<<
>>

Методологічні основи вчення про кримінально-процесуальні функції

Поняття кримінально-процесуальної функції має бути побудоване на основі поняття «функція», яке має місце у різних галузях знань. Їх узагальнення, проведення Н.В. Ткачовою, дало підстави для визначення основних складових, які характеризують це поняття: діяльність, роль об'єкта у межах певної системи, робота, яка проводиться органом, організмом, роль, значення чогось [871, с.

111].

Саме тому важливим для дослідження проблематики кримінально - процесуальних функції є формулювання методологічних основ вчення про кримінально-процесуальні функції, що дозволить надалі визначити сутність кримінально-процесуальної функції, її ознаки, сформулювати систему кримінально-процесуальних функцій. Контексно відмітимо, що в юридичній літературі можна зустріти твердження, що ця теорія не є загальновизнаною навіть на вітчизняному рівні, у зв’язку з чим не може вважатися універсальною науковою теорією [649, с. 147-148], що буде спростовано надалі.

Найперше, при визначенні таких основ слід виходити з базового поняття - поняття кримінально-процесуальної діяльності, визначення якої характеризується диверсифікованістю у доктрині. Разом з тим, кримінально- процесуальну діяльність можна визначити як систему взаємопов'язаних процесуальних дій та рішень суб'єктів, які тим чи іншим чином беруть участь у кримінальному провадженні та наділяються у зв'язку із цим кримінально- процесуальною компетенцією або кримінально-процесуальним статусом, яка урегульована нормами кримінального процесуального права та спрямована на забезпечення належного застосування норм матеріального (зокрема, кримінального) права шляхом швидкого, повного та неупередженого встановлення обставин кримінального провадження, справедливого судового розгляду, умовами якої є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ній участь. Саме таке визначення, як уявляється, здатне стати підґрунтям для визначення поняття кримінально-процесуальної функції та побудови цілісної та несуперечливої системи таких функцій.

У літературі запропоновано деякі методологічні правила щодо визначення сутності процесуальних функцій. Найбільш системно ці правила сформульовані В.М. Бозровим, який виділив: процесуальні функції є «дзеркальним» відображенням такої істотної властивості кримінального судочинства, як змагальність; кримінально-процесуальні функції завжди припускають наявність сторін; кримінально-процесуальні функції є керованими і в них можна виявити елементи стратегічної та тактичної характеристики; кожна сторона завжди й в усіх випадках пов'язана тільки з однією функцією, визначеною предметом спору та відповідним процесуальним інтересом; жодна процесуальна функція не завершується в межах тільки однієї стадії кримінального процесу; із зміною стадії не змінюється характер функцій, однак змінюється інтенсивність їх здійснення, а відповідно, і процедура реалізації [85, с. 169-170].

Незважаючи на наукову цінність цієї спроби сформулювати методологічні положення теорії кримінально-процесуальних функцій, не з усіма із викладених ідей можна беззаперечно погодитися. І найперше це стосується ідеї про те, що процесуальні функції є «дзеркальним» відображенням такої істотної властивості кримінального судочинства, як змагальність.

Дійсно, зародження теорії кримінально-процесуальних функцій пов'язано саме із змагальним розподілом діяльності суб'єктів у судовому процесі[1]; ця ідея

з'явилася у зв'язку із проведенням судової реформи, введенням в дію СКС (1864 р.), результатом чого стало становлення змішаної форми кримінального процесу. У СКС можна виділити напрямки діяльності, що являють собою три кримінально-процесуальні функції: кримінальний позов (кримінальне

переслідування, судове переслідування, переслідування) (ст.ст. 1, 2, 5, 529, 593), захист (ст.ст. 630, 632) та вирішення кримінального позову.

У СКС можна виділити напрямки діяльності, що являють собою три кримінально-процесуальні функції: кримінальний позов (кримінальне

переслідування, судове переслідування, переслідування) (ст.ст.

1, 2, 5, 529, 593), захист (ст.ст. 630, 632) та вирішення кримінального позову. У наукових працях дореволюційних процесуалістів містилися ідеї щодо кримінально- процесуальних функцій, як правило, у контексті змагальності [107, с. 240; 231, с. 29; 355, с. 29; 628, с. 245; 663; 804, с. 486-487; 845, с. 258; 1099, с. 71], у тому числі й у досудовому провадженні [231, с. 29]. Незважаючи на це, слід відмітити, що детальної розробки ця теорія на той час не отримала, на що обґрунтовано звертають увагу дослідники [678, с. 24; 847, с. 61].

Слід зазначити, що тенденція дослідження кримінально-процесуальних функцій в аспекті принципу змагальності проявлялася і надалі [579, с. 5-6; 833, с. 107]. Але у цей період розвитку кримінально-процесуальної доктрини мала місце і інша тенденція щодо теорії кримінально-процесуальних функції. Так, деякими вченими категорично заперечувався принцип змагальності через його «буржуазний характер» [184, с. 122-130; 532, с. 291; 1134, с. 85, 86], невідповідність діючому процесуальному законодавству[2]. У зв'язку із цим було здійснено певний відхід від класичної теорії кримінально-процесуальних функцій у межах змагального судового процесу; наприклад, М.О. Чельцов розглядав кримінально-процесуальні функції поза зв'язком із принципом змагальності [1133, с. 30-31].

У зв'язку з прийняттям Основ кримінального судочинства Союзу РСР та союзних республік 1958 р. та КПК 1960 р., у яких формально змагальність судового розгляду закріплена не була, «з'явилася можливість заново поглянути на кримінальний процес як на єдину систему та розробити поняття кримінально-процесуальної функції для усіх стадій процесу, не обмежуючись рамками принципу змагальності (на відміну від попереднього часу, коли поняття процесуальних функцій у судовому розгляді механічно переносилося на незмагальне попереднє розслідування)» [749, с. 26-27].

Якщо звернути увагу на систематизацію кримінально-процесуальних функцій у цей період, то завдяки побудові теорії кримінально-процесуальних функцій на основі змагальності кримінального процесу традиційною була точка зору про наявність у кримінальному процесі трьох функцій: обвинувачення, захисту та вирішення справи [579, с. 5-6; 833, с. 107].

Однак, починаючи із 60-х рр. більшість процесуалістів почали схилятися до того, що вказаними трьома функціями не вичерпується функціональна структура кримінально-процесуальної діяльності, і система функцій стала поступово розширятися. Спочатку вона була доповнена функціями розслідування, підтримання цивільного позову та відповідно захисту від нього, потім допоміжними функціями [442, с. 420]. Необхідність розвитку теорії кримінально-процесуальних функцій була обумовлена декількома факторами. Так, теорія трьох кримінально-процесуальних функцій не могла пояснити функціональну спрямованість досудових стадій кримінального процесу. Крім того, проблемою, що не піддавалася розв'язанню за такої системи функцій, була і функціональна спрямованість діяльності слідчого. Не пояснювала ця теорія і функціональну спрямованість діяльності прокурора (в аспекті здійснення прокурорського нагляду), потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, експертів та свідків.

Як указує О.М. Ларін, пошуки відповідей на ці питання йшли у двох напрямках. Один з них - доповнення новими елементами поняття обвинувачення, захисту та вирішення справи у межах концепції трьох функцій; другий - визначення інших функцій, що виходять за ці межі [461, с. 6][3]. Натепер у теорії кримінально-процесуальних функцій виділяється два підходи до визначення кримінально-процесуальних функцій [31, с. 40]: «мінімалістський», у межах якого виділяються три кримінально - процесуальні функції [86, с. 40; 339, с. 47; 393, с. 3; 541, с. 164], та «максималістський», у межах якого підтримується точка зору, що трьома основними кримінально-процесуальними функціями не охоплюється уся функціональна різноманітність кримінально-процесуальної діяльності. У межах максималістського підходу авторами формуються різноманітні переліки кримінально-процесуальних функцій та визначаються різні критерії їх систематизації.

Але натепер у літературі звертається увага, що «не існує обставин, які б змушували розглядати поняття кримінально-процесуальних функцій лише в контексті принципу змагальності» [34, с. 40]. Слід зазначити, що наявність кримінально-процесуальних функцій можна і необхідно розглядати не лише у межах принципу змагальності у судових стадіях кримінального процесу (хоча, безумовно, розмежування кримінально-процесуальних функцій є ключовим елементом цього принципу), а і у межах досудового провадження, де принцип змагальності діє обмежено; стверджувати про повне розмежування кримінально-процесуальних функцій у досудовому провадженні складно, оскільки на прокурора, слідчого знову ж покладено обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч. 2 ст. 9 КПК). У аспекті виключно принципу змагальності можливо досліджувати лише основні кримінально-процесуальні функції.

Кожна сторона завжди й в усіх випадках пов'язана тільки з однією функцією, визначеною предметом спору та відповідним процесуальним інтересом [85, с. 170]; кожен із учасників процесу виконує лише одну з процесуальних функцій [1126, с. 16]. Це твердження є вірним лише для судового провадження, де суб'єкти, що відносяться, відповідно, до сторони обвинувачення та сторони захисту, здійснюють лише одну функцію. Однак ця ідея має вади при визначенні функціональної спрямованості діяльності суб'єктів сторони обвинувачення у досудовому розслідуванні (навіть без урахування функціональної спрямованості діяльності потерпілого) [1231]. Тобто, характеризуючи здійснення кримінально-процесуальних функцій, слід більш широко підходити до суб'єктів їх здійснення: функція може здійснюватися не одним, а декількома суб'єктами. Ця позиція знайшла підтримку у літературі [51, с. 272; 516, с. 78; 1092, с. 114-115; 1191, с. 55].

До методологічних правил, по суті, можна віднести і виділені І.Ю. Тарічко критерії віднесення кримінально-процесуальної діяльності до кримінально-процесуальної функції: при здійсненні діяльності не повинне здійснюватися змішування кримінально-процесуальних функцій; межі здійснення суб'єктом процесу належної йому кримінально-процесуальної функції повинні визначатися його повноваженнями, правами та обов'язками (процесуальним статусом); поява нових та реалізація вже наявних кримінально- процесуальних функцій не може порушувати внутрішньої гармонії кримінального процесу; внутрішня функціональна система кримінального процесу характеризується взаємозв'язком між кримінально-процесуальними функціями та їх залежністю від їх призначення у цілому [848, с. 134-135], які можна визнати методологічними засадами побудови системи кримінально- процесуальних функцій.

Окремого обговорення потребує виділення таких методологічних правил, як те, що «жодна процесуальна функція не завершується в межах тільки однієї стадії кримінального процесу; із зміною стадії не змінюється характер функцій, однак змінюється інтенсивність їх здійснення, а відповідно, і процедура реалізації» [85, с. 170]. У літературі висловлена прямо протилежна точка зору: «кримінально-процесуальні функції можуть здійснюватися в одній чи декількох стадіях кримінального процесу» [1191, с. 55]. Слід зазначити, що оцінка цього методологічного правила залежить від двох моментів: по-перше, від системи кримінально-процесуальних функцій, яка відстоюється конкретним вченим, подруге, систематизації стадій кримінального процесу. Як уявляється, за діючої системи стадій кримінального процесу України функціями, що реалізуються у межах лише однієї стадії, є коригуюча функція, що здійснюється у межах стадії виконання судових рішень [75, с. 180], а також функція розслідування, прокурорський нагляд, відомче процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, забезпечення доказів, забезпечення законності та обґрунтованості обмеження прав та свобод учасників кримінального провадження та інших осіб.

Крім того, важливим із методологічних позицій є аналіз проблеми виділення двох значень поняття «кримінально-процесуальна функція»: як окремих напрямків кримінально-процесуальної діяльності та як функції органу або особи, що бере участь у процесі. У деяких дослідженнях звертається увага на те, що поняття кримінально-процесуальної функції розглядається у двох аспектах: як окремі види, напрями кримінально-процесуальної діяльності та як функція органу або особи, що бере участь у процесі [248, с. 77; 1137, с. 16; 1211, с. 4]. Як пише Д.М. Берова, у кримінальному судочинстві необхідно виділяти загальні кримінально-процесуальні функції, а також функції суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності [71].

Однак це не має ключового значення для визначення поняття та сутності кримінально-процесуальної функції. Не можна відривати напрям діяльності від конкретного носія, що її здійснює. Діяльність завжди здійснюється певними суб’єктами шляхом вчинення сукупності взаємопов’язаних дій. Мова йде про одні й ті самі функції, однак у першому випадку вони характеризуються безвідносно до суб'єктів їх здійснення (як напрямок діяльності у цілому), у другому - характеризуються ті ж функції, тільки в аспекті суб'єктів - носіїв цих функцій. Тому навряд чи ці функції можна іменувати явищами різного рівня [586], адже «без суб'єкта процесу не може бути й діяльності, а без діяльності, яка здійснюється суб'єктом в тому напрямку, який виражає його призначення і роль у кримінальному процесі, не може бути й процесуальних функцій» [297, с. 9]. Таким чином, немає принципової різниці між кримінально- процесуальною функцією як напрямком кримінально-процесуальної діяльності та кримінально-процесуальною функцією суб'єкта процесу, адже в обох випадках дослідженню піддаються одні і ті ж самі функції, тільки у першому випадку - в аспекті їх змістовної характеристики, у другому - в аспекті їх реалізації конкретними суб'єктами; при цьому суб'єкт може бути носієм не однієї, а декількох функцій. Обґрунтованим є твердження, що кримінальна процесуальна функція - це окремий напрямок всієї кримінальної процесуальної діяльності (обвинувачення, захист, судовий розгляд), так і кожного суб’єкта цієї діяльності в різних стадіях кримінального провадження (процесу) [51, с. 272].

До методологічних основ вчення про кримінально-процесуальні функції можна віднести також деякі положення, сформульовані С.В. Романовим: потреба у функціях незалежно від того, як вони визначаються, випливає із необхідності вирішення завдань кримінального процесу; нерозривний зв'язок функції та її носія - учасника процесу [749, с. 31].

Як методологічну основу вчення про кримінально-процесуальні функції слід розглядати і взаємодіючий характер кримінально-процесуальних функцій. Кримінально-процесуальні функції у сукупності являють собою конгломерат різноспрямованих напрямків діяльності, які у взаємозв'язку утворюють певну систему - модель взаємопов'язаної кримінально-процесуальної діяльності усіх учасників кримінального провадження, спрямованої на реалізацію завдань кримінального провадження. Саме завдяки поняттю «функції» права та обов'язки одних учасників вступають у взаємодію з правами та обов'язками інших учасників, утворюючи систему кримінально-процесуальної діяльності. Кожен з учасників має в ній певне призначення, відіграє свою процесуальну роль (слідчого, прокурора, судді, обвинуваченого, захисника, свідка і т.д.). Діяльність різних учасників або їх груп, у свою чергу, утворює в судочинстві різні, що не збігаються між собою, а іноді і прямо протилежні великі напрямки. Усередині кожного з цих напрямків процесуальні ролі, виконувані учасниками процесу, близькі одна до одної і навіть можуть між собою перетинатися, однак ролі учасників, що належать до різних напрямків процесуальної діяльності, строго розмежовані і не повинні змішуватися. Можна сказати, що за допомогою поняття «функції» процесуальна діяльність, немов за лекалом, розкроєна таким чином, щоб суперечливі інтереси не заважали один одному, а, навпаки, працювали на спільні цілі та завдання судочинства [809, с. 88-89].

Важливою методологічною проблемою є розмежування функцій кримінального процесу, кримінального процесуального права та кримінально- процесуальних функцій. Проблема полягає у тому, що у літературі наявні приклади змішування принципово різних категорій.

Так, наприклад, Ю.А. Гончан у статті «Функції кримінального процесу» указує на те, що в теорії процесуального права виділяється тільки дві основні функції - регулятивна та охоронна. Більшістю вчених-процесуалістів розрізняються чотири основні процесуальні функції: розслідування злочину; обвинувачення у злочині; захист від обвинувачення у злочині; здійснення правосуддя [185, с. 62]. П.С. Елькінд дає визначення функціям кримінального процесу, хоча, по суті, нею дається визначення кримінально-процесуальних функцій [1191, с. 54].

Деякі вчені під кримінально-процесуальними функціями розуміють не тільки напрямки кримінально-процесуальної діяльності, а й функції кримінального процесу у цілому [586; 1137, с. 52]. Тобто фактично авторами змішуються поняття «функції кримінального процесу» та «кримінально- процесуальні функції». Із цією позицією погодитися складно. По-перше, тому

що не можна відривати напрям діяльності від конкретного носія, що її здійснює. Діяльність завжди здійснюється певними суб’єктами шляхом вчинення сукупності взаємопов’язаних дій. По-друге, через те, що функції кримінального процесу є явищем більш високого рівня узагальнення, ніж кримінально-процесуальні функції. Кримінальний процес (кримінальне судочинство, кримінально-процесуальна діяльність) є самостійною

функціональною системою як певний соціальний правовий інститут. Як указує В.А. Чернишов, «словосполучення «кримінально-процесуальна функція» у значенні «функція кримінального процесу» має у семантиці значення лише у тому випадку, якщо розглядати кримінальний процес як частину більш глобального процесу, тобто якщо він є елементом системи більш високого рівня... Оскільки кримінальний процес є частиною системи більш високого рівня - процесуальної системи, ... то словосполучення «кримінально- процесуальна функція» у значенні «функція самого процесу» потребує уточнення. Правильніше говорити про «функції ... кримінально-процесуальної системи» [1141, с. 18-19]. На те, що кримінально-процесуальні функції не тотожні функціям кримінального судочинства, вже зверталася увага у літературі [376].

Слід зазначити, що у літературі досліджується функціональне призначення кримінально-процесуальної діяльності саме в аспекті функцій кримінально-процесуальної діяльності, котрі вона виконує у суспільстві [338]. Крім того, виділяються функції кримінального судочинства як соціально- правової системи [376]. Таким чином, слід визнати можливість конституювання окремої категорії у межах функціонального підходу: категорії «функція кримінального процесу» як соціального правового інституту, яка не тотожна категорії «кримінально-процесуальні функції».

Крім того, у літературі іноді ототожнюються кримінально-процесуальні функції та функції кримінального процесуального права [34, с. 13, 37; 404, с. 254, 255; 1106, с. 17; 1137, с. 11].

Але ототожнення кримінально-процесуальної функції, визначення якої пов'язується у літературі із (1) напрямками кримінально-процесуальної діяльності, (2) спеціальним призначенням та роллю суб'єкта кримінального судочинства, (3) видами, напрямками діяльності суб’єктів кримінального процесу, (4) загальним обов’язком або наданим суб’єкту загальним правом, спрямованими на виконання завдань та досягнення цілей (призначення) кримінального процесу, та функції кримінального процесуального права як системи норм є принципово невірним, оскільки мова йде про функції абсолютно різних правових явищ. Більш виваженою є позиція Д.М. Берової, що у межах теорії функціоналізму у кримінально-процесуальному праві слід розглядати функціональну систему кримінально-процесуального права та кримінального судочинства і функції суб'єктів кримінально-процесуальних правовідносин [71].

Нами обґрунтовувалося у попередніх дослідженнях, що у межах функціонального підходу у кримінально-процесуальній доктрині слід розмежовувати кримінально-процесуальні функції (як напрямки кримінально- процесуальної діяльності, що здійснюються суб'єктами кримінального процесу), функції кримінального процесу (як діяльнісної системи, соціального правового інституту) та функції кримінального процесуального права (як галузі права) [159, с. 49-52], і це також є методологічною ідеєю вчення про кримінально-процесуальні функції.

1.2.

<< | >>
Источник: ГЛОВЮК Ірина Василівна. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ: ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ І ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Методологічні основи вчення про кримінально-процесуальні функції:

  1. Зв’язок роботи з науковими програмами, темами.
  2. ПРОГРАМА навчальної дисципліни ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (за вимогами кредитно-модульної системи)
  3. Предмет, метод та завдання курсу
  4. Поняття, об’єкти та види криміналістичної ідентифікації
  5. § 1. Поняття, предмет і завдання криміналістики
  6. § 2. Структура і загальні принципи криміналістичної методики
  7. ЗМІСТ
  8. Підстави та умови встановлення кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
  9. ЗМІСТ
  10. ВСТУП
  11. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВЧЕННЯ ПРО КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ
  12. Методологічні основи вчення про кримінально-процесуальні функції
  13. Види кримінально-процесуальних функцій
  14. Функція кримінального переслідування: поняття та сутність
  15. Методологія дослідження правового регулювання праці засуджених до позбавлення волі
  16. 1.1. Теоретичні основи запобігання корупції та їх екстраполяція на правове регулювання земельних відносин
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -