8.2.6. Обмеженн я вільного пересування громадян ЄС

За аналогією з вільним рухом товарів, допускається вста- новленн я обмежен ь вільного пересуванн я громадя н ЄС на підставах захисту публічного порядку, державної безпеки та громадського здоров'я.

1 Див.: Справ а 53/81, Levin v. Staatssecretaris van Justitie (1982) ECR 1035, (1982) CML R 454, та справа 4/91 , Bleis v. Ministre de /'Education Nationale (1991) EC R 1-5627, (1994) 1 CML R 793.

2 Див. : Справ а 307/84 , Commission v. France (1986) EC R 1725, (1987) 3

CML R 555.

3 Див.: Справа C-47/93 , Commission v. Belgium (1994) EC R 1-1593.

' Див. : Справ а 149/79, Commission v. Belgium (1980) EC R 3881, (1981) 2

CML R 413.

5 Див.: Справа 149/79, Commission v. Belgium (див. вище) та справа 149/79,

Commission v. Belgium (No. 2) (1982) ECR 1845, (1982) 3 CML R 539.

102

заходами" розуміються будь-які дії, що стосуються прав, які охоплюються ст. 39 Договору про Співтовариство1 .

Обмеженн я на підстава х захист у публічног о порядк у та державної безпеки може бути встановлено щодо конкретног о індивіда лиш е виходячи з його особистої поведінки-. При цьому повинна бути "справжня та досит ь серйозна загроза якомусь з фундаментальни х інтересі в суспільства"3 .

Досит ь суперечливим є питанн я про застосування суворіших стандартів до іноземних громадян. У відомій справі Van Duyn6

ЄС П визна в безпідставно ю відмову британсько ї влади гро- мадянці Нідерландів шодо в'їзду до Великої Британії, бо по- зивачка пані Ван Дай н мала намір працювати в Церкві Саєн - тології, що вважається суспільн о небезпечною , хоч саму цю секту й не було заборонено у Великій Британії. Пізніше в рішенні за об'єднаним и справами Adoui та Cornaille v. Belgian State7 (де французьк і проститутк и намагалис я отримат и дозві л н а проживанн я в Бельгії, де проституція не заборонена ) ЄС П вста- новив , щ о держави-член и Є С н е можуть відмовляти грома - дянам інших держав-членів у праві на проживанн я на підставі їх поведінки чи діяльності, якщ о аналогічна поведінка чи діяль- ність громадян відповідної держави-член а не є заборонено ю у цій країні.

Попередн я або непогашена судимість чи обвинувачення не - обов'язков о будуть підставою для обмеженн я вільного пересу- ванн я осіб у Співтоваристві. У кожном у разі повинн а задо- вольнятися умова "справжньої та достатньо серйозної загрози громадському порядку"держави-члена. Попередн я судимість мо - же бути свідченням про небезпечну особисту поведінку лиш е якщ о особа становить актуальну загрозу громадському порядку

1 Див.: Справа 30/77, R. v. Bouchereau (1977) ECR 1999, (1977) 2 CML R 800.

2 Див.: Справа 36/75, Rutili v. Ministre de I'Inttrieur (1975) EC R 1219, (1976) 1

CML R 140.

3 Див.: Стаття 27(2) Директив и 2004/58; справа 30/77, R. v. Bouchereau (див. више) та справа 36/75, Rutili v. Ministre de I'Interieur (див. вище).

4 Див.: Справа 41/74, Van Duyn v. Home Office (1974) EC R 1337, (1975) 1

CML R 1.

5 Див.: Справа 67/74, Bonsignore v.

6 Див.: Справа 41/74, Van Duyn v. Home Office (див. више).

7 Див.: Справ и 115&116/81, Adoui & Cornuaile v. Belgium (1982) EC R 1665, (1982) 3 CML R 631.

103

держави-члена (є підстави побоюватися рецидиву)1. Проте все ж таки можливо, що сама минула поведінка особи буде достат- ньою для становленн я актуальної загрози: в таких випадках негативна поведінка повинна бути "достатньо серйозною".

Поняття "державна безпека"не є чітко визначеним у справах, вирішених ЄСП , і на практиці воно тлумачиться досить широко та часто виступає альтернативою "публічного порядку". Трапля- ються ситуації, коли поведінка особ и може загрожувати як "публічному порядку", так і "державній безпеці" (наприклад, тероризм).

Громадське здоров я" може бути підставою для встановлення обмежень прав на в'їзд та проживання лиш е якщ о особа хворіє на якусь із інфекційних хвороб, зазначених у документах Всесвіт- ньої Організації Охорони Здоров'я та інші інфекційні та пара- літичні хвороби, якщ о в державах-членах існують обмеження прав пересування осіб з такими хворобами для власних грома- дян. Якщ о особа захворіла на якусь з зазначених хвороб після трьохмісячного строку перебування на території держави-члена, це не може слугувати підставою для відмови на продовження дозволу на проживання та подальшої депортації2.