ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ у справі за конституційним зверненням Центральної спілки спо­живчих товариств України про офіційне тлумачення положень п. ст. 9, п. 1 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», ч. 4 ст. 37 Закону України «Про кооперацію» (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації)

м. К и ї в Справа № 1 -30/2004

I листопада 2004 р.

№ 16-рп/2004

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича — головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни — судді-доповідача,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Станік Сюзанни Романівни,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним звер­ненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень п.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону -------------- 176---------------------------------------------------------

України «Про Конституційний Суд України» стало конституційне звер­нення Центральної спілки споживчих товариств України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України «Про Конституційний Суд України» є неоднозначне застосування поло­жень зазначених статей законів щодо захисту права власності органі­зацій споживчої кооперації судами України, іншими органами держав­ної влади, що призводить до порушення прав цих організацій.

Заслухавши суддю-доповідача Л.Ф. Малинникову та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

п о с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - Центральна спілка споживчих товариств України (далі - Укоопспілка) - звернувся до Кон­ституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 1 ст.

Положення пункту 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу коопе­рацію» передбачають, що «власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайо­вого та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок».

Згідно з положеннями пункту 1 ст. 10 цього Закону «власність спо­живчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Заборо­няється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю».

Частиною четвертою ст. 37 Закону України «Про кооперацію» вста­новлено, що «власність кооперативних організацій є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом».

На думку суб'єкта права на конституційне звернення, зазначені по­ложення законів необхідно розуміти так, що споживча кооперація, зо­крема, внаслідок безоплатної передачі їй державою майна на підставі раніше чинних законодавчих та інших нормативних актів набула права здійснення щодо переданого майна правочинностей власника (воло­діння, користування та розпорядження).

При цьому Укоопспілка обгрунтовує конституційне звернення та­кими обставинами.

Посилаючись на нормативні акти, видані до набуття Україною не­залежності, - Постанову ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14 квітня 1987 р. № 124 «Про заходи по поліпшенню роботи колгосп­них ринків», прийняту на виконання однойменної Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 лютого 1987 р.

Виходячи зі змісту Постанов щодо характеру та умов передачі державного майна організаціям споживчої кооперації, Укоопспілка вважає, що зміна форми власності з державної на кооперативну відпо­відала ст. 91 Цивільного кодексу Української РСР, незалежно від того, було передано майно за плату чи безоплатно.

Укоопспілка, посилаючись на те, що передані колгоспні ринки є власністю споживчої кооперації, звернулася із клопотанням до Кон­ституційного Суду України щодо тлумачення зазначених положень за­конів щодо набуття та захисту власності споживчої кооперації.

2. У листі Президента України на запит Конституційного Суду Украї­ни зазначено, що суди загальної юрисдикції неоднозначно вирішують питання щодо права власності переданих організаціям споживчої ко­операції колгоспних ринків, проте порушене в конституційному звер­ненні питання не належить до повноважень Конституційного Суду України, оскільки пов'язане із захистом права власності організацій споживчої кооперації, а ці питання мають розглядатися судами.

Голова Верховної Ради України в листі до Конституційного Суду України зауважив, що «аналіз чинного у 1987 році законодавства УРСР свідчить, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавних (кооперативних, громад­ських) організацій як за плату, так і безоплатно». У листі підкреслю­ється, що організації споживчої кооперації мають право власності на колгоспні ринки, які були передані Укоопспілці одночасно з усією сис­темою управління ринками.

Передача колгоспних ринків із відання державних органів була пов'язана з їхньою незадовільною роботою та продовольчою кризою, тому на організації споживчої кооперації покладалося завдання зміц­нити матеріально-технічну базу, створити можливості для забезпечен­ня роботи ринків та поліпшення постачання.

Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики та зе­мельних відносин на запит Конституційного Суду України зазначив, що оскільки «Конституція України не передбачає колективної форми власності», положення статей розділу IV Закону України «Про спожи­вчу кооперацію», в якому містяться ст.

У відповіді Кабінету Міністрів України висловлено позицію щодо офіційного тлумачення положень п. 1 ст. 9, п. 1ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», якими, на його погляд, визначено, що «власність споживчої кооперації складається із власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності; є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Заборо­няється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю».

Окрім того, зазначено, що ст. 37 Закону України «Про кооперацію» передбачає, що «держава гарантує додержання прав і законних ін­тересів кооперативних організацій та їх членів, максимально сприяє розвитку і зміцненню їх господарської самостійності. Власність коопе­ративних організацій є недоторканною, перебуває під захистом дер­жави й охороняється законом. Забороняється використання майна ко­оперативних організацій із метою, не пов'язаною з їхньою статутною діяльністю».

Щодо інших питань, порушених у конституційному зверненні, то, на думку Кабінету Міністрів України, безоплатна у встановленому по­рядку передача колгоспних ринків у відання організацій споживчої кооперації не призвела до зміни форми власності колгоспних ринків. Проте витрати організаціями споживчої кооперації власних фінансо­вих чи матеріально-технічних ресурсів на заходи з поліпшення роботи колгоспних ринків призвели до набуття організаціями споживчої коо­перації права власності на відповідне майно.

Як зазначено в листі Міністерства економіки та з питань європей­ської інтеграції України, майно організацій споживчої кооперації, на­буте за рахунок власних коштів, та майно, передане їм у власність ін­шими господарями, є власністю споживчої кооперації.

У відповіді Фонду державного майна України акцентовано на тому, що держава не відносить «майно, власником якого були організації споживчої кооперації, до державної власності». Колгоспні ринки не пе­редавалися до відання Фонду державного майна України як державне майно, і Фонд ніколи «не здійснював управління цим майном», воно, до того ж, не вносилося до списків об'єктів, які підлягають приватиза­ції, і не було включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Державний комітет статистики України повідомив, що, відповідно до чинного законодавства, ринки, у тому числі колгоспні, як суб'єкт господарювання створюються в будь-якій організаційно-правовій формі і за діючими класифікаціями не виділяються. Згідно з інформа­цією Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо суб'єктів підприємницької діяльності, серед 1048 суб'єктів права власності на зазначені ринки до Укоопспілки належать 378 ринків, а до споживчих товариств — 43 ринки.

3. На запити Конституційного Суду України одержано висновки щодо офіційного тлумачення положень статей, про які йдеться у кон­ституційному зверненні, від Академії правових наук України, Інституту держави і права імені В.М.Корецького, Національної юридичної акаде­мії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Львівського національного університету імені Івана Франка.

Вчені Академії правових наук України на підставі аналізу раніше чинного та сучасного законодавства висловили думку стосовно тлума­чення словосполучення «передача у відання», яке вжито у Постановах, наголосивши на тому, що «виявлення дійсної волі держави при пере­дачі споживчій кооперації колгоспних ринків через її дії та фіксацію намірів і їх реалізацію в законодавстві України доводить, що держава передала своє майно у власність організацій споживчої кооперації».

У висновку, надісланому на запит Конституційного Суду України, науковці Інституту держави і права імені В.М.Корецького зазначили, що безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації на підставі Постанов відбулася у порядку, встановленому чинним на той час законодавством, і внаслідок такої передачі колгосп­ні ринки як цілісні майнові об'єкти стали власністю організацій спожи­вчої кооперації.

При цьому, як підкреслено у висновку, під час передачі державних колгоспних ринків у відання організацій споживчої кооперації, відпо­відно до Постанов, мало місце розпорядження державним майном зі зміною державної форми власності на кооперативну. Кабінет Міні­стрів України як орган державної виконавчої влади, до функцій якого належить управління державною власністю, від імені держави визнав власність організацій споживчої кооперації на ринки законною (лист Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1995 р. № 23-2507/2).

Науковці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого дійшли висновку, що Постанови були підставою для зміни форми власності на колгоспні ринки з державної на колгоспно-коопе­ративну, що відповідало положенням ст. 91 Цивільного кодексу Укра­їнської РСР, в якій ішлося про право держави розпоряджатися майном, визначати його юридичну долю, у тому числі передачу права власності на нього.

Правознавці Одеської національної юридичної академії акцентува­ли на тому, що після передачі в 1987 р. державою колгоспних ринків організаціям Укоопспілки, які за свій рахунок провели їх реконструк­цію, фактично створюючи істотно змінені об'єкти, право власності на ці об'єкти нерухомого майна після 1991 р. було оформлено на орга­нізації споживчої кооперації із проведенням відповідної державної реєстрації.

Фахівці Львівського національного університету ім. Івана Франка зазначили, що організації Укоопспілки є власниками майна, передано­го їм у 1987 р., тому, згідно з положеннями п. 1 ст. 9, п. 1 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», ч. 4 ст. 37 Закону України «Про кооперацію», мають право на його захист. При цьому заперечується можливість конфіскації майна колгоспних ринків на тій лише підста­ві, що воно було передано «у відання» (як зазначено у Постановах) Укоопспілки — організації, яка протягом тривалого часу, прийнявши в установленому порядку державне майно, істотно змінила майнові комплекси колгоспних ринків і зареєструвала право власності на це майно, проти чого держава не заперечувала, що підтверджується від­повідними нормативними актами.

4. Розглядаючи порушене у конституційному зверненні питання щодо роз'яснення поняття власності споживчої кооперації, її складо­вих, здійснення її органами права володіння, користування та розпо­рядження цією власністю, її недоторканності та захисту нарівні з інши­ми формами власності, Конституційний Суд України виходить з такого.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи об'єднання громадян у кооперативні організації (кооперативи чи кооперативні об'єднання), а також функціонування кооперативного руху в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію». Відповідно до за­вдань та характеру діяльності кооперативних організацій цей Закон виділяє споживчі кооперативи як організації споживчої кооперації (частина друга ст. 6).

Діяльність споживчої кооперації врегульовано Законом України «Про споживчу кооперацію», який визначає її правові, економічні та соціальні основи. Цим Законом установлено правовий статус органі­зацій споживчої кооперації, а також закріплено їх незалежність і само­стійність.

Статтею 1 Закону України «Про споживчу кооперацію» встановле­но, що споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою по­ліпшення свого економічного та соціального стану (здійснення торго­вельної, заготівельної, виробничої та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України, сприяння соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, участь у міжнародному кооперативному русі).

Згідно з ч. 1 ст. 111 Господарського кодексу України споживча коо­перація є системою самоврядних організацій громадян (споживчих то­вариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих ор­ганізацій, самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Власність споживчої кооперації складається із власності спожив­чих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності (пункт 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу коо­перацію»).

Відповідно до п. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживчу коопера­цію» власність споживчих товариств утворюється із внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цін­них паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодав­ством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Окрім того, до майна споживчої кооперації можуть нале­жати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, то­вари, кошти та ін.

Як визначено у п. 4 ст. 9 Закону України «Про споживчу коопера­цію», власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, пе­реданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої ді­яльності.

Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени спожи­вчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і ор­ганізацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначаєть­ся відповідними статутами (пункт 6 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»).

Здійснення права власності, тобто володіння, користування та роз­порядження майном споживчої кооперації покладено на її органи від­повідно до установчих документів (статутів) споживчих товариств, їх спілок (об'єднань) (пункт 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу коопе­рацію», ч. 5 ст. 111 Господарського кодексу України).

5. Конституція України гарантує захист права власності. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує, зокрема, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання й рівність їх пе­ред законом.

Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта ст. 41). Не­порушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власни­ка щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі. Разом із тим використання власності не може завдавати шкоди правам, сво­бодам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати еколо­гічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома ст. 41 Конституції України).

Право власності в Україні охороняється законом. Держава забез­печує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні існує в різних формах. Усі форми власності є рівноправними. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту (пункти 2, 4 та 5 ст. 2 Закону України «Про власність»).

Принцип недоторканності власності кооперативних організацій, закріплений у положеннях ч. 4 ст. 37 Закону України «Про кооперацію», п. 1 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», згідно з якими власність кооперативних організацій перебуває під захистом держа­ви, охороняється законом нарівні з іншими формами власності й пе­редбачає, що відчуження власності може мати місце лише за умов і на підставах, визначених законом.

Якщо внаслідок видання державним органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам чинного законодавства, порушуються права споживчих товариств та їх спілок, останні мають право зверну­тися до судових органів із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані споживчому товариству або спілці внаслідок вико­нання рішень державних органів, які порушили їх права, підлягають відшкодуванню у встановленому порядку.

Надання споживчим товариствам права безпосереднього володін­ня, користування й розпорядження належним їм майном виключає втручання органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання у фінансово-господарську та іншу діяльність організацій спожи­вчої кооперації, окрім випадків, прямо передбачених законом (ч. 6 ст. 37 Закону України «Про кооперацію», п. 7 ст. 17 Закону України «Про споживчу кооперацію»).

Недоторканність власності споживчої кооперації є гарантією дер­жавного захисту від посягань на здійснення власником володіння, ко­ристування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень його права на своє майно, неприпустимості вчинення інших дій всупе­реч законним інтересам власника.

Захист права власності як система передбачених цивільним, зе­мельним, адміністративним, кримінальним та іншим законодавством заходів, що застосовуються у випадках порушення цього права і від­новлення відносин власності, покладається на державу та утворені нею відповідні державні органи. Зокрема, п. 3 ст. 48 Закону України «Про власність» передбачає захист права власності в судовому поряд­ку.

6. Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 р. за політи- ко-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на дер­жавну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших гро­мадських організацій (ст. 10, 11, ч. 1 ст. 12, ст. 14, 15). При цьому ко­оперативні організації були суб'єктами права власності на засоби ви­робництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної.

Аналіз чинного у 1987 р. законодавства (Цивільного кодексу Укра­їнської РСР, Постанови Ради Міністрів Української РСР «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і спо­руд» від 28 квітня 1980 р. № 285, прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 р. № 940, якою було затвердже­но однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повно­важні органи мали право передавати державне майно у власність не­державним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися на той час на підставі та в порядку, ви­значеному чинним законодавством.

Через передачу колгоспних ринків споживчій кооперації відповід­но до Постанов у центральному апараті Міністерства торгівлі Україн­ської РСР було ліквідовано управління колгоспними ринками та пло­доовочевої торгівлі, зменшено граничні асигнування на його утриман­ня. Також були вилучені функції управління колгоспними ринками з положень про управління торгівлі виконавчих комітетів відповідних місцевих рад (п. 2 Постанови Ради Міністрів УРСР від 3 травня 1988 р. № 119). Тобто колгоспні ринки передавалися не лише як майновий об'єкт, а разом з організаційною та функціональною структурами їх управління.

Отже, можна дійти висновку, що безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, унаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об'єкти перейшли у володіння й користування організацій споживчої кооперації, які, відповідно до положень Закону України «Про влас­ність», набули права власності на передане їм майно на підставі пра- вовстановлюючих документів.

Передача колгоспних ринків із залишенням їх у державній влас­ності не породжувала б обов'язку кооператорів самостійно та за ра­хунок своїх коштів безвідплатно відновлювати, реконструйовувати, оснащувати, розвивати колгоспні ринки, оскільки це призводило б до порушення конституційного принципу, згідно з яким державне керів­ництво економікою здійснювалося з активним використанням госпо­дарського розрахунку, прибутку, собівартості, інших економічних пі­дойм і стимулів (частина друга ст. 16 Конституції (Основного Закону) Української РСР 1978 р.).

Примусове відчуження майнових ринкових комплексів може здійс­нюватися лише на загальних підставах, установлених частиною п'ятою ст. 41 Конституції України.

Відповідно до пункту 3 ст. 48 Закону України «Про власність» захист права власності здійснюється судом. Вирішення спорів, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами, організаціями щодо права власності відповідних об'єктів майнових ринкових комплексів, є компетенцією судів загальної юрис­дикції.

Таким чином, положення ч. 4 ст. 37 Закону України «Про коопера­цію», п. 1 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» щодо недо­торканності власності кооперації та споживчої кооперації слід розумі­ти як встановлення правових засобів захисту права власності відповід­них кооперативних організацій від протиправних дій із боку будь-кого, зокрема юридичних чи фізичних осіб.

На підставі викладеного та керуючись ст. 147, 150 Конституції Укра­їни, ст. 51,63, 65, 66, 69, 94, 95 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. в аспекті конституційного звернення положення пункту 1 ст. 9, пункту 1 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», ч. 4 ст. 37 Закону України «Про кооперацію» у контексті ч. 4 ст. 13, ч. 4 ст. 41 Кон­ституції України та у системному зв'язку зі ст. 48 Закону України «Про власність», ст. 328 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що:

- власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у від­повідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна;

- недоторканність власності споживчої кооперації передбачає за­безпечення здійснення власником володіння, користування та розпо­рядження майном, заборони будь-яких порушень права на його май­но, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об'єктів власності може бути засто­соване лише за умов і в порядку, визначеному Конституцією та зако­нами України;

- гарантії недоторканності власності споживчої кооперації реа­лізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій, зокрема з боку фізичних чи юридичних осіб, забез­печення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності;

- право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підля­гає державному захисту нарівні із правами інших суб'єктів права влас­ності.

Вирішення суперечок, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами стосовно конкретних об'єктів власності, у тому числі майнових ринкових комплексів споживчої кооперації, є компе­тенцією судів загальної юрисдикції.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до вико­нання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.