§ 3. Англо-американська (англосаксонська[42]) правова сім’я

Англо-американська правова сім’я являє собою сукупність наці­ональних правових систем, які мають загальні риси, що проявляють­ся у єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями у судовому прецеденті, який є основним джерелом права, у поділі права на загальне право і право справедли­вості, у домінуванні процесуального права над правом матеріальним.

Ця сім’я, що сформувалася багато сторіч тому в Англії поза без­посереднім впливом права континентальної Європи, є найбільш розповсюдженою у світі. Географія поширення загального права англо-американського типу, крім Англії і країн Північної Америки — держави різних континентів. Ступінь його впровадження в цих краї­нах неоднаковий.

Від інших правових сімей вона відрізняється тим, що як основне джерело право в ній визнається судовий прецедент. Суди не тільки застосовують, а й створюють норми права у процесі вибору відповід­ного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значних розбіжностей обставин справи, яка розглядається, від тієї, що розглядалася раніше; суд у цілому і судді, зокрема, мають значну свободу. Визнання прецеденту джерелом права означає, що суд здійснює не тільки юридичну (розв’язання конфліктів на осно­ві права), а й правотворчу функцію. У силу таких обставин загальне право досить часто називають «судовим правом».

Фахівці у галузі компаративістики, досліджуючи загальне право, приділяють першочергове значення англійському праву як ідеоло­гічній основі всієї правової сім’ї, об’єктивно оцінюють високу питому вагу американського права і ступінь впливу на нього інших законо­давчих концепцій. В силу історичних та інших умов англійське пра­во завжди займало і продовжує займати центральне місце в англо- американській правовій сім’ї. В історії його розвитку дослідники виділяють чотири періоди.

Перший період, який називають англосаксонським, розпочина­ється з нормандського завоювання Англії у 1066 році.

Другий період у розвиткові англійського права визначають з 1066 до 1485 року (до приходу до влади династії Тюдорів). У цей час поступово долається домінуюча роль місцевих звичаїв і відбувається становлення загального права. Воно створювалося королівськими (вестмінстерськими) суддями. Поступово затверджувалася однако­вість підходів до вирішення аналогічних справ для всієї країни. При розгляді справи прагнули додержуватися раніше винесених судових рішень. Вироблена роз’їзними королівськими судами система норм права замінила форми правосуддя, що використовувалися раніше: місцеві, церковні, міські і суди баронів. Ця система норм називалася загальним правом і мала обов’язкову силу як для королівських, так і для нижчих судів.

В Англії загальне право виникло на основі королівської влади і раніше, ніж у країнах континентальної Європи. Це пояснюється тим, що тут раніше, ніж в інших країнах Європи, затвердилася силь­на централізована монархія. У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право активно рецепіювалося (поч. приблизно з 1400 р.), загальне право в Англії сформувалося і укоре­нилося без випереджаючого впливу римського права — завдяки по­зитивним місцевим властивостям. Воно було орієнтовано головним чином на засоби правового захисту. На сто років загальне право ви­передило континентальне право розробкою засобів захисту від зло­вживань правом: піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства.

Загальне право Англії було сформовано і функціонує зараз як не­писане право, яке ґрунтувалося на професійній традиції, а пізніше — на міркуваннях суддів при вирішенні справ. Одним із фундаменталь­них його засад було те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ (починаючи з ХІІІ ст.) розглядалися судом присяжних.

Цей період справив великий вплив на всю наступну історію роз­витку правової системи Англії.

Третій період тривав з 1485 до 1832 року і вважається періодом розквіту загального права Англії. Його особливістю слід вважати те, що в силу низки причин система загального права співіснувала в Ан­глії з правом справедливості, яким доповнювалося англійське право у XVI-XVIII ст.

Суд справедливості виник як повноваження монарха здійснюва­ти через лорда-канцлера право помилування та пом’якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття гуманізму і справедливості, а не на конкретні судові прецеденти. Суд лорда-канцлера (а потім і суди віце-канцлерів) заповнював прогали­ни загального права.

Четвертий період визначається з 1832 року та продовжується до­тепер. Поступово здійснюється значна трансформація як державно­го механізму, так і механізму правового регулювання. Значних змін зазнала судова система, всі суди якої були зрівняні у правах. Вони одержали можливість застосовувати як норми загального права, так і норми права справедливості. Проте, на думку багатьох вчених, по­дібні реформи не позбавили англійське право його традиційних рис.

У наш час найважливішим джерелом права Англії досі залиша­ються судові прецеденти. Однак, починаючи з кінця ХІХ ст. дедалі більшого значення набувають парламентські статути — законодавчі акти британського парламенту. Протягом ХХ ст. серед джерел пра­ва зростає роль делегованого законодавства, особливо у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального страхування тощо.

Особливість системи англійського права полягає у тому, що вона не має точної класифікації галузей права, властивої континенталь­ній системі. І це зрозуміло, адже норми загального права спрямо­вані перш за все на вирішення проблем, а не на формулювання за­гального правила поведінки як орієнтира на майбутнє. Відбувається розмежування не стільки галузей права, скільки окремих правових інститутів: договір, власність, застава, збитки тощо. На цей час за- садничі галузі права набувають все більшого розвитку.

В Англії під публічним правом розуміється система норм, які по­ширюються на все населення країни, а під приватним — ті, які поши­рюються на окремих осіб і окремі території держави. Таке розуміння не збігається, а швидше суперечить традиційному континентальному тлумаченню. Замість романо-германського поділу права на публічне і приватне правові системи англо-американського типу, як уже зазна­чалося, керуються власним поділом на загальне право і право спра­ведливості. Така суттєва відмінність у структурному поділі права не є історично випадковою. Вона обумовлена різними історичними умовами становлення двох цих типів правових систем, особливостя­ми національно-культурного розвитку. Романо-германська система складалася раціональним шляхом, англо-американська — природно- еволюційним.

Основні категорії цивільного права:

— контракти — угоди — укладені між людьми (компаніями);

— делікти — правопорушення, вчинені фізичною особою проти іншої особи, її власності або репутації;

— кредити — угоди, за якими особа управляє власністю від імені іншої особи;

— заповіт — угода про розпорядження власністю після смерті власника;

— сімейне право.

Основні категорії публічного права:

— злочини — правопорушення, які можуть завдати шкоди не тільки особі, щодо якої вони вчинені, а й інтересам всього сус­пільства;

— конституційне право — регулює сфери дії Основного закону взагалі і взаємовідносини між особою і державою зокрема;

— міжнародне право — регулює відносини між державами і між громадянами різних країн.

Традиційно англійську систему права відрізняє принцип стабіль­ності і додержання прецедентів навіть тоді, коли вони формально не мали обов’язкової сили.

У системі англійського права існують два види норм: законодав­чі і прецедентні. Законодавчі норми, як і норми романо-германської системи права, є правилами поведінки загального характеру. Преце- дентні норми — судові рішення (або їх частини) у конкретній справі.

Проте статут (закон) з’явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався внесенням поправок і доповнень до судової практики, але поступово зайняв вагоме місце в системі правового регулювання суспільних відносин. Наприкінці ХХ ст. закон набув такого ж самого значення, як і у правових системах романо-германського типу, і міц­но тримає ці свої позиції нині.

Закон в Англії — акт, прийнятий в установленому порядку в од­наковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (під­писаний) монархом.

Існує потрійна система офіційних законодавчих актів:

1) закони, створені законодавчою владою (парламентом);

2) правила, встановлені виконавчою владою (монархом та його міністрами);

3) система прецедентних норм, вироблених в результаті судової практики окремих судів і суддів.

Всі закони Великої Британії мають однакову юридичну чинність, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни та скасування. Це ви­пливає із принципу верховенства парламенту як владної інституції, відповідно до якого закон може бути прийнято тільки парламентом і всі закони мають рівний статус.

На сьогодні закон набув вагомішого значення, аніж це було рані­ше, і може скасувати прецедент. Рівень упорядкування законів зріс. Закон створюється з урахуванням іноземного досвіду і через сприй­няття досягнень у різних галузях законодавства країн як загального, так і континентального права.

Однак збільшення ролі закону не означає зменшення значення судового прецеденту як повноцінного джерела англійського права, а тим паче відведення йому другорядного місця. Вважається, що закон, аби перетворитися з «паперового» на чинний, потребує прецедентів, що конкретизують характер судових рішень. «Наближення» закону суддями до конкретного випадку відбувається як у процесі його за­стосування, так і при його тлумаченні. Судове тлумачення стає новим прецедентом, яким пов’язаний правозастосовний орган (так звані «прецеденти тлумачення»). По суті, норма закону набуває реального змісту тільки після застосування її в суді.

Поряд з англійським правом у англосаксонській правовій сім’ї особливо виділяється також американське право — правова система США. Вона почала формуватися ще в XVII-XVIII ст. в умовах світо­вого колоніалізму і зберегла свої первинні особливості до цього часу.

Зазнавши значного впливу англійського права, США є цілком са­мостійною у правовому відношенні. Що ж до правових систем окре­мих штатів, то на них безумовно впливали іспанська, французька і деякою мірою голландська правові системи.

Потреба у створенні самостійної правової системи, покликаної по­кінчити із своїм колоніальним минулим, виразилася в США у тому, що в деяких штатах ще до проголошення незалежності в 1776 році були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси, які забо­роняли посилання на англійські судові рішення. Лише в штатах, що були раніше французькими та іспанськими колоніями (Луїзіана, Калі­форнія), прийняті кодекси романського типу. В решті штатів загальне право визнано чинним, але в узгодженні зі статутним (законодавчим) правом з пріоритетом прецеденту — судового або адміністративного.

Однією з особливостей правової системи США, яка випливає із форми державного устрою країни, є її розгалужений (федеральний) характер. На території США фактично діє 51 система права. Серед інших особливостей американської системи права необхідно вказати на більшу роль, що у ній відіграє законодавство порівняно з англій­ською правовою системою, більшу «кодифікованість», меншу роль судової практики.

За своєю структурою сучасне американське право не відрізняєть­ся від права Англії. Воно поділяється на загальне право і право спра­ведливості, формується судовою практикою у вигляді прецедентів. Однак провідним джерелом права поряд з ними виступають закони. Також велике значення мають правові доктрини, розроблені окреми­ми суддями і авторитетними юристами-практиками.

Процесуальне право превалює над матеріальним. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями. Як правило, док­трина утверджує високу роль суду в здійсненні контролю за консти- туційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як і в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У разі відсутності в загальному праві способів для вирішення певного питання вони керуються правом справедливості (не доходя­чи до створення прецеденту).

При визнанні прецеденту — судового і адміністративного — як основного джерела права законодавство має більшу питому вагу в США, аніж в Англії. Це деякою мірою є наслідком наявності в США федеральної конституції та конституцій штатів, відсутності в Англії писаної конституції.

Закони за територією дії поділяються на загальнофедеральні та закони штатів. Поряд із наявністю єдиного федерального права в де­яких сферах, що підпадають під виключну компетенцію федеральної законодавчої влади, особливу роль відіграють права штатів. Штати наділені широкою компетенцією у створенні власного законодавства і системи прецедентного права. Законодавча компетенція активно використовується ними, особливо в тих випадках, коли відсутній від­повідний федеральний закон. А таке трапляється досить часто. Шта­ти не можуть приймати лише ті норми, що суперечать федеральним нормам, однак вони мають право їх доповнювати та вдосконалювати. Розбіжності в законодавстві між штатами роблять правову систему США заплутаною та важкодоступною для пошуку необхідної норми.

Своєрідність американського права, як і англійського, полягає в тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз’яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компа­ративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить» — навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання».