азербайджан, Андорра, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Кіпр, Киргизька Республіка, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки, Таджикистан, колишня Югославська Республіка Македонія, Туркменістан, Туреччина, Угорщина, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Югославія.