<<
>>

1.3. Методологія теорії держави і права

Поняття методології та її структура. Будь-яка наука, у тому числі і теорія держави та права, має свою «методологію». Поняття «методологія», у буквальному своєму значенні вчення про метод (methodos+logos), має тривалу історію.

Упродовж часу воно зазнало трансформації, що зумовило різні підходи до тлумачення його змісту [33]. З цього різноманіття найбільш прийнятні за своїм змістом є поняття методології, вироблене філософією. Представники цієї теоретико-світоглядної науки під методологією розуміють сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання й практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети [34].

Погоджуючись у цілому з таким підходом, водночас вважаємо досить суттєвим уточнення відомого російського методолога Д. Керимова, котрий підкреслює, що вона не є «сукупністю», простим поєднанням теоретико-світоглядних концепцій, принципів, методів та засобів пізнання, вироблених окремими галузями науки, а є явищем інтегральним, «зводом законів» наукового пізнання, який «об’єднує низку компонентів: світорозуміння й фундаментальні загальнотеоретичні концепції, загальні філософські закони й категорії, загально- й конкретно наукові методи» [35].

Залежно від структури і конкретики об’єктів пізнання виділяють два рівні методології: перший, найбільш високий рівень – це загальна методологія, яка полягає у реалізації глибинного підходу до вивчення всіх предметів і явищ навколишнього світу за допомогою пізнавальних засобів філософії, другий рівень – галузева методологія, де має місце добір із загальнометодологічного арсеналу відповідних відправних і достатніх вихідних положень для реалізації більш конкретних пізнавальних завдань.

В нашому випадку такою галузевою методологією виступає методологія юридичної науки, базисом якої є теорія держави і права. Методологію теорії держави і права можна визначити як багаторівневу, інтегральну систему вихідних для науки про державу і право фундаментальних світоглядних принципів та різноманітних методів, за допомогою котрих пізнаються закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, вдосконалюється понятійно-категоріальний апарат юридичної науки.

У питанні про структуру та ієрархію цих різноманітних методів юридичної науки взагалі та теорії держави і права зокрема єдності немає. Але з наявних точок зору на предмет системи методів, що використовуються в теорії держави і права, найбільш прийнятною для теоретичного осмислення феномену держави і права, на нашу думку, є така структурно-ієрархічна побудова методів: 1) загальнофілософські методи; 2) загальнонаукові методи; 3) приватно-наукові методи; 4) спеціальні методи [36].

Загальнофілософські методи пізнання державно-правових явищ. Філософські методи – це система «м'яких» принципів, операцій, прийомів, що знаходяться на самих вищих «поверхах» абстрагування. Будучи універсальними за своїм змістом, вони визначають загальну стратегію пізнання. Серед філософських методів виділяють насамперед діалектичний метод. Діалектика (грецьк. διαλεκτιυή – мистецтво вести бесіду, спір), вчення про найбільш загальні закономірні зв’язки становлення, розвиток буття та пізнання і заснований на цьому вченні метод творчого, пізнавального мислення [37].

Діалектика як загально-філософський метод сприяє формуванню системи знань про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства й мислення, дозволяє охопити світ у його цілісності, визначити місце пізнаного об’єкту серед інших, його зв’язок із ними тощо. Відповідно до вимог діалектики, усі державно-правові явища, мають розглядатися у взаємному зв’язку між собою й суспільним життям, у їх взаємодії та взаємовпливах. Вони вивчаються не у статиці, а в динаміці, на основі відповідних законів та категорій діалектики (причина і наслідок, зміст і форма, сутність і явище, загальне й одиничне, абстрактне і конкретне, необхідність і випадковість тощо). Використання діалектичного методу веде до швидкого накопичення теоретично і практично значимої інформації про соціальні процеси, реалії суспільного життя.

Крім діалектики, теорія держави та права використовує також метафізичний метод. Метафізика (від. грецьк. – μετά; φνσικά. – після фізики) – філософське вчення про найсуттєвіші принципи та першооснови буття [38], яке всі явища і предмети розглядає як вічні і незмінні, такі, що перебувають поза зв’язком та розвитком. На перший погляд пізнати державу і право, які постійно розвиваються, метафізичними засобами неможливо. Але ж, наприклад, при визначенні історичних типів держави і права ми нібито нехтуємо конкретикою руху цих державно-правових явищ, вивчаємо їх в певному стані спокою і нерухомості і, в результаті, створюємо загальний (незмінний) в межах цілої історичної епохи образ (тип) явища.

Загальнофілософські методи тісно пов’язані з загальнонауковими методами пізнання, які виступають своєрідною проміжною ланкою, що забезпечує зв’язок та оптимальну взаємодію філософії зі спеціально науковим знанням та його методами.

Загальнонаукові методологічні підходи Цей, середній, рівень методологічних знань, з огляду на багатогранність теорії держави і права, являє собою не сукупність окремих загальнонаукових методів, а переважно певні, тісно пов’язані, взаємозалежні між собою групи таких методів, що їх, іменують методологічними підходами[39]. Серед таких підходів особливу роль у пізнавальному процесі теорії держави і права відіграють історичний і логічний підходи [40].

Історичний підхід як сукупність методів, що передбачають пізнання певного об’єкту через призму структурних і функціональних процесів його виникнення та розвитку, виконує дуже важливу роль у пізнанні держави і права, оскільки поза історичним контекстом неможливо пізнати саму цю сучасність. У межах теорії держави і права історичний підхід зазвичай використовується в історико-теоретичних дослідженнях, де здійснює своє призначення через низку методів. Серед них: хронологічний метод, що передбачає вивчення державно-правових явищ у строго визначеній хронологічній послідовності; проблемно-хронологічний метод, за допомогою котрого великий та різноманітний історичний матеріал систематизується по окремих проблемах, у рамках яких відновлюється ланцюг державно-правових подій у хронологічній послідовності; метод періодизації, що передбачає розгляд відповідного явища в тісній його прив’язці до певних, виділених за суттєвими критеріями, історичних проміжків часу – періодів. Як відомо, та чи інша періодизація історичного процесу зазвичай виступає в якості критерія типологізації держави і права.

Формально-логічний підхід – сукупність методів, за допомогою котрих зміст досліджуваного об’єкта відображається у вигляді раціональної конструкції, – у будь-якому, особливо теоретичному, дослідженні посідає одне з провідних місць. Серцевину логічного підходу складає аналіз, котрий сприяє логічному осмисленню держави і права. За допомогою аналізу, мета якого полягає в пізнанні частин як елементів складного цілого, виявляється внутрішня «конструкція» держави або права, створюється відповідні умови для формулювання їх понять. Аналіз кожної частини, елемента цілого сприяє, але ще не приводить до пізнання цілого. Ця мета досягається в результаті складної роботи мислення щодо синтезування отриманих раніше, на стадії аналізу, даних. За допомогою синтезу створюється загальне уявлення про істотні ознаки, зміст і межі державно-правових категорій і понять (та їх структурних одиниць), що в концентрованому вигляді виражені в їх дефініціях. Дефініція – кінцевий результат логічної операції, у процесі якої розкривається зміст поняття. В теорії держави і права така логічна операція дуже поширена, оскільки вона дає можливість дефінування всіх державних і правових явищ [41].

З логічних методів, що використовуються також в теорії держави і права, слід відзначити індукцію та дедукцію. Індукція – форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; дедукція – одна з форм умовиводу, при якій на основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних, з необхідністю виводиться нове істинне положення. Не менш вагомим для пізнання державно-правових явищ є ще один логічний метод – порівняння, який передбачає зіставлення пізнавальних об’єктів з метою виявлення схожих рис або розходжень між ними. Правила порівняння наказують порівнювати тільки однорідні предмети, причому порівняння повинне здійснюватися по найбільш істотних ознаках. Саме порівняння є одним із тих методів логічного підходу, що найглибше «проник» у нижчий рівень методологічної споруди, виступивши своєрідною основою для такого спеціального методу юриспруденції як порівняльно-правовий.

Серед ключових для теоретичного осмислення держави і права є системний підхід – універсальний інструмент пізнавальної діяльності, незамінний при дослідженні складних динамічних цілісностей [42]. Системний підхід передбачає розгляд державно-правових явищ як цілісних систем, що мають внутрішню будову, а також взаємозв’язків між ними та іншими інститутами. Основними методами системного підходу є структурний і функціональний. За допомогою структурного методу виявляється «статика» держави і права, насамперед їх структурно-інституціональна побудова, а за допомогою функціонального – їх динаміка. Функціональний метод передбачає вивчення елементів системи у зміні, русі, розвитку. Такий метод дозволяє виявити зміни, що відбуваються в державному механізмі, у системі права, у механізмі правового регулювання. Для вивчення складних «відкритих систем», якими є держава і право, використовується також синергетичний метод, який, відводячи випадку конструктивну роль в суспільному розвитку, пояснює роль суб’єктивного фактору в державно-правовому житті суспільства, дає змогу, поряд з закономірними причинно-наслідковими зв’язками, враховувати і випадкові, вірогідні, зв’язки.

Приватнонаукові методи пізнання державно-правових явищ. Ускладнення і розширення предмета дослідження, нові запити практики змушують теорію держави і права звертатися до приватно наукових методів, які представляють собою сукупність методів, запозичених з інших наук (соціології, математики тощо).

Серед них: конкретно-соціологічний метод, який в теорії держави і права сприяє аналізу, переробки і відбору необхідної інформації про правотворчу та правозастосовну діяльність компетентних державних органів, розвитку і функціонування державних і правових інститутів з метою проведення теоретичних узагальнень і прийняття відповідних практичних рішень [43]; статистичний метод, який передбачає опрацювання кількісних показників, що об’єктивно відображають стан, динаміку і тенденції розвитку державно-правових явищ в наукових або практичних цілях; метод моделювання, за допомогою якого на основі вивчення державно-правових явищ і процесів створюються ідеальні моделі їх побудови й розвитку.

Спеціальні методи пізнання державно-правових явищ. До спеціальних методів віднесені способи пізнання, які напрацьовані юридичною наукою і використовуються для вирішення її конкретних пізнавальних завдань. Для теорії держави і права це, насамперед, порівняльно-правовий та формально-догматичний (юридичний).

Порівняльно-правовий метод використовується для з’ясування спільного і різного між джерелами права в межах однієї або декількох правових систем, шляхом їх порівняння, розрізнення за будь-якою ознакою або властивістю. Оскільки завданням правової науки є виявлення закономірностей і особливостей розвитку держави і права, то порівняння найбільш суттєвих, важливих сторін цих явищ з метою виявлення цих закономірностей та специфічних рис виступає в якості найважливішого пізнавального засобу теоретико-правової науки. Саме за допомогою цього методу виявляється та аналізується позитивний державно-правовий досвід на предмет можливого його запозичення, пропонуються корисні для реалізації правових перетворень пропозиції.

Юридичний або формально-догматичний метод передбачає пізнання того чи іншого правового явища на основі догматичного сприйняття інформації, що міститься в тому чи іншому джерелі (частіше за все це нормативно-правовий акт). Часто цей метод називають також формально-логічним, але, на нашу думку, це не зовсім правильно, оскільки він спрямовує дослідника не на логічний аналіз такої інформації, а на сприйняття її на «віру» як певної готової «істини», догму.

Основою цього методу є юридичний позитивізм, який «чистим правом» вважає тільки створену державою певну систему формально-юридичних конструкцій (норм). Але з огляду на те, що пізнання держави і права тільки з позитивістських позицій безумовно буде однобічним, сучасна теоретико-правова наука повинна враховувати і практику їх соціально-політичного життя. Методологічне значення єдності теоретичного й практичного в пізнанні держави і права зумовлено не тільки потребою комплексного дослідження їх двох сторін – «юридичної» та «політичної (фактичної)», а більш глибокими, закладеними саме в процесі людської діяльності причинами. Будь-яка людська діяльність має теоретичний та практичний бік як необхідні свої компоненти.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 1.3. Методологія теорії держави і права:

  1. 1.2. Об’єкт, предмет та структура теорії держави і права
  2. 1.3. Методологія теорії держави і права
  3. 1.4. Функціональне призначення теорії держави і права
  4. 1.1. Предмет теорії держави і права
  5. 1.3. Роль і місце теорії держави і права в системі юридичних наук
  6. 1.4. Функції теорії держави і права
  7. Розділ 2МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА2.1. Поняття і призначення методологіїОзнайомившись з предметом теорії держави і права, слід з'ясувати, за допомогою яких засобів, прийомів ця наука досягає своїх цілей, тобто які методи використовуються в науковому пізнанні явищ державно-правової дійсності. Теорія держави і права має не лише свій предмет, але й метод. Предмет теорії держави і права дає відповідь на запитання, яку галузь сус
  8. МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
  9. 2.2. Структура методології теорії держави і права
  10. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -