Привласнення авторства як ознака плагіату
Першою і основною ознакою плагіату є привласнення авторства на чужий
твір.
Право авторства або право на визнання людини творцем визнається одним із ключових прав інтелектуальної власності.
Важко переоцінити наявність і роль творця у створені не тільки інтелектуальної власності як такої, але і в існуванні сфери інтелектуальної
•184
власності взагалі .
Як зазначає О.В. Кохановська: «Коріння прав інтелектуальної власності ведуть, перш за все, до автора, яким є людина - творець з усією його свободою
• . 185
творчості, самовираження і самовизначення»
Право авторства закріплено як на міжнародному рівні, так і у національному законодавстві. [183] [184] [185] Відповідно до ст. 6 bis Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів «незалежно від майнових прав автора і навіть після уступки прав він має право вимагати визнання свого авторства на твір»[186] [187] [188] [189]. Право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності закріплено у ст. 423 ЦК України . Відповідно до п.1. ч.1 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор має право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо . Право авторства - заснована на факті створення твору творчою (самостійною розумовою) працею громадянина його можливість визнаватися автором (творцем) даного твору. Право авторства тісно пов’язано з таким немайновим правом, як право на ім’я, яке полягає у можливості автора використовувати твір під своїм власним ім’ям, псевдонімом або без зазначення 189 імені (псевдоніму) . Першість прав авторства в системі авторських прав зумовлена тим, що решта авторських прав на твір, як майнових, так і особистих немайнових, надаються особі лише внаслідок визнання її автором твору.[190] На відміну від інших особистих немайнових прав, які є лише у випадках, зазначених ЦК, право авторства на твір повинно передбачатись таким, що є завжди, незалежно від того, є чи немає на це спеціальної вказівки законодавця. Право на визнання автором твору полягає у юридичній «констатації» факту його створення конкретною людиною, пов’язаній з юридичною можливістю вимагати визнання цього факту від інших осіб. Це право не потребує легітимації і породжується фактом наявності творчого результату. Але у випадку суперечки щодо авторства виникає проблема доведення цього факту. При цьому діє презумпція авторства: поки не доведено інше, автором твору вважається особа, вказана як автор на оригіналі або примірнику твору. Право авторства невідчужуване (частина 2 ст. 14 Закону про авторське право і суміжні права). На праві авторства ґрунтуються (є похідними від права авторства) інші права. Так, автор має право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо. Ім’я автора може зазначатись прізвищем та ініціалами або іменем і прізвищем. Також можуть зазначатись його звання тощо. Ім’я автора не згадується тільки у випадках, коли це неможливо з технічних причин. При створенні твору кількома авторами, їх імена зазначаються послідовно у порядку, встановленому за їхньою згодою. Автор також має право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору. Якщо він з якихось причин не бажає відкривати своє ім’я, він може заборонити його згадування при кожному використанні твору. Але він може не просто заборонити повідомляти його ім’я при використанні твору, а обрати собі псевдонім - вигадане ім’я для прикриття дійсного. Автор може зазначати свій псевдонім на творі або на його примірниках, а також вимагати його зазначення при кожному використанні твору. Право на використання псевдоніма обмежене міркуваннями дотримання суспільної моральності. Наприклад, не можуть бути використані для утворення псевдоніма нецензурні слова тощо У деяких випадках обмеження у виборі псевдоніма випливають із сутності та призначення цього поняття. Найбільш поширеним прикладом анонімного твору є автобіографії або мемуари відомих особистостей, при написанні яких використовується труд 193 гетероніма - автора, який пише для іншої особи без претензій на авторство Актуальною є проблема використання псевдонімів, сценічних імен артистами, виконавцями, особливо в частині розподілу прав на вигадане сценічне ім’я між виконавцем та продюсером. Адже після розірвання контракту постає питання про можливість подальшого використання виконавцем сценічного імені, яке вигадано продюсером. Невизначеність цього питання в договорі на практиці призводить до зловживань, коли обмежується право виконавця на використання сценічного імені або право групи на використання її назви після припинення дії договору. Як зазначає з цього приводу Якубова О. оскільки продюсер не є суб’єктом суміжних прав, а особисті немайнові права не передаються, логічним вбачається виходити з того, що право на найменування повинно належати тільки членам колективу виконавців. Продюсерські компанії мають право пред’являти до виконавців майнові претензії, пов’язані з порушенням останніми договірних зобов’язань, але не повинні претендувати на обмеження їх особистої сфери, обмежувати їх особисті немайнові права[192] [193] [194]. Спосіб порушення немайнового права авторства має принципове значення при плагіаті. Адже не кожне порушення права авторства є плагіатом. Так О.О. Мазіна зазначає: «При плагіаті може бути неправомірне механічне відтворення твору або його завуальована зміна без дотримання особистих немайнових прав, тобто права авторства». До примірників творів, створених внаслідок плагіату, О.О. Мазіна відносить «примірники творів, з яких видалено або неправомірно зазначено інформацію про їх автора (авторів)»[195]. Виходячи із наведеного визначення плагіат з’являється внаслідок недотримання немайнових прав. Неправомірне зазначення інформації про автора не завжди автоматично призводить до плагіату. Зокрема, зазначення авторства може бути визнано неправомірним, якщо: замість псевдоніму всупереч волі автора буде зазначено його справжнє ім’я; буде зазначено ім’я автора на творі, який мав оприлюднюватись анонімно. І лише одним із випадків неправомірного зазначення інформації про автора твору, який може бути визнано плагіатом, є зазначення в якості авторів осіб, які не створювали твір (привласнення авторства). Право авторства може бути порушено внаслідок таких дій. По-перше, привласнення авторства, яке передбачає зазначення як автора твору особи, яка його не створювала. По-друге, використання твору або його частини без зазначення імені автора. Наприклад, розміщення у мережі Інтернет наукової статті, художнього твору без зазначення даних про їх автора. По-третє, це приписування авторства, щодо якого у науковій доктрині не вироблено єдиного підходу до визначення його в системі порушень прав інтелектуальної власності. Сутність привласнення авторства полягає у здійснені навмисних неправомірних дій, спрямованих на формування будь-яким способом уявлення про належність авторства на об’єкт інтелектуальної власності (або його охороноздатну частину) особі, яка не брала творчої участі у його створенні. На практиці поряд з привласненням авторства поширеним є неправомірне використання імені автора, яке полягає у приписуванні авторства на твір особі, яка не є його автором[196] [197] [198] (так званий «антиплагіат»). Приписування авторства може відбуватись як із технічних причин (у зв’язку з помилкою видавництва), так і навмисно (з метою завдати шкоди честі автора, збільшити попит на результати творчої діяльності шляхом зазначення авторства відомого творця тощо). Приписування чужого авторства відрізняється від привласнення авторства (плагіату). У першому випадку зловмисник оголошує автором твору іншу особу, тоді як плагіатор оголошує себе автором чужого твору(його частини), або твору, який він створив у співавторстві (засекречує співавтора або співавторів) . У науковій доктрині сформувалось два підходи до визначення суті приписування авторства та його негативного впливу на права автора. По-перше, обґрунтовується, що приписування авторства порушує немайнові авторські права. Передбачається, що регламентоване в ст. 6 bis Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів право авторства включає також і можливість протидіяти неправдивій атрибуції твору . По-друге, наголошується на тому, що приписування авторства не призводить безпосередньо до порушення права авторства та права на ім’я, як немайнових прав творця. Так щодо приписування авторства К.А. Флейшиц зазначала, що, якщо особу буде вказано автором статті, яку вона не писала, буде зачеплена «авторська честь» у широкому розумінні слова - честь автора, художника. Але порушення права на ім’я в сенсі, в якому розуміє і повинен розуміти закон про авторське право, у цьому випадку немає: закон про авторське право охороняє ім’я автора певного твору - в даному випадку порушено право на ім’я письменника, художника, який не є автором твору, у зв’язку з яким вчинено порушення. В таких випадках честь письменника, художника повинна захищатись • , 199 загальними приписами законодавства про право на ім я . Ураховуючи, що законодавство про авторське право не передбачає безпосередньо право на захист від приписування авторства, обґрунтовується доцільність включення права на протидію недобросовісній атрибуції (приписуванню авторства) до права на ділову репутацію. У зв’язку з цим при виявленні випадків неправомірного зазначення особи автором твору, який вона не створювала, особа може протидіяти недобросовісному використанню авторства двома способами. Перший - позов про припинення неправомірного використання імені. З метою належного забезпечення прав особи на захист від приписування авторства, запропоновано внести такі зміни до законодавства. Доповнити частину 2 ст. 296 ЦК України пунктом 2 у наступній редакції: «Забороняється використання імені фізичної особи з метою зазначення її в якості творця об’єктів права інтелектуальної власності, у створенні яких особа не приймала творчої участі». Частину 1 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» доповнити пунктом 5 у наступній редакції: «забороняти будь-яке використання імені, псевдоніму творця, під час використання творів, які не належать творцю (приписування авторства), без його згоди»; У Законі України «Про авторське право і суміжні права» статтю 50 доповнити пунктом «г» у наступній редакції: «приписування авторства - обнародування твору під іменем особи, яка не є його автором, без її відома і згоди», у зв’язку з чим пункти «г», «д», «е», «є», «ж» вважати відповідно пунктами «д», «е», «є», «ж», «з»; До дій, які визнаються плагіатом та призводять до порушення авторських прав, окрім привласнення авторства також віднесено примус до співавторства. Залежно від здійснення примусу на творця, вбачається доцільним виділити дві форми плагіату: плагіат не пов'язаний з примусом автора (вчиняється плагіатором як правило без відома автора); плагіат, пов’язаний з примусом автора, який передбачає примус до співавторства та примус до відмови від авторства (має відкритий, неприхований характер). Примус до відмови від авторства полягає у здійсненні тиску на особу з метою вчинення дій, спрямованих на приховування факту нею об’єкта права інтелектуальної власності для зазначення як творця іншої особи. Примус до співавторства може здійснюватись: з метою подальшого привласнення авторства на створений об’єкт (є формою плагіату); без мети привласнення авторства (не призводить до плагіату) Плагіат розглядається як випуск у повному обсязі або частково чужого твору під своїм ім’ям, а також видання під своїм ім’ям твору, створеного у співавторстві, примус до співавторства, використання у своїх трудах творів без належного посилання на них[201]. Під примусом до співавторства розуміється включення до колективу авторів як співавтора особи, яка не брала творчої участі у його створенні. Тому, коли особа включається до колективу співавторів, фактично вона привласнює авторство на твір, який вона не створювала. Як і плагіат, примус до співавторства є порушенням не лише норм законодавства, а й етичних норм. Примус до співавторства як самостійне порушення прав інтелектуальної власності у вітчизняному законодавстві не передбачений. На відміну від України, у КК Республіки Білорусь (ст. 201)[202], КК Республіки Таджикистан (ст. 156)[203], КК Республіки Молдова (ст. 185-1)[204] [205] примус до співавторства визнається злочином. У зв’язку з цим у наукових дослідженнях примус до співавторства переважно розглядається з позиції кримінального права. Примус до співавторства, а також примус до відмови від авторства, визнаються формами привласнення авторства . Вчинення плагіату, на відміну від примусу до співавторства, не передбачає зазіхань на свободу волі і здоров'я людини, отже, має меншу суспільну небезпеку.[206] Можливість примушування до співавторства в різних ситуаціях зумовлюється різними конкретними причинами, але попри всі відмінності і специфічність цих причин є у них також вельми істотний «загальний знаменник»: залежність автора від інших осіб у хащах організаційно-управлінських структур науки. Найчастіше примус до співавторства виступає як зловживання службовим становищем керівника стосовно підлеглого.[207] [208] Примус до співавторства як порушення прав інтелектуальної власності, за яке може наставати кримінальна відповідальність, не отримав однозначної оцінки серед фахівців. М.Л. Фірсов запропонував установити підвищену кримінальну відповідальність за плагіат, вчинений шляхом примусу до співавторства або примусу до відмови від авторства. При цьому_під привласненням авторства з використанням примусу пропонується розуміти дії особи, яка примусила автора або інших осіб вказати її автором (співавтором) твору, у створенні якого вона не ЛАО брала участі . На думку Т.Г. Лєпіної, незважаючи на очевидну необхідність декриміналізації привласнення авторства, деякі злочини проти немайнових інтелектуальних прав потребують кримінально-правової охорони. Якщо розглядати інтелектуальну власність як особистий інтерес, кримінальний закон може і повинен гарантувати відповідальність за вчинення посягань на свободу волі автора, за які в силу їх явно кримінального характеру не може застосовуватись цивільно-правова відповідальність. Охорона немайнових прав автора може бути реалізована за допомогою криміналізації примусу до співавторства та відмови від співавторства[209]. Однак у науковій доктрині в противагу позиції прихильників кримінальної відповідальності за порушення немайнових прав творців обґрунтовується недоцільність встановлення кримінальної відповідальності за привласнення 210 авторства у різних його формах . Зокрема, М.Б. Болотін відзначає, що «привласнення авторства або примус до співавторства, якщо вони завдали збитки у великому розмірі, ніколи не може бути доведено»[210] [211]. Отже, з наведеного можливо зробити висновок, що примус до співавторства, а також примус до відмови від авторства розглядаються як одна із форм плагіату, яка є більш суспільно небезпечною, ніж звичайний плагіат, оскільки передбачає здійснення фізичного чи психічного тиску на творця. Довести такі порушення складніше, ніж звичайний плагіат. Виявлення випадків плагіату є можливим завдяки порівнянню різних об’єктів права інтелектуальної власності - оригінального об’єкта та об’єкта, щодо якого постало питання про плагіат. Завдяки порівнянню двох об’єктів, проведенню відповідних експертиз можливо підтвердити або спростувати факт неправомірного привласнення авторства. У випадку примусу до співавторства твір створюється вперше і недобросовісний автор включається до колективу співавторів ще до його обнародування. А тому довести факт плагіату можливо лише за умови доведення самого факту примусу до співавторства. Простіше довести факт плагіату, якщо в автора існує серія публікацій, в яких викладено ключові ідеї. Наприклад, автором надруковано одноособово наукові статті, в яких виражено ключові ідеї та результати дослідження певного проблемного питання. Всі ці ідеї у подальшому викладено у монографії, навчальному посібнику, який видається вже під авторством декількох осіб, які не брали участі у його написанні та не займались взагалі дослідженням його тематики. В такому випадку, довести факт примусу до співавторства буде дещо простіше. Слід відзначити, що примус до співавторства, окрім дій, які передбачають включення до колективу авторів особи, яка не брала творчої участі у його створенні, може мати дещо інший прояв. Примус до співавторства може передбачати здійснення тиску на особу з метою змусити її взяти участь у створенні певного об’єкта права інтелектуальної власності. При цьому такий примус може як призводити до плагіату, так і не призводити. Якщо особа в примусовому порядку створює об’єкт права інтелектуальної власності й у подальшому зазначається його автором, відбувається лише порушення права на свободу творчої діяльності, яке не призводить до плагіату. Якщо ж особа створює об’єкт права інтелектуальної власності та включає до колективу співавторів особу (осіб), які не брали творчої участі у його створенні, такі дії призводять до плагіату. Так, відповідно до ч. 3 ст. 303 КК України злочином є примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і • • 212 жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію . Під примушуванням неповнолітнього до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 3 ст. 300 КК, а також творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру (ч. 3 ст. 301) розуміються будь-які умисні дії, поєднані із застосуванням фізичного (побої, тілесні ушкодження, катування тощо) чи психічного впливу (погрози застосувати насильство, знищити майно, розголосити певні відомості тощо) і спрямовані на те, щоб особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку, [212] виступила автором (співавтором) відповідного твору або взяла участь у його 213 створенні як актор, режисер, оператор тощо . Отже примус до співавторства може полягати: у включенні до колективу авторів осіб, які не створювали твір, а також у примусовій участі у створенні об’єкта права інтелектуальної власності. У будь-якому випадку примус до співавторства передбачає порушення права на свободу інтелектуальної, творчої діяльності. Примус до співавторства може бути визначено як незаконне посягання на свободу творчої, інтелектуальної діяльності, авторство фізичної особи, яке полягає у здійсненні тиску на особу з метою примусу її до створення об’єкту інтелектуальної власності (особисто або у співавторстві) та (або) включення до переліку співавторів осіб, які не брали творчої участі у створенні об’єкта права інтелектуальної власності. Плагіат - це цілеспрямований процес навмисного або помилкового привласнення оприлюднених, у будь-якому ступені, результатів наукової і творчої •214 діяльності . Саме привласнення авторства, є відмінною ознакою плагіату, яка відрізняє його від інших порушень прав інтелектуальної власності. Перелік порушень авторських прав закріплено у ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права». До порушень авторського права, що дають підстави для судового захисту, віднесено: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права та їх майнові права; піратство у сфері авторського права; плагіат; ввезення на митну територію України без дозволу осіб,які мають авторське право, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних); вчинення дій, що створюють загрозу [213] [214] порушення авторського права; будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права чи особи, яка здійснює таке управління; розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права, з яких без дозволу суб'єктів авторського права вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі. Традиційно порушення авторських прав поділяють на дві категорії: неправомірні дії, внаслідок яких порушуються немайнові права (плагіат, внесення змін до твору, порушення права на ім’я); неправомірні дії, внаслідок яких порушуються майнові права (використання твору без дозволу автора, крім випадків вільного використання, передбачених у законодавстві; піратство, контрафакція). Разом з тим доволі часто на практиці внаслідок неправомірного використання твору порушуються як майнові, так і немайнові права. Відмежування плагіату від інших порушень авторських прав має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Для того щоб визначити відмінність плагіату від інших порушень авторських прав, слід розкрити їх поняття та ознаки. Піратством у сфері авторського права та (або) суміжних прав визнається опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення[215]. При кваліфікації піратських дій за документами ВОІВ визначальним є «комерційний масштаб», який визначається обсягом виготовленої незаконної продукції, способом її виготовлення, а також метою, що полягає в отриманні прибутку. Піратськими діями відповідно до Проекту типових положень ВОІВ вважаються: виготовлення упаковки або упаковка; вивезення, ввезення і провезення; пропозиція щодо продажу, оренди, надання займу або будь-яка інша форма розповсюдження; продаж, оренда, надання займу або будь-яка інша форма розповсюдження; володіння з метою здійснення дій, що зазначені вище щодо піратських екземплярів, якщо такі дії вчиняються у комерційних масштабах та без отриманого дозволу особи, якій належить авторське право і суміжні права на літературні або художні твори, на їх виконання, на фонограми або передачі організацій мовлення, залежно від конкретних випадків [216] [217]. Піратство розглядається як протиправна поведінка, яка безпосередньо 217 посягає на виключні права автора щодо використання твору . Слід звернути увагу, що для розкриття змісту піратства необхідним є визначення категорії «контрафактний примірник твору», яким визнається примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований та (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права та (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права та (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися. Вважається, що таке визначення категорії «піратство» через категорію «контрафактний примірник твору» не можна визнати вдалим, адже фактично у них повторюються способи неправомірного використання творів. Зокрема, контрафактним визнається примірник твору, опублікований з порушенням авторських прав. У свою чергу піратством визнається опублікування контрафактного твору. Слід звернути увагу, що у Законі України «Про авторське право і суміжні права» закріплено визначення контрафактної продукції, однак поняття контрафакції як порушення прав інтелектуальної власності не наведено. Поняття «контрафакція» може вживатися як у широкому, так і вузькому розумінні. У першому випадку під контрафакцією необхідно розуміти виготовлення продукції та/або введення у цивільний обіг товарів з порушенням не лише авторських і суміжних прав, а також прав промислової власності і прав на засоби індивідуалізації учасників товарного обігу, товарів і послуг. У другому - порушення виключно авторських і суміжних прав при відтворенні, опублікуванні, зберіганні, перевезенні, розповсюдженні, імпорті або експорті відповідних об’єктів інтелектуальної власності . І піратство, і контрафакція передбачають неправомірне використання творів, однак не передбачають привласнення авторства. На відміну від плагіату головною метою зазначених порушень є виготовлення та розповсюдження незаконних екземплярів творів та отримання прибутку. При плагіаті ж основна мета полягає у створенні уявлення про належність авторства на твір особі, яка насправді його не створювала. Таким чином, слід виділити такі спільні і відмінні риси плагіату та піратства. Спільними рисами є те, що і піратство, і плагіат передбачають неправомірне використання об’єктів авторського права, яке призводить до порушення майнових та немайнових авторських прав. Одним із способів неправомірного використання об’єктів авторського права, який передбачає і плагіат, і піратство, є незаконне опублікування таких творів. Основні відмінності між піратством та плагіатом полягають у такому: [218] - плагіат передбачає привласнення авторства, про що не зазначено у визначенні піратства; - перелік способів використання твору при піратстві є ширшим та передбачає опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів, тоді як плагіат включає опублікування (оприлюднення) неправомірно використаного твору. Таким чином, відмінною ознакою плагіату виступає порушення немайнового права - права авторства. При цьому порушення права авторства пов’язано з порушенням права на ім’я. 2.2.2.
Еще по теме Привласнення авторства як ознака плагіату:
- Сутнісні ознаки плагіату
- Класифікація плагіату
- Плагіат в авторському праві
- 4.2.2. Право авторства
- § 8. Права авторства (исполнительства) и охраны произведений творчества от искажения (п. 1700 - 1706)
- Промисловий плагіат
- Плагіат у роботах учнів та студентів
- 1. Доказывание права авторства
- Поняття плагіату за законодавством України
- Зразок позовної заявипро визнання авторства(співавторства)
- 2. Доказывание нарушения права авторства
- 6.9.2. Кваліфікація привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного чужого майна
- Право на авторство