Військове будівництво

Процес розбудови збройних сил УкраїнськоїЦснтральної Ради дослідники (M Кравчук) обгрунтовано поділяють на два етапн. Перший einan, ню охоплював період існування Тимчасового уряду (березень - жовтень 1917 p.), характеризувався розгортанням українського військового руху, пошуком моделей його розвитку га створенням відповідної правової бази.

Ініціатива розбудови українських збройних сил виходила від утворених у березні 1917 p. декількох громадських організацій - Українського військового клубу ім. TI- Полубошка та Украінського організаційного військового комітету, які бачили ию проолему ) площині українізації війська та створення окремих украінських військових частин (вже 1 квітня 1917 p. з українських вояків самочинно створено 1-й Український полк ім. Б. Хмельницького). Ідеї відокремлення українських частин російської армії і Чорноморського флоту й необхідність українізації армії беззастережно підтримав перший Всеукраїнський військовий з їзд (травень 1917 p.), "кий для практичного проведення такої роботи висловився за створення тимчасового Украінського Кенершіьного військового ко.мітету при Уцр. Останній мав відата військовими справами і працювати У тісному контакті з російським Г еперальним ппабом. іг

Лінію на створення українських збройних сил підтримав також другий Всеукраїнський військовий з'їзд (червень 1917 p.), документи якого за змістом і політичною спрямованістю мало чим відріз- нялися від резолюцій першого військового форуму. Однак тепер з’явилися вимоги про те, щоб рекрути з України відбували військову повинність тільки в її межах, про повернення з армії вчителів тощо. Український Генеральний військовий комітет набув організаційного статусу: затверджено положення про його склад(вибори його членів на постійній основі), права і обов’язки. Визначена з’їздом організаційна структура Комітету поділяла його на відділи: агітаційно-освітній.

3 утворенням Генерального секретаріату (червень 1917 р.)пи- тання військового будівництва мало б координувати Генераше секретарство військових справ. Однак незабаром відомою Інструкцією Тимчасового уряду (серпень 1917 p.) військове відомство було вилучене зі складу Генерального секретаріату, а справа військового будівництва й надалі (до середини листопада 1917 p.) зосереджувалася в руках Українського Генерального військового комітету. Останньомуза цих умов вдалося чимало зробити в плані розвитку української військової освіти (відкриття двох українських шкіл підпрапорщиків і українських відділів при інженерній та артилерійській школах) і українізації війська в цілому. Зокрема. Генеральний військовий комітет домігся: переведення офіцерів- українців у ті частини, які передбачалося українізувати; дозволу нг створення фронтових українських комітетів (статут яких мав розроблятися й затверджуватися дещо пізніше); погодження з Генеральним секретаріатом шодо призначення командуючих Київським і Одеським військовими округами, а також погодження командного складу і назв українських частин. (Першою великою військовою силою став українізований 34-й корпус генерала П. Скоропадського, який у серпні 1917 p. перейменований на 1-й Український Корпус).

Іншим напрямом у будівництві збройних сил на цьому етапі стало «Вільне козацтво», організацію якого УЦР намагалася взятн під свій контроль починаючи з кінця серпня й особливо у вересні 1917p. Іаке військове утворення задовольняло як ліві (провіднісо- ціалістичні партії еднало програмне положення про недоцільність існування в недалекому майбутньому регулярних збройних сил)> так і до певної міри праві (навпаки, виступали за створення регулярної армії) політичні сили. Воно було не постійною армією, а м№ цейським формуванням, яке не втягувалось у міжпартійну боротьбу й могло стати реальним збройним опертям Центральної Ради.

Для організації за єдиним планом загонів «Вільного козацтва», при Українському генеральному військовому комітеті був створений спеціальний відділ з формування «Вільного козацтва» (в листопаді 1917 P- бу^в переданий під керівництво Генерального секретаря внутрішніх справ, а на початку січня 1918 p.- від міністерства внутрішніх справ до міністерства військових справ. Основна причина перепідпорядкування - активне залучення «Вільного козацтва» доборотьби з червоногвардійцями).

«Вільне козацтво» мало військову структуру з відповідним старшинством. Основу військових формувань становили сотні (створювалися у селах), курені (у волостях), полки (у повітах). У межах губернії діяли коші, а найнижчою ланкою військової організації «Вільного козацтва» були: зона (4-6 осіб) - рой - нота. Відповідно до стародавніх традицій були заведені старшинські посади: сотник, цірінішй отаман, кошовий отаман, наказний отаман, а кожному з них доіюмагали осавули, писарі, судді та обозні. Bci ці посади були виборними, що не завжди виправдано у війську. Кожен козак повинен був потижнево проходити вишкіл, негайно виконувати всі розпорядження козацької старшини. Вищий орган управління - I Головна козацька рада (розташовувалась у Білій Церкві). Головою військових формувань «Вільного козацтва» був обраний П. Скоропадський.

Єдиних одностроїв та відзнак «Вільне козацтво» не мало, а використовувало традиційний козацький одяг-жупан, козацькі шаровари, черкеску, шапку із шликом. Це ще раз підтверджує, що «Вільне козацтво» було стихійним виявом патріотизму, національної свідомості українців, могутній потенціал якого Центральна Рада, через свої помилки і прорахунки у розбудові української державності, не змогла використати.

Другийетап розпочався із проголошення III Універсалом Центральної Ради Української Народної Республіки. Існування військо- ноізагрози Україні з боку російського радянського режиму змусили керівництво УНР вжити реальних заходів щодо військового будівництва. Одним із найбільш важливих кроків у цьому напрямі було створення, за рішенням Генерального секретаріату військових снрав, Генерального штабу української армії (16 листопада 1917 p.), якии складався зтаких відділів: організаційного, загального, зв язку, арти- нсрійського, посгачання армії, військових шкіл, військово-політич- ^н°го, військово-комісарського та інспекгорату артилерії.

За умов військової загрози суттєвою перешкодою у розбудові збройних сил залишалася ідеологізація державного житгя країни й Перенесення партійного лобізму на питання державотворення, бскільки саме соціалістичні партії встановлювали політичний тон

у Центральній Раді, неважко зрозуміти її зневажливе ставлення д₀ проблем утворення постійних оборонних інституцій B Україні Така позиція Ради була підкріплена відповідною правовою базою й реорганізацією opi анів військового управління.

Одним із перших нормативно-правових актів, що відкидавідею постійного війська як засобу панування буржуазіі й передбачав після замирення на фронтах переформування армії у народну ні- лінію, був Статутукраінськоїпародноі арміі (17 грудня 1917 p.) Статут констатував, що обов’язком кожного громадянина УМР _г захист рідного краю, життя і добробуту його мешканців від нападі ворогів. Для всіх, хто перебував у ланах армії УНР, встановлювалась сдина назва - козак. Звання офіцера скасовувались і встановлювались «пазви козаків на посадах»: козак, ройовий, чотар, бунч}'ж- iiiiii, півсотенний, сотник, курінний, осавул, полковник, oma un бригади, опіаман дивізії, отаман корпусу тощо. Вся езаршина, що перебувала на посадах до появи Статуту, вважалась затвердженою на цих посадах. Ila посади від козака до курінного включно вояки призначались наказом отамана частини, a кидас будь-які самовільні кроки для її досягнення.

IlI Уиілерсач (листопад 1917 p.), що проголосив Україну частиною федеративної Російської республіки під назвою Укроїп- ської Народної Республіки (УНР), свідчив про велику помилкую- дішніх українських політичних сил, що орієнтувалися на федерацію з Росією. Замість організації самостійних державних адміністративних і військових структур Центральна Рада виношувала проекти перевлаштування усієї Росії, що неминуче вело до загострення стосунків із сусідніми російськими урядами, перш за все, з Радою Народних Комісарів, яка, в свою чергу, шукала приводу для поширення своєї влади на Україну під виглядом революційних гасел.

Однак в Універсалі вперше була оприлюднена програма соціальних перетворень: скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі й проголошення їх власністю всього трудового народу; встановлення 8-годин- ного робочого дня; запровадження державного контролю над продукцією промисловості; якнайшвидше досягнення миру; скасування смертної кари та амністія політичним арештантам; зміцнення й поширення прав місцевого самоврядування; закріплення загальнолюдських демократичних свобод слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи й помешкання, можливості використання місцевих мов у відносинах з усіма установами; надання росіянам, євреям і полякам права на національно-персональну автономію та вільний національний розвиток усім іншим народам, які проживали в Україні; зобов’язання врятувати від голоду не лише український народ, але й фронт та великі частини Російської республіки. Універсал проголошував 27 грудня днем виборів до Украіи- ських Установчих зборів, а 9 січня - днем їх скликання.

Основні положення III Універсалубули підтверджені новимиза- конами УНР: про державний герб, громадянство, 8-годинний робочий день та ін. Визнання державним гербом тризуба, символ) влади київських князів, органічно пов’язувало нову державнутрз- дицію з давньою. Закон про громадянство УНР давав рівні прав³ представникам усіх націй і, водночас, підкреслював український характер держави.

У IV Універсачі (січень 1918 p.) було де-юре закріпленотс. що фактично здійснилося ще в листопаді 1917 p. Центральна Рада проголошувала УНР самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу,^ЯІ