Рівень Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

Головним призначенням ОБСЄ (The OSCE) є сприяння миру та безпеці в Європі. ОБСЄ здійснює суттєвий вплив на стандарти у сфері прав людини та систему їх захисту. Ця структура функціонує як політичний орган з 1975 року, а як міжнародна організація - з 1995 року.

ОБСЄ має комплексний підхід до безпеки, який охоплює військово- політичні, економічні та екологічні, а також людські аспекти. Таким чином, він розглядає широкий спектр проблем, пов'язаних з безпекою, включаючи контроль над озброєннями, заходи зміцнення довіри та безпеки, права людини, національні меншини, демократизацію, поліцейські стратегії, боротьбу з тероризмом, економічну та екологічну діяльність. Усі 57 держав-учасниць мають рівний статус, а рішення приймаються консенсусом на політичній, але не юридично обов’язковій основі.

З моменту підписання у 1975 році Гельсинського Заключного акта Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі, яким було закріплено, зокрема, принцип «поваги до прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань», якого зобов’язалися дотримуватися держави, різноманітними актами організації було закріплено низку стандартів у сфері прав.

До них належать такі:

ОБСЄ сприяє освіті у сфері прав людини, у тому числі через публікацію розповсюдження міжнародних документів, національних

законодавчих актів, коментарів та посібників у навчальних закладах всіх рівнів. Так само вона надає підтримку у правозахисній діяльності, а також допомогу у реформуванні правової системи з урахуванням стандартів щодо прав людини.

Інституційно ОБСЄ включає:

Також в межах ОБСЄ на підставі відповідних мандатів діють польові операції та місії.

Усі рішення, що приймаються ОБСЄ в чотирьох форматах (платформах) є політично обов’язковими:

Що стосується юридичної обов’язковості документів ОБСЄ, то, не дивлячись на дискусії, у яких пропонується вважати ці документи «м’яким правом» або особливими міжнародними угодами, за загальним правилом вони не створюють зобов’язань для держав учасниць і їх виконання залежить від «доброї волі» урядів. Разом з тим, вони мають вплив та авторитет, у тому числі як взірець окремих стандартів щодо прав людини, а також включаються на національному рівні до правових актів.

6.5.