Державиість Pyci y монголо-татарсъку доБу

У структурному аспекті після заснування Золотої Орди монго- ло-татарські володіння на півдні колишньої Києво-Руської держави розпадалися на улуси, які формально перебували під зверхністю золотоординського хана у Сараї, але реально мали самостійність у багатьох сферах діяльності.

Кочовики-монголи не мали змоги перебрати функції управління хліборобським населенням, а тому мусили спиратися на вже існуючі форми державності. Головною їхньою метою було затримання об’єднавчих процесів. Васальні відносини регулювалися ярликами, які поновлювалися з приходом кожного нового хана. Надання ярликів було головним інструментом, який використовувався мопголо-татарськими ханами для роздмухування міжкиязівських чвар, збереження атмосфери політичної напруженості й невпевненості серед руських князів. По ярлики треба було їхати до Орди кожному князеві особисто, до того ж мати при собі багаті подарунки Якщо князь запідозрювався у зраді, то його позбавляли ярлика достроково. Яр-шки отримувачи 'iuiiie володарі зиачта князівств. себто територіальні князі. У внутрішні справи таких князівств ханн взагалі пс втручалися. Окремі українські землі, дуже цінні у стратегічному плані, перебували під прямою зверхністю монголо-татар. Відповідно до розвитку улусної системи вони віддавалися удільним ханам, а з часом перетворювалися на вотчини. Такі володіння відомі на Поділлі, Переяславщині, ГІороссі. Київ як значний політичний центр віддавався в правління українським князям, діяльність яких контролювали спеціальні урядовці - баскаки.

Окрім отримання князями ярликів, залежність від Золотої Орди виявлялася також у формах: стати Ьспнши (усього збиралося 14 видів ординських данин та новинпостей - безпосередньо для хана, торгові збори, візничі повинності, «корм» баскакам та ін.) та забезпечення монгольської армії рекрутами. 3 метою покращення збору данини в українських землях монголи провели перепис населення (1245 p., а на Волині та Галичині - 1260 p.). Завдяки перепису населення було визначено своєрідні військово-фінансові регіони, з яких набир&пися рекрути і стягувалися податки. Монголо- татари наполягали на обов’язковому утриманні військових загонів. Більше перепис не проводився, а тому податки сплачувалися так, ніби кількість населення з часом нс змінювалася.

Адміністрація, що збирала податки, була підпорядкована ханському урядові. Спершу (з 1257 p.) збирання данини контролювали баскаки, а згодом цю функцію було закріплено за самими князями. Податків було багато, але попервах монголи збирали десяту частину від усього. Кожен князь мав невелике військо і збирав для себе також другорядні податки.

Одиницею оподаткування був тумен, тобто кількість населення, яка збирала військовий контингент у 10 тис. вояків. Тумени, своєю чергою, поділялися на тисячі, сотні та десятки. Ha чолі тумепів та тисяч було поставлено монгольських військових начальників. Такі посади розглядались як умовна власність, а з часом і передавались у спадщину. Дрібними одиницями керували «отамани», здебільшого обрані з місцевого населення. «Отамани» (старости) часто керували дрібними підрозділами (у буферних зонах поблизу Києва, Болохів- ській землі).

У той період монголо-татарського панування князівська владо була суттсво обмежена, особливо у військовій та фінансовій сферах. Більшу свободу у своїх діях князі отримали тоді, коли почали самостійно збирати податки для ханів. Звісно, що функція збирання монгольських податків сприяла збагачуванню князів. Судова влада князів також існувала впродовж усього часу монгольського панування, але була обмеженою за рахунок зверхніх прерогатив.

Приблизно від кінця XIIl ст. князівська влада стала посилюватися. Князі намагалися пристосувати свої структури до монголь- ськоїсистеми управління. Також ними активно використовувалися монгольські служби (ямна, перевізна тощо). Першими до систем» монгольського панування пристосувалися князі та бояри. Загалом боярське землеволодіння зросло, а боярська опозиція зменшилася, тому що у випадку конфліктів князі зверталися по допомогу до ханів. У винятковому становищі була церква. Її влада монголо-та- тарами ніколи не обмежувалася. Ханські ярлики охороняли церковне майно. Проте й церковні ієрархи, як і князі, змушені були звертатися до Орди за підтвердженням своїх імупітетних прав. Найгіршим було становище народних мас, які несли головний тягар податків.

Отже, державність Pyci у період монголо-татарського панування зазнала певного удару. Передовсім було обмежено суверенність князів. Отриманням ярликів - грамот на князювання, що їх необхідно було викупити або вислужити, було змінено порядок приходу князів до влади. Усе населения обкладалося даниною-«татарщиною». Головним для ханів були щорічна сплатаданини і «послушенство».

У регіонах колишньої Київської Pyci монголо-татарське панування не було ідентичним, а отже, мало й різні наслідки. He всі князівства перебували в однаковій залежності від монголів. У Bo- лодимиро-Суздальщині проводилася політична лінія, спрямована иа утримання від боротьби проти монголів. Дослідники (В. Бобру- хін) визначають це «як підкорення монголам із мстою збереження свого становища провінційних феодалів за рахунок поступок вищими політичними й державними прерогативами». Становище ж Південно-Західної Pyci було набагато кращим. Ha відміну від російських, в українських землях князі мали більше свободи у власних діях. A на початку XIV ст. політичне становище українських князів було ще вільнішим, піждоти. Найбільш самостійними були галицько-волинські князі. По-суті, об'едпане Галицько-Волинське князівство було єдиним державним утворенням у межах території колишньої Київської Русі, що після татарської павали залишилося достатньо сильним і проводило більш або менш незалежну політику.