Оприлюднення (опублікування) твору при плагіаті

Друга ознака плагіату полягає в тому, що твір із запозиченням чужого матеріалу має бути оприлюднений (опублікований). Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» оприлюдненням (розкриттям публіці) твору визнається здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.

Опублікуванням визнається, зокрема випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права примірників твору у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами.

Отже опублікування та оприлюднення передбачають доведення твору до широкого кола споживачів, фактично його розкриття перед публікою. Таким чином, якщо твір-плагіат не буде оприлюднений, дії недобросовісного користувача не будуть кваліфіковані як плагіат.

Опублікування твору (фоно-, відеограми) передбачає наявність примірників (копій). У цифровому середовищі поняття примірника дещо видозмінилося через трансформацію власне форми вираження твору. Раніше при виготовленні примірників творів традиційними способами правоволодільці самі визначали кількість копій, які вони погоджуються зробити з оригіналу. Цифрова мережа робить можливим практично безкінечне копіювання одного й того ж твору. Крім того, у цифровому середовищі вперше оприлюднений твір вважається опублікованим, а отже ці дві правомочності збігаються.

Визначення термінів «опублікування» в Законі та в Цивільному кодексі України не є тотожними.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 442 ЦК України твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації. В Законі під опублікуванням розуміють випуск в обіг (а не «в світ», як у ЦК України) певної кількості примірників певним шляхом (продаж, прокат, надання доступу через електронні системи інформації). Про наявність примірників твору у відповідній статті ЦК України не йдеться. Варто зазначити, що хоча законодавець не визначив правової природи права на оприлюднення, він передбачив, що, згідно з п. 4 ч. 3 ст. 15 Закону, правоволоділець має право дозволяти або забороняти будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою

219

організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення.

Оприлюднення є більш широким поняттям, що охоплює за своїм змістом й опублікування твору. У ст. 442 ЦК України терміни «опублікування» і «випуск у ^[219]

світ» вживаються як синоніми. Відповідно до п. 3.3 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, під випуском у світ твору розуміється його видання з дозволу автора, незалежно від способів виготовлення екземплярів твору. Випуском у світ не може бути публічний показ драматичного, музично- драматичного або кінематографічного твору, виконання музичного твору, публічна декламація літературного твору, передача по радіо чи телебаченню літературних або художніх творів, демонстрація творів мистецтва або творів архітектури. Відтак, п. 1 ст. 442 ЦК України суперечить п. 3.3 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів^[220].

Право на оприлюднення слід віднести до особистих немайнових прав автора, хоча воно має тісний зв’язок з виключними майновими правами на твір. Оприлюднення (опублікування) є необхідною передумовою використання, без опублікування використання неможливе, хоча опублікування може відбуватись і поза використанням, але без опублікування використання не можливе^[221].

В. Дроб’язко та Р. Дроб’язко зазначають, що автор реалізує своє право на оприлюднення твору при укладанні договору про перше використання неоприлюдненого твору^[222].

Сутність права на оприлюднення твору можна визначити як юридично забезпечену можливість автора публічного розкриття створеного ним твору. При цьому автор одночасно вирішує два питання. По-перше, він сам визначає, чи готовий його твір для доведення до невизначеного кола осіб. По-друге, автор вирішує питання про час, місце та спосіб оприлюднення.

Право на оприлюднення нерозривно пов'язано правом на відкликання твору. Законодавство багатьох держав надає автору можливість відмовитися від раніше прийнятого рішення про оприлюднення твору чи, якщо твір уже було оприлюднено, він може скасувати дії з його доведення до загального відома, публічно сповістивши про відкликання твору. В якості умови реалізації даного права закон, як правило, встановлює відшкодування користувачеві заподіяних таким рішенням збитків, включаючи упущену вигоду. Раніше виготовлені примірники твору також вилучаються з обігу за рахунок самого автора. Причини, з яким автор анулює свою згоду на оприлюднення твору або відкликає вже опублікований твір, можуть бути самими різними: це може бути трансформація творчих поглядів або світогляду автора, зміна зовнішніх обставин, тощо. Наслідком реалізації права на відкликання є збереження (для ще не оприлюдненого твору) або відновлення (для вже оприлюдненого твору) правового

223

режиму неоприлюдненого твору .

Однією з підстав для відкликання твору є виявлення плагіату, коли автор вживає заходів для обмеження поширення інформації про допущене порушення авторських прав третіх осіб.

Заслуговує на увагу позиція Т.М. Вахонєвої, яка зазначає, що порушенням авторського права у вигляді плагіату є не тільки оприлюднення (опублікування) твору під чужим іменем (без зазначення імені автора), а й саме створення твору. І якщо таке порушення буде доведене до оприлюднення (опублікування), то порушник вже може притягатися до відповідальності.

Адже, згідно із діючим авторським законодавством, авторське право виникає з моменту створення твору, тому і виявлення плагіату і притягнення до відповідальності за це правопорушення можливе до оприлюднення чи опублікування твору ^[223] ^{^[224]. Враховуючи зазначене, вбачається доцільним виділити два ключових моменти привласнення авторства на твір.
По-перше, це створення об’єкта інтелектуальної власності, який є результатом плагіату. Згідно із загальними засадами авторського права, право на твір виникає з моменту його створення. Відповідно сам об’єкт - результат плагіату, виникає з того моменту як плагіатор виразить його в об’єктивній формі, наприклад напише рукопис. З юридичної точки зору твір існує але плагіат, як порушення прав інтелектуальної власності, ще ні. Попри це сам факт створення твору, в якому допущено плагіат, є результатом недотримання приписів норм законодавства, які визначають умови правомірного використання творів, що належать іншим творцям.
По-друге, це обнародування об’єкта, коли дії плагіатора набувають ознак не лише порушення приписів законодавства, а й призводять до порушення прав та інтересів творців, чиї результати інтелектуальної, творчої діяльності привласнено. Законодавча вимога публічності дій плагіатора, за умовами якої будь-яка особа може отримати «твір-плагіат» з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором, не враховує особливості створення окремих категорій творів. Так, рукопис дисертаційної роботи в першу чергу надається науковому керівникові. Такий рукопис не опубліковується, не розкривається будь-яким іншим чином перед публікою. Попри це, у випадку виявлення плагіату робота не буде допущена для подальшого її захисту. Відповідно, публічність у відносинах пов’язаних з плагіатом повинна розглядатись дещо в іншому аспекті. Дії з неправомірного привласнення чужих результатів інтелектуальної, творчої діяльності є плагіатом з моменту розкриття неправомірно створеного об’єкта перед третьою особою, незалежно від забезпечення доступу до такого об’єкта необмеженого кола осіб.
Однак, поки що при встановленні в діях із неправомірного використання творів ознак плагіату під час розгляду судових справ опублікування, обнародування твору розглядається як одна з умов кваліфікації дій як плагіату. Як приклад можна навести справу про захист авторських прав від плагіату, яка розглядалась Апеляційним судом Дніпропетровської області. Позивачка просила стягнути з позивача компенсацію за порушення її авторських прав внаслідок плагіату. Позивачка посилалась на те, що без її згоди та зазначення її імені як автора, її твори були включені до посібників з англійської мови. При дослідженні матеріалів справи було встановлено, що тираж методичного посібника складав 1000 примірників, з яких було знищено 973 примірника. Решта, як пояснила представник відповідача, було передано позивачці за її бажанням. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що методичний посібник не був доступним для публіки, він не був розповсюджений, не продавався, не було доступу до посібника і через будь-які інші системи інформації. Отже, порушень авторських прав (плагіату) позивачки з боку відповідача не було .
Слід зауважити, що у визначенні плагіату наголошується на тому, що твір оприлюднюється під іменем особи, яка не є його автором. Разом з тим автор має право опублікувати твір анонімно. З метою правильної кваліфікації дій особи з анонімного опублікування твору іншого автора без зазначення його даних також, слід брати до уваги мету, яку переслідує така особа. Якщо автор опубліковує твір, створений внаслідок привласнення чужих творів або їх частин, вживаються заходи з реалізації об’єкта серед споживачів, офіційним представником плагіатора виступає видавництво, такі дії можуть бути визнані плагіатом. В такому випадку важливе значення має розкриття інформації про автора-плагіатора. У зв’язку з чим вважається необхідним встановити виключення із загального правила, а саме: у випадку виявлення та доведення факту плагіату у творах, які опубліковані анонімно, на видавництво покладається обов’язок розкрити інформацію про автора, який буде належною стороною у справі про захист порушених авторських прав.
Якщо автор не переслідує мети створення асоціативного взаємозв’язку з тими творами, які він анонімно поширює, дії з неправомірного використання чужих творів без зазначення даних про автора мають бути кваліфіковані як порушення права на ім’я. Наприклад, у випадку розміщення чужих творів в мережі Інтернет без вказівки автора та джерела походження інформації. ^[225] Важливе значення для визнання дій з привласнення авторства плагіатом має наявність умислу щодо привласнення авторства на чужий твір^[226] ^{^[227]. Не слід виключати випадки, при яких плагіат стає наслідком помилок, які допускаються під час опублікування творів. Наприклад, до редакції журналу, видавництва подається стаття, підручник тощо для опублікування. Зазначені праці написані декількома співавторами, які на оригіналі примірника зазначені. Однак під час редагування тексту, внесення технічних правок дані про одного зі співавторів ненавмисно видаляються. У зв’язку з цим частина твору, яку написав такий співавтор, буде надрукована під іменем іншого автора, що за ознаками відповідає плагіату. Разом з тим ні в кого зі співавторів такого наміру не було, тому такі дії не повинні кваліфікуватись як плагіат.}
Саме усвідомленість і намір окреслюють межі феномена плагіату, відокремлюючи його від явищ іншого порядку; іншими словами, плагіат можливий лише на рівні сформованої зрілої свідомості і лише як результат
• • • -227
експлікації зовні цілком певної інтенції .
Підтвердженням наявності наміру на вчинення плагіату виступає, зокрема, обізнаність порушника зі справжнім джерелом запозичення інформації. Одним з найбільш поширених випадків плагіату є використання часткового посилання на роботи, з яких запозичується матеріал. Плагіатор робить посилання на один чи два запозичені фрагменти, а у подальшому використовує запозичений текст без будь-яких посилань на джерело походження.
Так, у рішенні Київського районного суду міста Донецьк по справі про захист авторських прав від плагіату зазначено, що судом установлено, що умисел щодо порушення авторських прав позивача з боку відповідачів мав місце. На сторінках 108, 109, 150 книги відповідачі зробили посилання на позивача як на дійсного автора розміщеного тексту. У зв'язку з цим суд робить висновок, що відповідачі знали першоджерело тексту та його зміст. У зв'язку з наведеним доводи відповідачів
стосовно того, що вони не знали, хто є автором використаних ними матеріалів, не
• . . ‘228
відповідають дійсності .
2.2.3.}

<< | >>

↑

Источник: УЛЬЯНОВА Галина Олексіївна. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ВІД ПЛАГІАТУ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Оприлюднення (опублікування) твору при плагіаті:

- Авторское право России - Международная охрана интеллектуальной собственности - Право інтелектуальної власності України -