Традиції української державності періоду феодальної роздробленості

У процесі державотворення в Україні раннього середньовіччя період феодальної роздробленості заслуговує на особливу увагу. Ця епоха припала на середину Xl - другу половину XIll ст.

привело до ствердження наприкінці XI-XII ст. поліцентричної форми державності. Залишаючись відносно єдиним державним органом, Киівська Русь була федерацією півтора десятка пепною мірою відокремлених феодальних земель-князівств.

Політична структура державної влади князівств часу феодальної роздробленості у різних регіонах Київської Pyci характеризувалася спільними рисами й певними особливостями. Останні, па наш погляд, полягали у пріоритетності тих чи інших органів влади, що були характерними для княжої держави, себто утвердились у попередні періоди існування Київськоїдержави.

У політичному житті Київського князівства того часу зросла роль віча. Маємо чимало випадків в ісгорії Київської землі, коли віче запрошувало князів на київський престол, укладаючи з ними «ряд» - угоду. Однак попри те, що «ряд» князя з вічем згадується у документах дуже часто, зміст цих угод не розкривався. Тому вони, власне, залишаються невідомими. Характерною рисою політичного устрою Київського князівства була відсутність власної династії; натомість утвердилася колективна форма правління. Київський «стіл» став об’єктом зазіхань багатьох давньоруських князів, котрі розглядали його як спільну, загальнодинастичну спадщину. Це мало й позитивні наслідки: його територія не дробилася між спадкоємцями, як це було в інших князівствах.

Відмінною за формою була новгородська модель державного управління: тут склався державно-політичний устрій аристокра- т 11 ч ної пояpc ь ко і республ іки. У державно-політичній структурі Пів- пічпо-Східпої Pyci (Владимиро-Суздальськс князівство) сильними виявилися позиції князівськоїавзоритарпоївлади.

Певними особливостями політичного устрою відзначалося також сусіднє з Київським Чернігово-Сіверське князівство. IIa відміну від Київської землі, воно постійно дробилося. Кожний виходець із князівськоїдинастії (Ольговичі, нащадки князя Олега Святославовича, внука Ярослава Мудрого) мав право па власний уділ. Влада та управління в князівстві зазна’іи иашіениіе змін порівняно з періодом розквіту Київської держави. Тобто, вони спиралися на принцип сюзеренітету-васалітету. Князівство-земля поділялося па менші князівства або волості, в яких «сиділи» менші князі - васали старшого князя чернігівського. Головні міста - Чернігів та Новгород- Сіверський - переходили від одного князя до іншого лише в гому випадку, коли старший князь чернігівський здобував Київ. Тоді княжити до Чернігова переходив новгород-сіверський князь. Така ротація відбувалася по лінії братів: спершу - старшого покоління, потім - молодшого. Серед інших особливостей політичного устрою Чернігово-Сіверщини, на відміну від Київської землі, був більший занепад віча у головних містах землі.

Дослідники (/ їсасв) указують також на спільні риси соціаль- но-економічного та політичного розвитку руських князівств доби феодальноїроздробленості. До них, зокрема, відносять такі.

По-перше, в усіх князівствах відбувався процес «осідання дружини на землю», який під кутом зору фінансового врегулювання супроводжувався перетворенням данини у феодальну ренту. Умовно ці форми можна переділити таким чином: дсшииа стягувалася князем на тій підставі, що він був верховним правителем і захисником усігї території, на яку поширювалася його влада, a penma стягувалася власником землі з тих, хто проживав на тій землі та користувався нею.

По-друге, у період феодальної роздробленості певних змін зазнала система державного управління: остаточно утвердилася двірцево- вотчипиа система управління, що, як відомо, заступила десяткову (характерну для ранньої Київськоїдержави). Суть цієї системи полягала у формуванні двох центрів управління: княжого палацу й вотчини. Усі придворні чини (кравчий, постельничий, конюший та ін.) одночасно були державними посадовими особами в межах кожного окремого князівства-землі).

По-третє, до спільних рис суспільно-політичного розвитку руських земель часу феодальної роздробленості належала також система імунітетів, яка набула особливо значного розвитку на Pyci у Xll-Xlll ст. Згідно з нею, боярські вотчини звільнялися від княжого управління та суду. Установлювалася складна система поземельної феодальної власності. Бояри отримували право вільного «відходу», тобто право змінювати своїх сюзеренів.

Ще одна спільна риса. Епоха феодальної роздробленості Київської Pyci супроводжувалася низкою великих і малих міжусобних війн князів. Спустошливого, загрозливого характеру князівські міжусобиці набули в останній чверті Xl ст. Як відомо, з’їзд князів у Любечі (1097 p.) мав на меті гіокласти край міжусобним війнам, однак його рішення було одразу порушено. Найзапекліша боротьба розгорнулась навколо володіння Києвом, в яку були втягнуті князі волинські, переяславські, чернігівські, смоленські, суздальські. Tpa- іедією князівських чвар часто була ще й та обставина, що князі закликали собі на допомогу половців, які без того спустошували руські землі. Наприклад, за 50 років (від 1061 p.) половцями було здійснено близько 50 великих нападів. Найбільше постраждали землі Південно-Західної Pyci (України).

I Іарешті, до спільних особливостей, що мали вплив, передовсім, насуспільно-політичний ладруських князівств від середини Xlll ст., сл ід в іднести монголо-іпатарське завоювання.