4.1. Види адміністративно-правових обмежень

Повне й об’єктивне розкриття сутності явища потребує глибокого його вивчення, що, зокрема, передбачає виокремлення його різновидів. Виявлення різних типів певного явища є засобом систематизації і отримання нових знань.

Як справедливо зазначає В. І. Кирилов, класифікація має передбачає розподіл предметів по групах (класах), де кожна має своє постійне, визначене їй місце відповідно до характерних рис. Вона повинна здійснюватись на підставі суттєвих ознак відповідного явища чи предмета, що дозволяє глибше вивчити його властивості, точніше визначити його поняття, а також установити взаємозв’язок між його структурними елементами та з іншими явищами [[302], с. 54]. Класифікація адміністративно-правових обмежень має важливе значення в науковому дослідженні, оскільки забезпечує можливість більш різноманітно і внаслідок цього з більшою відповідністю до реалій сьогодення описати це явище, окреслити найважливіші його характеристики.

Здійснення класифікації завжди поєднане з пошуком підстав для поділу на групи елементів, що класифікуються, тобто з набором критеріїв класифікації. Як зауважив В. А. Василенко, для того, щоб класифікація була природною і стійкою, тобто вірно відображала реальну дійсність і давала найбільш повне та істинне уявлення про співвідношення і взаємозв’язки елементів системи, а отже, про побудову і організацію системи в цілому, вона повинна відбуватися на підставі множинності критеріїв, а обрані критерії повинні відповідати комплексу найважливіших особливостей, властивостей елементів досліджуваної системи.

Н. І. Матузов та О. В. Малько виділяють правообмеження, які забороняють відповідному органу влади виконувати функції, які не входять до його компетенції. Діяльність державних структур повинна обмежуватися їх компетенцією, яка ґрунтується на принципі «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом». Загальні обмеження – своєрідна універсальна система стримувань і противаг. Обмеження специфічні, властиві або президентській, або парламентській, або змішаній форм [334, с. 67].

О. В. Малько пропонує класифікувати правові обмеження за такими ознаками:

1) за елементом структури норми права – юридичний факт-обмеження (гіпотеза), юридичний обов’язок, заборона, призупинення та ін. (диспозиція), покарання (санкція);

2) за предметом правового регулювання – конституційні, цивільні, екологічні і т.д.;

3) за обсягом ‑ повні (обмеження дієздатності дітей) і часткові (обмеження дієздатності неповнолітніх у віці від 14 до 18 років);

4) за часом дії ‑ постійні (встановлені законом виборчі обмеження) і тимчасові (визначені в акті про надзвичайний стан);

5) за змістом ‑ матеріально-правові (позбавлення премії) і морально-правові (догана) [334, с. 232].

Ще одним, на думку науковця, різновидом обмежень є призупинення дій прав, свобод, які також відбуваються у формі обмежень адміністративної дієздатності у випадку запровадження надзвичайного стану [[304], с. 87–88].

Слід зазначити, що правові концепції теоретиків права стали основою для подальших наукових розробок із теорії правових обмежень в галузі не лише адміністративного права, але і конституційного, цивільного, фінансового та ін. Однак, враховуючи предмет нашого дослідження, особливу увагу зосередимо на видах адміністративно-правових обмежень.

А. П. Коренев виокремлює залежно від характеру такі адміністративно-правові обмеження: особисті, організаційні, майнові обмеження, згідно з якими правопорушник втрачає можливість продовжити правопорушення і починає виконання правових обов’язків [78, с.

О. С. Мірошниченко пропонує адміністративно-правові обмеження відносити до адміністративно-попереджувальних заходів та класифікує їх таким чином:

- обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі проведення геологорозвідувальних та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України;

- обмеження, тимчасова заборона або припинення будівництва, освоєння земельних ділянок, проведення геологорозвідувальних, агротехнічних та інших робіт, які проводяться з порушенням земельного законодавства або можуть негативно вплинути на стан земельних ресурсів;

- обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об’єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (зокрема, земельного законодавства);

- обмеження, зупинення або заборона викидів (скидів) забруднюючих речовин [[305], с.62, 74-75].

При цьому автор поділяє адміністративно-правові обмеження на загальні та спеціальні, включаючи консервацію земель з метою здійснення заходів, спрямованих на відновлення родючості ґрунтів [335, с. 110].

С. В. Мірошник виокремлює дві групи правових обмежень – правомірні та неправомірні. На переконання автора, правомірні обмеження достатньо широко використовуються кримінальним, цивільним, трудовим, адміністративним, екологічним, господарським, податковим, конституційним законодавством. Щодо неправомірних правових обмежень або, іншими словами, протизаконних обмежень, то вони мають форму правопорушення. Воно може відображатись у вигляді різноманітних діянь, що порушують право та закон.

За змістом, на його думку, правові обмеження можна розподілити на: правові обмеження як міру процесуального захисту (наприклад, накладення адміністративного арешту на майно) та правові обмеження як правові покарання (наприклад, відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій у випадку незадовільного фінансового положення кредитної організації) [[306], с. 20].

Ми погоджуємось з Н. М. Оніщенко, яка класифікує правові обмеження залежно від змісту цінностей, яких позбавляється суб’єкт, виділяючи матеріально-правові (наприклад, конфіскація майна) та морально-правові (наприклад, догана) обмеження [175, с. 229].

В. К. Колпаков виділяє обмеження, що стосуються службовців у зв’язку з перебуванням їх на державній службі. Він виокремлює два види адміністративно-правових обмежень:

1) обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу. Відповідно до них не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками. Окрім зазначених, законами України можуть бути встановлені й інші обмеження щодо прийняття на державну службу;

2) обмеження, пов’язані з проходженням служби. До них належать: обмеження загального порядку; заборона на здійснення дій, що є корупційними; спеціальні, з метою запобігання корупції, обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених виконувати функції держави [134, с.147–148].

Також адміністративіст згадує обмеження правоздатності особи, яке полягає в тому, що в результаті дії адміністративно-правових норм відбувається:

1) звуження кола прав. У цьому випадку конкретний громадянин повністю або частково позбавляється деяких прав, наданих йому особисто.

2) покладання на громадян додаткових обов’язків. У цьому випадку на громадянина, поза його волею, в адміністративному порядку органом управління покладаються додаткові обов’язки. Такі обов’язки можуть бути персоніфікованими, тобто зверненими до конкретної особи, наприклад, обов’язок відбувати таке адміністративне стягнення, як виправні роботи. Можуть мати загальний характер, наприклад, обов’язок додержуватись певних правил при перебуванні в районах епідемій, епізоотій, екологічних катастроф; обов’язок додержуватися режимних вимог при роботі з літературою обмеженого використання тощо.

У будь-якому разі обмеження правоздатності має винятково тимчасовий характер і може бути зумовлене лише однією з двох обставин:

1) виникнення особливих умов здійснення державного управління (стихійні лиха, епідемії, епізоотії, умови цивільної оборони), коли на громадян в адміністративно-правовому порядку покладаються додаткові обов’язки і коли немає можливості реалізовувати певні права, передбачені нормами адміністративного права;

2) вчинення конкретним громадянином правопорушення, у зв’язку з чим на нього або покладаються додаткові обов’язки або він позбавляється окремих прав. Громадянин, притягнений до адміністративної відповідальності, зобов’язаний виконати рішення компетентного державного органу про застосування до нього санкції, наприклад, сплатити штраф [134, с. 152].

В. С. Четверніков виділяє такі види адміністративно-правових обмежень: обмеження в пересуванні і виборі місця проживання з метою забезпечення державної безпеки [133, с. 107]. Також він виділяє такий вид обмежень, як обмеження, пов’язані з перебуванням на державній службі. Їхній зміст полягає в обмеженні:

1) займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім педагогічної, наукової та іншої творчої діяльності;

2) бути депутатом законодавчого органу, законодавчих органів, органів місцевого самоврядування;

3) займатися підприємницькою діяльністю особисто або через довірених осіб;

4) бути членом органу управління комерційної організацією, якщо інше не передбачено законом;

5) бути повіреним чи представником у справі третіх осіб, у державному органі, в якому він перебуває на державній службі або який безпосередньо підпорядкований або безпосередньо підконтрольний йому;

6) використовувати в неслужбових цілях кошти матеріально-технічного, фінансового та інформаційного забезпечення, інше державне майно і службову інформацію;

7) отримувати гонорари за публікації й виступи у ролі державного службовця;

8) отримувати від фізичних та юридичних осіб винагороди (подарунки, грошові винагороди, позики, послуги, оплату розваг, відпочинку, транспортних витрат й інші винагороди), пов’язані з виконанням посадових обов’язків, в тому числі і після виходу на пенсію;

9) приймати нагороди, почесні і спеціальні звання інших держав, міжнародних та іноземних організацій;

10) виїжджати в службові відрядження за кордон за рахунок фізичних і юридичних осіб, за винятком службових відряджень, здійснюваних відповідно до міжнародних договорів;

11) брати участь у страйках;

12) використовувати своє службове становище в інтересах політичних партій, громадських, у тому числі релігійних, об’єднань для пропаганди ставлення до них [133, с.148–150].

До речі, науковець акцентує увагу на необхідності функціонування так званої «кадрової служби», одним з основних завдань якої є безпосередньо здійснення контролю за дотриманням та виконанням зазначених обмежень [133, с.160–161].

Третім видом обмежень, які визначає В. С. Четверніков, є обмеження, що виникають під час введення адміністративно-правового режиму надзвичайних ситуацій. В цьому випадку слід зважати на специфічність розвитку подій, що вимагають не тільки правового обмеження прав фізичних і юридичних осіб, а й покладання на них додаткових обов’язків у зв’язку з різко зміненими умовами функціонування публічної адміністрації як в конкретному регіоні, так і в державі в цілому [133, с.204–205]. До такого виду обмежень належать:

1) встановлення обмежень на свободу пересування по території, на якій введено надзвичайний стан;

2) введення особливого режиму в’їзду на зазначену територію і виїзду з неї, включаючи встановлення обмежень на в’їзд на зазначену територію і перебування на ній іноземних громадян і осіб без громадянства;

3) встановлення обмежень на здійснення окремих видів фінансово-економічної діяльності, включаючи переміщення товарів, послуг і фінансових коштів;

4) встановлення особливого порядку продажу, придбання та розподілу продовольства і предметів першої необхідності;

5) обмеження проведення зборів, мітингів і демонстрацій, ходів і пікетування, а також інших масових заходів;

6) обмеження руху транспортних засобів та здійснення їх огляду;

7) обмеження свободи преси та інших засобів масової інформації шляхом введення попередньої цензури із зазначенням умов та порядку її здійснення;

8) обмеження або заборона продажу зброї, боєприпасів, вибухових речовин, спеціальних коштів, отруйних речовин, встановлення особливого режиму обороту лікарських засобів і препаратів, що містять наркотичні засоби, психотропні та сильнодіючі речовини [133, с.207–208].

Четвертим видом обмежень, на думку науковця, є обмеження, що виникають у зв’язку з введенням воєнного стану:

1) обмеження пересування та руху по території, на якій встановлено воєнний стан;

2) обмеження вибору місця перебування або місця проживання;

3) обмеження проведення зборів, мітингів і демонстрацій, ходів і пікетування, а також інших масових заходів;

4) заборона страйків та інших способів призупинення або припинення діяльності організацій;

5) обмеження руху транспортних засобів та здійснення їх огляду

6) обмеження виїзду громадян за межі території [133, с.218–219].

П’ятим видом обмежень, які виділяє В. С. Четверніков, є обмеження, пов’язані з притягненням особи до адміністративної відповідальності. Необхідно враховувати особливості притягнення до адміністративної відповідальності військовослужбовці і призвані на військові збори громадяни, вагітні жінки, жінки, які мають малолітню дитину, інваліди I і II груп, неповнолітніх [133, с.236-237]. До того ж, даний вид обмеження може полягати в тимчасовому обмеженні прав і свобод порушника (наприклад, адміністративний арешт, позбавлення спеціального права) [133, с.383–384].

А. В. Басов пропонує класифікувати адміністративно-правові обмеження на:

1) просторові обмеження – запроваджуються на певній території, яка повинна бути визначена у відповідному акті (Указі Президента, рішенні парламенту країни, рішенні Уряду тощо);

2) тимчасові обмеження – запроваджуються в умовах виникнення надзвичайної ситуації, в обов’язковому порядку повинні мати строк дії, що також визначається у рішенні уповноваженого суб’єкта. Так, Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» чітко визначає строки дії обмежень, що запроваджуються, а саме: 30 та 60 діб (залежно від території дії режиму). Також цей закон передбачає можливість продовження дії даних обмежень до 30 діб. Тобто загальний строк дії обмежень складає 90 діб. Однак стаття 7 Закону не містить положення щодо кількості разів продовження дії режиму надзвичайного стану, а, отже, і максимального строку дії таких обмежень. Це питання є актуальним тому, що необмежений строк дії обмежень, що застосовуються в умовах дії режиму надзвичайного стану, перетворює їх з тимчасового на повсякденний стан суспільства та держави в цілому. Однак цей аспект потребує проведення окремого наукового дослідження [118].

Л. В. Шинкарук виокремлює адміністративно-правові обмеження, які застосовуються в економіці:

1) кількісні обмеження – це форма державного нетарифного регулювання торгового обігу, що визначає товари, експорт або імпорт яких дозволено. Такі обмеження використовуються за рішенням органу влади однієї держави або на підставі міжнародних угод, які координують торгівлю певними групами товарів [[307], с.64];

2) логістичні обмеження – обмеження, що виникли у зв’язку з пошкодженням транспортної (автомобільної чи залізничної) і енергетичної інфраструктури (лінії електропередач, газопроводів), відновлення роботи яких потребує значних капіталовкладень [337, с.199].

Підтримуючи точку зору В. К. Колпакова щодо адміністративно-правових обмежень, пов’язаних з державною службою, С. Г. Стеценко виділяє три групи обмежень відповідно до стадій проходження державної служби:

1) обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, які полягають у тому, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані в установленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками; в інших випадках, установлених законами України. Також необхідно зазначити, що певним обмеженням (у цьому випадку права на приватне життя) може вважатися необхідність для осіб, які претендують на зайняття посад державних службовців, подання за місцем майбутньої служби відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру, зокрема й за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Особи, які претендують на зайняття посад державних службовців першої та другої категорій, повинні подати також відомості про належні їм та членам їхніх сімей нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери [79];

2) обмеження, пов’язані з просуванням по службі, що полягають у тому, що державні службовці не мають права: а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг із метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників чи підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (окрім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); в) входити самостійно (окрім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію; д) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у провадженні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; е) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб із метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень; є) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює; ж) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень [79];

3) обмеження, пов’язані з припиненням державної служби, які полягають у тому, що з поданням письмової заяви про відставку державні службовці першої або другої категорії (у разі відмови державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду, у відставці), повинні продовжувати виконання службових обов’язків і мають право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України [79, с.146–148].

Водночас, С. Г. Стеценко виділяє також обмеження, що застосовуються до осіб, щодо яких установлено адміністративний нагляд. За постановою суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в органах внутрішніх справ від одного до чотирьох разів на місяць [79, с. 180].

А також обмеження прав громадян, пов’язані зі станом їхнього здоров’я. Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги з соціального страхування. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватись обов’язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи [79, c.181].

С. Г. Стеценко наголошує на тому, що обмеження ініціативи суб’єктів адміністративного права свідчить про використання в адміністративному праві імперативного методу правового регулювання [79, с. 23]. Так, наприклад, обмеження руху транспорту і пішоходів науковець відносить до заходів адміністративного запобігання [79, с.178–179].

О. В. Кузьменко в «Курсі адміністративного процесу» звертає увагу на обмеження щодо віку суб’єкта, який має право подавати скарги до публічної адміністрації чи її посадових осіб (наприклад, в інтересах неповнолітніх осіб скарги подаються їх законними представниками) [[308], с. 131], обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді скарги [338, с. 134], а також обмеження, пов’язані з корупцією [338, с. 138].

А. Т. Комзюк, В. М. Бевзенко та Р. С. Мельник виділяють адміністративно-правові обмеження, що виникають за процесуальним законом щодо осіб, які можуть бути свідками у адміністративному процесі. Такі обмеження закріплені з метою запобігання: 1) отримання викривленої чи сумнівної інформації; 2) порушення етичних норм; 3) порушення норм моралі; 4) порушення правових норм [119, c. 202].

При цьому науковці, зазначають, що процесуальним законом (ст. 57 КАС України) передбачені обмеження щодо осіб, які можуть бути представниками у адміністративному процесі. Так, не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок. Судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи [119, с.216–217].

В. Непийвода та С. Голленгорст, досліджуючи порівняльно-правовий аспект охорони земель України та США, виокремлюють адміністративно-правові обмеження охоронного характеру та визначають їх як вдалий інструмент для забезпечення цілісності та незмінності нерухомого майна, насамперед земель, що перебуває у власності та має значну природну чи історичну цінність. Автори зазначають, що важливою перевагою охоронних обмежень є їх гнучкість та можливість застосування до широкого кола ситуацій. Тому цей досвід заслуговує на детальний аналіз і практичне втілення в Україні.

Поняття «охоронні обмеження» (conservation easements, conservation restrictions, restrictive covenants) охоплює широке коло близьких за своєю суттю обмежень у галузі землекористування, накладених з метою охорони. Обмеження, спрямовані на збереження фасадів і оточення історичних об’єктів та земель, називаються історичними охоронними обмеженнями. Коли об’єктом охорони виступають сільськогосподарські операції, обмеження мають назву сільськогосподарських. Коли ж ресурси, що підлягають захисту, пов’язані здебільшого із мальовничістю чи незайманістю земель, то охоронні обмеження називаються, відповідно, ландшафтними чи цілинними. Вичерпного переліку об’єктів, до яких може застосовуватися цей захід охорони, не існує. Будь-яка посілість, що має значну природну чи історичну цінність, може захищатися охоронним обмеженням. Тобто це поширюється на ліси, болота, сільськогосподарські угіддя, осідки зникаючих видів тварин і рослин, пляжі, мальовничі та історичні місця, але не обмежується ними. Скажімо, до цього розряду потрапить ферма, яка належить одній сім’ї упродовж багатьох поколінь, і за планом повинна увійти до складу нового національного парку. Парк чи будинок, споруджений кілька століть тому, який на сьогодні опинився в центрі ділового району мегаполіса. Ділянка землі, що межує з мальовничою річкою – місцем відпочинку тисяч людей тощо [101]. Водночас автори відстоюють точку зору, що повне використання потенціалу охоронних обмежень можливе лише за умови створення законодавчим шляхом сприятливих умов. Відтак, впровадження такої практики в Україні стало б вагомим внеском у створення гнучкої системи правових способів охорони природної та історико-культурної спадщини.

О. Ю. Салманова в дисертаційному дослідженні «Адміністративно-правові засоби забезпечення міліцією безпеки дорожнього руху» акцентує увагу, що адміністративно-правові обмеження належать до заходів припинення загального призначення та виділяє, зокрема, обмеження руху на окремих ділянках доріг; обмеження чи заборону проведення ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і дорогах [[309], с. 98]. Також автор вказує на існування короткострокових обмежень, наприклад,обмеження волі дій і пересування, обмеження руху транспортного засобу тощо [339, с. 116]; обмеження, що виникають у зв’язку з використанням предмета, наприклад, застосування спеціальних засобів, обмеження швидкості руху транспортного засобу [339, с. 140]; штучні обмеження, які встановлюються з метою виконання такого адміністративно-запобіжного заходу, як перевірка документів, що в сучасній криміногенній обстановці є природною основою для вирішення багатьох оперативно-службових завдань у боротьбі зі злочинністю у сфері дорожнього руху [339, с. 188].

В. Т. Комзюк, досліджуючи адміністративно-правові засоби здійснення митної справи, вказує на існування адміністративно-правових обмежень, що виникають у зв’язку:

- із ввезенням в країну чи вивезенням з неї товарів, цінностей і т.ін. відповідно до основних принципів її зовнішньоторговельної політики [[310], с.26];

- перебуванням на державній службі [340, с.83];

- правообмеження, що настають у результаті застосування заходів адміністративного примусу, менш відчутні, менш суворі за силою примусового впливу, ніж ті обмеження, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу [340, с. 101];

- правообмеження, пов’язані з правовим статусом громадян та організацій [340, с. 111].

О. І. Галаган виокремлює адміністративно-правові обмеження, що можуть застосовуватися до громадян та організацій [[311]].

Д. О. Штанько вказує на необхідність застосування адміністративно-правових обмежень щодо діяльності суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з виробництвом, переміщенням, збереженням, збутом наркотиків і психотропних препаратів. Повноваженнями щодо їх застосування пропонується віднести до Служби безпеки України, Міністерства охорони здоров’я, органів внутрішніх справ [[312], с. 72]. Також він згадує примусове обмеження свободи пересування осіб, примусове обмеження особистих і майнових прав порушників [342, с. 80]; окремо пропонує виділяти адміністративно-правові обмеження, що застосовуються за постановою судді до осіб звільнених з місць позбавлення волі, а саме: заборону виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати законодавчо визначену кількість годин на добу; заборона перебування у визначених місцях району, міста; заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району, міста, реєстрація в міліції від певну кількість разів на місяць [342, с. 91].

В. А. Мельник приділяє увагу обмеженням, що можуть застосовуватися та визначати, які види цінних паперів можуть випускати конкретні емітенти [[313], с. 135]. Серед заходів, які можуть застосовуватися до юридичних осіб, – обмеження чи заборона певних видів діяльності, позбавлення ліцензії тощо [79, с. 177].

Т. О. Коломоєць зазначає, що у публічному праві обмеження зустрічаються у формі заборон, обов’язків, відповідальності. Так, в екологічному праві закріплені специфічні правові обмеження – ліміти (на викиди забруднюючих речовин, мікроорганізмів у навколишнє середовище). Ці обмеження за своїм змістом є екологічними, а за формою – правовими [105, с. 98]. Науковець констатує, що на сьогодні ні в правовій доктрині, ні в законодавстві немає вичерпного переліку адміністративно-примусових заходів у екологічному праві у систематизованому вигляді. Саме тому варто запропонувати власний перелік, до якого слід включити:

- обстеження підприємств, установ, організацій з метою перевірки дотримання вимог екологічного законодавства;

- обмеження, тимчасове припинення у встановленому порядку діяльності юридичних, фізичних осіб, експлуатації об’єктів, у тому числі будівництва, реконструкції та розширення об’єктів і подання пропозицій до відповідних центральних органів виконавчої влади щодо припинення діяльності осіб у разі порушення екологічного законодавства;

- обмеження руху транспорту та проведення огляду їх з метою обробки, тимчасової зупинки у разі виявлення можливого небезпечного їх впливу на життя і здоров’я людей [105, с. 398].

Найчисленніші обмеження, закріплені в адміністративному праві, – заходи попередження, припинення, стягнення. В. Новоселов зазначає, що «позбавлення права відповідно до адміністративного законодавства є тільки частковим (точніше єдиним, тобто щодо лише одного конкретного права), на нетривалий час, тому доцільніше мову вести про обмеження правоздатності» [[314], с. 111].

У кримінальному праві обмеження використовуються у формі заборон та покарань, у кримінально-процесуальному праві – у формі заходів припинення (підписка про невиїзд, арешт тощо), у конституційному – у вигляді «специфічних індикаторів, які дозволяють визначити ступінь свободи і захищеності особи», вони характеризують взаємовідносини між державою та особою, так би мовити «лезо бритви» між законністю і свавіллям.

У міжнародному праві існує два напрямки, пов’язані із обмеженнями. Перший – угоди між державами, які регламентують відносини на рівні держав, уряду й окремих органів, у яких використовуються обмеження конкретного плану – обов’язки, мито, квота, межі тощо. Інший – загальні принципи права, які визначають відносини між державою і особою. Враховуючи той факт, що не можна визначити конкретні межі в обмеженнях на всі випадки життя, вони повинні додержуватися стандартів, які можна виправдати запровадженням обмежень [334, с. 89].

Д. О. Андрєєв зазначає, що до заходів, пов’язаних з обмеженням дієздатності учасників ринку цінних паперів, відносяться: а) зупинення на термін до одного року дії ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, б) анулювання ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів; в) зупинення торгівлі на фондовій біржі;

до заходів організаційного характеру: а) зупинення на термін до одного року розміщення (продаж) та обігу цінних паперів того чи іншого емітента; б) зупинення або припинення допуску цінних паперів на фондову біржу або торгівлі ними на будь-якій фондовій біржі; в) зупинення клірингу та укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на певний термін [[315], с. 123–124].

На законодавчому рівні випадки застосування адміністративно-правових обмежень зустрічаються в кожній без винятку сфері суспільного життя, при чому як в матеріальних, такі в процесуальних галузях права.

У ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» законодавець закріпив обмеження щодо особи представника у виконавчому провадженні. Так, у виконавчому провадженні представниками не можуть бути:

1) особи, які не досягли 18 років, окрім випадків, передбачених законом. Дійсно, за загальними положеннями, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (ст. 34 Цивільного кодексу України). Однак у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Окрім того, згідно із ст. 35 Цивільного кодексу України, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю;

2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво [97, с. 516–517].

Ще одним видом обмежень є обмеження щодо авторського права. Слід зазначити, що на дію авторського права накладаються і географічні обмеження. Володілець авторського права на твори охороняється законом країни від неправомочних дій, передбачених законодавством у сфері охорони авторського права. Стосовно подібних дій, вчинених в іншій країні, правоволоділець повинен діяти відповідно до законів цієї країни. Якщо країни є членами однієї з міжнародних конвенцій з авторського права, розв’язання практичних проблем, пов’язаних з географічними обмеженнями, значно спрощується [116, с. 43–44].

Стаття 40 Земельного кодексу України серед обов’язків власників земельних ділянок і землекористувачів згадує і обов’язок «не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності». Окрім того, розділ ІІІ Земельного кодексу цілком присвячений охороні земель, яка в ст. 82 Земельного кодексу України визначається як система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського призначення [125, ст.ст. 40, 82].

Стаття 26 Кодексу України «Про надра» передбачає застосування адміністративно-правових обмежень шляхом припинення права користування надрами в разі користування ними iз застосуванням методів i способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслiдкiв для здоров’я населення [[316], ст. 26].

1) Ст.22-27 Закону України «Про запобігання корупції» визначено такі види обмежень:

2) обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища;

3) обмеження щодо одержання подарунків;

4) обмеження спільної роботи близьких осіб;

5) обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування;

6) обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, зокрема, передбачено, що особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах [188, ст.22-26].

У Законі України «Про внесення змін до Закону України “Про захист інформації в автоматизованих системах”» встановлено основи регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації [[317]].

Законом України «Про захист економічної конкуренції» визначено правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності, що спрямовані на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Зокрема, ст.4 Закону передбачено, що державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю [197, ст.4]. Зокрема, адміністративно-правові обмеження реалізуються шляхом встановлення обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців; суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Статтею 8 даного Закону передбачено встановлення обмеження на: використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників; придбання в інших суб’єктів господарювання або продаж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів; придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам [197, ст.8].

Стаття 46 Закону України «Про використання ядерної енергiї та радiацiйну безпеку» встановлює обмеження прав осiб, що перебувають на територiї ядерної установки. Персонал, вiдвiдувачi, їхні транспортнi засоби можуть бути оглянутi посадовими особами пiдроздiлу охорони з використанням спецiальних засобiв виявлення боєприпасiв, зброї, радiоактивних, отруйних та наркотичних речовин, iнших предметiв, за допомогою яких можливе вчинення диверсiйних та терористичних актiв. Також забороняються вiдео- та фотозйомки інженерних та технiчних засобiв охорони ядерних установок без дозволу експлуатуючої органiзацiї. Стаття 47 Закону встановлює заборону проведення зборiв, мiтингiв, демонстрацiй та iнших громадських заходiв на територiї ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радiоактивними вiдходами, та в санiтарно-захиснiй зонi. Цiєю ж статтею забороняється органiзацiя i проведення мiтингiв, демонстрацiй, пiкетування, блокування транспортних комунiкацiй та iнших громадських заходiв за межами територiї ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радiоактивними вiдходами, та їх санiтарно-захисних зон, якщо внаслiдок проведення таких заходiв може виникнути порушення дiєздатностi систем ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радiоактивними вiдходами, або буде утруднено допуск персоналу, пiдвезення людей, вантажiв, пожежної та iншої спецiальної технiки.

Окрiм названих обмежень, цей Закон передбачає й iншi додатковi обмеження. Наприклад, ст. 64 Закону встановлює, що керiвник пiдприємства, установи, органiзацiї допускає осіб до роботи з ядерними матерiалами та на ядерних установках за наявностi позитивних висновкiв спецiальної перевiрки всiх вiдомостей, що подають про себе особи, якi бажають виконувати роботи з ядерними матерiалами та на ядерних установках. Цю спецiальну перевiрку виконують державнi органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність згідно із законодавством. А ст. 65 цього Закону передбачає заборону особам, щодо яких проводять спеціальну перевірку, брати участь у діяльності об’єднань громадян, яка не підлягає легалізації відповідно до законодавства або заборонена у встановленому порядку [[318]].

Окремим видом адміністративно-правових обмежень є валютні обмеження, які застосовують уповноважені суб’єкти публічної адміністрації з метою реалізації валютної політики в державі. Нагадаємо, що обмеження на валютному ринку були введені восени 2014 р. Підставою для такого рішення регулятора стало знецінення гривні та висока готовність громадян знімати кошти з банківських рахунків. Так, у 2015 р. населення продало банкам близько 1,5 мільярда доларів, а з початку 2017 року ‑ 261 мільйон доларів. Остаточно зняти валютні обмеження на сьогодні не є можливим через політичну та економічну нестабільність у країні, посилення ризиків, пов’язаних із внутрішньою політичною нестабільністю, зволіканням із відновленням співпраці з Міжнародним валютним фондом та відповідним надходженням офіційного фінансування [[319]].

У сфері бюджетних відносин виділяють так звані «бюджетні обмеження» – це впроваджені в бюджетний процес процедури у вигляді законодавчих норм, які визначають характер політичних і адміністративних рішень у сфері фіскальної політики щодо величини та розподілу державних видатків і джерел їхнього фінансування [[320], с. 104].

Таким чином, на підставі вище викладеного пропонуємо класифікувати адміністративно-правові обмеження залежно від таких критеріїв:

1) залежно від моменту застосування: а) обмеження, що застосовуються з метою недопущення порушення норм та передбачає звуження меж правил поведінки суб’єкта; б) обмеження, що застосовуються з метою притягнення особи, яка порушила норми, до юридичної відповідальності;

2) залежно від тривалості: а) короткострокові (термін обчислюється днями); б) довгострокові (термін обчислюється роками); в) постійні;

3) залежно від соціального статусу: а) обмеження дієздатності суб’єкта; б) обмеження, пов’язані з професійною діяльністю особи, яка перебуває на публічній службі; в) обмеження, що застосовуються до осіб щодо яких здійснюється адміністративний нагляд; г) обмеження, що застосовуються до військовослужбовців, військовозобов’язаних, осіб, які проходять альтернативну службу;

4) залежно від фізичних властивостей особи (стосується лише фізичних осіб суб’єктів адміністративного права): а) обмеження за віковою ознакою; б) пов’язані зі станом здоров’я; в) стосуються осіб з інвалідністю;

5) залежно від характеру: а) особисті; б) майнові (наприклад, валютні, митні); в) організаційні; г) особисто-майнові;

6) залежно від родовидової складової: а) обмеження особистих прав і свобод громадян; б) обмеження щодо запобігання корупції;

7) залежно від території дії: а) діють лише на території України; б) просторові; в) міжнародно-просторові; г) діють лише на певній території України;

8) залежно від способу вираження: а) обмеження, що застосовуються як попереджувальний захід; б) обмеження, що застосовуються як захід адміністративної відповідальності; в) припинювальні обмеження;

9) залежно від сфери виникнення: а) публічні адміністративно-правові обмеження; б) адміністративно-правові обмеження, регламентовані земельним законодавством; в) адміністративно-правові обмеження щодо інформаційних правовідносин; г) адміністративно-правові обмеження, що виникають з приводу реалізації права на надра; д) адміністративно-правові обмеження в соціально-культурній сфері; е) адміністративно-правові обмеження у сфері розвитку економічної конкуренції тощо;

10) залежно від інституційної складової: а) обмеження за адміністративно-правовим статусом особи; б) компетенційні обмеження; в) функціональні обмеження; г) обмеження територіальної дії; д) деліктні обмеження;

11) залежно від правового режиму: а) обмеження, які забезпечують функціонування адміністративно-правового режиму; б) обмеження, що встановлюють безпосередньо адміністративно-правові обмеження;

12) за ступенем законності: а) законні; б) незаконні;

13) залежно від суб’єкта-адресата: а) щодо фізичних осіб та юридичних осіб; б) одноосібні та групові;

14) залежно від порядку реалізації: а) обмеження матеріального характеру; б) обмеження процесуального характеру.