Плагіат в авторському праві

Автори результатів інтелектуальної, творчої діяльності одними з перших зазнали негативні прояви плагіату. Попри те, що в різні часи ставлення до плагіату було неоднаковим, від його несхвалення, визнання неетичною поведінкою, до сприйняття як норми творчої діяльності, все ж таки перші згадки, пов’язані з привласненням авторства, переважно пов’язані з літературними, художніми та науковими творами.

Копіювання, як факт присвоєння чужих культурних та інтелектуальних здобутків, має глибоке історичне коріння, не є новим явищем сьогодення і таке ж давнє, як і саме людство^[251].

В умовах сьогодення плагіат став постійним супутником творчої діяльності і давно вийшов за межі лише літературних та художніх творів. Його виявляють у наукових роботах відомих політичних діячів, вчених, письменників.

У мережі Інтернет, засобах масової інформації можна знайти чимало повідомлень про випадки плагіату, виявлені в дисертаційних роботах, музичних творах, підручниках тощо.

Слід зауважити, що виявлення плагіату стає можливим не лише завдяки застосуванню спеціально розроблених програм, які дозволяють виявити тотожні фрагменти текстів, а й завдяки активній діяльності правовласників, права на твори яких привласнено третіми особами. При цьому до широкого загалу доводяться порівняльні таблиці, в яких викладено оригінальний текст та запозичений текст, розміщений плагіатором без посилань у власних роботах^[252].

Під час круглого столу «Проблеми видання економічної навчальної та наукової літератури в контексті розвитку національної економіки України», який проводився в межах Львівського форуму видавців у вересні 2007 р., плагіат було віднесено до основних проблем видавництва економічної літератури в Україні. Особливо гостро ставилося питання боротьби з плагіатом на слуханнях у Верховній Раді України «Захист прав інтелектуальної власності в Україні» (21 березня 2007 р.).

В умовах сьогодення завдяки мережі Інтернет спрощено доступ до літературних, наукових, художніх творів, що, з однієї сторони, суттєво полегшує їх використання, в тому числі без дозволу правовласника та зазначення даних про автора, з іншої, суттєво ускладнює відстеження всіх випадків використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Що також сприяє поширенню плагіату у сфері авторського права.

Унаслідок плагіату не лише порушуються авторські права, плагіат завдає суттєвої шкоди науці, творчості, адже не сприяє їх розвитку, а навпаки, призводить до їх занепаду.

Попри те, що законодавче визначення плагіату закріплено саме у Законі України «Про авторське право і суміжні права», розкриття особливостей його прояву у сфері авторського права передбачає визначення особливостей створення та використання різних результатів творчої діяльності.

Плагіат в авторському праві може проявлятись у таких діях:

несанкціоноване використання об'єкта авторсько-правової охорони як основи для створення самостійного творчого результаті (будь переробка, переклад, аранжування первісної форми або змісту твору); ^[253]

використання твору або його частини у випадках, що не вимагають згоди автора та виплати авторської винагороди в обсязі, який перевищує законодавчо допустимі і (або) без зазначення джерела запозичення;

представлення твору в цілому або в частині під авторством порушника (привласнення авторства) .

Відносно неправомірного використання об’єктів авторського права під час створення нових результатів творчої діяльності слід відзначити таке.

Доволі часто при створенні нових об’єктів права інтелектуальної власності за основу беруться вже існуючі твори. Результатом такого використання є поява нових самостійних об’єктів авторського права та суміжних прав, які отримали назву похідних творів.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» похідним є твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом іншою мовою (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів).

Виокремлення похідних творів у самостійну категорію об’єктів авторського права обумовлено спеціальними ознаками та умовами їх створення.

Уважається, що ознаки похідних творів можуть бути поділені на дві категорії:

- загальні, властиві всім об’єктам авторського права (творчий характер, вираження в об’єктивній формі); ^[254]

- спеціальні, властиві саме похідним творам (наприклад, створюються в результаті переробки вже існуючих творів). Серед спеціальних ознак та вимог до похідних творів слід виділити такі.

По-перше, створюється внаслідок переробки вже існуючого твору.

По-друге, є самостійним об’єктом права інтелектуальної власності. Хоча для створення похідного твору використовується вже існуючий об’єкт авторського права, все ж таки завдяки творчій роботі автора він зазнає суттєвих змін, які дозволяють виокремити його з поміж інших об’єктів.

По-третє, для створення похідного твору необхідно отримання дозволу від автора (його правонаступника) твору, який підлягає переробці. Переробка твору є одним із способів його використання, виключне право на яке належить автору або його правонаступнику. Отже здійснення переробки твору без згоди правовласника є порушенням прав автора або особи, якій належать майнові права на твір. Непотрібно отримувати дозвіл на переробку творів, які перейшли у суспільне надбання. Обов’язковою умовою переробки будь-якого твору є дотримання немайнових прав автора, в тому числі й щодо недопущення перекручення, спотворення чи іншої зміни твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Слід зазначити, що похідний твір може створюватись й на підставі переробки об’єкта, який не підлягає правовій охороні. Так, як зазначає С. Судариков автор похідного твору може використовувати будь-який об’єкт, що не охороняється, без згоди та дозволу особи чи осіб, які є творцями об’єктів, або яким належать виключні майнові права. Відповідно особи, які створили похідний твір, мають авторське право на такий твір, якщо твір, що переробляється, не охороняється. При цьому поширення охорони на похідний твір, який отримано шляхом переробки твору, що не охороняється, не означає поширення охорони на твір, що не охороняється^[255].

По-четверте, створення похідного твору без згоди правовласника оригінального твору. Якщо переробка твору здійснюється для використання похідного твору для власних потреб автора, без його подальшого комерційного використання, отримання згоди від автора не вимагається. Таке положення є цілком слушним, адже навіть з практичної точки зору не є можливим відстежити всі переробки творів, які здійснюються з метою використання оригінальних творів. Наприклад, переклад творів з метою використання матеріалу для підготовки до занять. Разом із тим якщо такий переклад здійснюється з метою подальшого опублікування чи іншого обнародування твору, мова про використання твору без згоди правовласника вже не йде.

По-п’яте, майнові та немайнові права автора похідного твору охороняються незалежно від охорони прав авторів оригінальних творів. Ураховуючи, що похідний твір є самостійним об’єктом права інтелектуальної власності, його автор наділяється майновими та немайновими правами, які охороняються відповідно до законодавства. Крім того, припинення строку правової охорони оригінального твору, на підставі якого було створено похідний твір, не впливає на строк чинності майнових прав на похідний твір.

По-шосте, авторське право перекладачів та (або) авторів інших похідних творів не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади і переробки тих самих творів^[256].

Таким чином, особливістю похідних творів є те, що, виступаючи самостійним об’єктом права інтелектуальної власності, вони створюються у зв’язку з переробкою вже існуючих об’єктів авторського права.

Отже обов’язковою умовою створення похідних творів є дотримання майнових та немайнових прав авторів. Навіть якщо майнові права втратили чинність, дотримання немайнових прав є обов’язковим.

Разом з тим не кожний випадок порушення немайнових прав під час створення похідних творів є плагіатом.

Основним критерієм для відмежування плагіату від незаконної переробки та від створення незалежного твору повинен виступати ступінь творчої самостійності твору, щодо якого виникло питання про присвоєння авторства. Якщо така самостійність відсутня, наявність плагіату не викликає сумнівів. Однак і тут постає питання про те, як визначити ступінь творчої самостійності твору. Видається, що висновок про відмежування плагіату від переробки повинен ґрунтуватися на порівнянні конструкцій творів, наявності інших джерел, ступеня

257

їх вивчення, а також на наявності певної новизни.

Наприклад, якщо укладач збірки віршів не зазначить дані про авторів творів, які використано у збірці, а сам буде вказаний виключно як укладальник, не може йти мова про плагіат. Адже укладач - це фізична особа, яка здійснює збір, систематизацію, розміщення інформації. При цьому укладач може виступати автором окремої інформації, або використовувати інформацію, яка належить іншим творцям. Якщо ж укладач вкаже себе автором зібраної інформації, при цьому не зазначить авторство справжніх авторів, такі дії можуть бути кваліфіковані як плагіат.

Найбільш поширеним випадком плагіату похідних творів є переклад. Як зауважує О.В. Ієвіня переклад слід розуміти у двох аспектах: як об’єкт

258

авторського права та як вид використання твору .

Попри те, що переклад є самостійним результатом творчої діяльності і у перекладача виникають як майнові, так і немайнові права, вони не поширюються на оригінал твору, який використано з метою створення перекладу. Відповідно, коли перекладач не вказує дані про автора оригінального твору, він привласнює авторство на такий об’єкт, тим самим допускаючи плагіат.

Іншим випадком плагіату є привласнення недобросовісним перекладачем фрагментів перекладу іншого автора. В якійсь мірі переклади одного й того ж твору повинні збігатися. Проте автори-перекладачі раніше перекладеного твору нерідко подають до суду на перекладачів цього твору, але виконаного пізніше, за плагіат. Безсумнівно, якщо суд стане визнавати плагіатом навіть частковий збіг, чисто зовнішній, то перекладачі стануть боятися роботи з творами, які вже перекладалися, а від цього в першу чергу постраждає читач^{[258] [259].}

На особливу увагу заслуговують такі об’єкти авторського права, як карикатура та пародія. У Законі України «Про авторське право і суміжні права» такі об’єкти не передбачені, хоча виступають результатами творчої діяльності. Ураховуючи, що при створенні пародій використовуються доволі часто існуючі об’єкти авторського права та суміжних прав, вони наближаються до похідних творів.

Карикатура - це малюнок, який комічно або сатирично зображає кого- небудь або що-небудь^[260].

Карикатура - спосіб художньої типізації, використання засобів шаржу і гротеску для критично цілеспрямованого, тенденційного перебільшення і підкреслення негативних сторін життєвих явищ або осіб. У карикатурі, яка є специфічною сферою прояву комічного в образотворчому мистецтві, сатира та гумор служать для критики, викриття, осміювання яких-небудь соціальних, суспільно-політичних, побутових явищ. У широкому розумінні слова під карикатурою розуміють будь-яке зображення, де свідомо створюється комічний ефект, з'єднуються реальне і фантастичне, перебільшуються і загострюються характерні риси фігури, особи, костюма, манери поведінки людей, змінюються співвідношення їх з навколишнім середовищем, використовуються несподівані зіставлення і уподібнення^[261].

Відповідно до ЦК РФ створення твору в жанрі карикатури розглядається як один із способів вільного використання іншого (оригінального) твору без дозволу автора і без виплати авторської винагороди^[262].

Карикатура виступає самостійним об'єктом права інтелектуальної власності і може використовуватися за загальним правилом з дозволу її автора (його правонаступників). Бездоговірне використання карикатур визнається порушенням авторських прав.

Незважаючи на свободу використання твору при створенні карикатур, багато правовласників намагаються визнати використання належних їм об'єктів інтелектуальної власності в карикатурі незаконними. Так, в журналі «М», який видавався відповідачем по справі, була розміщена карикатура, одним з елементів якої є пакет молока із зображенням на ньому товарного знака позивача. За твердженням позивача, відповідач використовував його товарний знак у своїх цілях, для просування свого товару. Однак при цьому позивач не обґрунтував, яким чином зображення відповідачем на одній зі сторінок журналу пакету молока із зображенням товарного знака позивача може підвищити попит на цей журнал. Як зазначено в рішенні, Суд не знаходить будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між зображенням товарного знака позивача на карикатурі і підвищенням купівельного попиту на продукцію відповідача. Товари, на які зареєстрований товарний знак позивача, та друкована продукція не є однорідними товарами. Відповідач у карикатурі не вказував пакет молока із зображенням товарного знака позивача як свій товар і не використав його для індивідуалізації свого товару. Суд вважає, що саме по собі зображення відповідачем товарного знака позивача як одного з елементів карикатури не є незаконним використанням товарного знака позивача в сенсі вимог п.п. 2, 3 ст. 1484 ЦК РФ^[263].

Таким чином, створюючи карикатуру, слід ураховувати кілька моментів.

Карикатура виступає самостійним об'єктом права інтелектуальної власності, виключні права на який належать її автору (його правонаступникам). У зв'язку з цим бездоговірне використання карикатури є порушенням авторських прав.

Створення карикатури є одним із способів вільного використання іншого (оригінального) твору. Але свободу створення карикатури не слід розглядати як абсолютну. Враховуючи, що карикатура створюється з комічною метою, і досить часто підкреслює недоліки будь-якої персони, існує вельми тонка грань між свободою використання будь-якого об'єкта або чийогось образу і не порушенням в першу чергу немайнових прав (честі, гідності, ділової репутації ) осіб, які зображуються в карикатурах або об'єктів інтелектуальної власності, права на які їм належать.

Враховуючи, що карикатура виступає самостійним об’єктом права інтелектуальної власності, привласнення авторства на неї також є плагіатом.

Ще одним об’єктом авторського права, створення якого пов'язано з використанням результатів інтелектуальної, творчої діяльності є пародія. Поширеність пародій, їх популярність обумовлює необхідність визначення умов їх створення. Особливість пародій полягає в тому, що з однієї сторони вони виступають самостійним об’єктом права інтелектуальної власності, з іншої сторони вони створюються на підставі певної переробки оригінального твору. У зв’язку з цим пародія має спільні риси з похідними творами. Разом з тим ЦК РФ не відносить пародію до похідних творів, що впливає на умови їх створення та правової охорони. Створення пародій віднесено до випадків вільного використання творів з інформаційною, науковою, учбовою, культурною метою. Напевно з наведеного переліку, передбаченого у ст. 1274 ЦК РФ, культурна мета є основною для створення пародії.

Відповідно до ч. 3 ст. 1274 ЦК РФ допускається створення твору в жанрі літературної, музичної або іншої пародії або в жанрі карикатури на основі іншого (оригінального) правомірно обнародуваного твору та використання такої пародії або карикатури без згоди автора або іншого володільця виключного права на оригінальний твір та без виплати винагороди.

Отже, виходячи з положень ЦК РФ, можна виділити такі умови створення та використання пародії: по-перше, створюється на основі іншого твору; по-друге, оригінальний твір, який використовується для створення пародії, має бути правомірно обнародуваним; по-третє, не потребує згоди автора (його правонаступників) оригінального твору на використання твору для створення пародії; по-четверте, використання оригінального твору здійснюється без виплати винагороди.

Однак обмеження дії майнових прав автора оригінального твору або його правонаступника при використанні творів для створення пародії, не призводить до обмеження всіх немайнових прав. Ураховуючи, що пародія створюється з комедійною метою, та доволі часто висміює оригінальний твір, важливе значення має дотримання вимог законодавства щодо заборони спотворення твору, внаслідок чого може бути завдано шкоду честі автора. Як зазначає Липцик Д. право на пародію не виправдовує ні образу, ні прагнення завдати шкоду

С. 145.

оригінальному твору або його автору, ні використовувати пародії для того, щоб її плутали з творами, які є основою пародії^[264].

Поряд із визначенням умов створення пародії постає питання й щодо визначення прав, які виникають у її автора. За своїми ознаками пародія може виступати об’єктом авторського права, оскільки створюється на підставі та з використанням твору, має творчий характер, є оригінальною. Тому вважається, що для визначення прав автора пародії є доцільним передбачити її в переліку об’єктів права інтелектуальної власності. При цьому, пародія може бути віднесена як до об’єктів авторського права, наприклад якщо створюється пародія на літературний твір, а також до об’єктів суміжних прав, коли пародія створюється на виконання музичних творів, гру акторів тощо. Відповідно в автора пародії мають виникати майнові та немайнові права, які передбачені для творців. Крім того, автор пародії та її виконавець не завжди збігаються. У зв’язку з цим вважається, що відносини між автором пародії та її виконавцем мають визначатись на договірних засадах. Але при цьому виконавець пародії, якщо він не є її автором, також звільняється від обов’язку виплати винагороди автору оригінального твору, використаного для створення пародії. Однак це правило не повинно застосовуватись як обов’язкове у відносинах між автором пародії та її виконавцем. На нашу думку, хоча це питання і не знайшло відповідного визначення у ЦК РФ, автор пародії має право на отримання винагороди за її виконання іншими особами.

Таким чином, незважаючи на те, що створення пародії є одним із випадків вільного використання творів, воно має відбуватись з дотриманням немайнових прав автора, зокрема без завдання шкоди честі та репутації автора оригінального твору.

Враховуючи, що пародія є самостійним об’єктом права інтелектуальної власності, не виключним є привласнення авторства на пародію. Зокрема, виконавець пародії може не зазначити автора пародії.

Крім того, іноді пародії створюються з мінімальною різницею з оригінальним твором, внаслідок чого споживачі можуть вводитись в оману. Як приклад можуть бут наведені випадки проведення концертів відомих зірок їх двійниками. При цьому інформація про пародію особливо не афішувалась, що створювало враження виступу справжніх співаків.

Отже створення пародій та карикатур пародій та карикатур є одним із випадків вільного використання об’єктів авторського права та суміжних прав і має здійснюватись із дотриманням немайнових прав творців (права авторства, права на ім’я), а також морально-етичних норм з метою обмеження можливостей для представлення плагіату як пародії на оригінальний об’єкт.

На окрему увагу заслуговує також проблема привласнення авторства на складні твори. Актуальність питання обумовлена тим, що у законодавстві України категорія «складний твір» не використовується, не передбачено загальних умов їх створення, визначення порядку узгодження інтересів творця (замовника) складного твору та інших правоволодільців, чиї об’єкти інтелектуальної власності використано у складному творі.

Доволі часто до створення об'єкта права інтелектуальної власності залучаються декілька творців, один об'єкт права інтелектуальної власності включає декілька творів, права на які належать різним творцям чи їх правонаступникам. Визначення правових засад створення таких об'єктів права інтелектуальної власності має важливе не лише теоретичне, а й практичне значення. Від належного отримання дозволу від усіх правовласників на використання об'єктів права інтелектуальної власності, які увійдуть складовими частинами до єдиного твору, залежить правомірність використання таких творів.

У наукових працях не сформовано єдиного підходу щодо співвідношення таких категорій, як «складний твір» та «складений твір». Не визначено чітких критеріїв їх розмежування й у законодавстві. У зв'язку з цим для того, щоб визначити як усе ж таки співвідносяться зазначені категорії, необхідно спочатку визначити особливості кожної з них, для чого слід проаналізувати положення законодавства, судової практики та наукових розвідок із зазначеної проблематики.

Перш за все слід звернутись до змісту законодавства про право інтелектуальної власності і визначити, які категорії (складний, складений твір) використовуються та які об'єкти включають.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» використовує категорію «складений твір». До складених творів закон відносить збірники, збірники наукових праць, енциклопедії тощо. Авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів та (або) інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування). При цьому вилучення окремих об'єктів, які, як правило, належать до однієї категорії, не завжди буде призводити до втрати таким складеним об'єктом своєї суті та призначення. Авторське право упорядника збірника не перешкоджає іншим особам здійснювати самостійний підбір або розташування тих самих творів та (або) інших даних для створення своїх творів. Отже творчий характер у складених творах проявляється саме у підборі та розташуванні певних об'єктів, які не обов'язково мають виступати об'єктами права інтелектуальної власності.

Щодо категорії «складний твір», можна зазначити, що вона не знайшла відповідного закріплення в національному законодавстві, однак це не свідчить про відсутність таких творів. Адже на законодавчому рівні визначено загальні засади створення та використання аудіовізуальних творів, телефільмів, які якраз і можуть бути віднесені до складних творів. Крім того, вважається, що до складних можуть бути віднесені й такі об'єкти права інтелектуальної власності, як реклама, яка хоча й не передбачена серед об'єктів права інтелектуальної власності, може виступати об'єктом авторського права та включати до свого складу декілька об'єктів права інтелектуальної власності. Також до складних об'єктів права інтелектуальної власності відносять бренд, не передбачений на законодавчому рівні, але розповсюджений та витребуваний об'єкт права інтелектуальної власності.

Складними творами є аудіовізуальні (кінофільми), музично-драматичні твори (опера, балет, музичний спектакль).

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» автори творів, які увійшли як складові до складених творів, так і до аудіовізуального твору (який є складним), зберігають за собою право вільного використання творів, якщо інше не передбачено договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору або упорядником.

На відміну від національного законодавства, яке регулює правовідносини інтелектуальної власності, у Російській Федерації з прийняттям та набранням чинності книги четвертої ЦК РФ вперше поряд із категорією «складений твір» закріплено категорію «складний твір». Як зазначає Є.А. Павлова, введення нової категорії складних об'єктів та вироблення спеціального правового режиму їх охорони є наслідком потреби забезпечити стабільність цивільного обігу прав на такі об'єкти^[265].

Так, відповідно до п. 1 ст. 1240 ЦК РФ складний об'єкт включає декілька результатів інтелектуальної діяльності, які підлягають охороні. До складних об'єктів законодавцем віднесено чотири види творів: аудіовізуальні твори; театрально-видовищні вистави; мультимедійні продукти; єдині технології^[266].

На перший погляд теоретичне питання визначення суті та змісту категорій «складний» та «складений» твір та визначення об'єктів, які можуть до них належати, має не менш важливий практичний аспект, пов'язаний із визначенням способів захисту прав інтелектуальної власності на такі об'єкти.

Так, як зазначено в ухвалі Вищого арбітражного суду Російської Федерації від 5 лютого 2010 р., аудіовізуальний твір не є складеним твором, а є новим єдиним складним самостійним твором, тому мінімальний розмір компенсації в даному випадку не повинен визначатися виходячи з кількості творів, включених до складу складного об'єкта^{[267] [268] .}

Важливе значення для розуміння суті категорій «складний» та «складений» твір мають і результати наукових розвідок із зазначених питань.

Однозначного підходу щодо визначення особливостей складних та складених творів, їх співвідношення у науковій доктрині не сформовано, у зв'язку із чим на думку одних науковців ці категорії не є тотожними, на думку інших - вони не розділяються.

Так С.А. Судариков категорію «складений твір» розглядає як найбільш загальний вид творів, оскільки до них належать, по суті, аудіовізуальні та мультимедійні твори, музикально-драматичні та сценічні твори, бази даних і т.п. Складені, комплексні або композитивні твори є найбільш поширеним видом творів науки, літератури та мистецтва. При цьому під складеним твором С.А. Судариков розуміє твір, який включає інші твори або їх частини, зазвичай без особистої участі авторів цих творів. Складені твори створюються об'єднанням

інших творів або їх частин у новий твір, який іноді називають збірником чи

• . 268 компіляцією .

І.В. Савєльєва складені твори поділяла на дві категорії — прості та складні складені твори. Прості твори характеризуються тим, що єдиний твір створюється шляхом об'єднання творів одного виду мистецтва, які мають самостійний характер. Ступінь їх єдності менше, ніж у колективних творах. До простих складених творів віднесені збірники, періодичні видання, журнали. До складних складених творів віднесені такі твори, складові частини яких є творами, що належать до різних видів мистецтва. Для цієї категорії характерним є певний елемент синтезу різних мистецтв. До їх числа віднесені музичні твори з текстом (опера, музична комедія, пісня), літературні твори з ілюстраціями та такі синтетичні твори, як кіно- та телетвори та ін.^{[269] [270]}

На думку інших вчених, складний та складений твір не є тотожними категоріями.

Так, як зазначає О.В. Жилінкова, коли мова йде про аудіовізуальні, музично-драматичні твори, пісні як складені об'єкти, фактично мається на увазі, що це збірки. Але такий підхід є нелогічним. Така ситуація пов'язана з відсутністю в авторському праві терміна, здатного відобразити юридичну сутність таких неоднорідних за структурою, але цілісних за природою творів (пісня, музично-драматичні твори тощо) .

З розвитком техніки з'явились достатньо складні об'єкти, які не можуть бути створені однією особою та складають продукт різнорідної діяльності. Їх формування є результатом багатоетапного процесу, коли одні особи своєю творчою працею створюють елементи, які використовуються на іншому етапі вже іншими особами для комплексного об'єкта в цілому^[271].

Є.А. Павлова до складних відносить ті об'єкти, які з однієї сторони представляють єдине ціле (єдиний об'єкт), а з іншої — мають складний склад,

який утворюється сукупністю різнорідних результатів інтелектуальної

•272

діяльності .

Складний об'єкт авторського права - це єдиний неподільний об'єкт, до складу якого входять різні охоронювані і такі, що не підлягають охороні, результати інтелектуальної діяльності. Творче з'єднання і використання об'єктів авторського права у складі складного об'єкта призначене тільки в їх єдності, що є важливою ознакою. На визнання складності об'єкта впливає не тільки з'єднання результатів інтелектуальної діяльності, але й одночасна приналежність об'єктів кільком авторам, спадкоємцям та іншим правовласникам - суб'єктам авторського права. Одна з головних ознак творчого результату складного об'єкта має дві складові. Перша складова - це використання охоронюваних результатів інтелектуальної діяльності у складі складного об'єкта. Друга - це творче, оригінальне поєднання охоронюваних і неохоронюваних результатів інтелектуальної діяльності у складі складного об'єкта .

Всі частини, що складають такий складний об'єкт, знаходяться в рівному положенні щодо один одного, тобто жодна з частин складного твору не є головною щодо інших його частин з погляду авторського права, важлива тільки здатність елементу складного твору бути використаним окремо від твору в цілому

274

і від його інших елементів (мати самостійне значення) .

Таким чином, категорії «складний» та «складений» твір хоча і мають спільні риси, але, на нашу думку, не повинні ототожнюватись. На відміну від складених, складні твори складаються з різнорідних об'єктів права інтелектуальної власності, як правило без будь-якого зі своїх елементів втрачають цілісність та призначення, ^{[272] [273] [274] доволі часто передбачають створення об'єктів права інтелектуальної власності спеціально для включення у складний твір, а не підбір і розташування вже існуючих. Віднесення об'єкта авторського права до складного чи складеного має важливе значення, оскільки дозволяє визначити: по-перше, умови використання як самого об'єкта, так і його складових, по-друге, права та обов'язки правовласників як складних чи складених творів, так і творців, чиї твори увійшли до їх складу; по-третє, визначити умови та способи захисту прав на такі твори.}

За розробником складного результату інтелектуальної діяльності має бути закріплено низку особистих немайнових прав, зокрема: право на визнання його розробником такого об’єкту та право вимагати зазначення свого ім’я /назви (комерційного найменування) як розробника продукції (робіт, послуг), що випущена із застосуванням складного результат інтелектуальної власності, його

...275

згадування у процесі реалізації такої продукції .

Враховуючи специфіку складних та складених творів, плагіат може бути допущено як під час їх створення, за умови привласнення авторства на частину такого об’єкта його творцем, так і привласнено авторство на весь об’єкт. При цьому слід враховувати, що під час створення складених та складних творів, більш поширеним є порушенням права авторства та права на ім’я особи, яка бере участь у його створенні. Полягають такі порушення у незазначенні даних про авторів під час використання, поширення складного чи складеного твору. При цьому авторство не приписується іншим особам, чиї твори увійшли до складу вказаних об’єктів.

З метою уникнення порушень прав інтелектуальної власності під час створення складних творів слід належну увагу приділяти договорам, які укладаються з творцями, та можуть бути поділені на дві категорії: договори щодо ^[275] розпорядження правами на вже створені твори та договори про створення за замовленням та використання об’єктів права інтелектуальної власності.

Доволі часто окремі об’єкти авторського права виступають результатом співпраці декількох творців (авторів), у зв’язку з чим на практиці виникає чимало питань, пов’язаних з порушенням прав співавторів, в тому числі й внаслідок плагіату.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» співавторами визнаються особи, які спільною творчою роботою створили твір.

При цьому виділяють нероздільне і роздільне співавторство. Під нероздільним співавторством прийнято розуміти створення творів, які складають одне нерозривне ціле. Ознакою нероздільного співавторства, що його характеризує, є неможливість виділення частини кожного автора, і як наслідок, всі автори такого твору мають авторські правомочності на весь твір у цілому і на кожну його частину. Твір у тому випадку складає нерозривне ціле, коли його неможливо розділити не у фізичному сенсі, а відповідно до положень цивільного права^{[276] [277]. У випадку роздільного співавторства всі співавтори крім неподільного права на весь твір у цілому мають авторське право на створену ними частину твору. При роздільному співавторстві твір єдиний, але не утворює нерозривного цілого, а складається зі створених співавторами частин, кожна з яких має також}

277

самостійне значення .

Залежно від того, яке співавторство існує між авторами, визначається й загальний порядок використання об’єкта авторського права.

О.М. Ренн, досліджуючи етичні аспекти авторства на колективні публікації, виділяє дві групи критеріїв участі суб’єкта у створенні колективного твору - «співавтор брав участь у роботі», «співавтор не брав участь у роботі». До першої групи критерії належать такі: участь у роботі на всіх її стадіях, враховуючи підготовку авторського оригіналу до друку; співавтор давав цінні поради, критичні зауваження, співавтор переробив або суттєво доопрацював авторський оригінал; автор у своїй роботі використав матеріали, які зібрав співавтор; співавтор виконав розрахунки, графіки, схеми під керівництвом автора; автор поклав в основу своєї роботи і розвинув ідеї, які раніше опублікував співавтор (у цьому випадку йдеться про неправильне розуміння прав на співавторство і нерозуміння ролі та значення посилань та цитування); епізодичні консультації співавтора в процесі написання тексту публікації; співавтор надав епізодичні наукові консультації в процесі виконання науково-дослідної роботи; співавтор зробив лише непринципові зауваження, переглядаючи рукопис. Друга група критеріїв "співавтор не брав участь у роботі" (співавтор має опосередковане відношення до роботи або не має взагалі): співавтор - науковий керівник автора; співавтор - керівник відділу, підрозділу тощо, де працює автор; від співавтора залежить можливість публікації; залучення до кола співавторів - товариська підтримка менш здібного співробітника; взаємовигідна домовленість співробітників у процесі спільної роботи про почергове включення одне одного у співавтори своїх робіт .

Наведені критерії дозволяють визначити не лише вклад співавтора у створення спільного твору, а й випадки недобросовісного авторства (приписування авторства).

Відповідно до ст. 436 Цивільного кодексу України авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати й самостійне значення. Частина твору визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може використовуватись незалежно від інших частин цього твору. ^[278]

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Слід зауважити, що відсутність угоди між співавторами, хоч і ускладнює реалізацію права на спільний твір, однак не впливає на виникнення прав на створений

• 279

співавторами твір .

На практиці переважна більшість творів створюється співавторами на підставі усної домовленості, у зв’язку з чим виникають спори щодо умов розпорядження спільним результатом творчої діяльності, особливо у випадку нероздільного співавторства.

При розгляді спорів про співавторство на твір, який утворює одне нерозривне ціле, судам слід виходити з факту визнання співавторства на момент оприлюднення твору. Це може бути підтверджено волевиявленням співавторів, вираженим у договорах про передачу прав, публічних заявах, листах тощо. Однак при цьому судам необхідно мати на увазі, що авторське право на твір, у тому числі створений у співавторстві, виникає з моменту створення твору .

Виокремлення правовідносин за участю співавторів із поміж інших авторських правовідносин обумовлено особливостями їх суб’єктного складу. Однією із сторін таких правовідносин виступають співавтори або співавтор, як особи, наділені правами на один і той же об’єкт права інтелектуальної власності. Можливість використання об’єкта інтелектуальної власності, створеного співавторами, та умови такого використання залежать від виду співавторства ^{[279] [280] (роздільне, нероздільне). Але поряд із особливостями, обумовленими видом співавторства, правові засади регулювання авторських відносин за участю співавторів залежать від підстав їх виникнення, суб’єктного складу.}

Авторські правовідносини за участю співавторів можуть бути умовно поділені на дві основні категорії.

По-перше, це правовідносини, які виникають безпосередньо між співавторами. Такі правовідносини виникають щодо створення об’єкта співавторства, визначення умов його використання, розпорядження правами інтелектуальної власності на об’єкт співавторства, захист прав та інтересів співавторів. При цьому особливість таких правовідносин полягає у тому, що їх сторонами виступають безпосередньо самі співавтори. Загальні положення чинного законодавства (зокрема, ЦК України, Закону України «Про авторське право і суміжні права»), які визначають умови використання об’єкта права інтелектуальної власності, створеного співавторами, мають конкретизуватися у договорі між співавторами. Нажаль, широкої практики укладання договорів між співавторами у державі поки не сформовано. Відсутність імперативних вимог законодавства щодо укладання договорів між співавторами, дозволяє співавторам укладати їх у будь-якій формі, у тому числі й усній, або взагалі не приділяти належної уваги визначенню прав та обов’язків кожного із них. Нажаль це призводить до непорозуміння між співавторами і, як наслідок, стороною конфліктів мимоволі стають також набувачі прав на спірний об’єкт співавторства. У зв’язку з цим, на нашу думку, письмовий договір має бути неодмінною умовою побудови взаємовідносин між співавторами.

Авторські правовідносини, які виникають між співавторами, можуть бути у свою чергу поділені на декілька категорій: по-перше, відносини, які виникають щодо створення об’єкта авторського права, по-друге, відносини, які виникають щодо використання об’єкта співавторства, розпорядження майновими правами на такий об’єкт, по-третє, відносини, які виникають щодо захисту прав та інтересів співавторів у зв’язку з їх порушенням одним із співавторів.

По-друге, це правовідносини, які виникають між співавторами та третіми особами. Такі правовідносини характеризуються тим, що з однієї сторони їх учасниками виступають співавтори, а з іншої - треті особи. При цьому залежно від того, з яких підстав та з якою метою такі правовідносини виникають, вони можуть бути розділені ще на декілька видів. Так, авторські правовідносини, які виникають між співавторами та третіми особами можуть бути:

- зобов’язальними правовідносинами, які виникають із договорів (наприклад правовідносини, що виникають при укладанні ліцензійних договорів чи договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт співавторства);

- охоронними правовідносинами, які виникають у зв’язку із порушенням авторських прав співавторів (наприклад правовідносини відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення майнових та (або) немайнових прав співавторів).

Іншу категорію правовідносин, які можуть виникати між співавторами та третіми особами, складають відносини представництва. За сучасних умов найбільшого поширення як в Україні, так і у світі отримала практика представництва прав суб’єктів авторського права, яке здійснюється організаціями колективного управління. В окрему категорію можуть бути виділені правовідносини, які виникають між співавторами та органами державної влади (наприклад, правовідносини, які виникають між співавторами та Державною службою інтелектуальної власності).

Таким чином у випадку співавторства плагіат може бути допущений у внутрішніх та зовнішніх правовідносинах.

У внутрішніх правовідносинах, які виникають між співавторами, плагіат може бути допущено шляхом: незазначення як співавторів всіх осіб, які брали творчу участь у створенні об’єкта права інтелектуальної власності; включення до колективу авторів осіб, які не брали творчої участі у створенні твору. При цьому такі дії мають навмисний характер, а тому є порушенням прав інтелектуальної власності. Встановлення факту навмисного внесення змін до колективу співавторів має важливе значення, оскільки на практиці такі зміни можуть бути результатом технічних правок, помилок, допущених під час редагування, оформлення твору тощо.

У зовнішніх відносинах плагіат допускається третьою особою, яка не є співавтором та полягає у привласненні всього об’єкта або його частини без зазначення інших співавторів.

3.3.