8.1. Засади вільного пересування осіб

Стаття 3 Договору про Співтовариство передбачає скасуван- ня між державами-членам и будь-яких перешко д вільному пе- ресуванні осіб у межах ЄС. Подібно до вільного руху товарів, свобода пересування осіб допускає винятк и на підставі захисту публічного порядку та громадського здоров'я .

Норм и Договору про Співтовариство, що стосуються віль- ного пересування осіб, є нормам и прямої дії1, при чому вони можуть мати як вертикальну, так й горизонтальну пряму дію: .

Норм и Договору про Співтовариство щодо вільного пере- сування осіб, на відміну від норм, що регулюють вільний рух товарів, стосуються лиш е деяких категорій осіб. По-перше , ці особи повинн і мати громадянство ЄС , тобто громадянство будь- якої з держав-членів ЄС (детальніше про інститут громадянства ЄС див. тему 18). А відтак, якщ о громадяни н України законн о працює , наприклад, у Греції, це не означає, що він автоматично користуєтьс я свободо ю вільного пересуванн я працівникі в у межах ЄС , що поширюєтьс я на його колег — громадян Греції. Проте громадяни інших країн мають деякі права з вільного пере- сування в межах ЄС як члени родин громадян ЄС. По-друге, громадян и ЄС користуються вільним пересування м з метою проживання на території іншої держави-члена та здійснення еко- номічної діяльності на території ЄС як: працівник (ст.ст. 39—42

Договор у пр о Співтовариство) ; підприємец ь (ст.ст. 43—48

Договору про Співтовариство) ; особа, як а надає чи отримує послуги (ст.ст. 49—55 Договору про Співтовариство).

Отже, право Співтовариства забороня є дискримінаці ю осіб на підставі національності, але лиш е щодо громадян ЄС. Така дискримінаці я осіб може бути прямо ю чи непрямою . Пряма дискримінація — це неоднакове ставлення до громадян ЄС на підставі їх національності1 . З цієї заборон и можуть встановлю-

1 Див.: Справа 167/73. Commission v. France (French Merchant Seamen) (1974) ECR 359, справа 2/74, Reyners v.

2 Ди в : Справа 36/74, Walrave and Koch v. Association Union Cycliste Internationa- le (1975) ECR 1405, (1975) 1 CML R 320.

93

ватися винятки , але за умови, що вони відповідають вимогам, переліченим у ст. 39(3) Договору про Співтовариство. Непряма (прихована) дискримінація наявна в разі, коли норми національ- ного законодавства, хоч і застосовуються незалежно від на- ціональності, фактично впливають більшою мірою на працівників, що мігрують у межах Співтовариства2. Встановленн я таких приписів дозволяється лиш е на підставі об'єктивної необхідності, незалежно від національності працівників, та якщ о це відповідає цілям, яких прагне досягти запроваджуюча держава-член ЄС.

Можливі також ситуації, кол и недискримінаційн і заходи (які не дискримінуют ь осіб, що мігрують, а ні юридично, ні фактич - но) все ж таки перешкоджають доступу громадян ЄС до іншої, ніж держава їх походження, держави-член а ЄС. Якщ о таки м перешкодам немає об'єктивног о виправдання, встановленн я та- ких вимог також забороняєтьс я Договором про Співтовариство.

Принцип и вільного пересуванн я осіб в межах ЄС поши - рюються на: 1) регулювання вільного пересування працюючих (працівників і підприємців) і непрацюючих (студентів, пенсіо- нерів) громадян ЄС за умови того, що вони мають достатньо фінансови х ресурсі в дл я того , що б н е обтяжуват и систем у соціальног о забезпеченн я держав и перебування ; 2 ) свободу ділового заснуванн я та свободу наданн я й одержанн я послуг громадянами ЄС.