Стан розроблення проблеми в історико-правовій літе­ратурі

Процес становлення та розвитку наукових знань про коп- ні суди був тривалим і складним, сповненим дискусій і суперечностей, тому доцільно поділити його на чотири основні етапи:

Перший етап (1857-1918) пов'язаний з науковою діяльністю видатних дослідників, які працювали у провідних університетах українських губерній Російської імперії (М.

Другий етап (1918-1930) розпочався розквітом української історико-правової науки завдяки плідній науковій діяльності М. Василенка, О. Малиновського, І. Черкаського, С. Борисенката інших дослідників. Після сталінських репресій наприкінці 20-х років XX ст. розвиток історії права сповільнився та характеризу­вався політизованістю. На історію копного суду увагу звертали дотично і поверхово.

Третій етап (60-80-ті роки XX ст.) відбувався в умовах полі- тизованої Радянським Союзом історико-правової науки, тому праць, спеціально присвячених історії копного суду, у цей час, по суті, не було. Однак у працях учених щодо інших історико-право- вих проблем наявні окремі положення щодо копних судів і копно­го судочинства.

Четвертий етап (1991 р. - поч. XXI ст.) розпочався з відро­дженням незалежної Української держави і триває досі. Сучасні науковці неодноразово згадують про копний суд у своїх підручни­ках, монографіях і наукових статтях, проте зазвичай у контексті інших історико-правових проблем.

Розгляньмо докладніше означені етапи.

І етап (1857-1918). Історико-правові дослідження копного суду та судочинства започаткував київський професор М. Івані- шев (1811-1874), який 1857 р. опублікував у журналі «Русская беседа» свою статтю «О древнихь сельскихь общинахь в Юго- Западной Россіи», а в 1863 р.

У 1863 р. майже водночас із монографією М. Іванішева з'явилась своєрідна відповідь на сміливі заяви і відкриття київ­ського професора про роль копних судів в історії українського пра­ва. Нею сталакнигаФ. Леонтовича(1833-1910),якийу минулому був його учнем, під назвою «Крестьяне Юго-Западной Россіи по Литовскому праву XV и XVI столетий»^[2]. Він заперечив більшість висновків, проголошених М. Іванішевим. Тодішній викладач Київського університету, а згодом ректор Новоросійського (сьо­годні - Одеського) університету, Ф. Леонтович на початку своєї наукової діяльності заявив, що копа з XV ст. насправді не здій­снювала судових повноважень, а згодом змінив свою думку (про це докладніше йтиметься далі).

Наукова дискусія між М. Іванішевим і Ф. Леонтовичем щодо правової природи копного суду стала діалектичною боротьбою наукових позицій, яка зумовила розвиток нових знань про копний суд і копне судочинство в історико-правовій науці XIX ст. Знаний дослідник історії права Г. Демченко (1869-1958), згадуючи кілько­ма словами про копні суди на сторінках своєї праці «Наказаніе по Литовскому статуту вь его трехь редакціяхь (1529, 1566, 1588 г.)», писав, що наукові знання про ці органи зводяться до двох проти­лежних думок, висловлених М. Іванішевим і Ф. Леонтовичем^[3].

Ця дискусія була тривалою, оскільки бракувало документаль­них джерел, на підставі яких можна було б вирішити порушені питання.

Вагомий внесок у дослідження історії копного суду та судо­чинства здійснила російський та український історик і етнограф О. Єфименко (1848-1918), статті якої «Копные суды в Левобе­режной Украине» та «Народный суд в Западной России» вийшли наприкінці XIX ст. в часописах «Киевская старина» і «Русская Мысль». Згодом вони увійшли до двотомника її наукових праць «Южная Русь»^[6]. Вона розвинула задекларовані М. Іванішевим положення про організацію та діяльність копних судів на україн­ських землях, довела на основі документальних джерел, що вони діяли не тільки на Правобережжі, але й на Лівобережжі. О. Єфи- менко дійшла висновку, що влада Гетьманщини, яка підпорядко­вувалась Російській імперії, ставилась негативно до копних судів, а їх діяльність серед лівобережних українських земель була най­активнішою на Стародубщині.

Російський історик, академік М. Любавський (1860-1936), який наприкінці XIX - на початку XX ст. досліджував історію Великого князівства Литовського, у своїй книзі «Областное дГлснис и мГстное управление Литовско-Русскаго государства ко времени изданія Перваго Литовскаго статута»^[7] подав кілька нових і вдалих зауважень щодо копного судочинства, відзначив­ши його примирний характер, і походження копного суду, який, на його погляд, був подальшим розвитком верві та вервного суду, що діяли в Київській Русі.

Початок XX ст. був плідним і у сфері досліджень копно­го судочинства. Цю тему продовжував вивчати вже згаданий Ф. Леонтович, який на той час змінив своє бачення копного суду і судочинства, визнавши більшість висновків М. Іванішева пра­вильними та відмовившись від деяких своїх попередніх думок. Відтак він створив одну з найкращих праць в історико-правовій науці - «Областные суды въ Великомъ княжествГ Литовскомъ»^[8].

У 1912 р. вийшла друком книга білорусько го історика О. Щер- бицького «Суды вь бывшемь Великомь княжестве Литовскомъ», у якій автор проаналізував організацію та діяльність елементів судової системи Великого князівства Литовського, зокрема коп- них судів. Частина твору О. Щербицького, присвячена копним судам, ґрунтувалась на поглядах М. Іванішева, які автор розвинув. Особливу увагу вчений звернув на закріплення правового статусу копних судів у трьох Статутах Великого князівства Литовського^[9].

II етап (1918-1930). Упродовж першої третини XX ст. плея­да українських істориків права зробила значний внесок у розви­ток історико-правової науки. Поза їхньою увагою не залишилась історія копного суду та судочинства. У 1918 р. при Всеукраїнській Академії Наук були організовані дві науково-дослідні комісії, перед якими було поставлено завдання дослідити процес станов­лення і розвитку українського права.

Однією з вищезгаданих комісій була комісія для виучуван­ня історії західноруського та вкраїнського права. її засновником і першим головою став академік Ф. Тарановський (1875-1936). Після його еміграції комісію очолив видатний учений-правозна- вець, академік М. Василенко (1866-1935). Його твори «Матеріа­ли до історії українського права» та «Як скасовано Литовського Статута»^[10] містять важливу інформацію для дослідження історії копного суду та інших інститутів українського права. До складу комісії для виучування історії західноруського та вкраїнського права входили О. Добров, Л. Окиншевич, Г. Попов, М. Слабчен- ко, М. Товстоліс та ін.

До того ж існує простір для новизни такого дослідження, адже академік М. Василенко зазначав щодо монографії І. Черкасько­го: «працю І. Черкаського присвячено вивченню окремих правних інститутів, що, на його думку, входили до складу копного суду. Автор дослідив їх виключно в статичному стані. Ix еволюції, історії він не торкається. Це цілком тепер зрозуміло, бо для цього в його розпо­рядженні не було матеріалів. З тих же причин, треба гадати, автор не міг поставити свою працю і в зв'язок з економічним і суспільним життям українських і білоруських земель XVI-XVIII віків»; «Були якість спеціальні умови життя на Україні й Білорусі, які викликали копний суд і за яких він міг існувати. Цих умов не з'ясував І. Ю. Чер­каський... Це завдання стоятиме перед майбутніми дослідниками, що мусять продовжувати працю нашого автора»^[12]; «їх вже діло вико­ристати його працю, перевірити її й далі посунути»^[13].

Водночас потрібно відзначити патріотизм і хоробрість І. Черкаського, адже його заклики до відродження українського звичаєвого права пролунали в умовах радянської влади. Його патріотично спрямована наукова діяльність, сповнені історич­ної правди праці стали причиною арешту вченого в 1934 р. У 1941 р. І. Черкаського арештовано вдруге та відправлено етапом у м. Новосибірськ, проте він туди не прибув, а подальша його доля досі невідома.

Іншою комісією при Академії Наук Української PCP була комісія для виучування звичаєвого права України. її першим голо­вою став відомий український історик академік О. Левицький (1848-1922). Оскільки копний суд був українським звичаєво-пра­вовим інститутом, тому праці членів цієї комісії (С. Борисенока, Є. Єзерського, В. Назимова та ін.) мали для його вивчення важ­ливе значення. Згодом головою згаданої комісії став академік О. Малиновський (1868-1932), праця якого «Стародавній дер­жавний лад східних слов'ян і його пізніші зміни»^[14] містить важ­ливу інформацію про утвердження принципу демократизму в діяльності давньоукраїнської влади та общинних судів додержав- ного суспільства.

Протягом 20-х років XX ст. над історією копного суду і судо­чинства також працювали представники української наукової діа­спори, зокрема Р. Лащенко й А. Яковлів. У своїй книзі «Лекції по історії українського права» історик права Р. Лащенко (1878-1929) помістив коротку довідку про організацію та діяльність копних судів на українських землях^[15]. Проте найґрунтовнішим досліджен­ням історії копного суду P Лащенка стала монографія «Копні суди на Україні, їх походження, компетенція і устрій», яка скла- дась із двох частин, опублікованих у двох збірниках Правничої комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка^[16]. Оскільки книги І. Черкаського та Р. Лащенка вийшли у світ майже одночасно, у деяких питаннях істотно суперечили одна одній, тому на сторін­ках тодішньої наукової преси між цими вченими тривала гостра наукова дискусія.

Український історик права, ректор Українського вільного університету в Празі А. Яковлів (1872-1955) на межі 20-30-х років XX ст. написав кілька наукових праць про українські копні суди. У статті «До питання про генезу копних судів на Україні»^[17] дослідник вивчив походження копних судів, їхній генетичний зв'язок з додержавними общинними судами, довів, що їхня прак­тика сформувала перші українські процесуально-правові норми. Наукова стаття А. Яковліва «Околиці (округи) копних судів XVI- XVIII в.в. на Україні»^[18] дала відповідь на багато важливих питань, зокрема пов'язаних з організацією територіальної підсудності копних судів, місцем проведення їхніх засідань (коповища) та правовою природою копного округу. Своєрідним підсумком уче­ного з дослідження копного суду і судочинства стала праця «Про копні суди на Україні»^[19].

У тогочасній польській історіографії було небагато дослі- жень, присвячених копному судочинству, що й очевидно, оскіль­ки копні суди ніколи не діяли на етнічних польських землях. Однак велику цінність у дослідженні цього правового інституту становить книга польського дослідника Ф. Гавронського (Відо­мий також як Францішек Равіта-Гавронський (1845-1930) - поль­ський історик і літератор) «Sądy kupne vel kopne na Polesiu», у якій він логічно описав організаційні особливості копних судів та охарактеризував основні риси копного судочинства^[20]. Науковець порівняв копний суд з давньогрецьким судом геліастів і середньо­вічним сербським судом поротників. Ф. Гавронський вважав, що копний суд був не стільки судом селянства, скільки судом україн­ської дрібної шляхти. Інший польський дослідник В. Намислов- ський у своєму творі «Pozasądowe organy porządku prawnego w krajach poludniowo-slowianskich i polsko-litewskich» описав спеці­альну процедуру вирішення копними судами кримінальних справ про необхідну оборону^[21].

У 20-х роках XX ст. у Львові, який входив до складу Поль­щі, деякі питання копного судочинства вивчав Я. Адамус - один з учнів тодішнього декана юридичного факультету Львівського уні­верситету П. Домбковського (1877-1950). Він розглядав копний суд у своїх творах «Zastaw w prawie Iitewskiem XV і XVI wieku» і «Z zagadnień prawa litewskiego» у тісному взаємозв'язку з інши­ми правовими інститутами Великого князівства Литовського. Я. Адамус найбільшої уваги в історії копного суду надав копному судочинству в земельних спорах, а також порівнював його з поль­ським органом місцевого самоврядування «ополе»^[22].

III етап (60--80-ті роки XXcm.). У 60-х роках XX ст. відбу­лось відродження української історико-правової науки. Особливу роль у цьому процесі відіграли вчені Львівського університету В. Калинович, В. Кульчицький, А. Пашук, Б. Тищик, які дослі­джували широкий спектр історії держави і права України, зокрема вивченню історії копного суду та судочинства. Скажімо, у творах А. Пашука (1910-1978) «Організація судів на Україні в другій половині XVII ст.»^[23] і «Суд і судочинство на Лівобережній Укра­їні в XVII-XVIII ст. »^[24] розглянуто проблеми розвитку судових органів на українських землях, серед них і копних судів. Корис­ною для пізнання історії копного судочинства також є моногра­фія професора юридичного факультету Київського університету А. Ткача (1921-1994) «Історія кодифікації дореволюційного пра­ва України»^[25].

Представник української наукової діаспори, відомий дослід­ник історії права, член Наукового товариства імені Тараса Шев­ченка Я. Падох (1908-1998) розвивав дослідження копних судів. У його творах «Ґрунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій половині XVII-XVIII столітті» та «Суди й судовий процес старої України» були відображені важливі висновки щодо роз­витку судової системи на українських землях. Вагому роль в цій системі відігравали копні суди^[26].

У сфері вивчення історії права в цей період також активізу­валась білоруська наукова еліта, серед представників якої най­більшого успіху в цьому питанні досягнув И. Юхо. У 70-х роках XX ст. були написані його праці «Правовое положение населе­ния Белоруссии в XVI в.» і «Основные черты судоустройства и судопроизводства по Статуту Великого княжества Литовского 1529 года», що стали основою наукових знань про діяльність коп­них судів на білоруських землях^[27].

IV етап (1991 р. - поч. XXIcm.). Якісно новий етап дослі­джень історії копних судів розпочався у зв'язку з відродженням 1991 р. Української держави. У цей час виникла потреба зверну­тися до правового досвіду для створення національного законо­давства. Проблеми з ефективною організацією судової системи викликали інтерес правознавців та істориків до генезису й ево­люції судових органів.

Серед представників сучасної історичної науки значну цін­ність становлять праці А. Гурбика «Копні суди на українських землях у XIV-XVI от.»^[28], «Устроєві засади громадського судочин­ства й народна правосвідомість на українських землях у складі Великого князівства Литовського»^[29] та «Трактування «судових околиць» в громадському судочинстві на українських землях Великого князівства Литовського»^[30], у яких український учений аналізує організацію та діяльність копних судів на українських землях у складі Великого князівства Литовського.

Після багаторічних досліджень історії сільського судочин­ства Галичини український історик В. Інкін дійшов висновку, що одним з видів галицьких сільських судів були копні суди. Це відкриття дослідник підтвердив документальним матеріалом. Відповідні міркування містяться у працях науковця «Інститут співприсяжництва та громадські сільські суди в галицькій звича­євій практиці XVI-XVIIi ст. порівняно з «Руською правдою» та «Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI-XVIII сто­літтях: історичні нариси»^[31]. Згодом цю позицію розвивав Ю. Гош- ко, який навіть дійшов у своїх творах висновку про тотожність копних судів у селах руського права та зборових судів у селах волоського права^[32].

У сучасній білоруській історико-правовій науці копний суд також є предметом наукового інтересу. У контексті інших про­блем історії держави і права Білорусі діяльність копних судів роз­глядають у своїх працях Т. Довнар і В. Голубев^[33].

Сучасні дослідники історії держави і права України висвіт­люють деякі аспекти діяльності копних судів і державно-правові процеси, що з ними пов'язані. Ці проблеми вивчають, зокрема, І. Бойко, Т. Бондарук, О. Гавриленко, В. Гончаренко, П. Гураль, А. Гурбик, П. Захарченко, С. Ковальова, М. Кобилецький,

A. Кольбенко, О. Копиленко, М. Костицький, О. Костюченко, Л. Кушинська, О. Мироненко, В. Молдован, Є. Ромінський,

B. Рубаник, Н. Сиза, В. Сироткін, О. Сокальська, І. Терлюк, Б. Тищик, Г Усенко, А. Чайковський, P Шандра, О. Шевченко, P Шуст, О. Ярмиш та ін.

Деяка інформація про копні суди міститься в монографіях «Правовий звичай як джерело українського права IX-XIX ст.» (за ред. Г Усенка)^[34], «Суд і судочинство на українських землях в XIV- XVI ст.ст.» (за ред. П. Музиченка)^[35]. Окремі аспекти історії копних судів розкрито в монографіях П. Гураля «Територіальна грома­да в Україні: історико-правове дослідження»^[36], М. Кобилецького «Магдебурзьке право в Україні (XIV - перша половина XIX ст.): історико-правове дослідження»^[37], І. Бойка «Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349-1569 рр.)»^[38], «Джерела та характерні риси права в Галичині у складі Польського Королівства (1387-1569)»^[39], С. Ковальової «Судоустрій і судочин­ство на Українських землях Великого князівства Литовського»^[40] та О. Сокальської «Нариси з історії українського судочинства (XVI - початок XVII ст.)»^[41].

Отже, в українській і зарубіжній літературі історію копних судів та судочинства на українських землях у XIV-XVIII ст. дослі­джували тривалий час, проте значна її частина і досі не з'ясована. З огляду на представлені міркування зростає потреба в сучасно­му системному історико-правовому аналізі правової природи, становлення й еволюції копних судів на українських землях, а також особливостей здійснення копного судочинства. Результати такого дослідження, як видається, матимуть значне теоретичне і практичне застосування і в науці, і в правовідносинах сучасної Української держави.

1.2