Особливості формально-джерельних типів національних юридичних систем

Кожному з названих видів (формально-джерельних типів) національних юридичних систем притаманні певні особливос­ті. Схарактеризую стисло основні з них.

Нормативно-актна юридична система:

1) домінування з-поміж зовнішніх форм (джерел) об'єк­тивного юридичного права нормативно-юридичних актів;

2) співпідпорядкованість, субординація нормативно- юридичних актів за їхньою юридичною силою (ієрархічна структура такої системи);

3) систематизованість (зокрема, кодифікованість) певної частини таких;

4) більш-менш чіткий поділ цієї системи на право приватне, що регулює насамперед майнові та особистісні відносини, фор­мально рівноправними учасниками яких є люди та їхні об'єднан­ня, різноманітні організації (цивільне, сімейне, трудове, підпри­

ємницьке, господарське, торгове і деякі інші галузі права), та право публічне, яке регулює відносини, учасником яких є, хоча б з одного боку, орган держави як носій владних повноважень (конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, кри­мінально-виконавче та деякі інші галузі права);

5) визнання нормативно-юридичного акта визначальним критерієм офіційної, тобто державної, оцінки діянь як юридич­но правомірних (законних) чи, навпаки, юридично неправо­мірних (незаконних);

6) допущення у певних, щоправда доволі поодиноких, ви­падках судового прецеденту як зовнішньої форми об'єктивного юридичного права.

Всередині цієї сім'ї юридичних систем вирізняють такі під­системи: «романську» (до якої належать, зокрема, юридичні системи Італії, Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, Португалії) та «германську» (юридичні системи ФРН, Австрії, Швейцарії, Укра­їни, Білорусі та ін.).

Певним різновидом зазначеної сім'ї юридичних систем вважають також право скандинавських держав, особливістю якого є певна взаємна гармонізованість, а іноді навіть уніфіко- ваність нормативно-юридичних актів, що діють у них, а також помітна правотворча роль судово-прецедентної практики.

Нормативно-актна юридична система домінує й у низці держав Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія та ін.), хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції та законодавства США.

Судово-прецедентна юридична система:

1) провідною формою об'єктивного юридичного права є судовий прецедент;

2) функціонування нормативно-юридичних актів, які зав­жди входять до складу цієї системи, може суттєво «модернізу­ватися» судовою практикою їхнього тлумачення та застосу­вання, завдяки чому досить оперативно забезпечується адап­тація юридичних норм до соціальних змін;

3) переважна некодифікованість юридичних норм цієї юридичної системи, що до певної міри ускладнює їхнє вивчен­ня та функціонування (щоправда, на сьогодні ця складність

долається завдяки використанню сучасних інформаційно- пошукових систем, зокрема мережі Інтернет).

Всередині цієї сім'ї юридичних систем розрізняють «під­групи» англійського права (Великобританія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще 14 країн Королівської Співдружності) і права США.Особливості останнього полягають, по-перше, у від­носно більшій поширеності нормативно-юридичних актів (зок­рема, таких кодексів, яких немає в англійському праві: ци­вільного, цивільно-процесуального, кримінального, криміна­льно-процесуального); по-друге, в його федеративній структурі та, по-третє, у дещо меншій пов'язаності вищих судових орга­нів навіть власними попередніми прецедентами.

Можна констатувати, що, у певному сенсі, на європейсь­кому континенті (у рамках романо-германської юридичної сис­теми) юристи цікавляться насамперед тим, яким чином закон регламентує певну ситуацію, «матеріальні» права й обов'язки її учасників; натомість у Великобританії, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, США - тим, за якою саме процедурою, на основі яких «процесуальних» прав і обов'язків ситуація має бути розглянута судом (чи іншим органом), щоб дійти правильного рішення.

Так чи інакше, але понад чверть держав світу (станом на червень 2020 р.

Релігійна юридична система:

1) провідним джерелом права визнаються канонічні релі­гійні тексти (в іудаїзмі - Тора (яка згодом в християнській ре­лігії отримала назву «Старий Заповіт») і Талмуд, у християн­стві - Біблія, в ісламі - Коран і Сунна, в індуїзмі - Веди);

2) функціонування цих джерел за необхідності опосередко­вується тлумаченням відповідних фрагментів, міфів, притч, легенд, норм таких текстів, яке здійснюється «довіреними» свя­щеннослужителями, а також теологами-юристами, авторитетни­ми знавцями відповідної релігії. Тому реальним джерелом (зов­нішньою формою) юридичних приписів у розглядуваній сім'ї юридичних систем слугує також відповідна релігійно-юридична доктрина (вчення), «оздоблена» релігійними текстами;

3) наявність у рамках кожної релігійної сім'ї, зазвичай, кі­лькох напрямів, відгалужень (наприклад, в ісламському праві існує чотири «школи», між якими є змістовні розбіжності; у християнській релігії також існує неабиякий плюралізм на­прямів, течій, різноманітних структур);

4) невідгалуженість, неподільність нормативних і ненор­мативних (індивідуальних) юридичних приписів, що фор­мулювались «мудрецями» та релігійними суддями, а звідси - помітна казуїстичність цієї сім'ї юридичних систем;

5) формальна невідокремленість нормативів власне юри­дичних від моральних, внутрішньосімейних, побутових та ін­ших (як прояв синкретизму, нерозчленованості всіх соціальних норм).

На сьогодні такі сім'ї юридичних систем зберігаються у тих країнах, де більша чи значна частина населення сповідує іслам (тепер таких країн нараховується 50, хоча не в усіх з них держава офіційно визнає і забезпечує мусульманське право).

Традиційна юридична система:

1) домінуючою формою права є правовий звичай, тобто традиційно-племінні, традиційно-общинні норми, згодом так чи інакше санкціоновані державою;

2) юридичні норми у цій сім'ї юридичних систем регулю­ють відносини не стільки між індивідами, скільки між їхніми групами (сім'ями, родами та ін.), зокрема передбачають мож­ливість колективної відповідальності;

3) питома вага цього права в різних країнах Африки, де воно ще й дотепер зустрічається, не однакова, оскільки в них функціонують і «взірці» колишнього колоніального права мет­рополій, і сучасні нормативно-юридичні акти новоутворених самостійних держав.

На завершення цього стислого огляду світової юридичної «панорами», так би мовити, юридичної карти світу, слід під­креслити таке: хоча зазначений поділ юридичних систем має неабияку пізнавальну і практичну цінність, він, однак, ґрунту­ється лише на суто формальних, переважно зовнішніх, критері­ях. Тому наведена їхня класифікація (типологізація) сама по собі не спроможна дати відповідь на питання: волю якої частини

населення певної країни (або групи країн) відображає об'єктивне юридичне право, що втілене відповідною державою (або групою держав) у тих чи інших його зовнішніх формах. Доволі важлива суто юридична «типологія» спеціальносоціа- льного (державно-вольового) права і відповідних юридичних систем, не розкриває їхньої соціальної сутності. Це завдання спроможна виконати лише соціально-змістовна, «матеріальна» типологія таких юридичних систем (один з варіантів якої було викладено у темі 10).

Втім, зазначені вище формальні особливості юридичних систем світу не слід абсолютизувати. Адже у кожній з них ви­користовуються різні способи, форми викладення національ­них юридичних норм. Отож, у широкому сенсі, переважна біль­шість національних юридичних систем є, з огляду на склад формальних джерел їхнього об'єктивного юридичного права, змішаними. Вони відрізняються одна від іншої насамперед значенням, роллю, впливом певних превалюючих джерел права стосовно інших їхніх різновидів. Наприклад, в юридичній сис­темі сучасної України, яка безперечно належить до європейсь­кої нормативно-актної сім'ї, останнім часом спостерігаються певні законодавчі кроки, «натяки», які надають їй деякі ознаки, так би мовити, судової прецедентності (так, у ст. 13 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що «висновки щодо застосування норм права, викладені у по­становах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права»; таке ж правило зафіксоване у низці процесуальних кодексів України).

В будь-якому разі, нормативно-юридичні акти, які, так чи інакше, завжди використовувалися і сьогодні використовують­ся в усіх без винятку юридичних системах, можна вважати, у певному сенсі, незамінною, універсальною зовнішньою фор­мою об'єктивного юридичного права.

- вони завжди мають письмову форму зовнішнього виразу;

- це дозволяє найбільш чітко сформулювати зміст, вста­новлюваних ними прав, обов'язків, заборон;

- такий спосіб їхнього формулювання, як жоден інший, полегшує правильне розуміння змісту юридичного правила поведінки;

- отож оптимізуються умови однакового розуміння, засто­сування та реалізації юридичної норми, що сприяє втіленню демократичних принципів рівності всіх перед законом та пра­вової визначеності;

- істотно полегшується внесення змін у нормативну базу юридичного регулювання, узгодження її з розвитком суспіль­них відносин;

- полегшується, так чи інакше, впорядкування, системати­зація юридичних норм (а отже, їхнє відшукання задля вивчен­ня чи застосування і реалізації).