Особливості проведення в Україні Першої кодифікації законодавства УСРР

Вітчизняна наука «історія держави і права» свідчить про закріплення в Україні 1920-х років радянськоїдержавності. Це спричинилося до якісного щабля у розвитку системи радянського права- перших кодифікаційних робіт e УСРР.

Дослідники (J. Усепко), характеризуючи процес кодифікації P^a дянського законодавства в Україні, обгрунтовано поділяють його на кілька етапів - умовмо,- на першу і другу половину 1920-х років. Найбільш активні кодифікаційні роботи розпочалися наприкінці 1921 p. і припадають на першу половину 1920-х p. У доволі стис- іий термін — за два-три роки було в основному систематизовано (у виді кодексів та інших рівнозначних їм законодавчих актів) більшість галузей радянського законодавс тва. Так, на 1922 p. при- іидає ухвалення Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Положення про судоустрій. Цивільного та Земельного кодексів, Кодексу законів про працю і Кодексу законів про народну освіту. Наступного, 1923 p. було затверджено Закон про ліси. Ha 1924 p. нрипадас ухвалення Цивільного процесуального кодексу та Тимчасових будівельних правші, а иа 1925 p.- Ветеринарного та Виправно-трудового кодексів УСРР.

Нову, т. зв. другу хвшію кодифікації в УСРР викликало завершення відбудовного періоду і проголошення курсу на індустріалізацію країни, а також стрімкс зростання обсягу загальносоюзного законодавства, ухвалення Конституції CPCP 1924 p. та внесення відповідних змін до Конституції УСРР 1929 p.

B умовах згортання нової економічної політики 1927-1929 pp. було ухвалено ще кілька кодифікаційних актів. У лютому 1928 p. Тимчасові будівельні правила замінив Статут цивільного будівництва. У серпні 1928 p. відповідно до Гірничого положення було ухвалено Гірничий кодекс УСРР. У вересні 1929 p. побачили світ повий Цивільний процесуальний кодекс і нова редакція Положення про судоустрій. A логічним завершенням кодифікаційних робіт (за I. Усенком) стало видання у 1929-1930-x pp. семитомного Cucme- иатичного зібрання (Збірник) чиннихзаконів УСРР. Підготовка цього видання була задумана ще на початку 1926 p., але реально розпочата зсередини 1927 p. Планувалося видати сім томів. Вийшло тільки чотиритоми: том II. Судові закони (чинні на 1 січня 1930 p.); том lll. Адміністративні, кримінальні і виправно-трудові закони (чинні на і листопада 1929 p.); том V. Фінансові закони (чинні на 1 листопада 1929 p.); том VI. Закони про працю (чинні на 1 листопада 1929 p.).

Перша кодифікація законодавства УСРР проводилися в рамках єдиної законодавчої політики сдиноправлячої в усіх радянських республіках партії більшовиків, базувалася на принципі сдності радянського законодавства, а прикладом для неї були законодавчі акти РСФРр. ц_е означало, що усі прийняті в УСРР кодекси були побудовані строго за відповідними російськими кодексами. Останні, як ^правило, приймалися за місяць-два до аналогічних українських. Прикладом може слугувати Цивільний кодекс УСРР, затвердженим у грудні 1922 p. Він був побудований точно за зразком Цивільного Кодексу РСФРР від 31 жовтня 1922 p. Так само Земельний кодекс УСРР (листопад 1922 p.) своїм змістом повністю відповідав Кодексові РСФРР від жовтня 1922 p 1з 227 статей Кодексу, лише 33 не були точним передруком відповідних статей Земельного кодексу РСФРР.

Втім, у літературі відзначається, що у багатьох випадках українські юристи «випереджали» своїх російських колег. Як приклад наводяться такі факти: тільки в Україні було прийнято Адміністративний кодекс і Кодекс законів про народну освіту. До того ж, на думку фахівців (/. Усенко), в Україні значно далі, ніж в Росії, посунулися і спроби підготовки суцільної кодифікації, результатом чого стало видання систематичного зібрання чинних законів УСРР.

Загапьною тенденцією розвитку радянського права стаю забезпечення пріоритету держави у суспільному житті. Це виявилося у тому, mo в нових кодексах пріоритет забезпечувався у загальнодержавних інтересів, у наданні державі права у разі потреби втручатися у будь-які урегульовані законом відносини, незважаючи на «традиційні права і свободи» (/. Усенко). Так, ст. 1 Цивільного кодексу УСРР обіцяла захист лише тих цивільних прав, які здійснюються відповідно до їх «соціально-господарчого призначення», а ст. 30 цього Кодексу проголошувала недійсною будь-яку угоду, «спрямовану на явну шкоду державі». У Земельному кодексі УСРР також закріплювалося положення про необмежене право вилучення земель у землекористувачів «для державних і громадських потреб» і навіть можливість примусового переселення хліборобського населення в іншу місцевість за рішенням ВУЦВК або губвиконкомів (статті 223-224 ЗК УСРР). Попри те, що Кодекс законів про працю УСРР проголошував принцип добровільної угоди щодо найму і надання робочої сили, у ньому від часів «воєнного комунізму» збереглася норма, яка дозволяла уряду або органам, ним уповноваженим, в будь-який момент за нестачі робочої сили «для виконання найважливіших державних завдань»залу- чити її «у порядку трудової повиніюсті» (ст. 11 КЗПП УСРР).

Отже, кодифікація права стала найважливішим засобом приведення законодавства до вимог житгя у період непу. Нове законодавство УСРР початку непу мало чим відрізнялося від аналогічного законодавства РСФРР. Зміст законодавства РСФРР сприймався законодавством радянської України найчастіше повно і без особливих змін. Визначальною тенденцією розвитку радянського права стає забезпечення у суспільному жиггі пріоритету держави, державних інтересів.