Бабич В.А. Принципи функціонування державної виконавчої служби // Адвокат, №11, 2011, - С. 34-37.

Функціонування Державної виконавчої служби як органу примусового виконання судових рішень, створеного в Україні за роки незалежності, не стало достатньою мірою ефективним. Значною мірою, це пов’язано із недостатнім досвідом правового регулювання її діяльності та відсутністю наукового аналізу основ її функціонування.

Хоча у різний час окремі проблеми виконавчого провадження досліджували М. Г. Авдюков, Р. Х. Валєєва, Ю. Г. Гринько, В. П. Пастухов, А. М. Ширшиков, П. П. Заворотько, А. К. Сергун, М. Й. Штефан, В. В. Афанасьєв, С. В. Щербак, А. І. Перепелиця, аналізу принципів діяльності Державної виконавчої служби не приділено достатньої уваги.

В юридичній літературі існує багато різних дефініцій принципів права. В одних увага акцентується на тому, що принципи - категорія об’єктивна, в інших юридичні принципи тлумачаться як основні ідеї і навіть як поняття, що виражають сутність історичного типу права [1, 5-33]. Деякі вчені наголошують на тому, що принципи є сферою правосвідомості, правової ідеології і науки, а інші - що юридичні основи є безпосереднім змістом права, яке розуміється досить широко [2, 102-105; 3, 21-23].

Загальні принципи права в історії розвитку правових систем безпосередньо пов’язувалися з фундаментальними ідеями соціальної справедливості. Отже, суспільство завжди намагалося відтворити в правових принципах ті ідеали справедливості, до яких воно прагнуло. Хоч процес ототожнення принципів права з ідеями справедливості, безумовно, не мав суто ідеалістичного характеру, а досить часто визначався тими життєвими реаліями, в яких опинявся конкретний народ (нація) на певному етапі свого становлення. Отже, під об’ єктивною обумовленістю принципів права слід вважати їх відповідність не тільки ідеалам справедливості, а й специфіці конкретних суспільних відносин, економічним, політичним процесам, що відбуваються за даних конкретних умов.

Специфіка принципів права полягає у способі їх закріплення у праві. Виокремилося два підходи до розуміння питання вираження принципів права: пряме відображення їх у нормах права (текстуальне закріплення) і виведення принципів права із змісту нормативно-правових приписів (змістове закріплення). Причому, аналізуючи положення законодавства, що регулює здійснення виконавчого провадження, ми будемо виходити саме із змістовного закріплення принципів функціонування суб’єктів виконавчого провадження, оскільки, на жаль, в нормах чинного законодавства текстуально ці принципи не закріплені. На нашу думку, існує нагальна необхідність текстуального закріплення принципів функціонування суб’єктів виконавчого провадження в нормативно-правових актах. Це дасть змогу більш чітко визначити роль і місце, яке кожний із суб’єктів посідає в системі правовідносин виконавчого провадження, а також сприятиме більш правильному і однозначному застосуванню і тлумаченню законодавства, що регулює здійснення виконавчого провадження.

Характеризуючи принципи функціонування Державної виконавчої служби, в першу чергу слід виділитипринцип верховенства права. В ньому втілюється забезпечення неухильного дотримання прав та свобод стягувача, боржника та інших учасників виконавчого провадження, адміністративного та судового оскарження суб’єктами виконавчого провадження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців та інших посадових осіб Державної виконавчої служби. На запровадження цього принципу слід спрямувати роботу з формування правової свідомості учасників виконавчого провадження.

Одним із загальних принципів діяльності Державної виконавчої служби є принцип законності.

Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України [4, 19] .Дотримання законності в діяльності Державної виконавчої служби означає:- дотримання посадовими особами Державної виконавчої служби нормативно-правових актів і індивідуальних актів управління;- узгодженість індивідуальних актів управління із нормами нормативно-правових актів, а також індивідуальними актами вищого рівня.- прийняття управлінських рішень посадовими особами Державної виконавчої служби не лише відповідно до «букви закону», тобто чинного законодавства та підзаконних нормативних актів, але й «духу закону», тобто принципів права,

згідно з якими і було прийнято відповідні норми чи рішення.

Остання ознака є особливо важливою через наявність в органах Державної виконавчої служби такої характерної можливості, як свобода адміністративного розсуду.

Один із перших представників науки радянського адміністративного права О. Ф. Євтіхієв писав: «Зв’язаність адміністрації законом не виключає випадків... коли законодавець, відповідно до мінливих потреб життя, надає адміністрації право чинити за своїм розсудом. Ця галузь вільного розсуду адміністрації не вважається за галузь сваволі, а за діяльність, що визначаються міркуваннями про «громадське добро»» [5, 158].

Серед загальних принципів функціонування Державної виконавчої служби важливе значення маєпринцип системності. Сутність цього принципу полягає в об’єднанні, при відповідній диференціації, окремих взаємообумовлених видів діяльності необхідних для досягнення конкретних цілей в діяльності суб’єктів виконавчого провадження.

Використовуючипринцип гласності, суб’єкти виконавчого провадження здійснюють контроль за діяльністю органів Державної виконавчої служби. У результаті послідовне дотримання принципу гласності сприяє процесу зміцнення законності. Зміст гласності як принципу в діяльності органів Державної виконавчої служби - це забезпечення правдивою, своєчасною інформацією інших суб’єктів виконавчого провадження та громадськості.

Водночаспринцип пріоритетності прав громадян юридично пов’ язує і позитивно обмежує дії держави та її органів. Визначивши права та свободи людини як найвищу цінність, Конституція України закріпила їх визначальними для діяльності та політики держави. Відповідно, орган Державної виконавчої служби повинен створюватися та функціонувати не задля задоволення тих чи інших потреб державних виконавців, а для якнайповнішої реалізації інтересів учасників виконавчого провадження.

Реформування адміністративного права вимагає втілення нових принципів діяльності органів виконавчої влади, що відповідають потребам встановлення служіння держави інтересам людини. Йдеться про принцип реординації у виконавчому провадженні, що не виключаєпринципу субординації всередині самої Державної виконавчої служби. За визначенням Ю. Шем- шученка та В. Авер’янова [6], реординація реалізується шляхом, з одного боку, надання громадянам (як підвладним об’єктам) права вимагати від керівних, владарюючих суб’єктів, належної поведінки щодо забезпечення прав і свобод громадян, а з іншого - покладання на цих суб’єктів чітких обов’язків щодо неухильного виконання зазначених вимог громадян. Нове адміністративне право прагне до того, щоб громадянин став рівноправним учасником відносин з державою. Принцип реординації передбачає встановлення рівних прав щодо вимагання належної поведінки з обох сторін, а також рівного юридичного захисту цих прав у разі їх порушення [7, 12].

Реалізація принципу реординації у виконавчому провадженні проявляється таким чином: стягувач звертається до відповідного відділу Державної виконавчої служби з вимогою про примусове виконання рішення суду або іншого юрисдикційного органу, при цьому він має право отримати стягувані суми чи майно у строки, передбачені законодавством, з дотриманням всіх його прав та інтересів без завдання йому будь-якої шкоди, але сам повинен дотримуватися правил виконавчого провадження, не перешкоджати державному виконавцю при проведенні виконавчих дій, виконувати всі його вимоги та не вчиняти правопорушень, за які у виконавчому провадженні встановлена адміністративна відповідальність. Державний виконавець, що відкрив виконавче провадження, вправі вимагати належного виконання сторонами своїх обов’язків, а також сам наділений широким колом прав, що сприяють виконанню ним своїх обов’язків [8, 12].

Своєю чергою, принцип субординації проявляється у відносинах внутрішньої підпорядкованості в самій Державній виконавчій службі, що полягають в особливому порядку призначення на посаду та звільнення з посади державних виконавців. Зокрема, Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз’яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом. Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі організовують виконання законів і здійснюють керівництво управліннями державної виконавчої служби в областях, містах Києві та Севастополі, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними відділами державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції, координують і контролюють їх діяльність.

Принцип професіоналізму і компетентності посадових осіб Державної виконавчої служби включає в себе чинники, різні за своєю сутністю, але взаємообумовлені і взаємопов’язані.

Дотримання принципу професіоналізму і компетентності зобов’язує посадових осіб Державної виконавчої служби:- бути постійно готовими до здійснення посадових повноважень; добре знати предмет власної державно-службової діяльності;- знати свої обов’язки і права, повною мірою і якісно здійснювати функції і повноваження, передбачені законодавством і посадовими положеннями та інструкціями;- володіти правилами і процедурами діяльності в органах Державної виконавчої служби;- мати загальну і спеціальну професійну підготовку;- знати юридичні і морально-етичні норми у сфері державної служби і виконавчого провадження зокрема.

Принцип персональної відповідальності посадових осіб Державної виконавчої служби посідає особливе місце у системі принципів функціонування суб’єктів виконавчого провадження і відіграє важливу роль у практичній реалізації завдань і функцій Державної виконавчої служби.

Цей принцип закріплює саме юридичну відповідальність: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно- правову. У першу чергу посадова особа органів Державної виконавчої служ би несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання нею своїх службових обов’язків.

Для практичної реалізації цього принципу важливе значення має порядок оскарження дій посадової особи Державної виконавчої служби. Виходячи зі змісту положень Закону України «Про виконавче провадження» можна виділити два види оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб Державної виконавчої служби: адміністративний та судовий порядок оскарження.Відповідно до ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» [9] рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглядає вик лючно скарги на рішення, дії чи бездіяльність начальників управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Важливо зазначити, що діяльність кожного структурного підрозділу органів Державної виконавчої служби із розгляду скарг громадян на дії посадових осіб Державної виконавчої служби мають розглядатися з дотриманням компетенційності - принципу, що передбачає юридичну здатність управлінського органу вирішувати адміністративні справи відповідно до встановленої компетенції [10, 20].

Згідно зі ст. 83 Закону України «Про виконавче прова- дження»принцип контролю знаходить своє практичне втілення у повноваженні начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби здійснювати контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем.

Принцип неупередженості державного виконавця спирається на процедуру самовідводу державного виконавця або його відводу сторонами або їх представниками. Загальними підставами для відводу мають бути заінтересованість в результаті виконання рішень або інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості державного виконавця. Принцип неупередженості має важливе значення, оскільки інтереси, погляди та переконання державного виконавця «не повинні заважати йому ставитись до всіх громадян однаково, без будь-якої дискримінації» [11, 88]. Тому, незалежно від статусу сторони виконавчого провадження, державний виконавець має бути коректним, стриманим по відношенню до обох суб’єктів - як до стягувача, так і до боржника.

З переліку принципів діяльності Державної виконавчої служби не слід вилучати також планомірності, яка передбачає, що функціонування органів Державної виконавчої служби в певному відношенні має відбуватися на основі та згідно з раніше розробленими планами. Планомірність забезпечує своєчасний вибір шляхів розвитку та змісту діяльності різних соціальних систем та елементів, встановлює послідовність реалізації висунутих цілей, визначає необхідні для цього матеріальні і організаційні засоби, терміни вирішення поставлених завдань [12, 20].Принцип гарантованості прав осіб у виконавчому провадженні полягає в тому, що:- державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб;- особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права;- дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому проваджені або залучаються до виконання виконавчих дій.

Принцип недопущення зловживань своїми правами означає, що посадові особи Державної виконавчої служби зобов’ язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Смирнов О. В. 1. Основные принципы советского трудового права / О. В. Смирнов. - М. : Юрид. лит., 1977. - 213 с.

2. Алексеев С. С. 2. Проблемы теории права : курс лекций : у 2 т. / С. С. Алексеев. - Свердловск : Свердл. юрид. инт, 1972. - Т. 1. - 396 с.

3. Лукашева Е. А. 3. Принципы социалистического права / Е. А. Лукашева // Советское государство и право. - 1970. - № 6. - С. 21-29.

4. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії4. Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К. : Україна, 1996.

5. Євтіхієв О. Ф. 5. Основи радянського адміністративного права / О. Ф. Євтіхієв. - К., 1928. - 296 с.

6. Шемшученко Ю., Авер’янов В. 6. Людина і реформування адміністративного права / Ю. Шемшученко, В. Авер’янов // Урядовий кур’єр. - 2000. - 23 березня. - С. 9.

7. Державне управління та адміністративне право в7. сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / [за заг. ред. В. Б. Авер’янова, І. Б. Коліушко]. - К. : Вид-во Укр. акад. держ. управління при Президентові України, 1999. - 50 с.

8. Фурса С. Я. 8. Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник / С. Я. Фурса, С. В. Щербак.- К. : Атіка, 2002. - 480 с.

9. Про виконавче провадження : Закон України від 9. 21 квітня 1999 р. № 606-ХІѴ // Відомості Верховної Ради. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

10. Goralchyk Wojciech. 10. Zasada kompetencyjnosci w prawie adminictracyjnym / Goralchyk. - Warszawa, 1986. - 238 s.

11. Васильева Р. Ф. 11. Административное право зару бежных стран / Р. Ф. Васильева. - Иваново : Изд-во ИГУ, 1987. - 146 с.

12. Атаманчук Г. В. 12. Обеспечение рациональности государственного управления / Г. В. Атаманчук. - М. : Юрид. лит-ра, 1980. - 256 с.

8.