Захист органами державної влади акціонерних товариств від посягань на їх майно

Держава крім визначення правил здійснення господарської діяльності і контролю їх виконання усіма учасниками повинна також і надавати певні гарантії суб’єктам господарювання - майнові, організаційні, інвестиційні тощо.

Держава, виступаючи в ролі гаранта безпеки всіх учасників господарських правовідносин, встановлює способи і механізми захисту їх порушених прав та законних інтересів [230, с. 1].

АТ уже впродовж тривалого часу є незахищеними від «рейдерських» посягань. Незважаючи на норми, які встановлюють відповідальність за «протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації» у КК України, вказані товариства не завжди можуть звернутися за допомогою до державних органів. Також не завжди є можливість зупинити протиправне захоплення, оскільки представники АТ не дотримуються встановлених законодавством норм та правил функціонування.

Протиправне посягання на майно АТ становить реальну небезпеку для розвитку корпоративного сектору вітчизняної економіки, збереження його конкурентних позицій на внутрішньому та світовому ринках. З цього приводу М.Л. Шелухін зазначає, що українські підприємства та організації зазнають впливу численних внутрішніх і зовнішніх загроз, іноді кримінального характеру, що призводитьдо негативних наслідків для всієї господарської системи. Науковець вказує, що лише при неухильному дотриманні правових норм державою гарантується максимальний рівень захисту суб’єктів господарської діяльності від загроз різного рівня і різної природи [241, с. 17-19]. Тому боротьба з такими протиправними захопленнями повинна вестися не тільки на рівні окремих компаній (хоча тут АТ можуть самотужки захищати свої майнові права, використовуючи, наприклад, систему перехресного володіння невеликими пакетами акцій між учасниками зареєстрованого об’єднання підприємств у формі АТ або учасниками простого товариства на основі договору про сумісну діяльність.

В.А. Устименко та Р.А. Джабраілов вважають, що досвід правової регламентації соціальної відповідальності суб’єктів господарювання, безперечно, мав би користь для України у частині вдосконалення правових засад здійснення соціального партнерства на загальнодержавному та місцевому рівнях. До позитивних досягнень вітчизняного законодавства у контексті досліджуваного питання, можна віднести закріплення у частині 5 статті 11 ГК України [43] положення про те, що суб’єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності. Втім недоліком такого прийому юридичної техніки виступає його бланкетний характер, який як раз у даному випадку позбавляє законодавчий припис конкретики. Негативний ефект такого формулювання посилюється ще й тим, що не кожен юрист, вже не говорячи про підприємця, володіє інформацією про передбачені чинним законодавством України пільги та переваги у разі здійснення господарської діяльності відповідно до програмних документів економічного і соціального розвитку [226]. У цьому випадку також не останню роль повинна відігравати діяльність юридичного підрозділу та керівництва АТ в межах господарсько-правової роботи у товаристві на користь державно-приватного партнерства.

Державно-приватне партнерство може проявлятися участю держави у діяльності АТ в якості акціонера з невеликим пакетом акцій. У науковій літературі усе частіше з’являються думки про необхідність підтримки саме державної власності (зокрема, пропонується у сфері освіти підтримувати саме державні навчальні заклади і захищати їх майнові інтереси [62, с. 58-59]). У випадку наявності майнових інтересів держави у діяльності АТ остання об’єктивно матиме зацікавленість у захисті таких АТ від можливих посягань «рейдерів». Крім цього, значна кількість публічних інтересів у діяльності АТ покладає на державу зобов’язання реалізовувати свої гарантії, надані АТ при їх реєстрації, укладанні певних договорів, реалізації певних проектів тощо.

В. Бурдак зазначає, що державний механізм захисту прав акціонерів має містити три складові: законодавчу, судову та організаційну. Перша передбачає прийняття законів та НПА. Судова складова механізму захисту прав акціонерів - це здійснення судового захисту порушення прав акціонерів; організаційна - утворення організаційних структур, покликаних кваліфіковано вирішувати проблеми захисту прав акціонерів [22, с. 7]. Усі три складові необхідно застосовувати АТ у взаємодії. У випадку, якщо представники АТ будуть застосовувати на практиці методи лише однієї складової, це у повному обсязі не захистить законні права та інтереси акціонерів при посяганні на майно АТ та у подальшому не призведе до позитивного результату.

Вважаємо за необхідне розглянути компетенцію різних державних органів, що можуть сприяти захисту майна АТ, провести аналіз їх діяльності, оскільки це потребує подальших наукових досліджень і розвитку [210, с. 73].

На нашу думку, основні способи державного управління із протидії посяганням на майно АТ являють собою: здійснення контролю за законністю відносин у сфері обігу цінних паперів, пpoведення пepeвipки тa ревізії фiнaнcoвo-гocпoдapcькoї діяльності, здійснення моніторингу ЗМІ, у тому числі інтернет-видань, та організацію перевірки наведених у них фактів правопорушень, які містять ознаки «рейдерства», а саме: незаконних дій щодо скупки акцій у дрібних акціонерів, розголошення даних реєстрів власників акцій, винесення незаконних судових ухвал (рішень) у справах з вирішення виниклих конфліктів, неправомірних дій органів державної виконавчої служби та ОВС при виконанні таких судових ухвал (рішень) та співпраця з органами законодавчої влади, силовими та контролюючими організаціями у розробці ефективної нормативно-законодавчої бази, стосовно забезпечення захисту підприємця та інвестора від протиправних посягань.

Вважаємо, що завдання державного регулювання із протидії посяганням на майно АТ полягає у забезпеченні взаємодії органів державної влади, зокрема правоохоронних органів і органів державної виконавчої служби з питань посилення протидії протиправному поглинанню та захопленню майна підприємств; напрацюванні комплексу заходів щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, нaклaденні штpaфних тa інших caнкцiй зa пopушeння чинного корпоративного законодавства, зокрема щодо протиправного посягання на майно АТ, на суб’єкти господарювання тa їх cпiвpoбiтникiв, aж до анулювання ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також удосконаленні механізму регулювання в сфері реалізації корпоративних прав учасників господарських товариств та інвесторів, а також запровадження ефективних механізмів реалізації цих санкцій.

В Україні уже протягом тривалого часу ВРУ та КМУ здійснюють прийняття законодавчих змін з метою захисту суб’єктів господарювання від посягань на їх майно. Законодавство необхідно оновлювати, оскільки «рейдери» постійно вдосконалюють способи посягань. Варто звернути увагу на те, що 1 вересня 2016 року відбулося засідання робочої групи щодо внесення змін до профільного законодавства у сфері реєстрації бізнесу та нерухомості, за участю заступника Міністра юстиції України - П. Мороза та заступника Міністра юстиції України Г. Гецадзе. На засіданні було прийнято рішення щодо внесення змін до законодавства, що попереджатимуть випадки «рейдерства» [134]. Зокрема, було підтримано та прийнято положення щодо обов’язкового використання реєстраторами ЄДРСР при здійсненні державної реєстрації речових прав на нерухоме майно суб’єкта господарювання на підставі рішення суду.

8 вересня 2016 року КМУ прийняв Постанову «Про внесення зміни до пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №594 [148]. Вказаною Постановою до пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127 внесено зміну щодо обов’язкового використання реєстраторами при здійсненні державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, ЄДРСР щодо наявності у ньому відповідного рішення, яке підтверджує набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Міністр юстиції П. Петренко, зазначає: «Одна зі схем, яка використовувалася рейдерами, - це підроблені судові рішення, коли рейдери фальсифікували печатки, або йшли на змову з суддею, який видавав рішення, однак не реєстрував його» [114]. На нашу думку, варто погодитись із Міністром юстиції та підтримати вказані нововведення, оскільки надзвичайно важливо перевірити рішення, яке подають реєстратору для здійснення набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на наявність аналогічного у ЄДРСР. Вказане нововведення спричинить перешкоди «рейдерам» при здійснення посягань на майно суб’єктів господарювання, зокрема при використанні підроблених судових рішень та при здійсненні реєстраційних дій на підставі таких.

Проте, на нашу думку, окрім перевірки рішення на наявність аналогічного у ЄДРСР, необхідно також реєстраторам здійснювати перевірку у вказаному реєстрі наявності ухвал про відкриття провадження у районних або Апеляційних судах по вказаній справі за номером справи, або за назвою суб’єкта господарювання. Необхідно пам’ятати, що представники суб’єкта господарювання мають право переглянути рішення суду за нововиявленими обставинами або оскаржити його в апеляційному суді, продовживши строки для пред’явлення апеляційної скарги. Таким чином, представники суб’єкта господарювання, дізнавшись про прийняте рішення щодо їх підприємства, з пропуском термінів на його оскарження мають право на поновлення строку для звернення до суду з апеляційною скаргою. Також у випадку, якщо представники суб’єкта господарювання дізнались про обставини, які стали відомими після набрання чинності рішенням і не були враховані при його прийнятті, то вони мають право подати заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами [220, с. 123-125].

На нашу думку, найважливішими органами, куди акціонери можуть звернутися за захистом та протидією посяганням на майно АТ, це - прокуратура, Фонд державного майна України, АМК України, НКЦПФР, Комісія, утворена при КМУ, та її регіональні робочі групи, Бюро протидії економічним злочинам та «рейдерству», АСПУ та ін.

А. Орлеан та Н. Якимчук вказують, що за допомогою заходів прокурорського нагляду, державного контролю та моніторингу у сфері корпоративних відносин контролюється законність відносин у сфері обігу цінних паперів, конкуренції та діяльності монополій, злиттів і поглинань. До основних контролюючих державних органів, що певною мірою протидіють «рейдерству», належать: Фонд державного майна України, АМК України, НКЦПФР, а до органів державного моніторингу - Комісія, утворена при КМУ, та її регіональні робочі групи, зокрема, Київська міськдержадміністрація створила таку групу розпорядженням «Про створення робочої групи з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств», затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25 червня 2007 року № 765 [168].

Захист прав акціонерів може здійснюватися через державні органи, на які покладені функції регулювання ринку цінних паперів. Повноваження з накладення санкцій за порушення законодавства, надання обов’язкових для виконання розпоряджень про усунення порушень, надсилання матеріалів у правоохоронні органи тощо, які має НКЦПФР в Україні, можуть використовуватися і для захисту прав акціонерів. Декілька років тому до ЗУ «Про ГТ» було внесено доповнення, що НКЦПФР може призначити свого представника для контролю за реєстрацією акціонерів для участі в загальних зборах [149]. Це допомагає забезпечити права власників акцій на участь в управлінні товариством. Водночас очевидно, що, наприклад, НКЦПФР не зможе забезпечити захист декількох мільйонів акціонерів 35 тисяч АТ України. Відповідно до пункту 51 частини 6 Положення про НКЦПФР від 23 листопада 2011 року № 1063/2011 [127], НКЦПФР для забезпечення

виконання покладених на неї завдань і функцій має право проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності професійних учасників ринку цінних паперів та саморегулівних організацій професійних учасників ринку цінних паперів, а також перевірки та ревізії діяльності емітентів щодо стану корпоративного управління та здійснення операцій з розміщення та обігу цінних паперів.

Порядок проведення перевірок дотримання вимог законодавства про цінні папери щодо професійної діяльності на фондовому ринку та діяльності саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку визначений рішенням НКЦПФР від 12 лютого 2013 року № 161 [158].

О. Кальман та М. Погорецький вважають, що значну роль у протидії «рейдерству» відіграє прокуратура та інші правоохоронні органи України. Генеральна прокуратура України 21 березня 2007 року направила до прокуратур у районах лист-доручення № 26 на виконання розпорядження Генерального прокурора України з питань нагляду за дотриманням законодавства, спрямованого на протидію «рейдерству». У ньому були визначені основні напрямки протидії «рейдерству». Зокрема, зазначалося про необхідність: здійснювати моніторинг ЗМІ, у тому числі інтернет-видань, та організовувати перевірки, наведених у них фактів правопорушень, які містять ознаки «рейдерства», а саме: незаконних дій щодо скупки акцій у дрібних акціонерів, розголошення даних реєстрів власників акцій, винесення незаконних судових ухвал (рішень) у справах з вирішення виниклих конфліктів, неправомірних дій органів державної виконавчої служби та ОВС при виконанні таких судових ухвал (рішень), злочинних дій приватних охоронних структур та груп людей щодо захоплення підприємств тощо. При цьому особливу увагу звернуто на кримінальні справи, порушені стосовно службових осіб «захоплених» підприємств, а також практику погодження подань про проведення обшуків та виїмок документів на таких підприємствах, залучення до них спецпідрозділів ОВС тощо [75, с. 153-154].

А.М. Подоляка зазначає, що покладений в основу сучасної правоохоронної системи України принцип верховенства права передбачає, як відомо, підпорядкування діяльності суб’єктів державної влади потребам реалізації та захисту прав людини. Однак попри конституційну норму, роль держави щодо захисту прав людини зводиться переважно до відновлення порушених прав та відповідного покарання винних [124, с. 3]. На жаль, часто такий самий принцип застосовується й у сфері господарювання, коли на перше місце виходить не припинення «рейдерського» нападу, відшкодування збитків акціонерам і товариству, а застосування кримінального покарання безпосереднім виконавцям, що довели справу до прикінцевої стадії нападу. Боротьба із попередженням нападу законодавством майже не передбачається.

При УНК МТП створено Бюро протидії економічним злочинам та рейдерству. Головна мета роботи Бюро: розробка та координація впровадження національних та міжнародних проектів протидії кримінальним комерційним злочинам та «рейдерству»: збір та розповсюдження інформації стосовно суб’єктів та об’єктів протиправних дій («рейдерів»), підтримка законодавчих реформ, які унеможливлюють діяльність «рейдерів», надання консультативної та інформаційної підтримки вітчизняним учасникам УНК МТП, їхнім закордонним партнерам тощо. Пріоритетними завданнями Бюро є: співпраця з органами законодавчої влади, силовими та контролюючими відомствами у розробці ефективної нормативно-законодавчої бази стосовно забезпечення захисту вітчизняного та закордонного підприємця, інвестора від протиправних зазіхань у тому числі «рейдерства»; активне співробітництво з учасниками УНК МТП у напрямку протидії комерційним злочинам та «рейдерству»; координація та відпрацювання міжнародних заходів згідно з програмами ООН, Міжнародної торгової палати, Лондонської штаб-квартири Служби протидії комерційним злочинам і їх спрямування в напрямку інтеграційного пристосування національних стандартів безпеки бізнесу до норм світового формату; протидія всім видам «рейдерства» шляхом проведення масштабної інформаційної кампанії та профілактичної роботи серед учасників УНК МТП та їхніх партнерів на українському ринку.

21 лютого 2007 року КМУ видав Постанову № 257 «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств» [171]. Комісія при КМУ складається з представників Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністр юстиції, Міністр внутрішніх справ, Міністр закордонних справ, Голови Фонду державного майна, Голови Держфінмоніторингу, Голови Національного антикорупційного бюро України та інши. Комісія є тимчасовим дорадчим органом КМУ.

Комісія організовує роботу із збирання і моніторингу інформації про порушення прав інвесторів, незаконного поглинання та захоплення підприємств, порушення земельного законодавства; проводить моніторинг стану виконання органами виконавчої влади заходів щодо протидії порушенням прав інвесторів, незаконному поглинанню та захопленню підприємств, порушенням земельного законодавства; інформує громадськість про факти порушення прав інвесторів, незаконного поглинання та захоплення підприємств, порушення земельного законодавства. Варто також зауважити, що рішення Комісії не мають загальнообов’язкового характеру, а лише рекомендаційний, тому не можуть ефективно впливати на розвиток суспільних правовідносин.

Необхідно змінити обсяг повноважень та надати Комісії право приймати рішення щодо захисту АТ від посягань на майно, надати вказаним рішенням обов’язковий характер та встановити відповідальність за недотримання та невиконання. Внаслідок внесення вказаних змін у законодавство Комісія матиме необхідні повноваження щодо захисту АТ від посягань на їх майно та зможе оперативно реагувати на правопорушення.

О.Р. Кібенко вважає, що засоби захисту прав акціонерів поділяються на два види: правові та неправові. До числа перших належать судовий захист (судові рішення стосовно тих чи інших корпоративних конфліктів), адміністративний захист (звернення акціонерів із заявами про порушення їхніх прав до ДКЦПФР, до правоохоронних органів, до органів, що здійснюють контроль за господарською діяльністю - якщо мали місце порушення господарського законодавства), та корпоративний захист (захист своїх прав через органи управління товариством). До неправових заходів захисту прав акціонерів науковець відносить економічні засоби (продаж акцій, видача довіреності на участь в загальних зборах, укладення договору на управління акціями), публікація матеріалів у пресі, проведення прес-конференцій тощо), вплив саморегулівних організацій (складання рейтингів АТ, оприлюднення інформації про АТ, які порушують права акціонерів, встановлення стандартів поведінки на фондовому ринку) [77, с. 168-169]. Треба підтримати запропоновану класифікацію, проте не погодитися із запропонованими назвами, оскільки, на нашу думку, необхідно розрізняти юридичні та інші (неюридичні) заходи захисту прав акціонерів.

Також правовими засобами протидії посяганням на майно АТ є засоби громадянського суспільства, що передбачені законодавством і застосовуються організаціями, створеними шляхом об’єднання суб’єктів підприємництва. Завданням таких об’єднань є як самостійна протидія проявам «рейдерства», так і взаємодія з уповноваженими державними органами шляхом інформування про негативні тенденції в корпоративних відносинах, причини конфліктів тощо, здійснення громадського контролю за якістю їх діяльності. А. Орлеан та Н. Якимчук зазначають, що на сьогодні найвідомішою серед таких громадських організацій є АСПУ, зареєстрований Міністерством юстиції України 28 грудня 2006 року - організація самооборони власників, у тому числі промисловців і підприємців, завданням якої є надання допомоги власникам у здійсненні захисту від «рейдерських» посягань. Кількість таких громадських організацій постійно зростає, отож, як вбачається, їх створення є перспективним напрямом формування безпечного середовища для розвитку економіки України [116, с. 39-40]. Варто погодись із науковцями, оскільки такі громадські організації відіграють велику роль у протидії «рейдерам», а також вони взаємодіють з уповноваженими державними органами шляхом інформування про «рейдерські» атаки.

Варто зауважити, що в Україні немає офіційної статистики «рейдерських захоплень» та відсутній реєстр, де б зазначали суб’єкти господарювання, на які вчинили посягання. На нашу думку, вказаний реєстр необхідний правоохоронним органам для здійснення захисту майнових та немайнових прав як суб’єктів господарювання, так і їх працівників та притягнення осіб, які вчинили посягання, до відповідальності. Отже, для захисту підприємств, їх працівників, та майна необхідно створити реєстр суб’єктів господарювання, на які вчинювалися посягання [190, с. 39].

Акціонери можуть захищати свої права через звернення до суду. Судовий захист вимагає витрат коштів та часу, а також має свої особливості. Так, акціонер може звертатися до суду в разі порушення товариством його прав. Законодавство України не містить обмежень чи умов для такого звернення.

Сучасна Україна розвивається відповідно до конституційно закріплених засад суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Існування такої країни без ефективної системи охорони прав людини та громадянина є неможливим. Як уявляється, одним із найважливіших показників рівня цивілізованості суспільства є реальність забезпечення прав і свобод людини. На тлі економічних, політичних та ідеологічних перетворень в Україні проблематика охорони прав і свобод людини і громадянина набуває особливої актуальності як в науковому, так і в практичному аспектах. Більше того, нагальною є потреба створення ефективної правоохоронної системи, яка б не тільки відповідала вимогам сучасності, але і враховувала останні здобутки юридичної науки. Характер відносин, який склався на сьогодні між людиною і державою також вимагає створення нових механізмів державного регулювання економікою, відповідної нормативної моделі, яка відповідала б завданням і потребам соціального розвитку, системі охорони прав і свобод людини, її законних інтересів. До того ж реалії державного будівництва останніх років переконливо свідчать, що без зміцнення правопорядку подолати негативні тенденції соціально - економічного розвитку країни, ефективно розв’язувати злободенні проблеми економіки, міжнаціональних відносин, протидіяти політичному екстремізмові, тероризмові, корупції та злочинності неможливо [124, с. 3]. А максимальне забезпечення захисту АТ та їх майна можливе завдяки максимальному дотриманню якомога більшою кількістю учасників відносин у сфері господарювання положень правового господарського порядку в Україні.

Нaйбiльш aктуaльним правом aкцioнepiв i вoднoчac правом, яке найчастіше порушують, є пpaвo на oтpимaння чacтини чистого прибутку АТ, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. Якщо акціонерам справно не виплачують дивіденди, то вони не зацікавлені у зберіганні інформації про товариство і можуть розголошувати відповідну інформацію «рейдерам». Також акціонери, яким не виплачують справно дивіденди, не є зацікавленими у зберіганні своїх акцій, вони у будь-який момент можуть їх продати «рейдерам», які їх будуть скуповувати.

Відповідно до статті 30 ЗУ «Про АТ», виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чиетого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів АТ у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами АТ [135].

У чинній редакції ЗУ «Про АТ» від 3 лютого 2011 року як і в первинній редакції даного Закону від 17 вересня 2008 року, право на одержання дивідендів має умовний характер, тобто виникає за умови наявності певного юридичного факту. Таким юридичним фактом є рішення загальних зборів про затвердження звіту за рік та виплату дивідендів. Тобто, загальні збори можуть не вносити до порядку денного рішення про виплату дивідендів, або не прийняти рішення про спрямування чистого прибутку на розвиток товариства. Зазначена норма не передбачає обов’язкової виплати дивідендів та їх мінімального обсягу. На практиці це часто призводить до зловживань з боку частини акціонерів, що мають контрольний чи блокуючий пакет акцій. Ухиляючись від виплати дивідендів міноритарним акціонерам, мажоритарні акціонери навмисно унеможливлюють розподіл прибутку АТ шляхом неухвалення справедливого рішення про виплату дивідендів на загальних зборах. Мажоритарні акціонери, повноправні власники майна товариства не зацікавлені у виплаті дивідендів, тому вони і приймають несправедливі рішення, відповідно до яких не виплачують міноритарним акціонерам дивідени або виплачують їх не у повному обсязі.

Ще одним способом подолання проблеми невиплати дивідендів є кумулятивне голосування, коли міноритарні акціонери при обранні членів наглядової ради об’єднуються для гoлocувaння за своїх представників, які будуть лобіювати їх права. Відповідно до пункту 14 статті 52 ЗУ «Про ЛТ», наглядова рада визначає дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строки виплати дивідендів у межах граничного строку, визначеного частиною другою статті 30 вказаного Закону.

Право акціонера на участь в управлінні АТ акціонер реалізує голосуванням на загальних зборах акціонерів. Лкціонери мають право брати участь у загальних зборах акціонерів незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Оскільки рішення на загальних зборах приймаються простою (50 % + 1 голос), то для міноритарного акціонера, який володіє менш ніж 25 % акцій, це право має декларативний характер. Про це також свідчить пункт 21 Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2008 року №13 - при вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства з підстав недопущення до участі в них акціонерів (учасників) товариства судам необхідно з’ясувати, чи могла їх відсутність (або наявність) істотно вплинути на прийняття рішення, яке оскаржується [168]. Тобто, при недопущенні міноритарного акціонера до участі в загальних зборах, суд може залишити в силі оскаржуване рішення цих зборів.

У разі ліквідації платоспроможного АТ вимоги його кредиторів та акціонерів щодо майна задовольняються у порядку дев’яти черг (стаття 89 ЗУ «Про ЛТ»). Остання, дев’ята черга - це розподіл майна між акціонерами - власниками простих акцій товариства пропорційно до кількості належних їм акцій. Враховуючи, що вимоги кожної черги задовольняються після повного задоволення вимог кредиторів (акціонерів) попередньої черги, можемо резюмувати, що ліквідаційна частка міноритарного акціонера у багатьох випадках так і не виплачується.

Варто звернути увагу на ще один спосіб захисту АТ від посягань на їх майно. М. Бєлкін зазначає, що під час активного викупу акцій АТ може провести додаткову емісію акцій. Таким чином, це створить умови, що перешкоджатимуть масовому скуповуванню акцій. Переважне право акціонера при додатковій емісії акцій - це право акціонера - власника простих акцій придбавати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості емітованих простих акцій. Відповідно до частини 2 статті 27 ЗУ «ПроЛТ», переважне право обов’язково надається акціонеру - власнику простих акцій у процесі приватного розміщення. Не пізніше ніж за 30 днів до початку poзмiщeння акцій з нaдaнням aкцioнepaм пepeвaжнoгo пpaвa товариство письмово повідомляє кожного акціонера, який має таке право, про можливість його реалізації та публікує повідомлення про це в офіційному друкованому органі. Відповідно до статті 27 ЗУ «ПроАТ», акціонер, який має намір реалізувати своє переважне право, подає АТ в установлений строк письмову заяву про придбання акцій та перераховує на відповідний рахунок кошти в сумі, яка дорівнює вартості цінних паперів, що ним придбаваються. Заява та перераховані кошти приймаються товариством не пізніше дня, що передує дню початку розміщення цінних паперів. Товариство видає акціонеру письмове зобов’язання про продаж відповідної кількості цінних паперів. У разі порушення акціонерним товариством порядку реалізації акціонерами переважного права Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може прийняти рішення про визнання емісії недобросовісною та зупинення розміщення акцій цього випуску, проте, враховуючи частку окремого дрібного акціонера, прийняття такого рішення є малоймовірним [16].

Також, варто звернути увагу на можливість розголошення міноритарними акціонерами відомостей, які становлять комерційну таємницю на підприємстві.

Л.Д. Руденко зазначає, що комерційна таємниця виникає та існує в зв’язку зі здійсненням її власником підприємницької діяльності. Оскільки інформація, яка потенційно представляє комерційну цінність, повинна мати комерційну цінність, то є логічним припущення, що суб’єктами права на комерційну таємницю є перш за все суб’єкти підприємництва (у тому числі і фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності). Виходячи з ознак комерційної таємниці, вона не може існувати поза суб’єктом господарювання, тому особи, що не займаються господарською діяльністю, які самостійно та добросовісно отримали інформацію, яка потенційно здатна знаходитися у режимі комерційної таємниці, мають можливість використовувати її тільки для власних потреб або передати цю інформацію на оплатній основі суб’єкту господарювання. Для таких осіб інформація, яка може бути визнана комерційною таємницею, - це особливий об’єкт, який вони можуть використати як товар, але не як комерційну таємницю [180, с. 152-153].

«Рейдери», готуючи захоплення АТ, будуть шукати будь-яку можливість для отримання відомостей від міноритарних акціонерів, зокрема і тих, які становлять комерційну таємницю. Розголошення відомостей про АТ та відомостей, які становлять комерційну таємницю у майбутньому спричинить шкоду та негативні наслідки для підприємства. У зв’язку з уникненням вказаних негативних наслідків, необхідно у статуті підприємства прописати Положення про комерційну таємницю і конфіденційну інформацію. У такому положенні необхідно передбачити можливість її надання третім особам тільки за рішенням загальних зборів (наглядової ради) і встановити відповідальність за її розголошення. Згідно із статтею 21 Закону України «Про інформацію», конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Розголошення конфіденційної інформації про підприємство може завдати шкоди інтересам підприємства.

В.М. Кравчук вказує, що конфіденційною інформацією є будь-яка інформація, яка безпосередньо не стосується господарської діяльності, але може мати вплив на діяльність господарського товариства та його відносини з третіми особами (наприклад, стан здоров’я керівників, конфлікти між учасниками, особисті плани учасників та інша, так звана «інсайдерська» (внутрішня) інформація) [87, с. 315].

Відповідно до частини 1 статті 36 ГК України, відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, визначений у постанові КМУ від 9 серпня 1993 року № 611. Такими відомостями є: установчі документи, документи, що дозволяють займатись підприємницькою діяльністю та її окремими видами; інформація щодо всіх установлених форм державної звітності; дані, необхідні для перевірки нарахування і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, про їх заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків та інших обов’язкових платежів; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, що не займаються підприємницькою діяльністю; відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню [164]. Проте окремі суб’єкти господарювання всілякими способами намагаються не передавати третім особам цієї інформації. І в першу чергу це стосується суб’єктів господарювання, що планують здійснювати протиправні дії. А оскільки вони це роблять, то АТ як їх потенційні жертви також повинні максимально захищати будь-яку цінну для себе інформацію.

Слід зауважити, що за вчинення правопорушення щодо комерційної таємниці можуть бути застосовані міри адміністративної відповідальності за ГК України та згідно з частиною 3 статті 164³ КпАП України [82]. Зокрема, отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця - тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [74, с. 57-58].

Відповідно до статті 162 ГК України, суб’єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Умови збереження конфіденційності інформації та відповідальності за їх порушення можуть включатись також до трудових договорів (контрактів) з працівниками. Крім того, можуть застосовуватись будь-які законні засоби технічного захисту для охорони приміщень, запобігання прослуховуванню та іншого витоку інформації тощо. Суб’єкт господарювання, що є володільцем комерційної таємниці, має право на захист від незаконного використання її третіми особами. Незаконним використанням комерційної таємниці є задоволення потреб у ній третіх осіб внаслідок розголошення (передачі, витоку) її з вини особи, яка повинна охороняти цю таємницю, або іншого протиправного одержання її, зокрема прослуховування засобів зв’язку. Право на захист від незаконного використання комерційної таємниці реалізується через притягнення винної особи до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з законодавством України. Зокрема, суб’єкт господарювання може вимагати від третіх осіб утримуватись від незаконного одержання його комерційної таємниці, а також подальшого застосування її в господарській діяльності, наприклад під час виробництва продукції чи застосування певної нової технології.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Відшкодування збитків є основною формою компенсації заподіяної шкоди. На підставі статті 22 ЦК України збитками, завданими суб’єкту господарювання протиправним використанням його комерційної інформації, є витрати, які цей суб’єкт зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода). Якщо особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися суб’єкту господарювання, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка протиправно використовує комерційну інформацію. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день відшкодування їх з ініціативи особи, яка протиправно використала комерційну інформацію. Відповідно до частини 3 статті 22 та частини 1 статті 1166 ЦК України, збитки, завдані суб’єкту господарювання протиправним використанням його комерційної інформації, відшкодовуються у повному обсязі [74, с. 190-191].

Відповідно до статті 38 ГК України, для нерозголошення конфіденційної інформації суб’єкти господарювання за сприяння заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також для певних галузей економіки. Правила професійної етики у конкуренції узгоджуються з АМК України та можуть використовуватися при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб’єктів господарювання. Правила професійної етики можуть містити вимоги щодо питань, серед яких слід виділити такі: кваліфікація; надання необхідної правдивої інформації; розумні ціни, які звичайно встановлюються за цінами в регіоні за подібні товари чи послуги; конфіденційність інформації; збереження інтересів інших клієнтів. Мета створення правил професійної етики передбачає наявність добровільного їх виконання особами, на яких поширюється дія правил, з метою забезпечення виконання сторонами своїх обов’язків. Правила професійної етики розробляються різноманітними організаціями. Зокрема, такі повноваження покладено на торгово-промислові палати. Так, згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2 грудня 1997 року № 671/97-ВР, завданням торгово-промислової палати є сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об’єднань підприємців [169; 74, с. 58-59].

На нашу думку, вказані норми законодавства слід відобразити у статуті з метою попередження щодо нерозголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації про підприємство.

В.М. Кравчук зазначає, що учасники господарських товариств зобов’язані:

1) дотримуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів. Рішення зборів учасників - це рішення самого суб’єкта господарювання. Тому учасник повинен підкорятися і виконувати рішення зборів, навіть якщо він з ним не згодний. Разом із тим учасник має право оскаржити рішення зборів учасників, якщо вважає, що воно порушує його права чи інтереси (стаття 117 ЦК України [232]);

Крім того, відповідно до статті 11 ЗУ «Про ГТ», учасник повинен виконувати рішення не тільки загальних зборів, а й інших органів управління, які прийняті в межах їх компетенції [149].

2) виконувати свої зобов’язання перед товариством, у тому числі ті, що пов’язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом. Зобов’язання перед товариством виникають на підставі установчого документа або внаслідок інших договорів, укладених з товариством;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов’язки, встановлені установчим документом товариства та законом [87, с. 313-315].

Проаналізувавши основні права міноритарія, варто зазначити, що дрібний акціонер значно обмежений у своїх правах через розмір своєї частки, деякі права мають умовний характер і не залежать від ocoби акціонера. A значний акціонер розраховує на доступ до безпосереднього управління в AT для того, щоб збільшити cвiй капітал, вкладений в акції, при цьому не виплачуючи дивідендів міноритарним акціонерам. При цьому міноритарні акціонери можуть розголошувати інформацію про товариство «рейдерам». Варто зазначити, що такі акціонери у будь-який момент можуть продати свої акції «рейдерам», які їх будуть скуповувати. С. Бурбело вказує, що захоплення через акціонерний капітал свідчить про розпорошення акціонерного капіталу, або про недостатній його контроль. Початком атаки є скупка акцій. Як правило, «рейдери» планують скупити близько 10-15 % акцій. Ця кількість є достатньою, щоб ініціювати проведення зборів акціонерів з порядком денним, необхідним для «рейдерів», наприклад, зміною керівництва. АТ, власником якого є трудовий колектив, найпривабливіший об’єкт для «рейдера». Одержуючи невисокі зарплати, працівники без особливих коливань продають свої цінні папери тому, хто пропонує ціну в 5-10 разів більше номінальної, але менше реальної вартості [21]. Варто погодитись з такими думками, оскільки працівники - міноритарні акціонери активно продають свої акції. І тим більш активно вони це роблять, чим гірше виконує свої зобов’язання перед ними АТ і мажоритарні акціонери. Тому потрібно справно виплачувати дивіденди акціонерам для того, щоб вони були зацікавлені у зберіганні інформації про товариство, не розголошували відповідної інформації «рейдерам», були зацікавлені у збереженні своїх акцій і не продавали їх «рейдерам», які будуть скуповувати за ціну, що більша за номінальну вартість.

При розробці механізмів охорони та захисту прав дрібних акціонерів слід піклуватися про механізми забезпечення збереження капіталу акціонера, а не про його вплив на управління. В такому разі, коли буде зміщено акцент уваги, зміниться і ставлення до захисту прав міноритаріїв. При вирішенні проблем позовів міноритарних акціонерів, які вважають порушеними свої права, варто зазначити, що цим акціонерам слід надати гарантії та забезпечення їхніх майнових та немайнових прав. Забезпеченням немайнових прав акціонерів (права участі в управлінні) буде слугувати забезпечення можливості для них: безперешкодно брати участь в загальних зборах; у разі небажання цього - заочно голосувати; у разі пасивного ставлення акціонерів до цього права й неможливості внаслідок цього прийняти рішення загальними зборами - передбачити альтернативний механізм вирішення питань, в яких існує нагальна потреба для всіх акціонерів. Це може досягатися або переданням цих питань на розгляд і вирішення іншим органам АТ, або можливістю прийняття рішення загальними зборами при меншому кворумі. Забезпеченням їхніх майнових прав має стати: вдосконалення механізму реалізації акціонером права на незгоду шляхом викупу їх акцій; розробки механізму викупу акцій дрібних акціонерів у випадку формування великих пакетів акцій, внаслідок чого для міноритаріїв втрачається сенс тримання акцій; можливість вільного продажу своїх акцій на ринку [192].

С. Бурбело зазначає, що з позицій самозбереження досвідчений керівник повинен приділяти достатню увагу профілактиці корпоративних захоплень, інформації про які у наш час достатньо. Джерелами інформації про реальні масштаби явища є ділова преса, різні електронні ЗМІ, канали прямого обміну відомостями між власниками і директорами підприємств, об’єднань підприємців тощо. Однак багато власників бізнесу і їх топ- менеджери не уявляють собі суть і гостроту проблеми, а тому часто виявляються не здатними дати серйозну відсіч агресорові [21]. Варто погодитися з такою думкою, оскільки досвідчений керівник повинен приділяти достатню увагу профілактиці корпоративних захоплень шляхом моніторингу ситуації, але незважаючи на це керівники є непідготовленими та не забезпеченими потрібними засобами захисту під час «рейдерського» захоплення підприємства.

В умовах виникнення та розвитку підприємництва сучасна Україна знаходиться у пошуках власного балансу ринкового господарства, яке повинне розвиватися на основі саморегулювання і державного регулювання економіки; погодження інтересів окремих осіб, колективів та всього суспільства [125, с. 75]. І такий баланс якраз і має забезпечити інтереси як приватних акціонерів, так і акціонера - державу. На жаль, події березня 2015 року із «Укрнафтою» вказують, що такий баланс лише починає формуватися в Україні. На жаль, приватні інтереси окремих мажоритарних акціонерів часто стоять вище інтересів держави...

Отже, можна зробити висновок про те, що в Україні на законодавчому рівні в цілому прописано систему заходів протидії посяганням на майно АТ. Зокрема встановлено, що державний механізм захисту прав акціонерів від протиправних посягань має містити три складові: законодавчу, судову та організаційну. Проте без взаємодії усіх вказаних складових не можливо одержати позитивний результат у боротьбі із «рейдерами». Необхідно зазначити, що при «рейдерській» атаці на АТ акціонери можуть звернутись не лише до органів державної влади та суду, але також до громадських організацій. Проте кожен керівник АТ повинен запобігти «рейдерським» атакам шляхом створення надійної системи захисту інформації про підприємство, справної виплати акціонерам дивідендів, роботи з акціонерами, спрямованої на збереження довіри до керівництва, створення умов, що перешкоджають масовому скуповуванню акцій та моніторингу поточної ситуації. Також потрібно, щоб акціонери були зацікавлені у збереженні та нерозголошенні конфіденційної інформації та комерційної таємниці АТ. Зацікавлення повинне забезпечуватися мажоритарними акціонерами через своєчасне і повне виконання своїх зобов’язань із виплати дивідендів, інформування акціонерів про усі важливі події та результати діяльності АТ, максимального забезпечення прав міноритаріїв у реалізації прав міноритаріїв, зокрема і на придбання акцій під час додаткових емісій тощо.

2.3.