<<
>>

Методологія дослідження інституту Генерального прокурора України

Для ефективного наукового дослідження необхідна певна система та принципи такої наукової роботи. З огляду на це, методологія є тією обов’язковою частиною та умовою наукового дослідження, в якій об’єднуються теорія, практика, суб’єкт та об’єкт.

Очевидним є той факт, що саме від методологічних принципів дослідження, які використовуються науковцем у процесі здійснення конкретного дослідження, залежить якість самого дослідження. Методологія дослідження діяльності Генерального прокурора України потребує особливої системи методів, з огляду на предмет дослідження.

Окреслення методології дослідження діяльності Генерального прокурора України в рамках нашої наукової роботи є необхідною та обов’язковою стадією. Останнє обумовлюється тим, що результати наукової і практичної діяльності людей залежать не лише від суб’єкта пізнання та об’єкта пізнання, але і від того, якими способами, прийомами і засобами здійснюється пізнавальний процес. Окрім того, варто зауважити, що кожне наукове дослідження повинно мати свою систему методів та методологічних принципів дослідження, яка є індивідуальною та не може бути застосована при будь-якому науковому дослідженні. З огляду на викладене, розробка власної методології дослідження діяльності Генерального прокурора України набуває особливої актуальності.

Питаннями методів та методології досліджень діяльності Генерального прокурора України частково займались такі вчені як: Л.М. Давиденко, І.В. Європіна, В.Є. Загородній, О.Р. Михайленко, О.І. Медведько,

В.В. Сухонос, Б.В. Ференц, Ю.С. Шемшученко та інші. При цьому зазначимо, що наше дослідження потребує власної методології, яка не може бути запозичена із інших досліджень. Розроблення індивідуальної методології дослідження повинне базуватись на його завданнях та цілях. Методологічні принципи та методи дослідження повинні використовуватись впродовж всього дисертаційного аналізу.

На початку XX ст. юриспруденція піднялася на якісно новий щабель свого розвитку. Однією з основних віх прогресу стала теза про структурну організацію та забезпечення функціонування складних системних об’єктів. Відтак, будь-яке наукове дослідження повинно бути послідовним, системним, логічним та об’єктивним. Саме з такою метою історично в процесі розвитку науки сформувалась система методів наукових досліджень, які утворюють методологію дослідження. Погоджуємось із І.М. Россохою, який відзначає, що методологічна основа є науковим фундаментом, з позиції якого дається пояснення основних наукових явищ і розкриваються їх закономірності. Під методологічною основою наукового дослідження треба розуміти основні, вихідні положення, на яких воно базується. Методологічні основи науки завжди існують поза нею і не виводяться із самого дослідження [1, с.14-15].

Відтак, перед тим як окреслити методологічні основи дослідження діяльності Генерального прокурора України, висвітлимо сутність понять «методологія» та «методи» взагалі. Поняття «методологія» та поняття «метод» у деяких наукових школах вважають ідентичними, хоча вітчизняна наука чітко розмежовує ці поняття.

Термін «методологія» (лат. logos - наука, знання, метод-шлях, напрямок пізнання) означає вчення про методи пізнання. Але у науковій літературі зустрічаються різні тлумачення поняття «методологія». Найбільш розповсюдженні серед них філософські тлумачення, де методологія розглядається як філософське вчення про методи пізнання та практику або перетворення дійсності [2, с. 691-692].

Метод (від грецької metodos) у широкому розумінні слова - «шлях до чогось», шлях дослідження, шлях пізнання, теорія, вчення, свідомий спосіб досягнення певного результату, здійснення певної діяльності, вирішення певних задач. В словнику української мови в одинадцяти томах даються наступні визначення даним поняттям. Метод визначається як: 1) спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя»; 2) прийом або система прийомів, що застосовується в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо) [2, с.

692]. Методологія визначається як: 1) вчення про науковий метод пізнання і перетворення світу, його філософська, теоретична основа; 2) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання [2, с. 692]. Таким чином, методологія покликана виконати дві основні функції: 1) отримання нового знання та подання цього знання у вигляді понять, критеріїв, законів, теорій, гіпотез; 2) організація використання нових знань у практичній діяльності.

Повністю погоджуємось із А.Є. Конверським, який у своїй праці пише, що методологія може бути визначена як філософське вчення про систему апробованих принципів, норм і методів науково-пізнавальної діяльності, про форми, структуру та функції наукового знання. Її призначення - виявити й осмислити рушійні сили, передумови, підстави та закономірності росту і функціонування наукового знання і пізнавальної діяльності, організувати проектно-конструктивну діяльність, її аналіз і критику. Методологія науки, ґрунтуючись на загальнофілософських принципах і законах, історично виникла і розвивається на основі гносеології, епістемології, логіки, а в останні роки також історії, соціології, соціальної психології та культурології, тісно зливається з філософськими вченнями про мову [3, с. 24].

У процесі наукового дослідження необхідно розуміти також поняття «методика наукового пізнання», яке виражає певну послідовність вирішення конкретного наукового і практичного завдання, а також сукупність і порядок застосування відповідних методів дослідження. Загалом, методика дослідження - це сукупність прийомів і способів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним (емпіричним) матеріалом [1, с. 15]. Очевидним є, що будь-яка методика базується на основі методології як системи методів або на основі окремо взятих методів. Методика є вторинним по відношенню до методології. Тому нам, насамперед, потрібно розробити методологію дослідження діяльності Генерального прокурора України. Так як методологія дослідження лежить в основі наукової роботи взагалі, то системний виклад методології є необхідним етапом дисертаційної роботи.

В рамках нашого наукового дослідження ми будемо використовувати, насамперед, наступні методологічні основи: 1) діалектичний метод; 2) системний метод; 3) історичний метод; 4) загальнологічні методи і прийоми дослідження. Останні методи обрані з огляду на тему, мету та завдання нашого дисертаційного дослідження. Застосування даних методів в системі забезпечить проведення якісного аналізу в процесі дослідження та наведення відповідних висновків та пропозицій.

В словнику української мови діалектика визначається у трьох значеннях:

1) всебічне вчення про рух і розвиток, революційний метод пізнання і перетворення світу; 2) процес розвитку, руху чого-небудь; 3) уміння вести суперечку, полеміку, застосовуючи логічні докази [2, с. 294].

Коли ідеться про діалектику в контексті методів наукового пізнання, то, звичайно, під діалектикою розуміють, передусім, метод (мислення, пізнання тощо). Діалектика як метод є неформальною сукупністю певних принципів, а їхньою системою, поданою у формі моментів живого руху мислення, серед яких основними є початок, поступальність, кінцевий результат [4, с. 20].

В основі діалектичного методу пізнання є те, що навколишній світ є єдиним цілим, де кожна річ, явище як єдність різноманітного нерозривно пов’язані з іншими явищами, речами і всі вони постійно взаємодіють один з одним. Відтак, будь-який науковий аналіз може бути істинним та ефективним тільки за умови, що досліджено всю сукупність її внутрішніх і зовнішніх сторін, зв’язків, відношень [5, с.4-8]. Інститут Генерального прокурора України може бути на належному рівні дослідженим тільки за умови системного аналізу внутрішніх його проблем, а також проблем взаємодії даного інституту з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, проблем організації управління та керівництва централізованою системою органів прокуратури і т.п. Останнє дає змогу зробити виключно діалектичний метод.

Діалектичний метод пізнання базується на принципах та законах. Принципи являють собою загальні та універсальні ідеї, настанови, критерії, які визначають сенс, роль, участь усіх інших понять і суджень у процесі пізнання.

А закони становлять собою відповідні умовно-стверджувальні формулювання, в яких виражається сама сутність принципів діалектики. Вони фіксують єдність таких суперечливих сторін буття як повторюваність, стійкість, регулярність, нескінченність, упорядкованість, загальність [6, с.46- 47].

До основних законів діалектичного принципу пізнання належать:

1) закон взаємного переходу кількісних і якісних змін; 2) закон єдності і боротьби протилежностей; 3) закон заперечення [6, с. 48-51].

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм розвитку: поступове накопичення кількісних змін у визначений момент неодмінно приводить до докорінних якісних перетворень (стрибків), до виникнення нової якості, що, у свою чергу, впливає на характер і темп кількісних змін. Відповідно до другого закону діалектики, боротьба протилежностей зумовлює розвиток, який по своїй сутності є змінами, які пов’язані з оновленням системи, її внутрішніми структурними і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення. Закон заперечення виражає поступальний, циклічний, спадкоємний характер розвитку, що здійснюється по спіралі, зберігає позитивне, переносить його в нову стадію, нібито повторює пройдене, але на більш високому рівні [6, с. 49-51].

Основними принципами діалектичного методу є: 1) принцип розвитку,

2) принцип об’єктивності; 3) принцип детермінації; 4) принцип відображення; 5) принцип взаємозв’язку. Окрім цього, діалектичний метод містить у собі й інші принципи - об’єктивність, конкретність, детермінізм, «роздвоєння єдиного» (принцип суперечності).

З огляду на універсальність діалектичного підходу до пізнання об’єктів дійсності, застосування діалектичного методу в рамках нашого дисертаційного дослідження дозволить нам системно вивчити: еволюцію інституту Генерального прокурора України; місце і значення інституту Генерального прокурора України в системі органів прокуратури, а також в системі органів державної влади; поняття та структуру правового статусу Генерального прокурора України, організаційно-правові форми діяльності Генерального прокурора України, проблеми правового регулювання та реалізації повноважень Генерального прокурора України.

Наступним в методології виступає системний метод. Зазначимо, що системний метод є одним з головних напрямків методології наукового пізнання, мета і завдання якого полягають у вивченні об’єктів в якості систем. В літературі серед науковців немає єдиного підходу до розуміння та застосування системного підходу. В доктрині наводяться наступні трактування або визначення системного підходу: 1) інтеграція, синтез розгляду різних боків явища або об’єкта; 2) адекватний засіб дослідження і розробки не будь-яких об’єктів, що довільно називаються системою, а лише таких, які є органічним цілим; 3) вираження процедур подання об’єкта як системи та способів їх розробки; 4) широкі можливості для одержання різноманітних тверджень та оцінок, які передбачають пошук різних варіантів виконання певної роботи з подальшим вибором оптимального варіанта [7, с. 27-31].

Системний підхід сприяє формуванню відповідного формулювання суті проблем інституту Генерального прокурора України. Методологічна специфіка системного підходу дозволяє в процесі нашого дослідження вивчати закономірності та механізми утворення системи - інституту Генерального прокурора України. Застосування цього методу дозволить зробити акцент на різноманітті внутрішніх і зовнішніх зв’язків інституту Генерального прокурора України.

A. Є. Конверський наводить наступні вимоги до системного підходу: а) виявлення залежності кожного елемента від його місця і функцій у системі з урахуванням того, що властивості цілого не можна звести до суми властивостей цих елементів; б) аналіз того, наскільки поведінка системи зумовлена як особливостями її окремих елементів, так і властивостями її структури; в) дослідження механізму взаємодії системи і середовища;

г) вивчення характеру ієрархічності, притаманного даній системі;

д) забезпечення всебічного багатоаспектного опису системи; є) розгляд системи як динамічної цілісності, що розвивається [3, с. 33].

B. І. Корбутяк, в свою чергу, також наводить правила системного підходу. По-перше, виявити систему можна послідовно перебираючи елемент за елементом та всі разом можливі пари для встановлення відносин між ними. Але практично завжди це зробити неможливо, якщо кількість елементів у системі досить велика. По-друге, для того щоб уявити систему в цілому, вводять поняття «структури» - часткового впорядкування елементів та відношень між ними за якоюсь однією ознакою. Структура системи є вже не відношення елементів, а відношення їхніх відношень, які утворюють зазвичай східчасту ієрархічну конструкцію. Знання і структури системи - це знання закону, за яким народжуються елементи системи і відношення між ними (в просторі, в часі чи в іншій координаті) [7, с. 28-29]. Вважаємо, що послідовне застосування системного методу є обов’язковим атрибутом всього дисертаційного дослідження, оскільки саме цей метод дасть змогу всебічно та неупереджено робити висновки на основі як позитивних так і негативних (дискусійних) фактів.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей.

Повністю погоджуємось із Ж. Імбер, який влучно зазначив, що яку б функцію порівняльного правознавства ми не розглядали для одержання як правових, так і соціальних результатів необхідно використовувати історичний метод. Чи можна прагнути поліпшення національного права шляхом сприйняття зарубіжного законодавства, якщо не відоме минуле і сьогодення двох народів? Чи можна досягти кращого розуміння іноземного права, якщо воно розглядатиметься в ізоляції від соціальної, економічної та юридичної еволюції народу, який його створив? І, нарешті, чи можна сподіватися на створення загального права для більш-менш значної групи держав, якщо не знати попередню історію приватних і публічних правових інститутів цих країн [8, с. 74]? Як бачимо, історичний метод також є обов’язковим атрибутом нашого дисертаційного дослідження, оскільки тільки він показує якісні зміни в процесі еволюції інституту Генерального прокурора України. А будь-яке реформування потрібно робити послідовно, з урахуванням попереднього досвіду.

В доктрині методології вченими робиться акцент на тому, що застосування історичного методу може здійснюватись у декількох самостійних векторах: 1) історико-типологічні (вивчають схожість

конвергентних явищ); 2) історико-генетичні (досліджують явища, які мають генетичні зв’язки у їх розвитку); 3) історико-дифузійні (вивчають явища, які поширюються внаслідок запозичень) [9, с. 301]. Ми будемо досліджувати витоки прокуратури у світі, зародження та формування керівника системи прокуратури, формування та еволюцію інституту Генерального прокурора України. Окрім того, буде здійснено аналіз тих норм законодавства України, які були запозичені із зарубіжного досвіду з метою ефективного регулювання інституту Генерального прокурора України.

Історичний метод має широкі пізнавальні можливості, оскільки: 1) він дає змогу розкривати суть досліджуваних явищ у тих випадках, коли вона не є очевидною, на підставі наявних фактів; виявляти загальне і таке, що повторюється, необхідне й закономірне, з одного боку, і якісно відмінне - з другого; 2) дає можливість виходити за межі явищ, що вивчаються, і на основі аналогій доходити широких історичних узагальнень та паралелей;

3) допускає застосування всіх інших методів, вживаних в історичних дослідженнях, але є менш описовим ніж історико-генетичний метод [10, с. 187-188]. Історичний метод не можна застосовувати ізольовано від інших методів. Водночас не можна і применшувати роль даного методу, оскільки будь-які реформи та зміни повинні базуватись на обов’язковому врахуванні історичного досвіду, проблем, прогалин та позитивів. Таким чином, історичний метод дозволить нам послідовно та повно здійснювати дисертаційний аналіз.

В доктрині методології наукових досліджень, вченими виокремлюються різні логічні прийоми та методи. В рамках дисертаційного дослідження будуть використані такі загальнологічні методи і прийоми як аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія. Охарактеризуємо кожен з них з прив’язкою до дисертаційної теми дослідження.

Метод аналізу дозволяє здійснити поділ об’єкта дослідження - інституту Генерального прокурора України (його елементів, ознак, проблем) на складові частини з метою їх самостійного вивчення. При цьому, застосування методу аналізу дозволить дослідити та висвітлити роль, значення та місце Генерального прокурора України в системі прокуратури України, а також в системі органів державної влади; правовий статус Генерального прокурора України, його складові елементи; принципи, форми та гарантії діяльності Генерального прокурора України і т.п.

Метод синтезу (від грец. synthesis - поєднання, з’єднання, складання) - це об’єднання, реальне і розумове, різних сторін, частин предмета в єдине ціле. А.Є. Конверський наголошує, що синтез - це не довільне, еклектичне поєднання розрізнених частин, «шматочків» цілого, а діалектична єдність з виділенням сутності [3, с. 30]. Застосування методу синтезу дозволить нам співставляти та поєднувати різні вчення про об’єкт дослідження - інститут Генерального прокурора України (його елементи, ознаки, проблеми) та робити відповідні висновки. Звертаємо увагу, що метод аналізу та синтезу нерозривно пов’язані між собою і їх застосування можливе тільки за умови одночасного врахування.

Аналізуючи явище, розкладаючи його на складові й вивчаючи кожну окремо, слід розглядати їх як частини єдиного цілого. В свій час Аристотель обґрунтовував ідею того, що аналіз має тісно взаємодіяти із синтезом, тобто співвідносити аналізовану частину із цілим, встановлювати її місце в цьому цілому, для чого потрібно дослідити частини в їх сутності як складові цілого. У результаті такого аналізу можна виділити загальне як суттєве у предметі, що стане основою для синтезу. Завдання аналізу - це виділення тієї частини, з якої сам предмет виникає і розвивається. Об’єкт у синтезі становить єдність протилежностей, при цьому, відтворюються його виникнення і розвиток. Якщо спочатку синтез виступає в аналізі, то потім включає аналіз у себе [3, с.24].

Індукція (лат. mductio - наведення) - це метод пізнання, за яким із приватних фактів та явищ виводяться загальні принципи та закономірності, тобто при використанні цього методу логіка мислення розвивається від конкретного до загального [11, с. 26-27]. Так як досвід (наукові висновки, праці) завжди є нескінченним, то індуктивні узагальнення носять проблематичний і постійний характер.

Дедукція - це, по-перше, перехід у процесі пізнання від загального до одиничного, виведення одиничного із загального; по-друге, процес логічного висновку, тобто переходу за тими чи іншими правилами логіки від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків (висновків). Сутність дедукції полягає у використанні загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ. У процесі пізнання індукція та дедукція нерозривно пов’язані між собою, хоч на певному рівні наукового дослідження одна з них переважає [3, с.32-33].

Індукція та дедукція, як логічні прийоми та методи водночас, дають нам можливість виокремити проблеми та прогалини нормативного врегулювання діяльності Генерального прокурора України, проблеми інституту Генерального прокурора України, окреслити напрямки оптимізації організаційно-правових форм діяльності Генерального прокурора України.

Аналогія (гр. analogia - відповідність) - встановлення схожості в деяких властивостях і відносинах між нетотожними об’єктами. На підставі виявленої схожості робиться відповідний висновок. Аналогія є засобом конкретизації думки. Зміст аналогії полягає в тому, щоб знаходити невідомі ознаки, опираючись на раніш придбані знання про інший, подібний з ним предмет або явище, переносити інформацію від одного предмета на іншій на основі деякого співвідношення між ними [11, с. 25-26]. Метод аналогії дозволяє нам здійснити порівняння діяльності Генерального прокурора України із організаційно-правовими засадами діяльності керівників системи органів прокуратури в іноземних державах, порівняння національного та зарубіжного досвіду регулювання інституту керівника системи прокуратури і т.п.

На нашу думку, логічний метод аналогії лежить в основі порівняльного методу. В доктрині методології доволі часто можна зустріти самостійне виокремлення порівняльного (компаративістського) методу. Однак, оскільки логічний метод аналогії виконує функції встановлення наявності або ж відсутності схожості, відмінності, то самостійно ми не будемо виділяти порівняльного методу.

Погоджуємось із К. Осакве, який у своїй дослідницькій роботі дійшов висновку, що порівняльно-правовий метод реалізується у наступних сімох стадіях: 1) виявлення існуючих правил або підходів у системах А і Б;

2) зіставлення встановлених правил з метою пізнання їх загальних і/або відмінних ознак; 3) визначення історичних причин існування даного правила у кожній системі; 4) з’ясування життєздатності, ефективності даного правила у відповідному національному законодавстві; 5) встановлення необхідності (доцільності) внесення змін до існуючого правила або заповнення прогалин у законі системи А шляхом запозичення певних ідей із системи Б; 6) вивчення сумісності ідей, запозичених із системи Б, з природою правової системи А;

7) адаптація запозиченого правила до національних умов правової системи А [12, с. 21].

Заслуговує уваги позиція К. Цвайгерта і X. Кютца, які у своїх працях пишуть, що про порівняльне право у точному значенні цього слова можна було б говорити, тільки якщо висновки дослідження із цієї проблеми ґрунтуються на основі порівняння представлених у ньому конкретних матеріалів різних країн. Досвід свідчить, що порівняльний метод діє більш ефективно, коли автор, по-перше, викладає найбільш суттєві матеріали, які стосуються національного права у кожній країні, по-друге, використовує їх як основу для поглибленого критичного аналізу і, по-третє, пропонує власні висновки, які мають значення для тлумачення свого національного права [13, с. 14].

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що, по-перше, ефективність наукової роботи залежить від методологічної основи. По-друге, методологію дослідження діяльності Генерального прокурора України становлять діалектичний метод, системний метод, історичний метод, методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції та аналогії. По-третє, наукове дослідження повинно базуватись на принципах послідовності, системності, логічності та об’єктивності.

Методологія дослідження діяльності Генерального прокурора України має бути індивідуальною, тобто не може бути застосована методологія будь- якого іншого наукового дослідження. При цьому, в основі методології нашого дослідження лежать система методів та методологічних принципів, які повинні застосовуватись разом. Умовою ефективного дослідження та отримання якісних, достовірних висновків є всебічність вивчення, тобто уникнення моністичного, категоричного підходу.

1.2

<< | >>
Источник: БАСАРАБ РУСЛАН ІГОРОВИЧ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Методологія дослідження інституту Генерального прокурора України:

  1. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
  2. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  3. Генезис становлення контрольної функції у сфері здійснення нотаріальної діяльності та її значення у сучасних умовах
  4. Місце органів прокуратури в сучасній системі правоохоронних органів
  5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  6. Методологія дослідження інституту Генерального прокурора України
  7. Особливості правового статусу Генерального прокурора України
  8. Форми та методи діяльності Генерального прокурора України
  9. Напрями удосконалення діяльності Генерального прокурора України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -