Удосконалення діяльності державної виконавчої служби

Істотні розбіжності в державному устрої, геополітичних умовах і просто рівні життя громадян різних країн визначають різність систем судових та правоохоронних органів. Втім, структури з виконання судових рішень створені у всіх країнах світу з метою логічного завершення процесу відновлення порушених прав та законних інтересів.

Особливий інтерес представляють системи права країн колишнього соціалістичного табору, які розвиваються залежно від власних політичних та соціальних прихильностей. Розглянемо правовий статус виконавців по реалізації примусового виконання рішень Болгарії, Румунії, Угорщини, Словенії та Росії.

У Болгарії була створена подвійна система - державних та незалежних судових виконавців [219]. Система державних судових виконавців була залишена без змін, а нагляд та управління державними суддями (які функціонують як судові виконавці та знаходяться у штаті Міністерства юстиції і призначаються до окружних судів) залишається під відповідальністю Міністерства юстиції. Проте в той же час нове законодавство, яке набуло чинності у 2005 році, створило цілком нову систему незалежних судових виконавців, які існують на змагальних засадах із державними виконавцями. Кредитор, який позивається щодо свого боржника, має право вибору чи то найняти незалежного судового виконавця, чи то вимагати у державного судді, який знаходиться на території своєї юрисдикції, провадити примусове виконання рішення по його справі. Подібним чином державний суддя має право вибору призначати виконавцями судових рішень, що стосуються публічних позовів, незалежних судових виконавців, якщо суддя, на свій розсуд, цього забажає.

Чітко зрозумілий той факт, що професія незалежного (приватного) судового виконавця (надалі - “НСВ”), відповідно до чинного законодавства, є виключно приватною (незалежною від державних органів) діяльністю. У законодавстві чітко визначено, що НСВ виконує свої функції лише після надання йому доручення державним повноважним органом, а держава, в свою чергу, різноманітними шляхами контролює та регулює діяльність НСВ.

Щодо державних судових виконавців (суддів), то згадані види наглядового контролю, за законодавством, не застосовуються (хоча до них можуть бути застосовані подібні адміністративні заходи), і державні судові виконавці не можуть бути членами Палати незалежних судових виконавців. Навзамін цьому, державні судові виконавці повинні відповідати існуючим внутрішнім адміністративним вимогам Міністерства юстиції. Як було і у попередньому законодавстві, державні судді продовжують фінансуватися з державного бюджету, в той час, коли незалежні судові виконавці не отримують коштів з держбюджету, окрім тієї частини бюджету, що розрахована на виплату аліментів, утримання для дітей та виплату заробітної плати. Дохід, отриманий від діяльності державних суддів (звичайно, не включаючи ті фонди, що були зібрані від імені своїх клієнтів), повертається до державного бюджету тоді, як сплачений гонорар на користь незалежних судових виконавців залишається у їх розпорядженні (за виключенням суми, сплаченої на податок). Проте гонорар, який отримують незалежні судові виконавці ідентичний тому, що сплачується за послуги державним суддям.

Оскільки НСВ вважаються приватними юристами, то на них лежить публічна відповідальність. Таким чином, являючись частиною процесу відбору потенційних новачків у професії судового виконавця, Палата незалежних судових виконавців оцінює спроможність кандидата щодо “публічної довіри” та надає рекомендації Міністерству юстиції стосовно цього питання, яке, навпаки, вирішує, хто із кандидатів заслуговує, а хто не заслуговує публічної довіри.

Хоча, на даний час, у Болгарії діє двояка система виконавчого провадження, основною метою запровадження такої двоякої системи було встановлення того, яка із діючих альтернативних моделей - незалежні судові виконавці, чи державні судді - найкращим чином справляться із своїм завданням (краще забезпечать публічні потреби). Таким чином очікується, що колись в майбутньому (строк у законодавстві не встановлений) буде вибрана одна з моделей як домінуюча, базуючись на потребах ринку, тоді іншу модель буде ліквідовано. Болгарія не планує підтримувати одночасно дві діючі моделі на однаковому рівні.

Від незалежних судових виконавців вимагається, щоб вони виконували всі примусові дії щодо боржника з метою забезпечення виконання судового рішення. Подібним чином НСВ зобов’язані застосовувати примусові заходи проти закладеного майна за дорученням заставоутримувача, за заявою якого була розпочата справа про застосування примусових дій. Оскільки, незалежні судові виконавці можуть діяти лише в певному регіоні, який знаходиться під юрисдикцією місцевого суду, то і братися судові виконавці можуть лише за справи, які підпадають під юрисдикцію місцевого суду.

На додаток до цієї головної діяльності, незалежним судовим виконавцям дозволено займатися й іншою професійною діяльністю. Після отримання доручення позивача, незалежний судовий виконавець може запропонувати наступні послуги:

1. розпочати слідчі дії щодо встановлення статусу власності боржника, у зв’язку із застосуванням примусових дій, які повинен вчинити НСВ;

2. діяти в якості власника описаного майна, у зв’язку із застосуванням примусових дій, які повинен вчинити НСВ;

3. діяти в якості управляючого іпотечною власністю, у зв’язку із застосуванням примусових дій, які повинен вчинити НСВ

4. діяти в якості посередника між кредитором та боржником, у зв’язку із застосуванням примусових дій, які повинен вчинити НСВ

5. вручати повістки та процесуальні документи, у зв’язку із застосуванням примусових дій, які повинен вчинити НСВ.

На додаток до вищезазначених послуг, щодо застосування примусових заходів, стосовно заяви про застосування примусових дій, НСВ мають також право конфісковувати, передавати, чи продавати заставлене майно.

І нарешті, є певні види діяльності, в яких незалежним судовим виконавцям не можна приймати участі. А саме:

Бути членом Парламенту, входити до складу керівників міської мерії, бути міністром, чи муніципальним радником. Бути працівником, чи керівником офіційного, державного чи муніципального органу.

Бути службовцем - таким чином не дозволяється НСВ працювати в якості службовців кредитних інституцій таких, як банки.

Займатися адвокатською практикою.

Бути нотаріусом, чи повіреним у правах.

Займатися іншою комерційною діяльністю, чи бути у керівному чи наглядовому складі будь-якої комерційної компанії чи кооперативу.

Незалежні судові виконавці знаходяться у конкурентному середовищі. По-перше, головними їхніми конкурентами є державні судові виконавці. Будь-яка із сторін, що подає заяву про судове провадження, має право вибору між державними суддями та незалежними судовими виконавцями. В цілому, державні та незалежні судові виконавці конкурують один з одним на прозорих умовах, в тому розумінні, що гонорари, які стягують державними виконавцями, є ідентичними до мінімальних гонорарів, які можуть витребувати незалежні судові виконавці. державні та незалежні судові виконавці є у кожному судовому окрузі. Таким чином, для більшості клієнтів є можливість зробити більш- менш осмислений вибір між державними та незалежними судовими виконавцями. Однак, існують теоретичні прогнози, що колись в майбутньому інститут державних виконавців буде ліквідовано, таким чином зникне джерело конкурентного тиску на незалежних судових виконавців.

Незалежні судові виконавці конкурують із іншими незалежними судовими виконавцями. Закон Болгарії «Про незалежних судових виконавців» обмежує кількість судових виконавців і забороняє необмежену конкуренцію між ними. Проте закон встановлює чіткий намір організувати конкурентоспроможне середовище між ними.

Діяльність НСВ обмежується певним районом, де знаходиться окружний суд, під юрисдикцію якого віднесено НСВ. У законі не зазначається, що НСВ мають будь-які повноваження діяти поза межами юрисдикції свого району (за виключенням певних обставин таких, як тимчасова заміна судового виконавця, який тимчасово не може виконувати свої зобов’язання, у іншому районі). Таким чином судовий виконавець уповноважується займатися лише тими справами, які належать до юрисдикції окружного суду або іншими справами в межах округу. Отже, судові виконавці можуть конкурувати лише із тими судовими виконавцями, які знаходяться у тому ж самому окрузі.

Кількість судових виконавців в окрузі обмежується внутрішньою конкуренцією. У статті 8 Закону Болгарії «Про незалежних судових виконавців» говориться, що стосовно певного регіону створюється одна позиція незалежного судового виконавця на кожні 30 000 мешканців. На практиці це означає, що в окрузі кількість судових виконавців може коливатися від 4 до 50 чоловік; у місті Софія, наприклад, найбільша кількість судових виконавців. Звідси очевидно, що із зростанням кількості населення може збільшуватись кількість судових виконавців, що й передбачено у законі. Також варто зазначити, що вибір кількісного складу суду не залишений на власний розсуд будь -якої із сторін, яким могли б надати право на такий вибір - Палата, Міністерство юстиції та окружний суд.

Процес набуття статусу судового виконавця має певні обмеження, і, загалом (хоча і не повністю), анонімний та організований таким чином, щоб бути безпристрасним і рівноправним. Після того, як Міністр юстиції оголосить про відкриття для обслуговування певного округу, Комітет з питань конкуренції (який виступає від імені Міністерства юстиції в якості представника, до складу якого також входить суддя, два судових виконавці, призначених Палатою та професор права, призначений Міністром) організовує тестування кандидатів. Тільки ті кандидати, які повністю відповідають всім юридичним вимогам можуть подавати заяви на участь у тестуванні.

Процес тестування проходить та оцінюється анонімно і допускаються до усного екзамену, оцінювання в якому вже проходить не анонімно, лише ті кандидати, які набрали необхідну кількість балів. Всі кандидати, які набрали необхідну кількість балів на обох видах тестування, подаються на розгляд до Міністра.

Потім Міністр проводить відбір серед фіналістів ґрунтуючись на принципі «публічної довіри». На той час Палата повинна надати Міністру свою оцінку «публічної довіри», яку, на їх думку, заслуговують фіналісти; тоді Міністр проводить на цій основі остаточний вибір серед фіналістів. Після вибору кандидата, останній повинен продемонструвати доказ придбання страховки обов’язкової громадянської відповідальності та наявність обладнаного і діючого офісу.

У законодавстві чітко викладено план проведення наглядових та дисциплінарних заходів для незалежних судових виконавців. Суть наглядових заходів, у першу чергу, заключається в тому, щоб прослідкувати належне використання та провести облік фінансових витрат, а також забезпечити суворе дотримання юридичних правил та норм професійної діяльності.

З метою забезпечення ефективного проведення наглядових та дисциплінарних заходів, законодавство висуває ряд вимог до всіх незалежних судових виконавців.

По-перше, судові виконавці повинні вести архів із детальним обліком усіх справ, що ведуться, усіх отриманих та надісланих документів і листів, усіх вжитих заходів та всіх отриманих і витрачених фондів.

По-друге, судовий виконавець повинен вести бухгалтерський облік всіх отриманих коштів, виплат клієнтам, витрат на офіс та інших витрат фондів.

По-третє, судовий виконавець повинен вести один чи декілька банківських рахунків клієнтів, окремих від тих, що використовуються ним для своїх потреб та втрат.

І на кінець, судовий виконавець повинен придбати та належним чином дотримуватись правил страховки обов’язкової професійної відповідальності з метою покриття витрат за заподіяну шкоду сторонам та третім особам, що виникли в результаті невиконання судовим виконавцем своїх зобов’язань; мінімальна сума страхування основується на сумі гонорару (прибутку) за рік і до максимального рівня.

Міністерство юстиції наймає професійних інспекторів для перевірки облікових документів, офісу та діяльності НСВ. Щодо періодичності перевірки діяльності судових виконавців немає чітко встановленого часового інтервалу, це може відбуватися за наказом Міністра юстиції у будь-який час, «реагуючи на отриманий сигнал чи скаргу зацікавленої особи, або на пропозицію Палати». Інспектору необхідно надати повний доступ до всіх архівних документів та банківських записів, а також на вимогу інспектора надати йому фотокопії документів. Потім Міністр може надати судовому виконавцю та Палаті рекомендації стосовно виявлених недоліків.

Від судового виконавця також вимагається подавати до Міністерства юстиції щорічний звіт стосовно своєї діяльності за минулий рік. Умови написання звіту викладені в інструкціях міністерства.

Незалежний судовий виконавець підданий до двох видів дисциплінарних стягнень.

Перший, Палата незалежних судових виконавців (створена за статутом професійна Палата, яка має регуляторні повноваження, надані їй за статутом, над НСВ) має у своєму складі дисциплінарний комітет, який може застосовувати санкції до НСВ. Міністр юстиції чи Радник Палати може застосувати санкції до НСВ раніше дисциплінарного комітету, висунувши обвинувачення до НСВ щодо «невиконання своїх обов’язків відповідно до статуту та правил Палати» (ст. 67, 70 закону Болгарії «Про незалежних судових виконавців»). Це може призвести до застосування до НСВ адміністративних заходів чи стягнень таких, як: догани, штрафи в розмірі від 100 до 10000 болгарських левів; попередження про припинення повноважень та припинення повноважень судового виконавця строком від трьох місяців до 5 років [220].

Другий, проти судового виконавця може бути подано позов за “чинену ним шкоду під час виконання своєї професійної діяльності”. Потерпіла сторона може подати такий позов до звичайного суду.

У статуті говориться, що «ума примусових платежів повинна бути викладена у тарифних нормах Ради міністрів, після надання пропозиції Міністра юстиції та після узгодження із Палатою (незалежних судових виконавців)» ( ст. 78 закону Болгарії «Про незалежних судових виконавців. Граничні тарифи та схема виплат боржника викладена у окремому нормативному документі. Метою встановлення граничних тарифів є захист боржника від примусової сплати на користь НСВ надмірних сум без згоди самого божника.

У граничних тарифах чітко говориться, що перед початком збору відомостей чи будь-якою іншою діяльністю судового виконавця, на користь НСВ повинен виплачуватися клієнтом (позивачем) аванс, а потім решта гонорару, відповідно до Граничних тарифів, який стягуватиметься із боржника і використовуватиметься з метою покриття позивачем виплаченого ним авансу.

Одне спірне питання є в Статті 19(3) закону Болгарії «Про незалежних судових виконавців», в якій говориться, що судовий виконавець не може відмовити у виконанні примусових дій. Обов’язкова участь судового виконавця у проведенні дій примусового характеру, може підняти питання щодо права судового виконавця вимагати підвищення авансової платні, а, оскільки, судовий виконавець не має можливості відмовити клієнту щодо участі у справі, то вимога щодо підвищення авансової платні може стати причиною відмови клієнту, якщо той не погодиться сплатити йому зазначену суму.

Граничні тарифи представляють собою встановлені прості, змішані чи пропорційні суми виплат. Прості виплати головним чином стягуються у таких випадках, як початок інкасування боржника чи підрахунок його власності. Пропорційні стягнення головним чином застосовуються при поверненні боргу боржником. Щоб повернути борг за грошовою претензією, наприклад, початково накладається 15% стягнення із загальної суми, із збільшенням виплачуваної суми зменшується відсоткова ставка до більшої суми від отриманих коштів.

В Румунії також існує система незалежних судових виконавців. У цих судових виконавців існує законодавчо дозволена монополія на забезпечення виконання положень судових наказів, затверджена законом Румунії «Про судових виконавців» від 01 листопада 2000 року [221]. Коли Румунія переходила 6 років тому від державної системи судових виконавців до існуючої системи, судовим виконавцям тоді було запропоновано вибір стати незалежними судовими виконавцями чи залишитись на альтернативній державній службі. Таким чином, позивач із судовим розпорядженням, яке передбачає виконавче провадження, повинен звертатися до незалежного судового виконавця для забезпечення виконання цього розпорядження. Проте судові виконавці можуть виконувати й ряд інших послуг, на виконання яких вони не мають монопольного права.

Незважаючи на те, що, теоретично, позивач має право вибору спеціаліста серед незалежних судових виконавців, існують суворі юридичні обмеження цього вибору, так як заява може бути передана до виконання лише тим судовим виконавцям, які територіально прикріплені до окружного суду, відповідно, і юрисдикція судового виконавця не поширюється поза межі цієї території ( ст. 9 закону Румунії «Про судових виконавців»). Це значно обмежує вибір позивача серед судових виконавців.

Законодавство наділяє судових виконавців повноваженнями надавати публічні послуги, що обумовлено правом судового виконавця практикувати свою діяльність. Однією із основних зобов’язань, які покладені на судового виконавця - це вимога забезпечити виконання будь-якої з дозволених послуг, зокрема, виконання рішень на вимогу суду ( ст. 6, 49 закону Румунії «Про судового виконавця»). На судового виконавця також покладено ряд інших зобов’язань, зокрема, проходити перевірки, дотримуватися дисциплінарних вимог, бути членом Палати професійних судових виконавців у своїй юрисдикції, зберігати конфіденційність інформації, що була зібрана в ході роботи, вести архів, а також утримувати зареєстрований офіс. Більше того, НСВ не заборонено займатися іншими видами господарської діяльності.

На додаток до свого законодавчо регламентованого монопольного права щодо виконання «цивільних положень наказів», судові виконавці можуть виконувати додаткові послуги. До них входять наступні:

- надсилати повідомлення про судові та додаткові документи;

- оставляти всі судові документи;

- супроводжувати добровільне погашення будь-якого боргу;

- виконувати деякі рутинні послуги на вимогу суду під юрисдикцію якого він підпадає;

- здобувати юридично важливі факти (завірені копії документів “constats”);

- надавати документи із важливими фактами, що стосуються виплати боргу ( ст. 7 закону Румунії «Про судових виконавців»).

В той час, коли немає запитань з приводу того, чи зобов’язані судові виконавці здійснювати примусові дії, за законом, здається, на них покладаються зобов’язання виконувати будь-які інші подібні функції на вимогу. У зв’язку з тим, що послуги, які надають судові виконавці є обов’язковими, то виконання їх повинно слідувати всім нормативним стандартам, - від звітування щодо їх виконання до інспектування про належність їх виконання - що застосовуються до виконання примусових дій загалом. Далі, можна підкреслити із закону, що ціна надання послуг повинна регулюватися графіком погашення, оскільки, на практиці, важко домовитися щодо ціни виконуваної судовими виконавцями роботи, які поставлені перед фактом щодо необхідності проводити примусові дії. Проте підтвердити останнє положення неможливо із-за відсутності копії графіку погашення.

Румунські судові виконавці не можуть брати участь у будь-якій іншій діяльності, що пов’язана із грошовою виплатою, за певним виключенням. Також судові виконавці не можуть займатися комерційною діяльністю (робота судового виконавця не є комерційною діяльністю, оскільки за законом визначено, що це державна служба), чи займатися управлінською діяльністю у будь-якій компанії. З наведенного видно, що румунське законодавство має більш консервативний характер заборон ніж болгарське.

За положеннями Румунського законодавства дозволяється створювати дещо складнішу форму організації роботи судових виконавців. За згаданим законом ст. 12 вимагається, щоб робота судових виконавців проводилась в офісному приміщенні, де можуть також працювати один чи кілька асоційованих виконавців. У законодавстві не згадується про можливість судових виконавців одночасно працювати в одному офісному приміщенні із іншими судовими виконавцями, і опосередковано, здається, забороняє це. З іншого боку, можна сказати, законодавство дозволяє формування «громадських професійних асоціацій» з участю судових виконавців; чи мається на увазі, що судові виконавці можуть створювати асоціації, наприклад, з іншими професіоналами на кшталт юристів чи нотаріусів, чітко не визначено. Найбільш резонним тлумаченням, здається, буде те, що судові виконавці, для надання своїх послуг клієнтам, можуть створювати асоціації з іншими судовими виконавцями у тих випадках, коли виконання судового розпорядження виходить за територіальні рамки юрисдикції одного із судових виконавців. Також не зовсім зрозуміло, чи призведе створення асоціації з іншими судовими виконавцями, які знаходяться під однією юрисдикцією, до порушення норм конкурентного права.

Проте постає запитання щодо кількості судових виконавців, яким дозволено працювати під юрисдикцією одного суду. Вільного допуску до практики судового виконавця немає так само, як і відповідність кандидата усім кваліфікаційним вимогам та іншим критеріям не гарантує право допуску до практики судового виконавця. Навзамін, існує визначена кількість посад судових виконавців, зміни до яких вносяться щорічно Міністром юстиції, як зазначено у статті 13 закону Румунії «Про судових виконавців», на пропозицію Національного об’єднання судових виконавців.

Далі, юридичні правила мають деякі обмеження щодо діяльності судових виконавців: вони обмежують діяльність судових виконавців на території «суду», який на практиці означає місцевий суд першої інстанції. Географічний розмір та характер юрисдикції місцевого суду впливає на рівень конкуренції між даною кількістю судових виконавців. Бідні чи віддалені райони менше приваблюють судових виконавців, ніж інші райони, і тому справжньої конкуренції навряд чи можна досягнути в таких районах. Приблизно 250 судових виконавців у Румунії знаходяться в окремих маленьких округах із надзвичайно малою конкуренцією на кожному із них, а в під-округах, у порівнянні з іншими округами, конкуренція виявлена найменшою з усіх.

Відповідно до Статті 13(2), Національне об’єднання судових виконавців, здається, грає ключову роль у визначенні загальної кількості судових виконавців: Міністр юстиції щорічно визначає кількість судових виконавців за пропозицією об’єднання. Фраза, зазначена вище про те, що Міністр встановлює кількість судових виконавців “за пропозицією об’єднання”, здається, передбачає, що Міністр в певній мірі обмежений пропозицією Національного об’єднання.

Фактично, ситуація стосовно конкуренції, здається, більш обмежена, ніж це було описано вище. На додаток до членства у Національному об’єднанні, судові виконавці повинні також бути членами Місцевої (окружної) палати судових виконавців. Кожна окружна Палата включає всіх судових виконавців, які знаходяться під юрисдикцією єдиного апеляційного суду; однією з ключових статутних функцій місцевої Палати є інформування Національного об’єднання судових виконавців стосовно професійної діяльності самих судових виконавців, необхідної кількості судових виконавців та практикантів ( ст. 27 закону Румунії «Про судового виконавця».

Іншими словами, окружна Палата «інформує» Національне об’єднання щодо кількості судових виконавців, які повинні бути в певному окрузі, потім Національне об’єднання передає цю інформацію Міністру юстиції на основі чого він визначає кількість судових виконавців у певному окрузі. Місцева палата складається із самих судових виконавців, які кооперуються для спільної роботи із новими судовими виконавцями, які приєдналися до певного округу, і які навряд чи будуть великими ентузіастами стосовно підвищення конкурентного середовища за будь-яких обставин.

Небезпека заклечається в тому, що така систематизація призведе до обмеження в регіоні кількості судових виконавців, таким чином більше слугуючи інтересам судових виконавців іншого регіону, ніж інтересам громадськості або клієнтам судових виконавців. Обмежена кількість звітів, що є доступна на даний час, свідчить про те, що, можливо, кількість судових виконавців є “недостатньою”, з точки зору пересічного громадянина під юрисдикцією окружного суду є лише один судовий виконавець.

Як зазначено вище, кількість позицій на посаду судового виконавця не є необмеженою, вона встановлюється щорічно Міністром юстиції. На кількість позицій впливає чи то збільшення їх кількості за подачею Міністра, чи то дискваліфікація чинних судових виконавців.

Яким чином проходить відбір кандидатів для подання Національним об’єднанням на розгляд Міністру? Знову ж таки, Палата місцевих судових виконавців - Палата включає всіх судових виконавців, які знаходяться під юрисдикцією єдиного апеляційного суду - грає вирішальну роль: кандидати повинні бути «рекомендовані» Національному об’єднанню окружною Палатою. Таким чином, знову ж, окружні судові виконавці грають вирішальну роль: вони повинні не тільки затверджувати посади судових виконавців, через Палату, а також і нових судових виконавців. За цих обставин, було б дивно, якби хтось, кого призначили, і хто не поділяє поглядів з іншими окружними судовими виконавцями щодо конкурентної ситуації або іншої вразливої для судових виконавців теми, сам був би особливо спроможнім конкурентом.

Обидва екзамени кваліфікаційний та на компетентність розроблені та супроводжуються комісією, до складу якої входять представники Міністерства юстиції, Національного об’єднання судових виконавців та професор з університету, якого призначає Міністр. Знайти відмінність значення “іспит на компетентність” від “кваліфікаційного іспиту” не вдалося. Стандарти, за якими приймаються ці екзамени, викладені в окремому нормативному документі Міністерства юстиції, знову ж, за пропозиціями Національного об’єднання.

Вихід із статусу судового виконавця відбувається на прохання судового виконавця чи у зв’язку із виходом його на пенсію; у зв’язку із недієздатністю; втратою компетентності; ліквідацією офісу судового виконавця; дисциплінарними санкціями проти нього; вчиненням злочину та позбавленням волі; невідповідність будь-яким умовам, яким повинен відповідати судовий виконавець. На додаток, Національне об’єднання може відкликати посаду судового виконавця звернувшись до Міністерства юстиції.

Від судових виконавців вимагається, щоб вони вели облік документів (архів), це визначено ст. 60 закону Румунії «Про судового виконавця».

Від судових виконавців вимагається, щоб ті вели бухгалтерський облік; хоча, природа такої вимоги у даному не розкрита, а адресована на окремий законодавчий документ.

За діяльністю судових виконавців проводиться професійний аудит в якому беруть участь спеціалізовані інспектори від Міністерства юстиції та Національного об’єднання судових виконавців.

У статуті Національного об’єднання можна знайти трохи більше інформації щодо проведення аудиту. Рада Національного об’єднання судових виконавців (керівний орган у Національному об’єднанні) вповноважена “проводити професійно - адміністративний контроль окружних Палат та судових виконавців так само, як і якість ведення документації, принаймні один раз у два роки, або делегувати своє право проводити інспектування до Ради Палати судових виконавців. Закон Румунії «Про судових виконавців» ст 59, однак, дозволяє Національному об’єднанню делегувати окружній Палаті лише проведення аудиту “якості ведення документації та виконуваних судовими виконавцями робіт”. Таким чином, можна сказати, що вимагається лише один раз у два роки проводити аудит для встановлення якості ведення документації; у положеннях законодавчих актів не зазначається точний графік проведення аудиту щодо інших видів діяльності. Якщо той факт, що Об’єднання чи Палата повинні проводити перевірку документів зрозумілий, то із законодавства не чітко зрозуміло хто є відповідальним за аудит інших видів діяльності.

До румунський судових виконавців застосовується дві форми юридичної відповідальності:

Цивільна відповідальність за заподіяну шкоду або за порушення професійних зобов’язань, як зазначено у інших законодавчих актах.

Дисциплінарна відповідальність за порушення, визначена у законі «Про судових виконавців» і всі питання, пов’язані із цією відповідальністю, також викладені у ньому.

Дисциплінарна відповідальність ініціюється Дисциплінарною радою окружної Палати судових виконавців. До дисциплінарної відповідальності можна привести судового виконавця за:

Розголошення конфіденційної інформації чи то, що стосується клієнта, боржника, чи то, що стосується третіх сторін. Порушення положень чи норм закону.

Вчинення проступку, що ганьбить честь, професійну непідкупність та мораль.

Неспроможність забезпечити практиканту належну практику для повноцінного стажування в якості судового виконавця.

Систематичні затримки та прояви недбалості при виконанні покладених зобов’язань.

Необгрунтоване ухилення від виконання роботи.

Дисциплінарне провадження ініціюється чи то Міністром юстиції, чи то Дисциплінарною радою окружної Палати, хоча в разі більш серйозних порушень, можуть приймати участь також і інспектори Міністерства юстиції. Після цього проходять слухання по справі, в яких судовим виконавцям можуть запропонувати взяти захисника. Рішення виносяться Дисциплінарною радою окружної Палати, яке згодом «сторонами» може бути оскаржено до Дисциплінарної ради Національного об’єднання; рішення Ради об’єднання є “остаточним” проте, тим не менше, до нього можна апелювати до відповідного територіального апеляційного суду.

Відповідно до рішення, можуть бути застосовані наступні санкції:

догана; попередження; сплата штрафу в розмірі від 500000 румунських лей до 5000000 румунський лей; накладання заборони на ведення діяльності протягом одного - шести місяців; зняття з посади судового виконавця.

Мінімальний гонорар встановлюється Національним об’єднанням судових виконавців, який потім повинен затверджуватись Міністерством юстиції. Оскільки, цей гонорар є мінімальним, здається, що судові виконавці могли б домовитися з клієнтами щодо збільшення свого гонорару, хоча, відповідно до Статей 6 та 49, судові виконавці не мають права відмовити виконувати судові розпорядження, тому малоймовірно, що вони вестимуть переговори щодо збільшення свого гонорару. У зв’язку з тим, що за законодавством це є гранично мінімальна сума гонорару, то, відповідно, сплачувати меншу суму від граничної не дозволяється, тому згода судового виконавця на меншу суму є дисциплінарним порушенням, відповідно до Статті 44(b) закону Румунії «Про судових виконавців», де сказано, що це є «порушенням... норм, передбачених законом».

Інформації у статутах щодо того, чи повинен гонорар бути сплачений клієнтом наперед немає, немає також інформації щодо того, чи базується графік виплат на фіксованих або пропорційних основах, чи з певною комбінацією обох типів. Зазначені деталі викладені в умовах про графік виплат, розробленого Національним об’єднанням.

У Словенії існує два види судових виконавців. Обидва займають державні посади.

Перший - є незалежним судовим виконавцем, призначений до державної установи, і не являється співробітником судової установи, чи будь-якої іншої державної установи, а є просто приватним підприємцем [222].

Другий - є державним судовим виконавцем, який є співробітником судової установи, і чия діяльність регулюється адміністративними нормами що діють для судового персоналу. З даного документу (статуту) не чітко проглядається перелік відповідальності між незалежними та державними судовими виконавцями, проте у інших нормативних документах вони викладені.

Незалежний судовий виконавець призначається на тій території, що належить визначеному окружному суду і на якій він повинен вести свою діяльність. Незалежний судовий виконавець є альтернативою до державного судового виконавця, який є штатним працівником суду.

З даного статуту не зовсім зрозуміло, чи мають незалежні судові виконавці та державні судові виконавці однакові зобов’язання; чи мають державні судові виконавці виключну відповідальність за виконання певних спеціальних справ (наприклад, соціальних справ, або справ, що представляють державні інтереси), або чи є повноваження обох виконавців однаковими.

Незалежний судовий виконавець є приватним підприємцем, хоча утримує муніципальну установу. Міністр юстиції має право вирішувати щодо кількості незалежних судових виконавців, які можуть діяти в окремому окрузі і має повну свободу вибору щодо особи, яку необхідно призначити зі списку кваліфікованих кандидатів.

Незалежні судові виконавці отримують справи для виконання двома шляхами. Якщо кредитор не висловлює будь- яких побажань щодо судового виконавця, то суд назначає справи незалежним судовим виконавцям у окрузі за тими ж правилами, що застосовуються для справ, призначених для державних судових виконавців. Як альтернативу, клієнт може висловити свої побажання щодо судового виконавця, в такому разі клієнту буде надано судового виконавця на його прохання. Від незалежного судового виконавця вимагається, щоб він дав згоду прийняти обидва варіанти. Таким чином, клієнт може вибрати чи то незалежного, чи то державного судового виконавця, оскільки обидва утримують офіси в окрузі місцевого суду. Проте клієнт може також вибрати незалежного судового виконавця розташованого поза межами даного судового округу, у такому випадку суд призначає того судового виконавця, якого забажає клієнт. Від судового виконавця вимагається регулярно проходити професійні курси підвищення кваліфікації і складати, назначені Міністром юстиції, іспити кожні 4 роки.

Відповідальність судового виконавця включає виконання судового розпорядження та забезпечення тимчасового правового захисту активів відповідача під час судового процесу. Інша діяльність судового виконавця, яку він може виконувати, не зазначається у даному статуті. Оскільки, цей закон є основним для незалежних судових виконавців, створюючи таким чином окрему категорію незалежних виконавців; і, оскільки, у інших нормативних актах ґрунтовно викладені повноваження судових виконавців, то здається малоймовірним те, що інші закони та нормативні акти зазначатимуть компетенцію незалежних судових виконавців у більшому об’ємі, ніж мають державні судові виконавці. Те, що діяльність незалежних судових виконавців обмежена в рамках судового розпорядження та тимчасового правового захисту, звучить правдоподібно, проте, не переконливо.

Незалежні судові виконавці не мають права приймати участь у наступних видах діяльності (ст. 282 закону Словенії «Про виконання та тимчасовий правовий захист позовів»): займати державні посади

- виконувати управлінські та наглядові функції в компаніях чи організаціях, які уповноважені провадити державну політику

- займати оплачувану посаду співробітника

- займатися комерційною діяльністю

- займатися детективною - розшуковою роботою

- займатись нотаріальною діяльністю

- працювати прокурором.

Незалежні судові виконавці є приватними підприємцями. В той час, коли кількість звичайних співробітників офісу судового виконавця не обмежується, то заступником судового виконавця може бути лише одна особа (який, в окремих випадках, може діяти самостійно), а помічниками (ті, хто може допомагати у виконанні судового розпорядження та тимчасовій правовій охороні) судового виконавця не більше 5 осіб.

Таким чином об’єм виконуваних функцій судовим виконавцем обмежений. Судовим виконавцям не дозволяється рекламувати свої послуги. Крім того, за законом, підґрунтя для створення судовим виконавцем будь-якого товариства чи асоціації з іншими виконавцями немає. Таким чином, судові виконавці повинні надавати свої послуги через невеликі, самостійні приватні підприємства, які діють на території певного округу.

Згідно зі статтею 28 зазначеного закону передбачається, що незалежні судові виконавці можуть мати зовсім іншу професію, яка дозволяє їм займатися діяльністю, дуже подібною до діяльності державних судових виконавців. Проте, на сьогодні ми знаємо небагато про роль державних судових виконавців, діяльність яких може бути обмежена окремим видом судових справ чи мати інші обмеження. Отже, незрозуміло, чи державні судові виконавці конкурують з незалежними судовими виконавцями безпосередньо за цей бізнес, чи вони просто мають обов’язки або обмеження, які не застосовуються до незалежних судових виконавців.

Є два способи передачі справ на опрацювання незалежним судовим виконавцям. У обох випадках призначення справи судовому виконавцю є функцією суду. Перший спосіб, кредитор може сам запропонувати кандидатуру судового виконавця на розгляд суду. Суд приймає до уваги кандидатуру, запропоновану кредитором, проте сам вирішує, чи призначати справу цьому судовому виконавцю, але, зазвичай, суд погоджується на кандидатуру, яку пропонує кредитор. Другий спосіб, у випадку, якщо кредитор не зможе надати кандидатуру судового виконавця, то його призначає суд відповідно до чинних правил.

Судові виконавці, яких призначає суд, повинні бути під юрисдикцією окружного суду, який розглядав дану справу (і таким чином приймає рішення про призначення у справі). Проте, важливо зазначити, що кредитор може запропонувати призначити судового виконавця, який знаходиться поза юрисдикцією даного окружного суду ( ст. 290). Подібним же чином, суд може призначити судового виконавця з іншого округу. Але це може статися лише у випадку, якщо місцевий судовий виконавець не зможе виконати поставлене завдання, або просто якщо «це необхідно з причин витрат та продуктивності» (ст. 290).

Таким чином, кредитор має право вибирати будь-якого незалежного судового виконавця, чи то такого, який знаходиться під юрисдикцією суду, де розглядалася справа, чи то іншого, поза межами судової юрисдикції. Отже, незалежні судові виконавці, здається, можуть конкурувати з усіма іншими незалежними судовими виконавцями так само, як і державні судові виконавці в межах округу.

В той час, коли державні судові виконавці повинні працювати лише в окрузі, на який розповсюджується юрисдикція суду до якого вони були прикріплені, то немає жодних положень у законі, які б обмежували юрисдикцію незалежних судових виконавців. Із закону витікає, що судові виконавці мають можливість виконувати судові розпорядження та здійснювати тимчасову правову охорону у будь-якому місці на всій території країни. Це, насправді, дає право кредитору вибирати судового виконавця з іншого округу: такий судовий виконавець може працювати в іншому окрузі на рівні з місцевими судовими виконавцями. У законі говориться, що «компетенція та повноваження» незалежного судового виконавця «регулюється чинним законом»( ст. 280), проте важко зрозуміти яким чином судовий виконавець може бути призначений з іншого округу, не маючи юридичного підґрунтя діяти у цьому окрузі, дана позиція у зазначеному правовому акті не виписана.

Так само, як і в Румунії, кількість незалежних судових виконавців у Словенії, які призначаються для виконання судових розпоряджень, обмежена, вони, також, повинні основувати свою діяльність під юрисдикцією окружного суду, до якого їх було прикріплено. Попри те, що судові виконавці можуть більш ширше конкурувати один з одним, здається малоймовірним те, що будь-хто із кредиторів звернеться за допомогою до судових виконавців, що знаходяться під юрисдикцією іншого окружного суду.

Однак, у законі є деякі норми, які сприяють розвитку конкурентного середовища. Незалежні судові виконавці, за законом, повинні подавати щорічний звіт щодо виконаних завдань за попередній рік на адресу керівника окружного суду, Міністра юстиції та Професійної палати. Основуючись на звітах всіх судових виконавців, Міністр юстиції дає вказівку про розміщення інформації щодо кожного судового виконавця на Інтернет сторінці міністерства з метою сприяння більшої прозорості стосовно діяльності судових виконавців. Ця інформація включає:

- загальну кількість справ, що знаходяться на опрацюванні;

- загальну кількість закінчених справ;

- загальну кількість незакінчених справ станом на кінець року;

- загальну кількість активів, вилучених через виконавче провадження.

Зрозуміло, що ця інформація буде корисною для кредиторів, які робитимуть вибір серед судових виконавців. Особливо після того, як незалежним судовим виконавцям у Словенії заборонили рекламуватися, і таким чином кредитор немає можливості дістати інформацію щодо окремого виконавця в цілому, звісно, і немає основ для надання пріоритету тому, чи іншому судовому виконавцю. Якщо кредитори знають про сайт міністерства та мають змогу користуватися інформацією на ньому, то це надасть значну допомогу під час вибору кредитором судових виконавців. Можливість отримати інформацію у будь-якому куточку країни та можливість зв’язатися із будь-яким судовим виконавцем означає, що подібне інформування може допомогти вибрати певного судового виконавця навіть у іншому окрузі.

Оскільки, при призначенні судового виконавця у певній справі, судді не можуть впливати на цей вибір, то ця інформація не впливатиме на їх рішення, проте може, природнім чином, вплинути на вибір кредиторів.

Ст. 283 згаданого закону говориться, що правом призначати судового виконавця володіє Міністр, і якщо він вважатиме таке призначення необхідним кроком для виконання судового розпорядження та тимчасової правової охорони позовів. Міністр повинен вимагати, щоб судовий виконавець надавав інформацію керівнику окружного суду стосовно стану справ, які він виконує...в окружному суді, до якого було прикріплено виконавця (ст. 283).

Міністр юстиції, який діє у співпраці із радником керівника окружного суду, вирішує питання щодо зміни кількості судових виконавців в окрузі. Єдиним критерієм для такого рішення є необхідність введення нової посади судового виконавця для “виконання судового розпорядження”. Коли судовий виконавець залишає свою посаду (Міністр вважає таку посаду “вакантною”), то Міністром призначається новий судовий виконавець на його місце. Міністр може вибирати нового судового виконавця із переліку кандидатів, які відповідають критеріям, визначеним у ст. 281 вказаного закону.

Судовий виконавець позбавляється своєї посади у випадках:

Відмови від займаної посади.

Якщо він не відповідає одній чи декільком кваліфікаційним вимогам.

Накладання на судового виконавця дисциплінарного покарання через звільнення із займаної посади. Вчинення кримінального злочину.

Якщо судовий виконавець був задіяний у вчинках, які не співвідносяться із репутацією судового виконавця.

Якщо він не відповідає стандартам бізнес дисципліни, за звітами проведених інспектувань.

Якщо судовий виконавець не склав одного із іспитів, які він повинен здавати один раз у чотири роки.

Хоча судового виконавця і можуть звільнити з посади із дисциплінарних причин, закон, все ж, обмежує такі звільнення. Взагалі, звільнення судових виконавців із посади може бути лише як санкція за суворе порушення (як зазначено в законі), що викликало у громадськості втрату публічної довіри до судового виконавця (ст. 298).

Від судових виконавців вимагається, щоб вони вели облік справ, які їм доручені. У цьому обліку повинні міститися наступні деталі, що стосуються кожної справи:

Інформація, що ідентифікує справу, дату, окружний суд та сторони.

Вжиті заходи та отримані або конфісковані активи.

Отриману суму.

Суму коштів, використану на виконання робіт та відшкодування витрат.

Судові виконавці можуть проходити три види інспектування:

1. Міністерства юстиції. Перше проводиться Міністром. Воно проводиться не за графіком, але на думку Міністра воно необхідне. Міністр може найняти кваліфікованих спеціалістів, щоб ті провели інспектування. Це інспектування дозволяє здобувати будь-яку інформацію щодо діяльності судового виконавця та може отримувати інформацію з банків, щодо грошового обігу та сплати податків. Основуючись на результатах проведеного інспектування, Міністр може призначити адміністративне покарання судовому виконавцю за неналежну роботу.

2. Судового. Окружний суд, під юрисдикцією якого судовий офіцер знаходиться, може провести інспектування діяльності судового виконавця стосовно справ, які були призначені судовому виконавцю для опрацювання. Ці інспекції нерегулярні, і відбуваються на розсуд керівника судової установи; пропозиції провести інспекції може вносити і Міністр юстиції. Судова інспекція обмежується перевірками справ, призначених судом. На підставі інспекції голова суду на свій розсуд може:

Запропонувати Міністру більш широку перевірку згідно з видом інспектування.

Запропонувати проведення дисциплінарного судового розгляду.

Видати наказ виконавцю виправити свої недоліки, і встановити термін для його виконання.

3. Палата. Палата проводить регулярні перевірки кожного НСВ щонайменше 1 раз на рік, але також усякий раз, коли Палата вважає за потрібне. Під час інспекції здійснюється перевірка законності всіх процедур, питань управління майном, що передано на зберігання та фінансових питань. Перевірка Палати може мати два наступні наслідки: Палата надає інструкції виконавцю щодо дій, які йому треба здійснити для того, щоб привести свою діяльність у відповідність до законодавства та загальноприйнятих стандартів

На НСВ накладаються 2 види дисциплінарних санкцій.

По-перше, відповідно до статті 289, вони несуть відповідальність за нанесення будь-якої шкоди, заподіяної під час виконання своєї діяльності, що спричинена їх діями або бездіяльністю, у відповідності із своїми законодавчими обов’язками, виконавчими розпорядженнями та судовими наказами. З цієї причини, виконавці повинні забезпечити страхування своєї професійної відповідальності. Мінімальна страхова сума підлягає визначенню Міністерством юстиції в окремому розпорядженні.

По-друге, на виконавця накладаються дисциплінарні санкції. Рішення про дисциплінарні стягнення приймаються Міністром юстиції та можуть бути оскаржені шляхом звернення до дисциплінарної комісії. Комісія складається з двох суддів «із вищого суду, що має юрисдикцією, яка розповсюджується на територію окружного суду, який призначив виконавця, і з представника Палати». Передбачені наступні санкції: письмова догана; публічна догана; штраф; Тимчасове усунення або постійне відсторонення від професії.

Ці санкції накладаються за вчинення більшості порушень. Проте, існує додаткова категорія дій, що тягне за собою інший клас санкцій. Ці інші порушення описуються у законодавстві як порушення проти репутації судових виконавців, та визначаються і санкціонуються Палатою.

Закон не встановлює ніякого механізму для подання скарг проти виконавців сторонами чи механізму для проведення якогось неформального розв’язання спорів. Не існує ніякого механізму, згідно з яким особи могли би висловити заперечення проти дій виконавця, крім як подання проти виконавця судового позову. Це, звичайно, процедура складна, витратна та вимагає часу, і тому багато кредиторів не користаються цією можливістю, особливо це стосується незначних справ.

Робота та витрати НСВ оплачується відповідно до тарифів, встановлених Міністерством юстиції. Інформація щодо регулювання цих тарифів наразі відсутня.

Від судових виконавців вимагається, щоб вони ставали членами Палати судових виконавців. Хоча створення Палати і не розкрито достатньо широко у законодавстві, проте вимагається, щоб Палата судових виконавців розробила статут, який, щоб набути чинності, повинен бути затверджений Урядом Республіки Словенія.

В Угорщині існує два види судових виконавців - незалежні судові виконавці та окружні судові виконавці [223].Окружні судові виконавці (включаючи виконавців суду Будапешту) є працівниками окружних судів; вони - судові чиновники, що мають «службові відносини» з окружними судами. Окружні судові виконавці мають виключні права на виконавче провадження певних видів позовів, включаючи: справи стосовно допомоги на дитину, в яких держава є позивачем; позови, в яких сам суд або інший державний орган є позивачем; позови до виконавчої служби з боку особи, що раніше була позбавлена волі. Усі інші позови можуть виконуватися або незалежними судовими виконавцями, або окружними судовими виконавцями.

Окружні судові виконавці призначаються головою окружного суду, а більшість аспектів їх найняття регулюється іншим законом [224]. У позовах, де незалежний судовий виконавець не обмежений в участі, як було викладено вище, і окружний судовий виконавець, і незалежний судовий виконавець мають право діяти і, таким чином, представляти альтернативу вибору для позивача [225].

Незалежні виконавці призначаються у конкретний судовий округ і працюють в тому ж районі, що і суд, у який призначений судовий виконавець. До того ж юрисдикція виконавця обмежена тим же судовим округом. Теж саме стосується й окружних судових виконавців.

Оскільки Міністр юстиції має право загального нагляду за організацією виконавчого провадження, обидва види судових виконавців підпорядковані Міністру. Стосовно незалежних судових виконавців, значна частина цих наглядових зобов’язань делегована професійній Палаті судових виконавців Угорщини. Отже, хоча незалежний судовий виконавець призначається Міністром, Палата виконує більшість завдань з пошуку кандидатів, їх перевірки та попереднього відбору обмеженої групи для подання Міністру для кінцевого відбору. І хоча Міністр відповідає за нагляд, усі перевірки та дисциплінарні обов’язки покладені на Палату, а Міністр лише отримує річний звіт.

Судові виконавці повинні мати страховку громадянської відповідальності на суму мінімум два мільйони Угорських форинтів, щоб обробляти усю інформацію, отриману конфіденційно, бути членами Палати і не вчиняти дій, які б могли принизити репутацію професії.

Закон не визначає коло діяльності, якою дозволено займатися незалежним судовим виконавцям (далі ми вживатимемо термін “судові виконавці” лише до незалежних судових виконавців). Однак, закон вказує, що незалежні судові виконавці виконують інші обов’язки, запропоновані нормативно-правовим актом (ст. 225 «Акту виконавчого провадження»).

Окружним судовим виконавцям та незалежним судовим виконавцям не дозволяється займатися низкою видів діяльності:

- будь-якою прибутковою діяльністю, окрім освіти, науки, літератури мистецтва та спорту;

- інвестуванням у будь-яку підприємницьку діяльність, окрім своєї власної підприємницької діяльності як судового виконавця;

- наданням посередницьких послуг у нерухомості та кредитних угодах;

- поручительством.

Окружні та незалежні судові виконавці мають чіткий намір співіснувати в одному й тому ж судовому окрузі, а, отже, безпосередньо конкурувати. До того ж, закон чітко виголошує, що в той самий судовий округ можна призначати більше одного незалежного судового виконавця; таким чином, залежно від дій Міністра, незалежний судовий виконавець може стикнутися з конкуренцією з боку інших незалежних судових виконавців.

Незалежний судовий виконавець має таку ж юрисдикцію, що і місцевий суд, до якого він призначений, а справи на розгляді у конкретному судовому окрузі повинні виконуватися судовим виконавцем, який має юрисдикцію цього судового округу.

Таким чином, судові виконавці із сусідніх округів неправомочні займатися справами на території місцевого судового виконавця.

Існує лише один очевидний виняток з цього правила: якщо виконавча процедура розпочата у конкретному окрузі, нею повинен займатися судовий виконавець, що має юрисдикцію цього округу, навіть якщо виконавче провадження включає арешт майна в іншому місці; для цієї обмеженої мети арешту (а не конфіскації) нерухомості судовий виконавець має загальнонаціональні повноваження.

Допускається дозвіл судовому виконавцю на бізнесові стосунки із судовими виконавцями в інших округах, щоб надавати послуги клієнтам поза своєї території. Стаття 254A говорить, що робота офісів судових виконавців керується положеннями закону «Про підприємницькі організації» [226] і відноситься до компаній з обмеженою відповідальністю, окрім тієї роботи, що передбачена законом, яким керуються судові виконавці. Зазвичай, компанії з обмеженою відповідальністю можуть укладати контракти з іншими компаніями для розширення можливостей кожної компанії надавати послуги клієнтам. Немає нічого в цьому законі, що б могло перешкоджати судовому виконавцю це зробити. Значить, правдоподібно, що офіси судових виконавців (які самі є юридичними особами) можуть укладати контракти на надання низки послуг (не тільки з виконавчого провадження) клієнтам як в середині, так і поза своїм власним судовим округом.

Закон не встановлює кількості посад для незалежних судових виконавців у будь-якому судовому окрузі та не пояснює, як визначається їх кількість або хто повинен встановлювати кількість чи спосіб прийняття рішення.

Однак, виконавців треба відбирати шляхом «тендеру» або, інакше кажучи, шляхом об’яви про відкриття вакансії та відкритого запрошення заяв на вакансію. Закон відзначає, що Палата повинна оголошувати тендер. Потім Палата повинна провести інтерв’ю з кандидатами і запропонувати трьох Міністру, який приймає кінцеве рішення. Суд, в якому буде працювати виконавець, не відіграє жодної ролі у рішенні стосовно об’яви вакансії на посаду незалежного судового виконавця чи хто має обійняти цю посаду. Виявляється, що саме Палата повинна приймати рішення про забезпечення додаткової посади судового виконавця в окрузі.

Стосовно діяльності окремих незалежних судових виконавців, від Палати вимагається вести облік: Виконавчих процедур, що їх проводили судові виконавці.

Господарських організацій, виконавчі дії проти яких не дали результатів.

Палата повинна вказати, який облік вимагається від судових виконавців.

Палата подає річний звіт Міністру юстиції з описом результатів контрольних процедур під час перевірки діяльності судового виконавця. Закон не накладає на самих судових виконавців зобов’язань щодо звітності.

Закон Угорщини не вказує, хто встановлює розцінку винагородження. Закон санкціонує, що судові виконавці повинні мати право на винагороду, а також на відшкодування витрат, але не роз’яснює, хто повинен платити ці кошти.

Закон вказує, що винагорода - це поєднання оплати послуг та комісійних. Оплата послуг не визначена, але пропонується фіксована сума, тісно пов’язана з витратами. Комісійні сплачуються з будь-яких зібраних сум, не зважаючи на стягнення усього позову або його частини.

Мабуть, закон говорить про те, що не дозволяється домовлятися про винагороду, встановлену тарифом. ( Дивись Додаток А).

Особливий інтерес служба судових приставів Росії викликає через те, що нормативні документи, які регулюють організацію їх діяльності, компетенцію службовців та порядок проведення виконавчих дій мають багато спільного з державною виконавчою службою України. Це не випадково - федеральні закони «Про судових приставів»[227] та «Про виконавче провадження», розробка законопроектів яких здійснювалась з урахуванням досвіду нашого північного сусіда. Основний наголос зроблено саме на відмінностях російської та української систем примусового виконання рішень [14, с. 257].

На чолі служби судових приставів стоїть заступник Міністра юстиції РФ - головний судовий пристав РФ. Верхня ланка служби складається з Департаменту судових приставів Міністерства юстиції РФ, очолюваному заступником головного судового пристава РФ, та служби судових приставів управління військових судів Міністерства юстиції РФ на чолі з головним військовим судовим приставом. Середня ланка - це служби судових приставів органів юстиції федеральних суб’єктів РФ, керівництво якими здійснюють головні судові пристави суб’єктів РФ.

Низова ланка служби судових приставів - це районі, міжрайоні та відповідні їм згідно з адміністративно- територіальним поділом суб’єктів РФ підрозділи служби судових приставів, на чолі зі старшими судовими приставами.

Звертає на себе принципова відмінність від вітчизняної системи виконання рішень - рішення військових судів Росії мають виконуватися не територіальними підрозділами служби судових приставів, а судовими приставами військових судів. В Україні ж посади військових державних виконавців відсутні, що може свідчити про більшу процесуальну незалежність від судів державних виконавців порівняно з судовими приставами. Про недостатню самостійність територіальних підрозділів служби судових приставів каже й те, що жоден з цих підрозділів не має статусу юридичної особи [14, с. 258].

Зокрема, повноваження щодо своєчасного, повного та правильного виконання рішень судів та інших органів лежать виключно на судових приставах. Судові пристави по забезпеченню встановленого порядку діяльності судів покликані здійснювати такі функції:

- забезпечувати в судах безпеку судів, засідателів, учасників судового процесу та свідків;

- виконувати розпорядження голови суду, а також судді, а також головуючого в судовій залі, пов’язані з дотриманням порядку в суді;

- виконувати рішення суду або судді про застосування до підсудного та до інших громадян передбачених законом заходів процесуального примусу;

- забезпечувати охорону будівель суду, нарадчих кімнат та судових приміщень в робочий час;

- перевіряти підготовку судових приміщень до засідання, забезпечувати за дорученням судді доставляння до місця проведення судового процесу кримінальної справи та речових доказів та іншого збереження;

- підтримувати громадський порядок у судових приміщеннях;

- взаємодіяти з військовослужбовцями військових частин стосовно конвоювання осіб, що тримаються під вартою, стосовно їх охорони та безпеки;

- попереджувати та припиняти злочини та правопорушення, виявляти правопорушників, а у разі необхідності затримувати їх з подальшою передачею співробітникам міліції;

- здійснювати приведення осіб, що ухиляються від явки до суду або до судового пристава-виконавця;

- брати участь за вказівкою старшого судового виконавця у проведенні виконавчих дій.

Однак незважаючи на широкі права місцевого підрозділу служби судових приставів, неузгодженість Федерального законодавства також призводить то певних ускладнень у діяльності підрозділів. Наприклад, закон не передбачає включення у штат підрозділів служби судових приставів технічного персоналу, а судові пристави, маючи право попереджувати та припиняти злочини, а також затримувати злочинців, разом з тим позбавлені права проводити дізнання та не мають права проведення оперативно-розшукових дій.

Порядок звернення на майно боржника, прав та обов’язки сторін виконавчого провадження, заходи примусового виконання, розподілення грошових коштів утриманих з боржника, черговість задоволення вимог стягувачів та інші ключові моменти виконавчого провадження за Федеральним законом «Про виконавче провадження» та законом України «Про виконавче провадження» (зі змінами та доповненнями) - практично співпадають. Втім російська процедура примусового виконання рішень не знає такого виконавчого документа, як виконавчий напис нотаріуса, що швидше за все, викликано іншим, ніж в Україні колом повноважень нотаріальних органів[14, с. 259].

Після порушення виконавчого провадження судовий пристав-виконавець надає боржникові строк для добровільного виконання рішення не більше 5 днів.

На відміну від українського законодавства, що регулює порядок примусового виконання, Федеральний Закон «Про виконавче провадження» [228] чітко розрізняє дві фінальні стадії виконавчого провадження - припинення та закінчення виконавчого провадження. Характерно, що судовий пристав-виконавець має право закінчувати виконавче провадження у разі у разі надіслання виконавчого документа до підприємства або організації для у тримання боргу з заробітку боржника, таким чином контроль за порядком утримань боргу бухгалтерією підприємства з заробітної плати боржника в Росії - відсутній.

За невиконання боржником рішення суду в строк, наданий для добровільного виконання, судовий пристав-виконавець стягує з боржника виконавський збір у розмірі 7 % від суми, яка підлягає стягненню. За рішенням немайнового характеру з боржника - фізичної особи стягується збір у розмірі 5 мінімальних розмірів оплати праці, а з юридичної особи - 50 мінімальних розмірів оплати праці.

Оскарження дій судових приставів-виконавців здійснюється виключно через суд, протягом 10 днів з моменту вчинення судовим приставом-виконавцем оскаржу вальних дій.

Нагляд за діяльністю судових приставів-виконавців покладено на органи прокуратури РФ.

В той же час Росія не відстає від міжнародних новацій. Так, в Російській Федерації доцентом Кубанського державного университету, к.ю.н. Г.Д. Улетовою розроблено авторський законопроект «Об исполнительной деятельности частных судебных приставов-исполнителей». Мінекономрозвитку РФ також пропонує розробити законопроект, що буде пе­редбачати альтернативний порядок виконання судових рішень приватними судовими виконавцями. Проект пропону­ється реалізувати в рамках федеральної цільової програми «Розвиток судової системи Росії у 2007-2011 рр.»[229].

Отже, деякі країни (наприклад, Болгарія, Словенія), що описані в нашій роботі, прийняли системи приватних бейліфів, а також вирішили зберегти раніше існуючих виконавців.

Отже, вони створили подвійні системи, які до деякої міри відрізняються у цільовому використанні державних виконавців.

Великою перевагою подвійної системи є те, що вона полегшує перехід від публічного управління системою виконавчого провадження до приватної системи виконавчого провадження. Позивачам, які відчувають себе ніяково з новою концепцією приватних виконавців, вона пропонує можливість користуватися старою добре зрозумілою системою. Вона надає захист існуючим судовим виконавцям, інакше вони могли б чинити опір введенню системи приватних виконавців. Вона полегшує процес переходу, не навантажуючи на нових приватних виконавців виконання усіх справ на певну дату, надаючи тим самим їм стабільність та час для пристосування.

Разом з тим, немає чіткої переваги для збереження державної системи на необмежений строк, після того, як запроваджено приватних бейліфів, припускаючи, що громада задоволена приватними службовцями. державна система дорога в утриманні: найняття, перевірки, забезпечення якості та нагляд, навчання, капітальне інвестування - усе це повинно регулюватися та оплачуватися з державного бюджету. Необхідно зберегти існуючу систему виконавців протягом декількох років перехідного періоду, пропонуючи позивачам вибір використовувати приватних або державних виконавців для стягнення позовів. Щоб зробити цей вибір справедливим та якісним і сприяти переходу до приватної системи, плата за державне та приватне провадження повинна бути однаковою або близькою для порівняння. Пропонування субсидій з державного бюджету для справ спеціального соціального напряму є найкращим шляхом їх виконання, оскільки громадським позивачам, як і будь-якому іншому позивачеві, пропонується доступ до методів провадження, яким вони надають перевагу.

На наш погляд, Україні також слід поступово переходити до роздержавлювання цієї сфери, як, наприклад, це було зроблено 17 років назад у нотаріаті, шляхом прийняття нормативних актів які будуть регулювати діяльність приватних виконавців або агентств з питань виконання рішень.

При цьому наявність приватних виконавців не означає самоусунення держави від сфери виконання судових рішень. Держава здійснюватиме контроль та регулювання шляхом ліцензування, страхування професіональної відповідальності, атестації, гарантуватиме захист в разі порушення прав та законних інтересів виконавця, стягувача або боржника.

Приватний виконавець буде залучати до виконавчого провадження інших фахівців (експертів, оцінювачів для оцінки майна боржника, детективні чи охоронні агентства з метою його розшуку) та співпрацювати з тими організаціями чиї послуги коштують найдешевше, а працюють вони найефективніше, та погоджувати ці витраті зі стягувачем, а не ставити його перед фактом, що послуги торгівельної організації по реалізації майна, яке все одно не покриває суму належну до стягнення, коштуватимуть 20% від вартості майна (до речі до прийняття Закону, відповідно до Інструкції про виконавче провадження 1985 року, судові виконавці самостійно, в приміщенні суду проводили публічні торги з реалізації нерухомого майна).

Приватному виконавцю, на наш погляд, слід дозволити займатися різноманітною діяльністю, такою, яка перелічена у законі Болгарії, що не конфліктує із здатністю приватного виконавця проводити виконавчі дії неупереджено і узгоджується з образом виконавця як надаючого юридичні послуги державним органам. Це особливо вірно, якщо від приватного виконавця вимагають провадження за будь-яким поданим позовом: виконавець має чітке зобов’язання надати послуги з провадження, і йому треба дозволити розпоряджати своїм часом стосовно іншої невиконавчої діяльності.

Основним аргументом, що дозволяє таку діяльність, є необхідність для виконавця підтвердити економічну доцільність як підприємця. Практично, в малих або менш активних регіонах немає впевненості, що виконавець зможе залишитися на плаву в інший спосіб. У багатьох європейських країнах приватним виконавцям дозволяється різноманітна діяльність, яка загалом узгоджується з провадженням або природними похідними виконавчого провадження, такими як обслуговування процесу чи зберігання конфіскованого майна. Заборона виконавцю надавати такі послуги викличе незручності для клієнта, вимагаючи від нього наймати інших надавачів цих послуг і тісно узгоджувати їх з діями виконавця. Безумовно, кредитор вибирає, чи використовувати виконавця для цих послуг. Аналогічно, виконавець повинен мати вибір надавати чи ні такі послуги, вибір якого закон Румунії не дозволяє виконавцю.

Потрібно виробити на законодавчому рівні, систему заходів, яка спонукала до конкуренції між державними та приватними виконавцями забезпечувала, принаймні тимчасово, бажану форму конкуренції для приватних виконавців. За будь-яких обставин, немає причини вірити, що державні виконавці або найняті судом забезпечать кращий чи більш економічно вигідний спосіб обслуговування соціальних клієнтів або уряду, і немає ризику доручити провадження таких справ державним чи приватним виконавцям, за вибором клієнта. Отже, не повинно бути жодного обмеженого класу справ, відкладених для державних чи приватних виконавців. Кращим рішенням допомоги соціально залежним клієнтам з боку держави є просто надання субсидій, коли клієнти воліють використовувати приватного виконавця. Це піднімає питання, чи треба дозволити виконавцям створювати господарські товариства для надання послуг. Зазвичай такий дозвіл уможливлює виконання низки робіт з більшою економічною ефективністю, починаючи від маркетингу до комп’ютерного програмування та придбання обладнання. Небезпека господарських товариств полягає в тому, що вони можуть втручатися у зобов’язання виконавців стосовно своїх власних дій або іншим чином спричиняти ухилення від дисциплінарних норм. Необхідно структурувати право створювати господарські товариства, щоб унеможливити такі випадки. Закони Болгарії та Румунії дозволяють виконавцям створювати товариства або «цивільні професійні асоціації», які покликані забезпечити, щоб цього не сталося.

Переглянуті закони відрізняються ступенем свободи дій та можливостей для упередженості чи фаворитизму в процесі відбору кандидатів. Вони також відрізняються тим, хто може втілювати цю свободу дій. Наприклад, Болгарія дозволяє лише невелику ступінь свободи дій у процесі відбору кандидатури на посаду. Кандидати, що відповідають основним вимогам (таким, як громадянство), здають іспит, підготовлений і класифікований комітетом, який складається з представників різних установ. Екзаменаційний процес ретельно розроблений, щоб бути неупередженим, анонімним і якомога більше недискреційним. Фіналісти іспиту на основі анонімної градації подаються на розгляд Міністру, якого інструктують вибрати з-поміж них на основі ступеню, до якого кандидати варті громадської довіри, оціненого Палатою виконавців. Фаворитизм з боку Палати обмежений до оцінки критерію «громадська довіра».

Натомість, Угорщина і Румунія головний критерій найняття передають членам професії. Неможливо вступити на посаду, не пропрацювавши кілька років інтерном у практикуючого виконавця (або, як в Угорщині, помічником судового виконавця). В той час як фаворитизм знижується через вимогу здавати іспит, щоб стати інтерном, практикуючі судові виконавці чітко контролюють вступ у галузь й можуть надати своїм друзям чи родичам доступ до професії. До того ж, коли відкривається вакансія виконавця, саме Палата робить «пропозицію» стосовно кандидата, і виявляється, що Міністр повинен діяти за пропозицією Палати. Це наводить на роздуми про більший ступінь інсайдерського фаворитизму, ніж існує в моделі Болгарії.

Словенська модель є чимось середнім поміж інших двох. Разом з тим, болгарська модель високооб’єктивних критеріїв прийому на посаду, поєднана з поміркованим/обмеженим внеском професійної Палати, представляє, на наш погляд, найкращий вибір серед усіх оглянутих законів. Особиста думка чітко мінімізована залежністю від іспиту, що проводиться неупереджено та анонімно (вочевидь, усний іспит не може бути анонімним). Думка Палати присутня, але їй не дозволено домінувати у процесі відбору. В результаті раніше існуючі упередженості не стають керівним критерієм прийому. Вони виявилися цінними складовими болгарської моделі.

Отже, на наш погляд, запозичення болгарської моделі щодо критеріїв прийому на посаду незалежних виконавців відіграла б позитивну роль у будувнні демократичного інституту незалежних виконавців.

Процес контролю і дисципліни також важливий для моделі приватного виконавчого провадження. Без нього існує ризик, що виконавці можуть ввести в оману боржників, щоб краще слугувати інтересам своїх клієнтів - кредиторів; не поводитися чесно з коштами клієнтів чи обманути правову систему якимось чином, як-от зловживання конфіденційною особистою чи діловою інформацією, доступ до якої дозволяє мати його посада. Ефективна система контролю і дисципліни важлива для мінімізації цих проблем.

Ефективна система контролю і дисципліни має три складові: обов’язковий облік, перевірки та звітність і дисциплінарні процедури та санкції /стягнення.

Необхідно, щоб від виконавців вимагалося вести детальний облік (записи) усіх справ у провадженні, а також усіх дій по кожній справі і, що найбільш важливо, фінансових потоків (прибутків та витрат). Облік необхідно заздалегідь детально визначити, щоб забезпечити контролюючий орган необхідною інформацією для встановлення, чи відповідає виконавець стандартам поведінки.

Дуже важливо, щоб бухгалтерський облік виконавця був якомога прозорішим. Найбільший ризик неналежної поведінки виконавця походить з фінансової сфери. Отже, інструкція або закон повинні санкціонувати бухгалтерський облік, що відповідає міжнародним стандартам. Вони повинні повністю бути конкретизовані у розпорядженні відповідного регуляторного органу. Необхідно зберігати всю супроводжуючу документацію для перевірки усіх чеків та виплат. Кошти клієнтів треба відокремити від власних коштів виконавця, а доступ до банківських даних, як особових і бізнесових рахунків виконавця, так і рахунків клієнтів, треба зробити частиною бухгалтерського обліку. Необхідно також вести облік осіб, що мають доступ до архіву документів виконавця.

Важливо мати змогу відслідковувати рух справ у діяльності виконавця, їх завершення, припинення чи закриття; а у кожній справі дії, що їх було вжито по кожній справі. Це дозволяє перевірити законність дій виконавця в процесуальному сенсі, а також встановити, коли грошовий результат повинен бути присутнім у бухгалтерських звітах. Міністерство юстиції має національний обов’язок перевіряти роботу виконавців по всій країні, а отже, повинно мати значну кількість виконавців, яких треба інспектувати.

ВИСНОВКИ