Джерельна база дослідження

Оскільки копне судочинство було, зазвичай, усним, копні суди організовувались неписьменними селянами, тому документів, що висвітлюють їхню діяльність, збере­глось обмаль. Та все-таки деякі матеріали, необхідні для дослі­дження особливостей формування і функціонування копних судів на українських землях, збереглися, тож їх і розглянемо докладні­ше.

Традиційно історико-правові джерела поділяють на дві осно­вні групи - офіційно-документальні (нормативно-правові акти, протоколи, звіти й інші юридичні документи) та наративні (опи­си, розповіді, спомини й інші суб'єктивні тексти). Для істори- ко-правового дослідження копних судів і копного судочинства пріоритетне значення мають офіційно-документальні джерела, які також класифікують на опубліковані і неопубліковані.

Опубліковані джерела. Ця група документів неоднотипна, адже містить і нормативно-правові акти, й інші опубліковані документи. Особливо цінними для нашого дослідження є норма­тивно-правові акти, які визначали правовий статус копного суду та здійснювали правове регулювання копного судочинства:

- «Руська правда». У жодній з редакцій цього документа не міститься згадки про копний суд. Однак коли зіставити його нор­ми з матеріалами судової практики копних судів, стає очевидним, що цей нормативно-правовий акт мав важливий вплив на станов­лення і розвиток українського копного судочинства;

- Галицька грамота М. Боучацького 1435 р. Цей нормативно- правовий акт 1435 р. прийняв староста Галицької землі Русько­го воєводства Польського королівства Михайло Боучацький^[42]. У ньому визначались особливості проведення гоніння сліду, тобто тогочасної форми кримінального розшуку. Цей документ сприяв діяльності копних судів у Галичині в складі Польського королів­ства та регулював порядок здіснення ними гоніння сліду;

- Судебник Казимира IV Ягеллона 1468 р. У цьому нормативно- правовому акті немає терміна «копний суд», але міститься поняття «околиця», під яким, на переконання А.

-Указ Сигізмунда І Старого 1529р. про набуття чинності Статуту Великого князівства Литовського. У ньому є перша пря­ма законодавча згадка про копний суд;

- Статут Великого князівства Литовського 1529 р. - мав ваго­ме значення для правового регулювання діяльності копних судів на українських землях. У ст. 6 розд. VIII феодалам заборонялось викликати у свідки під час копного судочинства осіб, котрі адмі­ністративно чи феодально підпорядковувались їм^[44];

- «Устава на волоки» 1557 р. Про копний суд у цьому доку­менті згадується дотично: «якщо підданий один одному межу переорає чи пошкодить, тоді вряднику на копу не їздити та про­їзду не брати, але війт межу направить... »^[45];

- Статут Великого князівства Литовського 1566 р. Цей доку­мент порівняно з попереднім Статутом містив ще три статті, які регулювали діяльність копних судів: про слідство та суд у спра­вах, коли віднайдено труп приїжджої чи неприналежної до жодної громади людини, без родичів, за яку нікому отримати головщину (ст. 31 розд. XI)^[46]; про слідство та суд у справах про випас худоби на чужій земельній ділянці (ст. 2 розд. XIII)^[47]; про переслідування та викриття злочинця за його слідами (ст. 6 розд. XIV)^[48];

- Статут Великого князівства Литовського 1588 р. не лише під­твердив закріплені попередніми Статутами норми про копні суди, але й вводив цей правовий інститут на етнічних литовських землях^[49].

Окрім названих, корисними для дослідження є й інші нор­мативно-правові акти. Вони хоч і не регулювали копного судо­чинства, але за їх допомогою можна відобразити загальний фон державно-правового розвитку на українських землях (наприклад, Вислицький статут 1347 р., Березневі статті 1654 р. тощо).

З-поміж опублікованих джерел значний інтерес становлять судові звіти, протоколи та інші юридичні документи, датова­ні XIV-XVIIi ст.

Велику роль в опублікуванні документів про копні суди віді­грали археографічні комісії. Найактивніше в цьому напрямі пра­цювали Київська археографічна комісія («Тимчасова комісія для розбору давніх актів, верховно установлена при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторі») й аналогічна Biленська археографічна комісія. Найбільш важливими видання­ми Київської археографічної комісії з погляду дослідження копних судів були: перший том четвертої частини «Акти про походжен­ня шляхетських родів у Південно-Росії»^[51], перший том шостої частини «Акти про економічні та юридичні відносини селян у XVI-XVIIi ст. (1498-1795 рр.)»^[52], а також додаток до першого тому шостої частини^[53]. Опубліковані в цих книгах документи відобража­ють, серед іншого, особливості здійснення копного судочинства на українських землях у складі Речі Посполитої. Значний обсяг архів­ного матеріалу опублікувала Віленська археографічна комісія під керівництвом Ю. Крачковського. Серед її видань особливий інтер­ес становить вісімнадцятий том, спеціально присвячений копним судам. Щоправда, більшість документів, опублікованих у ньому, стосуються білоруських і литовських земель^[54].

Усебічне наукове пізнання функціонування копних судів у Гетьманщині неможливе без опрацювання археографічного збірника «Актові книги полтавського міського уряду XVII ст.», виданого 1912 р. в Чернігові за редакцією В. Модзалевського^[55]. Вагоме значення для дослідження організації й діяльності копних судів у Галичині має також багатотомне видання «Akta grodskie і ziemskie z czasow Rzeczy Pospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacji A. Stadnickiego» (видавалось у Львові у II пол.

Велику джерелознавчу цінність становлять видання так зва­них метрик епохи Середньовіччя. Для історико-правового дослі­дження копного суду і судочинства в Україні особливо корисні Руська^[56] та Литовська^[57] метрики.

Неопубліковані джерела. Для якомога повнішого історико- правового дослідження копного суду і копного судочинства в Україні важливо розглядати не лише опубліковані, а й невідомі, маловідомі і відомі джерела архівних фондів Центрального дер­жавного історичного архіву України в м. Києві (далі - ЦДІАК), Центрального державного історичного архіву України в м. Львові (далі - ЦДІАЛ), Державного архіву Волинської області, Держав­ного архіву Чернігівської області, Відділу забезпечення збере­женості документів Державного архіву Чернігівської області у м. Ніжин, Відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, Відділу рукописних, стародрукованих і рід­кісних книг ім. Ф. П. Максименка Наукової бібліотеки Львівсько­го національного університету імені Івана Франка. З-поміж цієї групи джерел можна виокремити три основні типи документів, у яких є інформація про копні суди:

1. Реляції (звіти) возних. Возні були державними судовими чиновниками, на яких покладалась, зокрема, функція нагляду за здійсненням копного судочинства. Державна влада усвідомлюва­ла, що в копах бере участь значна кількість людей, тому делегу­вала своїх представників для забезпечення правопорядку. Згодом возні звітували у гродських судах про хід копного судочинства та зміст прийнятого рішення. Тому ці документи є визначальним для дослідження архівним джерелом.

2. Скарги на рішення копних судів. Рішення копних судів могли бути оскаржені в державних судах - гродському, земсько­му чи каптуровому. Найчастіше вони оскаржувались у гродських судах. Викладаючи зміст скарги, особа розповідала суть справи та зміст рішення копного суду, який попередньо розглянув цю справу. Такі акти фіксувались у книгах державних судів. Тож дослідження цих документів сприяє зростанню можливості повно й об'єктивно відобразити функціонування копних судів на українських землях.

3. Кримінальні справи щодо учасників копних судів. У XVIII ст. розпочався процес переведення копних судів у неле­гальне становище, що спричинило їхній занепад. Органи дер­жавної влади переслідували учасників копних судів і забороняли здійснювати копне судочинство всупереч чинному на той час законодавству. Однак населення українських земель і надалі організовувало копні суди. Проти таких осіб порушувались кри­мінальні справи, що розглядались державними судами. У мате­ріалах справ розміщувались відомості про той чи інший факт здійснення копного судочинства на підставі свідчень його оче­видців й учасників. Тому ці документальні матеріали також допо­магають відобразити діяльність копних судів у XVIII ст.

Оскільки копні суди найактивніше співпрацювали із грод- ськими судами, особливий інтерес становлять архівні джерела, збережені у фондах гродських судів: Київського (ф. 2 ЦДІАК), Львівського (ф. 9 ЦДІАЛ), Перемишльського (ф. 13 ЦДІАЛ), Луцького (ф. 25 ЦДІАК), Галицького (ф. 5 ЦДІАЛ), Белзького (ф. 1 ЦДІАЛ), Житомирського (ф. 11 ЦДІАК), Володимирсько- го (ф. 28 ЦДІАК), Теребовлянського (ф. 17 ЦДІАЛ), Сяноцького (ф. 15 ЦДІАЛ), Вінницького (ф. 44 ЦДІАК), Овруцького (ф. 15 ЦДІАК) та ін. Матеріали цих фондів допомагають розкрити осо­бливості функціонування копних судів у Великому князівстві Литовському, Польському королівстві та Речі Посполитій. Для дослідження діяльності копних судів у Гетьманщині особливо корисними є ф. 51 (Генеральна військова канцелярія) та ф. 208 (Стародубський магістрат) ЦДІАК.

Отже, для історико-правового дослідження особливостей формування та функціонування копних судів на українських зем­лях у XIV-XVIIi ст. є достатня джерельна база, значна частина якої на сьогодні ще не вивчена. Тому здійснення такого дослі­дження - реальне і важливе завдання історико-правової науки в сучасних умовах.

1.3