ЖІНОЧЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО

В обрядовості та системі звичаєвого права на Україні осбливе місце займало “жіноче право”.

Усі обряди, які мали важливе значення для життєдіяльності та існування громади, роду, сім”ї, окремої людини виконувала жінка.

За звичаєвим правом для їх здійснення вона повинна мати такі якості: не повинна мати психічних та фізичних вад – зовнішність повинна бути гармонійною. Мудрість в неї поєднується з лагідною вдачею, сором”язливістю, цнотливістю, працелюбством. Вона є доброю матір”ю та вірною дружиною і водночас самостійна, смілива, рішуча.

До участі у обрядах залучались жінки всіх вікових категорій. Наприклад: дівчата та підлітки – для викликання дощу, дівчата – для закликання весни, молодиці – для участі у купальських обрядах, тканні спеціального полотна для відведення загрози, яка нависла над громадою, жінки літнього віку – для оборювання населеного пункту у разі епідемії й обрядах, пов”язаних із захистом домашніх тварин.

В життєвих циклових обрядах родини, жінка була головною діючою особою. Чоловікам у деяких обрядах заборонялось не тільки приймати участь, а навіть бути присутніми при їх виконанні, хоча старійшини роду, сім”ї також несли певну обрядову функцію. Наприклад: жінка баба-повитуха приймала пологи, купала нововнароджену дитину, ритуально вводила її в наш світ та родину.

Чоловікам у хаті де відбувались пологи знаходитись не дозволялось, але разом з тим дід очікуваної дитини, або хтось із інших старих господарів знаходився на подвір”ї і слідкував за проявами природи на момент народження. Якщо за народними прикметами, природні явища віщували недобрий знак, саме на старого чоловіка покладався обов”язок, виконати певні ритуальні дії, які б захистили або покращили долю новонародженого.

Не допускались чоловіки і на жіночі зібрання наприклад “гоніння шуляка”, інші, які були пов”язані із посиленням сексуальної енергії жіноцтва, яка направлялась на підвищення плодючості землі та худоби, на розмноження роду людського, на народження здорових, добрих дітей, в тому числі і певної статі. Побутування їх зафіксоване етнографом С.

Жінка мала самостійність у певних видах діяльності, а коли вона залишалась господинею в сім”ї – то всі “чоловічі права” переходили до неї.. За звичаєвим правом вона мала особисте майно, включаючи земельний наділ материзну, яка не входила в загальносімейне майно і спадкувалась по жіночій лінії та иа набуте від продажу продуктів жіночого господарства. У зв”язку з тим, що на території України велися часті війни і чоловіки на довгий час залишали свої домівки, беручи участь у воєнниїх діях, їх дружини очолювали господарство і до них переходили всі права і обов”язки господаря.

Про те що жінки фактично були рівні з чоловіками при створенні сім”ї свідчить те, що дівчина пропонувала хлопцеві створити сім”ю, не заручаючись його попередньою згодою . Дівчині дуже рідко відмовляли, бо за звичаєвим правом це було не прийнято і вважалось, що відмова принесе нещастя.

Чоловіки перед сватанням отримували попередню згоду своєї обранки, але і в цьому випадку повної гарантії успіху у сватанні у них не було. Дівчина могла не дати своєї згоди на одруження. На знак відмови вона не приймала від старостів хліба або підносила молодому гарбуза чи макогона. Щоб уникнути сорому свати від хлопця йшли сватати дівчину пізно ввечері, щоб люди не бачили, якщо отримають замість рушника гарбуз.

В народі поважається дівочий “Катерини”день, який святкується 7 грудня. У вечері дівчата сходяться до однієї оселі варять спільну вечерю – борщ та кашу. Приходять хлопці і починаються розваги. Опівночі перед півнями за певним ритуалом дівчати йдуть викликати “свою долю”.