§ 2. Теорії походження Руської держави. Норманська теорія

В історичній науці немає єдиної точки зору щодо об­ставин заснування давньоруської держави. Достатньо давні традиції має хозарська теорія утворення держави у східних слов’ян, яка і сьогодні знайшла своє обґрунтування у робо­тах відомого професора Гарвардського університету (США) О.

Лачина (князь Пор). Розробники даної концепції за основу взяли збірник болгарських літописів Лсторія Джагфагра» та свідчення візантійського імператора Костянтина VII Ба­грянородного про іншу назву Києва - Самбатос. Кельтська теорія, запропонована наприкінці 20-х рр. XX ст. відомим українським політиком і правознавцем С.П. Шелухіним. Прихильники цієї концепції виходять із того, що одне з ке­льтських (галльських) племен у Провансі мало назву русини (rutheni). Після підкорення Галії Юлієм Цезарем русини мі­грували на Дунай, де частина їх осіла, а інша - рушила далі на схід, досягла землі полян. Ia цього часу назва «русини» подається також у короткій формі «руси». Перша згадка у письмових джерелах про русів на Наддніпрянщині (росомо- нів) належить готському історику Ардану і відноситься до IV ст. Також про народ рос, згадує сирійський історик Заха- рія-Ритор (VI ст.). Як вагомий доказ цієї концепції українсь­кий науковець-філолог В. Скляренко вважає походження імен варягів^[9], які згадуються в літописах та назви Русь^[10], се­ред яких він знаходить аналогію. Однак, запропонована ним етимологія посилається на складений у XIX ст. А. Хольде- ром «Давньокельтський словник», до якого сучасні дослід­ники ставляться доволі критично.

Найбільш відомою є норманська теорія. Так, відпо­відно до літопису «Повісті временних літ», біля 862 року слов’янські та фінські племена Новгородської і Псковської землі запросили на княжіння Рюрика, представника скан­динавської знаті, та його братів Сінеуса і Трувора. Без нале­жного критичного аналізу джерела німецькі вчені, які пра­цювали в Росії у XVIII ст., зокрема Г. Ф. Міллер (Мюллер) (1705 — 1783 рр.) та А. Л. Шльоцер (1735 — 1800 рр.), сформу­лювали концепцію, згідно з якою саме варяги були заснов­никами давньоруської держави. Цей напрям історичної на­уки дістав у історіографії назву «норманської теорії». Нор­

манська теорія містить певну політичну спрямованість - уя­влення про нібито «неповноцінність» східних слов’ян, їхню нездатність самостійно створити свою державність і куль­туру. Тому, вже у середині Х^П ст. із критикою нормансь­кої теорії виступили В.М. Татищев і М.В. Ломоносов, які за­клали основи теорії природно-історичного процесу утво­рення держави на Русі. Із того часу в історичній науці точи­лася полеміка між норманістами та їхніми опонентами. Од­нак, як переконливо доводять праці багатьох істориків і ар­хеологів, зокрема, Б. Д. Грекова, М. М. Тихомирова, Б. О. Рибакова, С. В. Юшкова, П. П. Толочка, М.Ф. Котляра та інших, саме об’єктивний внутрішній розвиток східних слов’ян зумовив об’єднання їх в єдину державу. Варяги, як це аргументовано показав польський вчений Г. Ловмянсь- кий, відігравали не визначальну роль у житті Давньої Русі, оскільки перебували вони тут здебільшого у якості найлег­ших воїнів та купців чисельність яких була не значною. Бе­ручи до уваги матеріали археологічних розкопок, врахову­ючи новітні дослідження із цієї проблеми, можна зробити наступний висновок: норманський елемент був присутній на території Русі, але був нечисленним, асимілювався з міс­цевим населенням і не мав вирішального впливу на форму­вання державності у східних слов’ян. Хоча, безумовно, він став своєрідним каталізатором, який прискорив державот­ворчі процеси слов’ян.

Російські історики здебільшого з політичних мірку­вань відстоюють так звану «триєдину» теорію, яка активно розроблялася і пропагувалася ще за радянських часів. Згі­дно з якою Київська Русь була моноетнічною державою. Із часом тут утворилося три «братні народи» - росіяни, біло­руси та українці. Проте, ця теорія також не витримує кри­тики. Сучасні вітчизняні науковці (М. Брайчевський, П. То- лочко, Л. Залізняк та ін.) науково довели, що Руська дер­жава була «колискою» саме українського етносу, оскільки сформувалася на нанішніх українських землях. Основною територією її формування стала Середня Наддніпрянщина. На великоросійських та білоруських землях процес само­стійного державотворення розпочався пізніше, у період ро­здроблення Русі. Отож, сформування білоруського регіону

(Полоцьке князівство) відбулося у першій половині XI ст., а великоросійського (Володимиро-Суздальське князівство) - у середині XII ст.