Значення для адміністративного права України юридичних актів ЄС

Україна, як кандидат в члени ЄС, узяла на себе зобов’язання привести власні закони та інші нормативні акти відповідно до законодавства ЄС.

Правотворча та правозастосовна діяльність, яку здійснюють у сферах, що становлять предмет правового регулювання адміністративного права, ґрунту­ється на вимогах і положеннях правових актів ЄС.

Право ЄС має два рівні - первинне (ієрархічно вище) та вторинне (похідне).

До первинних джерел права ЄС належать:

■ установчі договори:

- Конвенція про деякі інститути, спільні для європейських співтова­риств (1957);

- Акт Ради про прямі вибори до Європейського Парламенту (1976);

- Єдиний Європейський Акт (1986);

- Маастрихтська угода про Європейський Союз (1992) з відповідними протоколами і деклараціями;

- Амстердамська угода про Європейський Союз з відповідними прото­колами і деклараціями (1997);

- Ніццька угода 2001 р.;

- конвенції між державами-членами.

До вторинних джерел права належать правові акти інституцій Співтовариства:

■ РЕГЛАМЕНТИ - нормативно-правові акти загального характеру. Вони є обов’язковими в усіх своїх елементах для всіх суб’єктів права ЄС і є актами прямої дії для країн-учасниць ЄС, тобто підлягають засто­суванню владою та судовими органами всіх держав-членів незалежно від того, чи виступала певна держава за їх ухвалення. Усі регламенти підлягають обов’язковій публікації в офіційному органі Європейського Союзу - Journal ойтсіаі - і набирають чинності, якщо інше не встанов­лено в самому акті, на 20-й день після опублікування.

Приклад: Регламент (ЄС) № 853/2004 Європейського Парламенту й Ради від 29 квітня 2004 р., що встановлює спеціальні гігієнічні правила для харчо­вих продуктів тваринного походження; Регламент Комісії (Євроатом) № 944/89 від 12 квітня 1989 р., яким установлюються максимально допу­стимі рівні радіоактивного зараження другорядних продуктів харчування після ядерної аварії чи будь-якого іншого випадку радіологічного надзвичай­ного стану;

■ ДИРЕКТИВИ, головна відмінність яких від регламенту полягає в тому, що в директиві зазвичай вказуються мета й результати, які мають бути досягнуті, однак національній владі надається право самій визначати, в якій формі чи за допомогою яких процедур і механізмів ця мета може бути досягнута.

Приклади:

- Директива Ради (ЄС) 2020/1151 від 29 липня 2020 року про внесення змін до Директиви 92/83/ЄС про гармонізацію структур акцизних податків на спирт та алкогольні напої;

- Директива Ради від 21 грудня 1989 р. про координацію законів, підза- конних актів та адміністративних положень про застосування проце­дур перевірки надання контрактів на державні поставки та виконання державних робіт (89/665/ЄЕС);

■ РІШЕННЯ РАДИ АБО ЄК (ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОМІСІЇ), відмітна риса яких полягає в тому, що це акти індивідуального, а не загального характеру.

Будучи обов’язковими для своїх адресатів, вони здебільшого стосуються спеціальних, вузьких, часто технічних питань і обов’язкові тільки для тих суб’єктів, яким вони адресовані. До того ж адресатом не обов’язково має бути держава - це можуть бути певні категорії юридичних осіб або навіть окремі юридичні особи. За загальним правилом, рішення нотифікуються (повідомляються) тим суб’єктам, яких вони безпосередньо стосуються і які постають як виконавці відповідних розпоряджень.

Таким правовим актом, як приклад, є:

- Рішення Комісії від 22 грудня 1972 р. про вирівнювання цін для продажу вугілля на спільному ринку (ОВ L 297, 30/12/1972, С. 0045-0047);

Також є багато інших документів, схвалюваних інституціями Співтовари­ства, - як приклад, меморандуми, повідомлення, обговорення, програми, керівні вказівки. Ці недоговірні акти описують різноманітні заходи та процеси, що відбу­ваються у Співтоваристві. Однак вони можуть мати обов’язкову юридичну силу, якщо, незважаючи на свою назву, відповідають критеріям, передбаченим дого­вором для обов’язкових правових актів, а тому також будуть визнані джерелами адміністративного права.

Принагідно юридичні акти Європейського Союзу сьогодні є юридичною осно­вою для правотворчої діяльності суб’єктів владних повноважень. Що стосується сфери правозастосування, то вони лише в окремих секторах є нормами прямої дії для адміністративних органів України.

Приклад: згідно з Регламентом Ради (ЄС) № 539/2001, який містить пере­лік третіх країн, громадяни яких мусять мати візу для перетину зовнішніх кордонів держав-членів, а також тих країн, громадяни яких звільнені від цієї вимоги, установлено, що Україна виконала всі критерії, визначені у Плані дій щодо візової лібералізації, представленому українському уряду.

У повному обсязі вони стануть обов’язковими для України після входження України до складу Європейського Союзу. Так, за досить короткий час Україна вже ухвалила 81 євроінтеграційний закон і тепер чекає на відповідні директиви ЄС^{[97] [98]. В умовах воєнного стану інтеграція до Євроспільноти постає нагальною, що й демонструє Верховна Рада, передбачивши окрему швидку процедуру розгляду й ухвалення відповідних законопроєктів.}

3.2.