Методологія дослідження феноменологічних концептів права

Методика та методологія дослідження будь-якого феномена - складний та багатовимірний процес, тим паче, коли йдеться про міждисциплінарне явище. В таких випадках це стосується поєднання не лише загальнонаукових, філософських і власне наукових методів науки, а й кореляції методів, притаманних самостійним наукам, та ситуативного застосування прийомів як їх симбіозу.

У цьому дослідженні проблематику правового буття ми помістили у сферу інтенціональної спрямованості людини, що є інструментальним терміном феноменології як одного із напрямів філософії.

Крім того, ми схильні розглядати інтенцію як певну відсторонену суб’єктивну спрямованість у філософії, поєднання спонуки та наміру у ракурсі психології.

Отож, спробуємо з’ясувати методику й методологіюзагалом, а також методику й методологію дослідження інтенціональності правового буття зокрема.

Отже, методика є сукупністю інструментарію, що застосовується для досягнення дослідницького завдання.

Методологія- сукупність учень про ці методи, і не обов’язково вчень у класичному розумінні. Це наукова ідеологія, традиції, менталітет, потенціал тощо. Сутність і співвідношення категорій «методика» та «методологія» з’ясовується в межах наукометрії та наукознавства.

Власне методологія науки досліджувалась у межах логіки та наукознавства під впливом концептуальних ідей Т. Куна, І. Лакатоса та багатьох інших шляхом асиміляції та транснаукових трансформацій [88, с. 87]. Методологія досліджувалась у контексті фонду наукового знання, структури науки, способів генерації результатів, перевірки і обґрунтування цих способів.

У цьому контексті були систематизовані основні загальнонаукові методи дослідження, такі як логічна та методологічна реконструкція історико-наукових результатів, а також статистичних дослідів з метою виявлення тенденцій розвитку методології.

За допомогою методології також неодноразово здійснювалась спроба ввести в науковий обіг своєрідні маркери-показники ефективності того чи іншого дослідницького процесу, який би став засобом для об’єктивізації інформації про наукову мету дослідження, а також про науковий розвиток загалом.

Подальші напрацювання у сфері методології спиряли розвитку наукового потенціалу, прикладних методів аналізу і прогнозування, розміщенню і ефективному використанню потенціалу науки, створенню методів проблемноорієнтованих оцінок тощо.

Нинівиникла необхідність у переосмисленні методологічного досвіду у кожній із наукових розвідок. Це дає змогу не застосовувати управлінсько- адміністративнивні, колективістські, які ігнорують індивідуальне,методи, водночас не запозичати із зарубіжних досліджень абсолютне все, подекуди чуже науковому менталітету українців. Наявна в країні системна методологічна традиція виявилась доволі продуктивною, але не вирішила проблему єдності теорії науки і прикладних напрямів її вивчення. Останніми десятиліттями ці два потоки досліджень розвивалися доволі автономно. Окреслення нових завдань науки вимагають пошуку загальних основ для різноманітних ареалів наукознавчої традиції, а отже, визначення дисциплінарного статусу наукознавства, налагодження регулярної взаємодії між теоретичними та прикладними його гілками.

Отож, як у першому підрозділі дисертації ми намагалися структурувати наукову роботу за декількома напрямами, теж саме спробуємо відтворити, описуючи методологію дослідження.

Найперше слід указати на властиві наукові розвідці загальнонаукові методи дослідження.

Наступним із етапів варто розглянути використані філософські методи, якими пронизана наукова робота відповідно до того, що будь-яке гуманітарне дослідження охоплює першовитоки із філософії як праматеринської дисципліни.

Ще один етап - аналіз власне правових методів, застосованих у цій дисертаційній роботі, зокрема у контексті правового буття, або ж правової онтології, правого вчинку й правової поведінки тощо.

На завершення слід указати і про феноменологічні методи як вид філософських, проте таких, що потребують деталізації у зв’язку із концептом інтенціональності, що є наріжним каменем у кожному зі структурних підрозділів дослідження.

Це методика за видовою особливістю, її горизонтальна конструкція, тобто методологічна система нашого дослідження.

Що ж стосується побудови методики за ступеневою, багаторівневою вертикальною конструкцією, тобто методологічної структури, то варто вказати, що у дослідженні застосовано методологічну конструкцію за таким зразком: методологічна ідеологія; методологічний принцип; методологічний підхід; власне метод; методологічний прийом.

Принагідно зазначимо, що останніми роками щоразу частішає недотримання класичної методологічної структури, заснованої на провідних типах праворозуміння, а використовується інтегративна методологія, трансформована у цій науковій роботі у еклектичний принцип дослідження.

Отож, серед загальнонаукової методології, тобто такої, що притаманна усім без винятку сферам наукового пізнання, варто вказати, що у цій дисертації використано аналіз-синтез, опис-характеристику, абстрагування- конкретизацію, узагальнення тощо.

До прикладу, методи аналізу-синтезу, опису-характеристики застосовано під час аналізу документальної, емпіричної, хронологічної основ дослідження, зокрема, у відборі належної літератури, її вивченні, аргументації доцільності застосування у вигляді посилань, цитатності тощо.

Філософські методи, спрямовані на осмислення сутності взаємозв’язків між автором і дослідженням, його матеріальною основою, охоплюють пізнання відносин між суб’єктом та об’єктом пізнання.

Існує утверджена теза про те, що комплексний характер і всюдисущість філософської методології виявляється в тому, що її елементи можна знайти у дослідженні всіх без винятку видів реальності, що оточує автора. Вони доцільні і у теоретичній, і у практичній площинах.

Основою філософської методології, що відображена у цій дисертації, можна вважати: критику, герменевтику, діалектику, метафізику, догматизм, аксіологію, еклектику, раціоналізм та ідеалізм.

Критика як елемент філософської методології застосовується у науковій роботі з відбору джерельної бази дослідження - до підведення певних підсумків. Цей елемент методології слугує свого роду маркером, що гарантує раціональне осмислення загального та специфічного у дослідженні, а також позитивного (перспективного) та негативного. Завдяки критиці автор усуває суб’єктивізм і тверезо оцінює здобутки попередніх дослідників та власні судження про об’єкт.

Герменевтична методологія цього дослідження обрана невипадково, адже з її допомогою намагаємось розкрити зміст інструментальних термінів дисертації у їх прихованих, контекстуальних сенсах. Герменевтика дозволяє розкрити зміст сутностей, що приховані, невидимі на перший погляд і потребують читання «між рядками».

Елементи герменевтичної методології, як жодні інші, потребують зусиль і задіяності автора. Тільки через призму його свідомості здійснюється інтерпретація осмисленого матеріалу, адже, як відомо, наявні дві стадії тлумачення: з’ясування, коли автор намагається виявити для себе зміст окремих досліджуваних сутностей, та роз’яснення, коли автор спрямовує це на навколишній світ.

Ми недаремно висунули на чільне місце елементи герменевтичної методології, адже, зважаючи на контекст і спрямування нашої наукової розвідки, на потребу з’ясування суті інтенціональності правового буття, нам неодноразово доводилось на власний розсуд інтерпретувати провідні та нечисленні праці зі заданого напряму та аналізувати їх на власний манер.

Утім, сьогодні герменевтика - не винятково спосіб пізнання чужих сутностей. Завдяки зусиллям М. Гайдегера герменевтика набула статусу основного методу вчень про буття, що використовується у більшості наукових студій гуманітарного спрямування, завдяки можливості вдалого королювання явних і неявних аспектів того чи іншого явища чи процесу.

Наступною за частотою використання у нашому пошуку є діалектична методологія.

На нашу думку, діалектика - найбільш затребувана у взаємодії із ретроспективними та компаративними пошуками, адже дозволяє їм розглянути суть досліджуваних феноменів у динамічному зрізі. Діалектика - гнучка методологія, вона багатовимірна, враховує рух, зміну, причинно- наслідкові зв’язки. Саме тому її як метод найбільше застосовано у підрозділі 1.1 дисертації, що вивчає історичний зріз проблеми та наявні опрацювання окресленого напряму, а також у перших рядках кожного із підрозділів, присвячених наявним теоретичним напрацюванням проблеми.

Елементи метафізичної методології виявляються у роботі, коли йдеться про сталі аксіоматичні категорії. Цього способу пізнання істини немало у нашій розвідці у зв’язку із тим, що категорія інтенціонального, та й зрештою феноменологія загалом була об’єктом опрацювання не надто великої кількості вчених. Розробки ж Р. Декарта, Е. Гуссерля та М. Гайдегера сприймалися як ключові беззаперечні істини, що є незмінними. Саме ця однозначність і пошук абсолютної істини роблять сталими та «глухими» до апелювання певні категорії наукової роботи.

Догматична методологія у дисертації є своєрідним доповненням метафізичної методології. Адже твердження вчених, про які йшлося, є своєрідними догмами, тобто абсолютними істинами. Не виникає потреби їх надміру аналізувати у зв’язку із безапеляційним прийняттям. Ці догми, з одного боку, за допомогою елементів критичної методології можна проаналізувати на доцільність чи недоцільність їх згадки у тексті, проте, з іншого, - апелювати до їх істинності та достовірності - немає сенсу.

Аксіологічна методологія дисертаційної роботи виявляється у з’ясуванні ціннісних аспектів окремих категорій.

Гармонізує та врівноважує метафізику та догматику еклектична методологія, суперечить одновимірному та єдиновірному підходу, підтверджує необхідність поєднання декількох. Насправді такий підхід є чи не найдоцільнішим. Зрештою, він виявляється у основах популярної інтегративної методології. Чи не щоразу наші ситуативно обрані методи об’єднуються у певну кількість прийомів як їх інтуїтивного поєднання. Це і визначає особливості сучасної методології, що діє у період синтезу та глобалізації.

Ще одна причина присутності методології еклектики - це міждисциплінарність наукового пошуку.

Раціоналізм у дослідженні виявляється в осмисленні як виді інтелектуального опрацювання будь-яких презумпцій та істин. Достовірність чи вірогідність будь-якого судження вчених, чи-то власне авторського, досягається лише завдяки розуму позаемоційним чи іншим досвідом.

На противагу раціоналістичній методології виявляється методологія ідеалістична, що певною мірою врівноважує першу, також перегукується із згадуваною аксіологією у дослідженні. Сутність раціональності виявляється у визнанні ідеї та цінності над матеріальною формою, що в цій науковій роботі проглядається у дискусіях на тему різних підходів до інтенціональності.

Що стосується окремої, або, як її називають, власне наукової методології, то слід здійснити умовний поділ на юридичну та феноменологічну методології.

В теорії юридичної науки та у юридичному наукознавстві прийнято виокремлювати основні напрями юридичної методології. Корифеєм у цій справі можна назвати М. С. Кельмана. Зокрема, ми дотримувались його основних постулатів, в межах яких автор стверджував, що юридичні дослідницькі прийоми та процедури виникають значною мірою шляхом рефлексивного осмислення правознавством власного дослідницького досвіду, виражаючи характер власної нормативної організованості пізнавального процесу в межах юридичної науки [55, с.

Серед провідних елементів юридичної методології цієї розвідки можна назвати формально-юридичний метод, який по-іншому називають методом тлумачення юридичних текстів і нормативно-правових актів. Окреслений юридичний метод тісно взаємодіє із герменевтичним філософським методом.

Застосування означеного методу дає змогу отримувати конкретні юридичні знання як рефлексію правових знань завдяки правосвідомості юриста.

Чільне місце у цьому також посідає застосування спеціально- юридичного методу з метою опису основних явищ філософсько-правової дійсності за допомогою належної юридичної термінології.

Важливим елементом нашої дослідницької методології є також порівняльно-правовий метод, що дозволяє виявляти загальне та особливе, позитивне та негативне у досліджуваних об’єктах.

Що стосується психологічної науки, яку ми не могли оминути у контексті аналізу інтенціональності правового буття, то слід указати, що її методологічне підґрунтя становить відома юридичній психології спостережницька методологія, зокрема самоспостереження, або інтроспекція та моделювання. Це допомагає осмислити структуру інтенції у її розумінні як сукупності спонуки та наміру, тобто спрямованості особи.

Оскільки ця наукова робота ґрунтується на феноменологічному вченні про інтенціональність правового буття, чільне місце у ній відводиться феноменологічній методології, зокрема методу очевидності, що з часів Р. Декарта отримав назву «принципу всіх принципів» [85, с. 6].

Очевидність - уведення в контекст основного, тобто того, що на поверхні і не потребує надмірних затратних пошуків. Цей елемент феноменологічної методології перегукується із психологічним методом спостереження. В цьому випадку йдеться про сприйняття фактичного стану речей поза власним чуттєвим досвідом, як першоджерела.

Метод очевидності є чи не найбільш логічним і беззаперечним, та чи не найпростішим водночас. Безсумнівно, він потребує аналітичного мислення та застосування в парі з критичним філософським методом, проте він доволі дієвий, коли йдеться про уникнення упередженості та надмірного заглиблення у проблему. Істина - на поверхні, проста і доступна.

Згідно з позицією Е. Гуссерля, є такі провідні види очевидності, або ж, іншими словами, підтвердження фактичного та явного буття явищ і процесів. Це:

- безпосередня або абсолютна очевидність, що передбачає сприйняття об’єкта у його першопочатковому стані;

- опосередкована очевидність, за якої предмет сприймається не у вигляді оригіналу, а відтворюється, рефлектується за посередництвом різноманітних способів, насамперед снів, спогадів, розмов, візуалізації тощо;

- асерторична очевидність, тобто стверджувальна, належно обґрунтована;

- аподиктична очевидність, тобто очевидне безсумне, апріорне сприйняття, що не вимагає доказування;

- адекватна очевидність, що передбачає сталий, статичний характер, без здатності до послаблення чи посилення позицій;

- неадекватна очевидність, або ж така, що має змінний, динамічний, хвилевий та ситуативний характер [37, с. 295].

Не менш важливу роль у контексті нашого дослідження виконує метод феноменологічної редукції. Як метод очевидності, він також започаткований Р. Декартом та Е. Гуссерлем і передбачає мисленнєве усунення автора від теоретико-пізнавального процесу. Здебільшого це здійснюється за допомогою повернення автора до іманентних констант досліджуваного об’єкта чи процесу завдяки усуненню трансценденції.

Навколишня дійсність через призму феноменологічної редукції, звісно, не «знищується» у світогляді автора, а лише усувається із поля його дослідницької уваги. Завдяки такій методології нам вдавалося віднайти істинну та незаангажовану позицію дослідника, позбавлену необхідності слідування чи-то якійсь науковій школі, чи-то традиційному сенсу буття, подруге, розкрити правдиву суб’єктивність автора, тобто ту сферу, через яку він перманентно розглядає досліджувані явища, та ніколи не досліджував її безпосередньо.

Що стосується феноменологічної редукції, то досліджуються не ідеали, цінності, мета, явища чи процеси, а авторський суб’єктивний досвід, тобто спрямованість (як сукупність спонуки та наміру), що і є власне інтенціональністю.

Отож, ми спробували розкрити зміст інструментарію, за допомогою якого ми розкривали сутність цієї наукової роботи та досягали дослідницької мети. Спробуємо завершально репрезентувати конструкцію методології дисертації.

Систему методологічного інструментарію утворюють загальнонаукові, філософські, власне юридичні, психологічні та феноменологічні методи. Такий підхід зумовлений полідисциплінарністю досліджуваного феномена.

Структуру методологічного інструментарію утворює вертикальна багатоступенева конструкція у вигляді ідеології, принципів, підходів, методів і прийомів дослідження.

Отож, основу наукової роботи становить аксіологічна, раціонально- ідеалістична ідеологія. Основними принципами, тобто засадничими постулатами дослідження, стали еклектичний принцип, що дозволив ураховувати можливість комбінування різних елементів методології, а також принцип очевидності.

Основними підходами як особливостями авторського бачення проблеми стали герменевтичний, критичний та феноменолого-редукційний.

Ключовими методами дисертації стали аналіз-синтез, опис- характеристика, діалектичний, метафізичний, догматичний, формально- юридичний методи, спеціально-юридичний, психологічні методи спостереження та моделювання.

Що стосується прийомів як ситуативного та доречного поєднання елементів декількох методів, то йдеться про врівноваження раціональності ідеалізмом, комбінування очевидності та спостереження, поєднання формально юридичного та герменевтичного методів тощо.