Юридична сила формалізованих джерел адміністративного права

Джерела (норми) адміністративного права, зафіксовані у формалізованому джерелі, перебувають між собою в певній субпідрядності, що зумовлюється їх юридичною силою. Рівень юридичної сили джерела (норми) адміністративного права залежить насамперед від правового статусу суб'єкта його видання.

За юридичною силою джерела адміністративного права неформально можна поділити на такі види:

1) акти вищої юридичної сили:

- Конституція України;

- міжнародні акти;

- закони України;

2) підзаконні нормативно-правові акти:

- постанови Верховної Ради України, які містять норми адміністратив­ного права;

- укази Президента України;

- постанови Кабінету Міністрів України;

- накази й розпорядження центральних органів виконавчої влади;

- підзаконні нормативно-правові акти інших загальнодержавних адмі­ністративних органів;

- нормативно-правові акти місцевих/військово-цивільних адміністрацій;

- акти органів місцевого самоврядування;

3) рішення судових органів:

- рішення Конституційного Суду України;

- постанови Верховного Суду;

- рішення Європейського Суду з прав людини;

4) акти, що справляють суттєвий вплив на суспільні відносини й можуть бути віднесені до джерел адміністративного права (так звані «soft law» (норми м'якого права).

Значення Конституції України як головного джерела адміністративного права полягає в тому, що вона є базою для появи інших джерел. За юридичною силою ратифіковані міжнародні договори України перебувають між Конституцією України та звичайними законами^[139].

Виконавча влада відповідно до Конституції України поділяється на три рівні за організаційно-правовим критерієм, і деякі акти, що ними ухвалюються, можна віднести до джерел адміністративного права. Так, постанови Кабінету Мініст­рів України мають нормативний характер, ухвалюються колегіально та конкре­тизують положення законів України та указів Президента України з питань, що є предметом адміністративного регулювання.

У межах своїх повноважень міністерства, а також інші центральні органи вико­навчої влади видають накази, а керівники органів - розпорядження, які є джере­лом адміністративного права. Норми адміністративного процесуального права містяться в підзаконних нормативних актах - інструкціях, наказах (нормативно- правових) керівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади^[140].

Що ж стосується формального поділу джерел адміністративного права, то при здійсненні такого варто спиратись на статтю 19 Закону України «Про правотворчу діяльність» із назвою «Юридична сила та ієрархія нормативно-правових актів»^[141].

Відтак мова не йде про рішення судових органів, доктринальні позиції тощо, утім доволі чітко подана ієрархія нормативно-правових актів відносно до їх юридичної сили:

1) Конституція України - має найвищу юридичну силу і є обов’язковою до виконання на території України;

2) чинні міжнародні договори України - згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, укладаються відповідно до Конституції України і є обов’язковими до виконання на території України;

3) закони - ухвалюються на основі Конституції України, чинних міжна­родних договорів України і є обов’язковими до виконання на території України;

4) постанови Верховної Ради України та укази Президента України - є обов’язковими до виконання на території України;

5) постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Національного банку України - є обов’язковими до виконання на терито­рії України;

6) накази міністерств - є обов’язковими до виконання на території України;

7) нормативно-правові акти інших державних органів - є обов’язковими до виконання на території України;

8) постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим - є обов’язковими до виконання на терито­рії Автономної Республіки Крим;

9) акти обласних державних адміністрацій - є обов’язковими до виконання на території відповідної області;

10) накази міністерств Автономної Республіки Крим - є обов’язковими до виконання на території Автономної Республіки Крим;

11) акти Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - є обов’язковими до виконання на території відповідно міста Києва та міста Севастополя;

12) акти районних державних адміністрацій - є обов’язковими до виконання на території відповідного району;

13) акти органів місцевого самоврядування - є обов’язковими до виконання на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (терито­ріальної громади).

Джерела адміністративного права перебувають між собою в супідряд­ності, заснованій на юридичній силі правових норм, що містяться в них, стосовно адміністративно-правового регулювання:

1) джерела адміністративного права ґрунтуються на приматі норм міжнарод­ного права.

2) нормативно-правові акти суб’єктів владних повноважень вищого рівня характеризуються ширшим масштабом дії порівняно з нормативно-право­вими актами суб’єктів нижчого рівня. Перші є правовою основою для джерел адміністративного права, які ухвалюють адміністративні органи нижчого рівня^[142].

Зокрема, стаття 7 КАСУ зазначає: «Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, установлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнарод­ного договору України.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд засто­совує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсут­ності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень і способу дій адміністративних органів, особливо стосовно негативного впливу на приватних осіб^[143].

Закон України «Про правотворчу діяльність» визначив, що нормативно-право­вий акт - це офіційний документ, ухвалений (виданий) суб’єктом правотворчої діяльності в установленому Конституцією України та (або) законом порядку в письмовій формі, який містить норму (норми) права й розрахований на неодно­разову реалізацію. Законодавство України - це взаємопов’язана та упорядкована система нормативно-правових актів України і чинних міжнародних договорів.

Законодавство України структурується від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили з урахуванням:

- засад конституційного ладу в Україні;

- компетенції та територіальної юрисдикції суб’єкта правотворчої діяль­ності, визначеної Конституцією України та (або) законом;

- інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом^[144].

6.2