Тенденції розвитку основних галузей права УСРР

Розвиток українського радянського права 1920-х років характеризується суперечливими тенденціями. 3 одного боку, кодифікація, шо проводилася, мала на меті забезпечити ефективне здійснення непу, а з іншого - після проголошення утворення CPCP па території УСРР чинними ставали загальносоюзні законодавчі акти.

Цшіільие законодавство. У правовій сфері тимчасове повернен- нявдосить широких масштабах до приватного господарства, що пов'язувалося з реалізацією нової економічної політики, найбільш випукло позначалося передусім на цивільному законодавстві. Ухвалені нормативно-правові акти, які, однак, не були позбавлені певних суперечностей, спрямовувалися, насамперед, на урегулювання права власності громадян та розвиток їх ініціативи в економічному житті.

Так, одна з перших постанов PHK УРСР - «Про кустарну і дрібну цюмисповість ісіпьськогосподарську кооперацію»(21 червня 1921 p.)- надавала можливість громадянам набували права вільно вести ку- старні промнели і створювати дрібні промислові підприємства. Згодом інша Постанова ВУЦВК - «Про основні прматнімаітові права, що визнаються УСРР» (26 липня 1922 p.) - визначила обсяг і межі приватногосподарської діяльності громадян. Зокрема, Постановою ЦІлком виключалося із цивільного обігу право власності на нерухомість. Право власності на нерухоме майно допускалося лише за умо- м. якщо воно не було вилучене з цивільного обігу. Так само, перші ®робн денаціоналізації невеликих будинків трудящих та осіб т.

Вперше юридично було визнано право власності громадян у Ilo- ^craHOBi Раднаркому УРСР «Про дозвіпугод з нерухомістю» (18 ли- Нопада 1921 p.), в якій власникам дозволялося відчужувати належні ''"«націоналізовані будівлі за умови, що в одній сім’ї «набувача» «асності не зосереджувалося більш як одне землеволодіння. По- ®ве відчуження будівель у сільській місцевості заборонялося, за ^в“^НетК0_М випа ікіа відчуження на підставі ухвал повітових викон

Значна кількість нормативних актів, що регулювали трудові відносини, зумовили потребу систематизації трудового законодавства, що і було зроблено у жовтні-листопаді 1922 року «Кодексом законів УСРР про працю» (КЗПП УСРР), що складався з 17 розділів та 192 статей.

Кодекс встановлював, що його норми поширюються на всіх осіб, що працюють за наймом, і c обов язковим для усіх підприємств, установ і господарств. Оголошувалися недійсними усі договори і угоди про працю, які погіршували ii умови порівняно з нормами Кодексу.

У Кодексі зазначалося, що тривалість нормального робочого дня не може перевищувати 8 годин. Для осіб у віці від 16 до 18 років, для тих, хто працював на підземних роботах, та для осіб розумової і «конторської праці» встановлювався 6-годинний робочий день. Надурочна робота за Кодексом не допускалася.

Регламентуючи порядок розв’язання конфліктів і розгляду справ про порушення трудового законодавства, кодекс встановив, що справи про порушення законів про працю мають розв 'язуватися на засіданнях особливих сесій народних судів або в порядку примирного розгзяду - в розціночно-конфліктних комісіях, примирних камерах і третейських судах.

Кодекс законів УСРР про працю встановлював основні засади соціального страхування. Зокрема, соціальне страхування поширювалося на усіх осіб найманої праці, незалежно від того, де воїш працюють: у державних, громадських, кооперативних, концесійних, орендних, змішаних або приватних підприємствах, установах чи господарствах або у приватних осіб, а також незалежно від характеру і тривалості їх роботи і способів розрахунку з працівниками. Кодекс чітко визначав зміст соціального страхування, встановивши, що воно охоплює: надання лікарської допомоги, видачу допомоги при тимчасовій втраті працездатності в разі хвороби і т. ін., видачу додаткової допомоги, зокрема, на годування дитини, поховання, видачу допомоги при безробітті, інвалідності тощо. Страхові внески до фонду соціального страхування вносились підприємствами, установами, господарствами та особами, які користувалися найманою працею. Заборонялися будь-які стягнення із зарплати працівників для їх соціального страхування.

Кримінальне законодавство. Основою для створення Кримінального кодексу УСРР - єдиного нормативного акта, який від⁰' бражав державну кримінально-правову політику — стали російські «Керівні засади» (1919 p.), а також прийняті урядом УСРР впродовж 1921 p. нормативні акги, що спрямовувалися на боротьбу з бандитизмом (Постанова «Про заходи боротьби з бандитизмом»)- посадовими злочинами (Постанова «Про заходи боротьби з іюсадо- вими злочинами»), хабарництвом (Постанова «Про боротьбу з хабарництвом»).

Порівняно з раніше чинним кримінальним законодавством, Кримінальний кодекс УСРР (1922 p.) передбачив у своєму складі Загальну (в основі якої було покладено російські «Керівні засади» 1919 p.) і Особливу частини. У Загальній частині законодавець подавав своє розуміння злочину, мсти і системи покарань. Зокрема, підзлочином розумілися «будь-яка суспільно небезпечна дія або бездіяльність, що загрожус основам /хідянського ладу і правопорядку, встановленого робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного період» (ст.

Склади конкретних злочинів, що формулювалися в Особливій частині першого KK УСРР, були спрямовані на виконання соціально-політичних завдань більшовиків. Крізь призму тих чи інших діянь, що визнавалися суспільно небезпечними, належали до категорії злочинних, конструювалися конкретні кримінально-правові норми, якими визначали відповідальність за конкретні злочини. Структу- рована на підставі родових об’єктів злочинних посягань Особлива частина KK УСРР (1922 p.) включала такі групи злочинів: державні (контрреволюційні) злочини (вперше була встановлена відповідальність за недонесення про державні злочини); злочини проти порядку управління; посадові (службові) злочини; порушення правил про відокремлення церкви від держави; господарські злочини; злочини проти життя, здоров’я, свободи та гідності особи; майнові злочини; військові злочини; злочинні порушення правил охорони народного здоров’я; злочини проти суспільної безпеки та громадського порядку. Визначалися санкції за їх скоєння - від громадського осуду, позбавлення волі й до вигнання за межі УСРР. Максимальний термін позбавлення волі становив дссять років, а мінімальний — шість місяців. У справах, що перебували на розгляді у ревтрибуналах, могла застосовуватися вища міра покарання - розстріл (від неї звільнялися неповнолітні, вагітні жінки, а також Розстріл як міра покарання не міг бути призначений, якщо з часу вчинення злочину минуло більше п’яти років).

Після утворення CPCP (грудень 1922 p.), зокрема прийняття пер- шоі заг альносоюзної конституції (1924 p.), основним джерелом кримінального права стали «Основні засади кримінального законодав- ^с,п«а Союзу PCP і союзних республік» (31 жовтня 1924 p.), які міс- ^тмли переважно норми Загальної частини кримінального права. (Всього у документі було 39 статей, які формували його частини: Вступні положення (преамбула) і чотири розділи: /.

Радянська державність і право в Україні у період сталінського тоталітарно-репресивного реЖиллу (1930-ті - початок 1950-х років)

органів влади була ліквідована багатопартійність. 3 політичної арени повністю усунені всі інші політичні партії та організації. Утверджувалася у різних формах комуністична ідеологія, яка монополізувала право на істину. Цей процес, що супроводжувався централізацією _та уніфікацісю державної влади і управління, забезпеченням пріоритету держави у суспільному житті, свідчив про закріплення в Україні радянської державності і права. A в умовах існування жорстокого тоталітарно-репресивного режиму, який в історіографії позначений термінами «сталінщина» чи «сталінізм», радянська державність у своєму розвиткові досягас апогею.

У цей період, що хронологічно охоплює 1930-ті - початок 1950-х років, в CPCP утвердилася державна система, яка характеризувалася всеохоплюючим і жорстким контролем центральних державних органів і правлячої компартії над усіма сферами суспільного життя. Відбулося зрощення партії з державними органами та їхніми структурами. Партійно-державний апарат установив монопольний контроль над суспільним та громадським життям у республіці, а через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства,- здійснював контроль над економікою.

Така суспільно-політична ситуація, що склалася в CPCP (і в УСРР як його складовій) на межі 1920-1930-x pp., призвела до постання т. зв. командно-адміністративної системи як певної форми організації суспільства та відповідного типу управління. Для забезпечення вирішення завдань тоталітаризації суспільства було пристосоване законодавство радянської України. Право надавало обов’язкової сили партійним рішенням з питань т. зв. «соціалістичного будівництва». Формувалося нове розуміння соціалістичної законності - як законності, спрямованої проти «ворогів режиму». Нарешті, важливим засобом зміцнення тоталітарної системи стало «обожнювання» вождя - власне, культ особи, наділення його надприродними рисами. (Вже у 1929 p. Й. Сталіна називали «найбільш видатним теоретиком ленінізму», «Леніним наших днів» тощо). Всебічна і постійна пропаганда сприяла створенню ілюзорних і міфологічних уявлень про Й. Сталіна. Поступово насаджувалась теза, що незгода з його поглядами та діями - це антидержавний акт.

Практика складання недемократичного режиму здійснювалася шляхом відчуження народу від власності й політичної влади, обмеження ролі виборних представницьких державних органів, формування особливої, тоталітарної за змістом, структури органів державної влади та управління, жорстоких репресій проти всіх верств суспільства з метою придушення реального чи потенційного опору існуючому режиму.