Верховенство права згідно з тлумаченням Конституційного суду України1

Ураховуючи те, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади, а обов’язок виконання рішень Конституційного Суду України є прямою вимогою Конституції України, звернемося до офіційного тлумачення ним засад принципу верховенства права.

Є незаперечне рішення Конституційного суду України, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Воно вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути наповнені передусім ідеями соціальної справед­ливості, свободи, рівності тощо.

Одним із проявів верховенства права є те, що воно не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регуля­тори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем. Усі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, зокрема щодо обмеження свободи й рівності особи.

Елементами верховенства права є принципи:

- рівності;

- справедливості;

- правової визначеності;

- ясності й недвозначності правової норми^[46].

Справедливість - одна з основних засад права, що є вирішальною у визна­ченні його як регулятора суспільних відносин. Вона розглядається як власти­вість права, виражена в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорцій­ності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу^[47].

Із принципів рівності та справедливості походить вимога правової визна­ченості, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі^[48].

Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначено­сті, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадя­нина і втілення цих обмежень на практиці припустимі лише за умови забезпе­чення передбачуваності застосування правових норм, установлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки^[49].

На основі системного аналізу оспорюваних положень кодексів Конституцій­ний Суд України дійшов висновку, що вони ґрунтуються на принципі верховен­ства права, зокрема на таких його складових:

- ефективність мети;

- засоби правового регулювання;

- розумність;

- логічність закону^[50].

Дотримуючись конституційних принципів соціальної та правової держави, верховенство права зумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах:

- справедливості;

- розмірності;

- з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України^[51].

Одним з елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, що заходи, передбачені в нормативно- правових актах, мають спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірні з нею^[52].

Юридичну визначеність потрібно розуміти через такі її складові:

- чіткість;

- зрозумілість;

- однозначність норм права;

- право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність чинного законодавства й можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).

Основна мета верховенства права полягає насамперед в обмеженні влади держави над людиною, в убезпеченні від довільного втручання держави та її органів у певні сфери життєдіяльності людини.

Верховенство права слід розуміти зокрема як механізм забезпечення конт­ролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права потрібно розглядати зокрема й у контексті основоположних таких його складових, як принцип законності, принцип поділу влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. У такому контексті верховенство права означає, що органи державної влади не можуть діяти свавільно та зобов’язані дотримуватись правил, які даватимуть можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовід­носинах. На підставі зазначеного особа може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.

Верховенство права (правовладдя) як невід’ємний елемент системи цінно­стей, що їх покладено в основу сучасного європейського правопорядку, належить до тріади принципів спільної спадщини європейських народів поряд із такими її складниками, як правдива демократія й людські права.

Українська формула правовладдя як засади національного консуційного устрою є двоскладовою: відповідно до першого складника - «верховенство права в Україні визнається», відповідно до другого - «верховенство права в Україні діє».

Принцип верховенства права визначає заборону держави вдаватися до свавільних дій. Надмірний формалізм у вимогах щодо текстуального викладу окремих приписів кодексу або іншого акта законодавства з метою, зокрема, звуження змісту та обсягу характерних для приватного права оцінних понять або зменшення ролі суду в оцінюванні фактів та тлумаченні й застосуванні припи­сів права перестає бути метою забезпечення юридичної визначеності та нівелює значення правосуддя в державі, керованій правом.

Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відпо­відати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу й потребою забезпечити індивідуальні права особи, відповідно до чого цілі обмежень прав людини мають бути істот­ними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими й мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежено^[53].

Здійснення публічної влади в добропорядний спосіб вимагає того, щоб особі було надано можливість у дієвий спосіб оскаржувати акти органів публічної

Глава 2.

Розділ 1. Принцип верховенства права влади, їх посадових і службових осіб, їхні дії або бездіяльність, завдяки чому забезпечується підзвітність цих органів та їх посадових і службових осіб за ухва­лені ними рішення, учинені дії або бездіяльність. Тому адміністративне судо­чинство є стрижневим елементом демократичного врядування, а його дієвість - засадничим для будь-якого суспільства, ґрунтованого на правовладді. У захисті людських прав і додержанні правовладдя ключовим елементом є право особи оскаржувати рішення, дії або бездіяльність органів публічної влади, їх посадо­вих і службових осіб через використання справедливих процесуальних приписів права в кожному разі, коли внаслідок ухвалення таких рішень, учинення дій або бездіяльності зазнають порушення права, свободи та інтереси особи.

Призначення національної системи адміністративного судочинства полягає в тому, щоб забезпечити судовий контроль щодо рішень, дій або бездіяльності органів публічної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до процедури, узгідненої з вимогами справедливого судового розгляду.

У юридичних відносинах між особою, з одного боку, і державою (в особі органів державної влади) та іншими органами публічної влади, з іншого, особа завжди є слабшою стороною. Саме тому в державі, керованій правовладдям, мають діяти адміністративні суди, метою діяльності яких є захист особи супроти держави^[54].

Обов’язкове виконання судового рішення є доведеною умовою реалізації кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту й поновлення захищених судом прав і свобод, законних інте­ресів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам «верховенства права» (правовладдя) та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх установлюють виключно Конститу­ція та закони України, вони мають відповідати правомірній меті, бути зумов­лені суспільною потребою досягнення цієї мети, домірними; у разі обмеження конституційного права (свободи) законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке уможливить оптимальне досягнення правомірної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права (свободи) і не порушу­ватиме сутності такого права^[55].

Вид адміністративного стягнення з урахуванням принципу верховенства права (правовладдя) та суспільної користі адміністративних стягнень полягає в тому, що суспільна користь адміністративних стягнень за адміністративні правопо­рушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні консти­туційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи^[56].

Для досягнення легітимної мети суд мусить мати дискрецію. Неможливість вибору виду та розміру адміністративного стягнення з урахуванням обставин справи, а саме характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, харак­теристики особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обста­вин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, унеможливлює справед­ливий розгляд справи судом. Таке законодавче регулювання суперечить засадам демократичного суспільства, базованого на верховенстві права (правовладді) (іп democratic society based on the rule of law)^[57].

На основі узагальнення рішень Конституційного Суду України можна зробити висновок, що принцип верховенства права має такі складові, які забезпечують правовий порядок і захист прав людини в Україні:

• верховенство права включає принципи соціальної справедливості та рівно­сті перед законом. Це означає, що законодавчі акти мають забезпечувати захист прав людини та уникати дискримінації. Справедливість є основним критерієм, що визначає право як регулятор суспільних відносин;

• принцип верховенства права гарантує доступ до судового захисту та можливість оскарження рішень державних органів.

• верховенство права вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм. Це забезпечує правову визначеність (praedictio), що дозволяє громадянам орієнтуватися у своїх правах та обов’язках. Важли­вим елементом цього принципу є стабільність законодавства, що дозво­ляє уникати свавільного тлумачення законів у правозастосовній практиці;

• кожна особа має право на законні очікування (Legitimate Expectations) правових наслідків своїх дій. Це означає, що зміни в законодавстві не мають порушувати легітимних очікувань громадян щодо правових наслідків їхніх дій. Законодавець має прагнути, щоб нормативні акти були передбачуваними, стабільними й несуперечливими;

• обмеження прав і свобод припустиме лише за умови дотримання прин­ципу пропорційності. Це означає, що будь-які обмеження мають бути обґрунтованими, доцільними та мінімально обтяжливими для особи. Втручання в права мусить мати легітимну мету й бути співмірним із цією метою;

• ключовим аспектом верховенства права є презумпція невинуватості, яка вимагає, щоб особа вважалася невинною, доки її вина не буде доведена в установленому законом порядку;

• принцип правової визначеності зобов’язує законодавця чітко форму­лювати правові норми, щоб громадяни могли розуміти свої права та обов’язки. Це також включає право осіб на стабільність правового регу­лювання, що дозволяє їм прогнозувати правові наслідки своїх дій;

• судова влада здійснює контроль за виконавчою владою. Розподіл повно­важень між гілками влади є інтегральною частиною верховенства права. Виконавча влада не має права виходити за межі Конституції та законів, що обмежують її дискреційні повноваження. Надмірний формалізм у тлума­ченні норм закону, спрямований на обмеження судового контролю, супе­речить принципам верховенства права.

^1.4