Особливості проведення другої комплексної кодифікації законодавства УРСР

загальносоюзних кодексів, спробу підготовки яких було зроблено наприкінці 1930-х початку 1950-х років, і закріпив за союзним Цею ром видання Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік а за союзними республіками кодексів законів з певних і алузей права

Упродовж 1958-1985 pp.

3 прийняттям загальносоюзних актів втілилася у практику ідея єдності законодавчого регулювання на території союзних республік, особливістю якої було збереження союзних принципів, цсіітралізаіиї законодавчого регулювання й уніфікації законодавства (Я 4exv- внч). Причому інше, ніж в Основах, рішення питань у республіканських кодексах не допускалося, бо існувала загальносоюзна норма в разі розходження закону союзної республіки із загальносоюзним діє загальносоюзний закон. Впровадження таких новел вело до безмежного розширення компетенції Центру і зводило нанівець права республік, породжувало декларативність основних принципів су веренітету влади - незалежності та верховенства.

У міру прийняття Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік Міністерство юстиції УРСР розробляло, а Верховна Рада (BP) УРСР вводила вдію республіканські кодекси. 3 1960p. прийнято тринадцять кодексів: Кримінальний і КримінальночіроцесушуМ (I960 p.); Цивільний і Цивільно-процесуальний (1963 p.); Про ипюп і сім'ю (1969 p.); Земельний і Виправно-трудовий (1971 p.); Прn працю (1971 p.); Водний (1972 p.); Про надра (1976 p.); Лісовий (1971 p.): Жтп'їовий (1983 p.); ГІро адміністративні правопорушення (1984 p.) Зважаючи на зазначену вище особливість, усі вони по суті були копіями загальносоюзних актів.

Прийняті кодекси упродовж своєї чинності зазнавали неодноразових змін та доповнень. Це, на думку дослідників (Я Чехоапи визначило ще одну особливість Другої кодифікації, що полягала) недостатній ефективності дії р_Яду законів, внаслідок чого окремі норми протягом малого відрізку часу підлягали змінам.Так, ста ном на 1 січня 1985 p. з моменту введення в дію до Кримінального кодексу УРСР було внесено понад 340 змін і доповнень; Д° ^КР” мінально-процесуального - більш як 270, Цивільного - понад •

Цивільного процесуального - більш як 130 (Д Грищук). Хоча така ситуація також свідчила, по-перше, про постійне й оперативне pca- іування законодавця на потреби практики правового регулювання суспільних відносин а, по-друге,- про вплив на цей процес суб’ск- тивного фактора.

Другий етап кодифікації - видання протягом 1963 1964 pp. семитомного «Хронологічного зібрання чинних законів, указів lIpem)n BP УРСР, постант і розпоряджень уряду УРСР». У ньому - понад 2036 актів (зі змінами і доповненнями, внесеними до них станом па 1 липня 1962 p.), які розміщені за датами їх затвердження У Xpoiio- іогічне зібрання ие включалися Кодекси законів УРСР, акти тимчасового характеру, відомчі нормативні акти і акти, іцо нс мали загалмю- пормативпого характеру, а також ті з нормативних актів, що втратили свос пракгичпе значення, хоча і нс були скасовані в усіапоияеііому порядку. Дослідники (В. Грищук) обгрунтовано вважають видання Хронологічного зібрання підготовчим станом до наступного.

Третій етап в історії Дру гої комплексної колифікації законодавства УРСР розпочався у 1970-х роках з підготовки до віиашія Cii- епклкиптиого зібрання діючого законодавства УРСР, підготовчим слсмсіпом якого обгрунтовано вважасться (Д Грищук) підготовка «Хронологічного зібрання чіііішіх іаконів, указів Президії DP УРСР. іюсгаиоп і розпоряджень уряду УРСР».

Четвертим, завершальним етаном Другої комплексної кодифікації республіканського законодавства, стало створення Зводу законів УРСР. B Україні видання Зводу законів УРСР здійснювалось на підсіаві Постанов ЦК КПУ, Президії Верховної Ради (ПВР) УРСР і Ради Міністрів (PM) УРСР «ГІро підготовку та видання Зводу законів Української РСР» (28 вересня 1976 p.) та «Питання ічодузакоиів Української РСР» (4 серпня 1978p.), Постанови ПВР УРСР і PM УРСР (Про niaii підготовки законодавчих актів Української PCP і постанов Уряду Української PCP на 1983 1985роки» (5 вересня 1983 p.). Передбачалося створіпи зібрання чинного права, куди б увійшли законодавчі акти BP УРСР; найважливіші спільні

Постанови ЦК К11У i PM УРСР: Постанови PM УРСР загальнонор- мативного характеру. Тому слово «закон» стосовно Зводу вживається умовно, в широкому розумінні, тобто врозумінні норматнвногоакта

Звід законін структурно поділявся на томи, кожен з яких був присвячений законодавству певної галузі. Наприклад, том |^ Законодавство про суспільний і державний устрій; том IV - з_ако. нодавство про охорону природи і раціонального використання природних ресурсів. Окремі томи: Законодавство про соціальний розвиток і культуру. Соціально-економічні права громадян. Законодавство про народне господарство. Завершено роботу над Зводом законів УРСР у середині 1980-х років.

Отже, нові суспільні відносини, які виникли з середини 1950-х років, не були предметом регулювання кодексів і поточних законів. Відтак, основна причина кодифікації післявоєнного законодавства УРСР - привести існуючу правову систему у ВІДПОВІДІНІСТЬДОВО- вої суспільно-політичної ситуації. Друга комплексна кодифікація законодавства УРСР проводилася кількома етапами. Головнимиїї результатами стало видання республіканських кодексів, хронологічного зібрання чинних законів, систематичного зібрання чііішит законів та Зводу законів УРСР. Ha змісті законів негативно позначалося те, що в основу законодавства УРСР не закладалися загальнолюдські цінності та принципи. Визначальною особливістю проведення кодифікації стало збереження союзних принципів, централізації законодавчого регулювання й уніфікації законодавства. У разі розходження закону союзної республіки із загальносоюзним діяв загальносоюзний закон. Тому говорити про національно-державну самобутність республіки чи реальне існування українськоі системи права в цей період не доводиться. Водночас, прийняття кодексів як єдиних законодавчих актів, що будуються за визначеною системою; посилення ролі закону в системі державно-правових актів, що в цілому зміцнює правову систему, відзначаються як позитивні результати проведеної кодифікації.