Статті Б. Хмельницького (березень 1654 р.)*

(Витяги)

1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського величества правити, і всякі доходи по правді віддавати до казни. А то тому, що воєвода царського величества, приїхавши, почав би права їх ламати і якісь устави заводити, і то було б (українцям) прикро; а як будуть старшими місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.

Що до сеї статті царське величество пожалував — велів бути по їх прошению. Мають по містах бути урядниками війти, бурмистри, райці, лавники, і доходи всякі грошеві і хлібні збирати на царське величество і віддавати до государевого скарбу тим людям, которих пришле царське величество. І ті прислані люде, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають доглядати зборщиків, щоб робили по правді.

2. Писареві військовому по милости царського величества щоб давано 1000 золотих польських на підлисків (канцеляристів), на судей військових по 300 золотих польських, на писаря судейського по 100 зол., на хорунжого сотенного по 30 зол., на бунчужного геть манського 50 зол.

Царське величество пожалував, велів бути по їх проханню; а давати ті гроші з тамошніх доходів.

3. На писаря і на судей військових, на 2 чоловіка, і на всякого полковника, осаулів військових і полкових щоб було по млину, для прогодовання, тому що несуть великі видатки.

Царське величество пожалував, велів буть по їх проханню.

4. На роботи військової армати, на пушкарів і всіх робочих людей, що бувають при арматі, аби царське величество зволив вчинити милостиву ласку на зимове прогодованнє і пристановище; також на арматного обозного 200 зол., а на хорунжого 50 зол.

Царське величество пожалував, велів дати з тамошніх доходів.

5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до Війська Запорозького аби було вільно приймати, а коли б було щось противне царському величеству (в сих посольствах), мусять вони (козаки) сповіщати царське величество.

До сеї статті царське величество велів: послів з добрими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і скоро, за чим вони приходили і з чим їх одправлено. А котрі посли будуть присилатися з справами противними царському величеству, тих послів і посланників затримувати в війську та писати про них зараз же до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин.

6. Про митрополита київського дано послам устний наказ. А в розмовах посли били челом, щоб царське величество велів дати свою государську жаловану грамоту на його маетности.

Царське величество пожалував: митрополитові і всім людям духовного чину велів дати свою государську жалувану грамоту на маетности, которими вони тепер володіють.

7. Аби царське величество зволив післати своє військо під Смоленськ не гаючися ні трохи, аби неприятель не міг собі ради дати і сполучитися з иншими (військами), бо тепер війська (польські) потомлені — нехай не вірять ніякому лукавству (поляків), коли б почали що вимишляти.

Царське величество постановив на неприятеля свого польського короля йти самому і бояр та воєводів післати з великим військом, як просохне і почне бути паша.

8. Аби наемного війська тут на польськім пограничу, для безпечности було з 3000 або скільки буде воля царського величества — хоч і більше. Військові люди царського величества на пограничу для охорони України завсіди були і надалі будуть стояти.

9. Завсіди був такий звичай, що Війську Запорозькому плачено. Б'ють чолом і тепер царському величеству, аби давано на полковника 100 єфимків, на осаулів по 200 золотих, на осаулів військових по 400 зол., на сотників по 100 зол., на козаків по 30 золотих польських.

Попередніх літ присилав до царського величества гетьман Богдан Хмельницький і все Військо Запорозьке і били чолом багато разів, щоб його царське величество їх пожалував, уступився за них задля православної християнської віри і святих божих церков, прийняв їх під свою високу руку і дав поміч на неприятелів.

Тому їм, послам, тепер, бачучи таку ласку до них царського величества й оборону, говорити про плату Запорозькому Війську не годиться.

10. Коли б мала напасти Кримська орда, тоді треба на неї наступити від Астрахани й Казани, також і Донським козакам бути готовими. А тепер вона (орда) ще в брацтві (з козаками), треба дати час і її не зачіпати.

Наказ і повеліннє до козаків на Дін післано: коли Кримські люди не будуть зачіпати, то й на них іти не велено. А коли Кримці зачіплять, то царське величество велить на них іти походом.

11. Кодак город на границі з Кримом, там гетьман завсіди по 400 чоловіка держить і харч усякий їм дає — тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчом і порохом для армати. Також і тим, що за Порогами коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку,— бо його неможна самого без людей лишати.

До сеї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали, і скільки доходу буде зібрано на царське величество.

А що в вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольности велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб Війська Запорозького було 60 000 — то великий государ наш на те позволив...

Жалувана грамота царя Олексія Михайловича Війську Запорозькому на збереження його прав і вольностей (27 березня 1654 р.)*

(Уривок)

Ми, великий, государ, наша царська величність, підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і все нашої царської величності Військо Запорозьке пожалували, веліли їм бути під нашою царської величності високою рукою в попередніх їх правах і привілеях, які їм надані були королями польськими та великими князями литовськими, і тих їх прав і вольностей порушувати нічим не веліли, і судитись їм веліли своїми старшими за своїми попередніми правами, а наші царської величності бояри і воєводи в ті їх військові суди втручатися не будуть. А число війська запорозького ми вказали за їх же чолобиттям визначити спискового 60 000 завжди повне. А якщо з божої волі смерть настане гетьмана, то ми, великий государ, дозволили Війську Запорозькому обирати гетьмана за попередніми їх звичаями самим проміж себе. А кого гетьманом оберуть, то про те писати нам, великому государеві, а також тому новообраному гетьманові на підданство і на вірність віру нам, великому государеві, учинити при кому ми, великий государ, укажемо, а при булаві гетьманській староству Чигиринському з усіма його приналежностями, які перед цим при ньому були, ми указали бути подавньому. Також і маєтків козацьких і земель, які вони мають для пожитку, відбирати в них і у вдів, що після козаків залишилися, в дітей не веліли, а бути їм за ними, як і раніше. І згідно з нашим царської величності жалуванням нашим царської величності підданим Богданові Хмельницькому, гетьманові Війська Запорозького, і всьому нашому царської величності Війську Запорозькому перебувати під нашою царської величності високою рукою в своїх попередніх правах і привілеях і в усіх статтях, які писані вище цього. І нам, великому государеві, і синові нашому, государеві царевичу князеві Олексієві Олексійовичу, і наслідникам нашим (маєте) служити, і прямити, і всякого добра бажати, і на наших государських неприятелів, куди наш государський наказ буде, ходити, і з ними битись, і в усьому перебувати в нашій царській волі і в слухняності навіки.

1655. травня 15 (25). Чигирин. — Універсал про підтвердження прав Густинського монастиря на володіння*

Богдан Хмельницкий, гетман з Войском его царского величества Запорозким.

Всім вобец і кождому зособна, кому би о том відат належало, вшелякоє кондициї людем, тепер і на потом будучим, доносим до відомости. іж супликовали до нас вся братия общежительного монастира Густинского, же в кгрунтах, коториє єще от святое памяти княжат Вишневецких мают, ведлуг привилеюв наданих, од нікоторих людей великое терпят утиснене. Прото ми хотячи, аби місцу святому не било укривженя і тоє, що святобливе надано, жеби при місцу святом зоставало, сим нашим виразним универсалом сурово заказуєм, аби жаден в кгрунтах монастирских найменшоє не важилсе чинити кривди, так в полях, сеножатех, ставах, яко і інших тому місцу святому служачих приналежностях, а єжели би якиє- колвек люде, легце собі поважаючи сей наш универсал і виразную волю войсковую, найменшую чинили кривду в кгрунтах помененого монастира Г устинского і в ониє неналежне вдчралисе, такового кождого полковникови нашему прилуцкому, а в небитности єго, наказному за найменшою скаргою карат росказуєм. А єсли би не карал, теди так сам полковник, яко і кождий чинячий кривчу, сурового од нас самих не уйдет караня.

Писан в Чигирині, дня 15 мая року 1655.

Богдан Хмельницкий, рука власна.

1656, вересня 4 (14). Чигирин. — Універсал Михайлові та Іллі Рубцям на володіння селами і хуторами у Стародубському повітів

*

Текст подано за: Документи Богдана Хмельницького / Упоряд. І. Крип’яяякевич та І. Бутич.

- К.,1961.- С.425.

♦

Текст подано за: Документи Богдана Хмельницького / Упоряд. І. Крип’яяякевич та І.

Бутич..- К.,1961.- С.425.

Богдан Хмельницкий, гетман з Войском єго царского величества Запорожским.

Паном полковником, асаулом, сотником, атаманом і всему товариству Войска єго царского величества Запорожского, старшині і черні, так же залогам і висилком і вшелякого стану і кондиції людем і кождому, кому только сиє писане наше показано будет, доносим до відомости, іж ми, маючи взгляд на панов Рубцов Михаила і Іллю і на прислугу їх у Войску нашом Запорожском, подалисьмо їм в посессію села Курознова, Раженичи, із млином, село Бобки, Чернооков, Брахлов з отчинами до тих сел здавна належачими, то есть Ляхов Ключ, Г оловскую і Стровскую і Ковбасовскую з селищами Полховом і Стобки зо всіми до них приналежностями, маетности їх власниї в повіті Стародубсхому будучії. Пильно теди навпоминаєм і росказуєм, аби жаден з Войск наших Запорожских і вшелякоє кондиції люде так наїздом, мимоїздом і подїздом в оних маєтностях їх найменшоє кривди і перенагабання чинити не важился, так яко сьми за указом сего писаня нашого пререченії панове Михайло і Ілля Рубцове спокойне тоєї маетности заживали, ни од кого найменшої не поносячи кривди і прикрости. Бо єжели би хто бил противний сему писанію нашому і важился що там у вишречонних селах і маєтностях кривду якую їм і людем чинити, то ми кождого такового за скаргою найменшою срокго, без отвіту, будем карати. іначей не чинячи.

Дан з Чигирина, 4 септеврія, року 1656.

Богдан Хмельницкий, рукою власною.