Чинність (дія) нормативно-юридичних актів
А. Чинність у часі
Часову (темпоральну) чинність нормативно-юридичних актів (як і деяких інших «джерел» об'єктивного юридичного права) характеризують такі показники:
- момент набрання чинності нормативно-юридичним актом - тобто момент початку його дії, або, інакше кажучи, момент включення, «запуску» формальної обов'язковості загального правила поведінки, що у ньому вміщене;
- напрям темпоральної (часової) чинності нормативно-юридичного акта - тобто його дія стосовно фактів, які виникли вже після набрання ним чинності, умовно кажучи, «нових» фактів, а також щодо тих фактів, які виникли ще до цього моменту, так би мовити, «старих» фактів, й існують, тривають і після набрання ним чинності;
- момент (а також підстави, порядок) призупинення чинності нормативно-юридичних актів;
- момент втрати чинності нормативно-юридичним актом - тобто остаточне припинення, скасування його дії, або, образно кажучи, «вимкнення» формальної обов'язковості загальної норми поведінки, яку в ньому вміщено.
Правила темпоральної чинності нормативно-юридичних актів, зазвичай, встановлюються законодавством відповідної держави.
Знання цих правил - неодмінна передумова належного, законного застосування та реалізації норм об'єктивного юридичного права.Набрання чинності нормативно-юридичним актом
Якщо в таких актах (або ж в інших документах, які встановлюють порядок введення їх у дію) є пряма вказівка щодо моменту набрання ними чинності (з певної календарної дати чи з настанням певного факту), тоді будь-яких сумнівів з цього питання, зазвичай, не виникає. При цьому слід мати на увазі, що у разі, коли для позначення такого моменту вживаються слова (вислови) «після» або «з дня», чи «з моменту» (прийняття, опублікування, підписання тощо), то це, за загальним правилом, означає: на наступний календарний день (з 0 годин, 00 хвилин) після того дня, котрого відбувалось прийняття, підписання, або опублікування чи інше оприлюднення акта.
Якщо ж зазначена вказівка відсутня, тоді слід керуватись встановленими державою спеціальними правилами щодо набрання чинності її нормативно-юридичними актами. Правила з цього питання, які передбачені законодавством України, відображені у спеціальній таблиці, яка подається далі.
Момент набрання чинності нормативно-юридичними актами в Україні (якщо самими такими актами не передбачено інше, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні)
| Вид акта | Момент набрання чинності | Офіційне джерело наведеного правила |
| Закони України | Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення. | Конституція України (ст. 94). |
| Постанови Верховної Ради України | Постанови, прийняті Верховною Радою, які містять положення нормативного характеру, набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення. | Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» (ч. 5 ст. 138). |
| Укази Президента України | Нормативно-правові акти Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення. | Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». |
| Постанови Кабінету Міністрів України | Постанови Кабінету Міністрів України, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування. | Закон України «Про Кабінет Міністрів України» (ч. 1, ст. 52). |
| Накази міністерств і відомств | Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування. | Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» (ч. 7, ст. 15). |
| Накази та розпорядження голів місцевих державних адміністрацій | Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому порядку і набирають чинності після реєстрації з моменту їх оприлюднення. | Закон України «Про місцеві державні адміністрації» (ст. 41). |
| Рішення та розпорядження органів місцевого самоврядування (включно з органами об'єднаних територіальних громад) | Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативноправового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення. | Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ч. 5, ст. 59). |
| Накази, розпорядження рішення адміністрацій державних підприємств, установ, організацій | Локальні нормативні акти роботодавця набирають чинності з моменту їх прийняття. | Проект Трудового Кодексу України (ст. 12). |
Слід згадати, що в Україні ті нормативно-юридичні акти, які підлягають державній реєстрації і зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, набувають чинності лише через 10 днів після їхнього офіційного оприлюднення.
Стосовно темпоральних показників чинності нормативно- юридичних актів слід також зауважити, що такі показники можуть характеризуватись або формально-визначеними - кількісними - критеріями, або ж оцінювальними (тобто критеріями формально невизначеними). У першому випадку можуть зазначатися найчастіше календарні періоди (кількість років), або місяців, або днів; у другому ж випадку - вживатися, скажімо, такі поняття, як-от: «розумний» (строк), «негайно» тощо.
Напрям темпоральної чинності нормативно-юридичного акта
За цим показником розрізняють такі напрями темпоральної дії названих актів: пряму (перспективну), зворотну (ретроспективну, ретроактивну) та переживаючу (ультраактивну) чинність (дію) нормативно-юридичного акта в часі.
Пряма дія виражається у тому, що нормативно-юридичний акт поширює свою обов'язковість на факти, які: а) виникли після набрання ним чинності, тобто на «нові» факти, і б) виникли ще до набрання ним чинності, але продовжують існувати і після того, тобто на триваючі «старі» факти, причому ця обов'язковість поширюється на останні тільки з моменту набрання ним чинності.
Зворотна дія полягає у тому, що дія нового нормативно- юридичного акта поширюється на факти, які виникли ще до набрання ним чинності («старі» факти), причому від самого моменту їхнього виникнення. Тобто в цьому випадку відбувається перегляд, коригування відповідно до нового нормативно-юридичного акта попередніх рішень, ухвалених щодо таких фактів за старим законом.
Переживаюча дія виражається у тому, що новий нормативно-юридичний акт поширюється тільки на «нові» факти, а на «старі» факти, котрі ще тривають (тобто факти, які після набрання ним чинності не припинили свого існування), продовжує діяти попередній нормативно-юридичний акт - діяти аж до зникнення останніх.
Отож, пряму дію в часі мають завжди і всі нормативно- юридичні акти, зворотну і переживаючу - тільки у випадках, спеціально передбачених законодавством (оскільки загальний принцип полягає у тому, що закон зворотної та переживаючої дії зазвичай не має). Причому пряма, а іноді й зворотна дія може бути властива тільки новому нормативно-юридичному акту, а переживаюча дія - лише попередньому, «старому» акту.
Призупинення чинності нормативно-юридичного акта
Призупинення чинності нормативно-юридичного акта - це тимчасова, «неостаточна» перерва його темпоральної дії, яка зумовлюється певними, передбаченими у законі, обставинами та відбувається у визначеному законом порядку. І її слід відрізняти від припинення (або, інакше кажучи, скасування) чинності такого акта, тобто від вже остаточної, постійної втрати ним обов'язковості.
Припинення чинності нормативно-юридичного акта
Чинність такого акта припиняється внаслідок:
1) спливу перебігу календарного строку, на який було встановлено чинність акта;
2) спливу перебігу подій (ситуацій, станів), з існуванням яких офіційно пов'язувалась чинність акта;
3) скасування акта тим органом, який його прийняв, або вищим від нього органом;
4) прийняття з цього ж питання іншого (нового) нормативного акта тим самим органом чи вищим за нього органом;
5) офіційного визнання акта незаконним (а тому й нечинним) за посередництвом встановленої законом судової чи іншої процедури.
Б. Чинність у просторі
Просторова (територіальна) чинність нормативно- юридичних актів характеризується обсягом того фізичного простору, в межах якого на відповідних суб'єктів права поширюється формальна обов'язковість таких актів (а точніше кажучи, обов'язковість юридичних норм, що містяться в них).
Така чинність залежить насамперед від того, як розуміти поняття цього простору (території держави). В Україні інтер
претація зазначеного поняття на сьогодні значною мірою зафіксована у Законі України «Про державний кордон» від 04 листопада 1991 р. У ст. 1 цього Закону передбачено, що державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. У цьому ж законі визначено, які води належать до територіального моря України та до її внутрішніх вод (ст. 5, 6).
До території держави, на яку поширюється чинність її нормативно-юридичних актів, також, звичайно, включають територію її закордонних посольств, консульств, представництв, місій, територію її літаків, які знаходяться за межами держави, територію її торгових кораблів у відкритому морі (в океані), а також військових кораблів, що перебувають поза її кордоном.
За міжнародними (у тому числі, міждержавними) угодами можуть передбачатись ситуації, коли на території однієї держави застосовуватиметься закон іншої держави. Наприклад, щодо України це встановлено низкою її угод з Республікою Польща (наприклад, українсько-польські Конвенція про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень від 12 січня 1993 р., Угода про соціальне забезпечення від 18 травня 2012 р.)
За іншим критерієм серед нормативно-юридичних актів розрізняють: такі, чинність яких поширюється на всю територію держави, і такі, що діють лише на частині її території (регіональні чи локальні). Якщо перші можуть прийматись, зрозуміло, тільки вищими і центральними органами держави, то останні - як такими органами, так і відповідними регіональними чи органами місцевого самоврядування.
В. Чинність за колом суб'єктів
Вона характеризується тим, на яких саме суб'єктів права поширюється формальна обов'язковість юридичних норм, закріплених у нормативно-юридичних актах. Ця юридична властивість таких актів значною мірою визначається розглянутими вище їхніми «параметрами»: чинністю у часі та чинністю у просторі. Адже будь-який суб'єкт не може не перебувати на певній
території (де діє той чи інший нормативно-юридичний акт) і не існувати у певному часі (протягом якого акт є чинним). І все ж чинність нормативно-юридичного акта за колом суб'єктів не збігається повністю, не ототожнюється із двома попередніми проявами його чинності.
За загальним принципом, чинність законодавства держави поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території. Це зумовлюється, певна річ, суверенністю державної влади.
У такий спосіб реалізуються насамперед засади рівності всіх людей перед законом, незалежно від їхніх біологічних і соціальних властивостей, особливостей. І це найбільше відповідає концепції буттєвих прав і свобод кожної людини, засадам верховенства права.
Проте зі згаданого принципу є й певні винятки: наприклад, в Україні законодавство про кримінальну та адміністративну відповідальність не поширюється на відповідальних працівників іноземних посольств, консульств, представництв, на глав держав та урядів, що перебувають у ній з офіційним візитом. Люди, які не мають українського громадянства, не набувають і деяких юридичних прав (скажімо, прав займати посади судді, капітана пароплава, обирати й бути обраним до представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування), а також не несуть окремих обов'язків (наприклад, обов'язку проходити дійсну військову службу).
Законодавство держави, звичайно, поширює свою чинність і на тих її громадян, які перебувають за її кордоном.
Безперечно, не поширюються на всіх суб'єктів так звані спеціальні нормативні акти (норми), тобто такі, які адресуються лише певним категоріям, групам суб'єктів (скажімо, студентам, пенсіонерам) або лише певним різновидам об'єднань чи соціальних спільнот.