Виникнення державності у східних слов'ян

Початок українському державотворенню поклали союзи (об’єднання) східнослов’янських племен, хоча предки українців цього часу ще не цілком диференціювалися з комплексу східнослов’янського етнополітичного масиву.

Основними елементами державності протодержавних міжплемінних об’єднсшь східних слов ян на кшталт Антського були територія та поділ населення за територіальною ознакою. Це був союз осіб і родів (сімей), що жили на одному місці, пов’язані не кровною єдністю, а насамперед зв’язками економічними й територіальними. Елементом тогочасної слов’янської державності був також прообраз апарату для стягування данини та органи публічної влади: вождь, рада старійшин, народні збори (віче), народне ополчення. Правління було громадським. Попри великий вплив вождів — родоначальників, вони не володіли монархічною владою, а вища політична влада зосереджувалась у руках народних зборів — віча.

Наступна стадія формування української державності припала на VI-VII ст. Її основним змістом стала трансформація союзів племен у племінні княжіння.

Окремі дослідники (П. Толочко) вважають, що на Pyci племінні княжіння стали межею переростання протодержавного періоду в державний і започаткували руську державність. У рамках племінних княжінь складались окремі елементи державної структури Русі, які остаточно оформились у пізніші часи. Зокрема: а) на чолі племінних княжінь стояли князі; б) складався інститут спадкоємницької князівської влади; в) могутність і влада зверхників племінних княжінь грунтувалася на розгалуженій системі укріплених поселень - градів. Гради були центрами політичного й торгового життя; r) княжіння мали свою визначену територію; д) у племінних княжіннях зберігалась особлива десяткова військова організація територіально-адміністративної структури. Згідно з нею, група поселень виставляла сто, плем’я - тисячу, а союз племен - тьму (десять тисяч, безліч) вільних мужів-воїнів на чолі з десяцькими, соцькими й тисяцькими. Елементи цієї архаїчної системи існували в суспільно-політичному житті ранньої Києво-Руської держави; e) кожне з княжінь було окремою етносоціапьною групою з властивими тільки їй елементами матеріальної культури, побуту й звичаїв.

Ha VIII-IX ст. у процесі формування державності у східних слов ян припала якісно нова стадія. Головний її зміст полягав у підкоренні одних племінних княжінь іншими. Однією з причин цього явища стала нерівномірність розвитку процесу феодалізації східно- слов янського суспільства, яка зумовлювала одночасне співіснування різних за територіальними розмірами і ступенем соціальпо- політичної організації державних утворень. У цей час виникають кілька ранньодержавних утворень — північне з центром у Новгороді, де жили ільменські словени, та південне з центром у полянському граді Києві. Арабський географ Джейхані називав їх Куявіао та Славією.

«Русь» стала тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зростала давньоруська, або Києво-Руська, держава. Ha чолі Руської землі стояла місцева, полянська правляча династія Києви- чів. ІЇ умовно ще називали Київським князівством Аскольда. За правління цього князя про державу «рос», «рус» були згадки у візантійських та арабських джерелах. Це свідчить про помітний вплив Києва на тогочасне міжнародне життя. Однак політика Аскольда була перервана його вбивством (882 p.) новгородським князем Олегом, який, захопивши в такий спосіб Київ, об’єднав його з Новгородом і прийняв титул «князя Руського». За усталеною в історіографії традицією цей акт багато вчених вважають початком відліку києво-руської державності. Хоча інші (Михайло Брайчев- ський, Леонід Залізняк) трактують його як зміну династій. Цим актом на київському престолі було започатковано династію Рюри- ковичів.