ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ШЛЮБУ, СІМ”Ї

Згідно “Книги Велеса”, як вважає А.Асов, автор статті “Брачные узы Сварога и матери Сва», кохання визнавалось однією із вселенськиї стихійних сил яка здатна, як створювати, так і руйнувати.

У народних українськиї обрядах, обрядових піснях збереглися сліди давніх дохристиянських звичаїв одруження , як договір між родами чи захоплення нареченої силою – умикання. Згідно літописним згадкам, поляни мали шлюбний звичай, брали собі жінку , попередньо домовившись з нею, а радомичів і в”ятичів чоловіки захоплювали жінок під час ігрищ між селами »брачний обычай имяху» та «схожахуся на игрища, на плясанья … и ту умыкаху жены себе».

У княжій Русі сімейні відносили мали патріархальний характер і регулювались традиційними звичаєво-правовими установками, хоча паралельно існували чинне княже законодавство, ”Литовський статут” – юридичний кодекс Великого князівства Литовського, Магдебургського права в містах, інше, церковні християнські устави.

Високий статус сім”ї закріплений в звичаєвому праві засвідчується її возвеличення у стародавніх піснях. Давнє звичаєве право – це неписані, традиційні норми, з якими у багатьох випадках змушені були рахуватись і церква і державні правові установи.

Сімейне життя в Україні включало в себе такі інститути: вибір пари, форми шлюбу, функції і обв”язки чоловіка і жінки в сім”ї, виховання дітей, внутрішньосімейні взаємини, чоловічу і жіночу невірність, розлучення, нагляд громади над сім”єю, покарання за порушення установлених звичаєвим правом норм.

На українській сім”ї відбились умови частих війн, які доводилось вести українському народові,відстоюючи свою свободу. Під час воєнних дій порушувались нормальні умови функціонування тисяч сімей, масове відлучення від повсякденного господарського і сімейного життя чоловіків, руйнування сімей внаслідок полону або загибелі членів сім”ї, наявність у сім”ях непрацездатних: дітей, літніх родичів, хворих, калік.

Ці обставини змушували приділяти особливу увагу вихованню дітей та підлітків – прищеплювати їм не тільки трудових навиків, а й воїнських умінь, здатності боронити себе, свою родину від нападу ворогів. Крім того вони зумовлювали винятково важливе становище жінки в сім”ї, якій доводилось поєднувати і чоловічі обов”язки.

В звичаєвому праві утверджувалось верховенство батька в сім”ї, але жінка, дружина виступвє як першорядна особа в сім”ї. Звичаєве право, хоча і передбачало підлеглість жінки чоловікові, але заперечувало нерівноправність, зловживання, передбачали право жінки на майно всім”ї, інше. У пісенній творчості українського народу йдеться про те, що жінка з чоловіком “радоньку радядть”, а коли він у далекій дорозі, то жінка керує господарством, приймає гостей, ростить дітей, збирає мито, інше.