3.2 Соціально–правовий захист військовослужбовців зі складу миротворчих контингентів.

Окремим питанням сьогодні стає медична і соціальна реабілітація миротворців, які після ротації повернулися на батьківщину і продовжили службу у складі Об’єднаних сил швидкого реагування Збройних сил України.

Соціальний захист особового складу, що бере участь у міжнародних миротворчих операціях, здійснюється згідно з чинним законодавством України [120]. Основним Законом, що повинен гарантувати відповідний рівень соціального захисту миротворців, є Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Він направлений на:

· створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття;

· організацію соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально–технічної бази, створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;

· виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;

· надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

У Законі визначений правовий статус ветеранів війни, учасників бойових дій та інвалідів війни [129].

На підвищення дієвості вищезазначеного закону КМУ було здійснено ряд конкретних дій, зокрема:

1. Затверджено Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі миротворчих сил ООН [151].

2. Встановлено пільги щодо обчислення вислуги років військовослужбовцям Збройних сил України, які брали участь в операціях миротворчих сил ООН [166].

3. Відпрацьовано механізм отримання компенсації від ООН за загиблих, поранених та осіб, що отримали інвалідність у період виконання миротворчих місій. (За цим положенням Секретаріатом ООН було виплачено компенсацію Україні в розмірі понад 1,4 млн.

Таким чином, національне законодавство забезпечило достатній рівень соціального захисту миротворців, але залишилося і ряд не вирішених питань.

На даному етапі військовослужбовці після повернення з операцій продовжують виконувати свої обов’язки в лавах ЗСУ на загальних умовах.

Великі психологічні навантаження отримані особовим складом під час виконання завдання негативно впливають, по–перше, на здатність адаптуватися до звичайного життя, а по–друге, на якість виконання службових обов’язків.

Аналіз конфліктів і миротворчих операцій, що відбулися протягом 2002–2003 років [218] вказує на необхідність впровадження заходів щодо реабілітації учасників миротворчих місій після повернення в Україну [20].

За прогнозами експертів Національного науково–дослідного центру оборонних технологій і воєнної безпеки України, кількість українських миротворців, задіяних у різних конфліктах, до 2007 року зросте до п’яти тисяч осіб [101]. Забезпечення рекомендацій ООН [263] і НАТО [264] щодо миротворчої діяльності буде означати, що в активному резерві буде знаходитись ще 15000 підготовлених миротворців. Таким чином, враховуючи, що вже до 2003 року 20000 українців брали участь в ММО [60], загальна чисельність учасників ММО в 2007 році буде складати приблизно 40000 чол.

Досвід США та колишнього Радянського Союзу у вирішенні питання реабілітації військовослужбовців після війни у В’єтнамі та відповідно в Афганістані показує, що його необхідно вирішити на законодавчому рівні.

Прогалини в соціально–правовій політиці й зокрема у сфері законодавчого закріплення соціально–правового стану особового складу – учасників миротворчих операцій вказали на ряд соціальних аномалій:

· виконання невластивих функцій військовослужбовцями, що брали участь у ММО;

· втручання у їх суто професійну діяльність;

· невідповідність грошового забезпечення умовам праці;

· низький рівень соціально–побутового забезпечення.

Рівень соціального забезпечення істотно впливає на стан і стабільність кадрів.

· низький рівень грошового утримання;

· важкі побутові умови;

· істотні психічні та фізичні навантаження [80].

Для вирішення цього проблематичного питання для ЗСУ пропонується:

· внести зміни до статті 8 Закону України „Про участь в ММО”, виклавши її в такому контексті: „Соціальний захист та реабілітаційні заходи учасників міжнародних миротворчих операцій і членів їх сімей забезпечуються згідно із законами України”;

· внести зміни до статті 1 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, додавши пункт „проведення реабілітаційних заходів у період після виконання завдань” [60, с. 32–36].

Разом з цим особливо гостро постало питання соціальних гарантій військовослужбовцям при виконанні миротворчих завдань у складі Коаліційних оперативних об’єднаних сил (КООС) в Іраку. Воно пов’язано з двома основними проблемами:

· страхування життя та здоров’я військовослужбовців, що виконують завдання в Іраку;

· надання відповідного статусу згідно із законом „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

Згідно з постановою КМУ «Про забезпечення діяльності українського миротворчого контингенту, що направляється до Республіки Ірак для участі у міжнародній миротворчій операції» [151], на військовослужбовців контингенту поширюється дія постанов КМУ № 290 та № 30.

Постанова № 290 «Про затвердження Положення про порядок виплати компенсацій військовослужбовцям, які стали інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов’язків військової служби у складі миротворчих Сил ООН», гарантує виплату компенсаційних сум, пенсійне забезпечення, надання пільг у порядку, визначеному Законами України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" і "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно із Законом „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до учасників бойових дій відносяться військовослужбовці Збройних сил України, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

· визначити операцію миротворчою;

· Кабінет Міністрів України визнає державу, де проводиться миротворча операція, регіоном, де ведуться бойові дії.

На сьогодні Радою безпеки ООН видано дві резолюції (№№ 1483, 1511) [200, 201], які пов’язані з визначенням статусу військ, що діють у межах об’єднаного командування в Іраку. В цих резолюціях застосовані терміни „окупаційні війська” та „тимчасові коаліційні сили”. Україною також підписано багатосторонню угоду щодо діяльності українського контингенту у складі багатонаціональної дивізії Польщі в Іраку, в якій використані терміни „місія” та „іноземні партнерські війська”.

Таким чином, на міжнародному рівні операція в Іраку не визнана миротворчою.

На рівні національного законодавства категорія військовослужбовців, що виконують завдання в Іраку, не визначено, як „миротворці” відповідно до Закону України „Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”, де зазначено, що ММО – дії або заходи, які здійснюються за рішенням Ради безпеки ООН, відповідно до Статуту ООН.

Ряд фахівців схильні відносити присутність та дії українського контингенту до антитерористичної операції [20].

Відповідно КМУ не може визнати Ірак регіоном ведення бойових дій у зв’язку з тим, що, по–перше, це є прерогатива ООН, і, по–друге, тому, що застосування ЗСУ за межами держави для ведення бойових дій заборонено законодавством України [110, 111].

Наступним моментом, що не дозволяє застосувати до миротворчого контингенту України в Іраку фінансування на рівні, передбаченому для миротворчих контингентів ООН, є конкретизація фінансових джерел для забезпечення участі в миротворчих операціях.

Направлення миротворчого контингенту до Іраку було здійснено на підставі Закону України „Про участь України в ММО”.

Постанова КМУ № 290 передбачає пенсійне забезпечення військовослужбовцям, які стали інвалідами, а також членам їх сімей, які загинули під час виконання обов’язків військової служби у складі миротворчих сил ООН згідно із Законом „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”. При цьому будь–яка виплата страхових сум за державним обов'язковим особистим страхуванням військовослужбовцям не провадиться.

Таким чином, у випадку застосування військового контингенту України в Іраку, в законодавчому полі не передбачено фінансування з бюджету України за статтею 420100 та заборонено також будь–які виплати страхових сум за державним обов’язковим страхуванням.

Меморандум про взаєморозуміння між Україною та державами учасницями стабілізаційних сил в Іраку визначає, що кожна сторона несе відповідальність за будь–які виплати власним контингентам. Це означає, що додаткових коштів на соціальні виплати миротворцям в Іраку з боку коаліційних сил надходити не буде і їх необхідно шукати в бюджеті власної держави.

Сьогодні страхування українських військовослужбовців, що знаходяться в Іраку, здійснюється державною страховою компанією „Оранта”, рівень соціальних гарантій якої суттєво відрізняється від рівня соціального захисту миротворців ООН [49].

Для підвищення рівня соціальних гарантій пропонується ввести індивідуальні програми медичного страхування миротворців [245]. Поліси медичного страхування гарантують одержання кваліфікованої багатопрофільної медичної допомоги, причому суму медичних послуг можливо довести до загальноприйнятого рівня за рахунок інших статей бюджету.

Вирішити питання соціального захисту військовослужбовців миротворчого контингенту в Іраку можливо двома шляхами. Пропонується:

1. Ініціювати на рівні держави внесення доповнень до Закону України „Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”, переглянувши підстави для проведення миротворчих операцій.

2. Закріпити на законодавчому рівні систему медичної та соціальної реабілітації миротворців шляхом внесення змін до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Спеціальний правовий статус диференціює громадян як суб’єктів права. Володіння спеціальним правовим статусом залежить від тієї соціальної ролі індивіду в різних напрямках соціальних відносин, які врегульовані правом. Ці соціальні ролі приписуються індивіду відповідно до його правового статусу [72, с. 276].

Як зазначає М.В. Вітрук, спеціальні правові статуси включають у себе специфічні права і обов’язки окремих категорій осіб, виділених за ознаками їх соціально–класового, статевого, вікового, сімейного, службового становища тощо [9, с. 158].

Військовослужбовці миротворчих континентів окрім того, що вони є особовим складом ЗСУ, ще й обмежуються у своїй діяльності специфікою виконання завдань.