<<
>>

10.1.1. Ознаки та дефінція правопорушення

До основних ознак правопорушення можна віднести: діяння (дія або бездіяльність); протиправність як порушення об’єктивного та (або) суб’єктивного права; вчинення суб’єктом права; наявність вини правопорушника (при класичній моделі складу правопорушення); соціальну шкоду як сукупність негативних наслідків правопорушення; юридичну відповідальність.

1. Протиправність – основна ознака правопорушення. Протиправний характер дії або бездіяльності передбачає, що в результаті їх вчинення порушуються заборони, не виконуються зобов’язання, що встановлені нормою права. Протиправність правопорушення виражається у тому, що суб’єкт порушує яку-небудь чинну норму права, діє всупереч її приписам і, таким чином, протиставляє свою волю державі, суспільству, вступає з ними у конфлікт[420]. Особливість конфлікту особистості з державою, яка виражається у формі правопорушень, полягає у тому, що суб’єкти діють протиправно, всупереч нормам права, що забороняють відповідну поведінку або зобов’язують до активних дій.

Будь-яка поведінка суб’єкта може вважатися правомірною, тобто дозволеною, або протиправною поведінкою, тобто такою, що порушує заборону та потребує припинення і застосування примусових заходів відповідальності. З цього правила законом можуть бути встановлені винятки, тобто певна поведінка, що формально є протиправною відповідно до закону, може не спричинити відносин юридичної відповідальності. Так, наприклад за КК України, обставинами, що виключають злочинність діяння, є необхідна оборона (ст. 36), уявна оборона (ст. 37), крайня необхідність (ст. 39) тощо.

У теорії права справедливо виникає питання про обсяг протиправності. Обґрунтованою є позиція С. Комарова, який відносить до форм прояву протиправності такі: пряме порушення правової заборони; невиконання покладених обов’язків, зловживання суб’єктивним правом, перевищення повноважень тощо [421].

Викликає інтерес погляд В. Бабаєва, який зазначає, що протиправність може бути виражена в такі способи: шляхом прямих заборон; шляхом опосередкованої заборони і шляхом викладення у правовій нормі позитивної, правомірної поведінки[422].

Якщо протиправність порушення правової заборони не викликає сумніву, то достатньо проблемним у теорії права є питання про протиправність невиконання юридичних обов’язків. Правопорушення – це відступ не від будь-якого юридичного обов’язку, а лише від того, який носить імперативний характер, має юридичну санкцію[423].

Крім того, є випадки, коли права у відносинах з одними особами одночасно виступають як обов’язки відносно інших. У цих випадках противоправним є і невикористання права.

2. Наступною ознакою правопорушення є діяння (дія або бездіяльність).

У загальній теорії права положення про те, що правопорушення – це завжди діяння, є у загальнотеоретичній доктрині аксіомою. Тому, як вказує С. Параскєвова:

1) будь-яке правопорушення – це завжди певне діяння;

2) будь-яке правопорушення – це діяння, що перебуває під постійним контролем волі та розуму людини, тобто вольова, усвідомлена дія (бездіяльність), що залежить від волі і свідомості людини, яка здійснюється нею добровільно;

3) правопорушення є юридичним фактом, що породжує охоронні правовідносини;

4) це протиправне діяння, яке полягає у порушенні заборон, невиконанні обов’язків, що встановлені нормою права[424].

Діяння може бути у формі дії або бездіяльності. Лише в них «матеріалізуються» наміри правопорушника. Думки самі по собі не можуть бути чітким і об’єктивним критерієм соціальної шкоди, протиправності і відповідно законності або незаконності поведінки фізичної особи.

Дія вважається юридично значимою, якщо вона виражена зовні у формі рухів тіла, спричиняє або здатна спричинити юридично значимі наслідки, спрямована на реалізацію дозволів і заборон, які містяться у праві, або суперечить вимогам забороняючих норм[425]. Конкретні ознаки юридично значимих дій закріплюються у правових нормах, а останні – у знакових системах (офіційних документах). Норма права передбачає як зовнішню сторону поведінки (зміст дій, засоби, об’єкти, результати), так і, у певних межах, внутрішню (мета, мотиви вчинку). Чітка регламентованість правових дій відображає, з одного боку, реальні можливості регулювання людської поведінки правовими засобами, а з іншого, – гарантує від надмірного втручання у повсякденне життя людей.

Утримання від дії як різновид людських вчинків характеризується тими ж властивостями, що і зовнішня дія, а саме тим, що це насамперед вплив, зміна реальної дійсності, що включає в себе ставлення індивіда як суб’єкта до об’єкта. О. Гранін зазначає, що бездіяльність – це також акт зовнішньої поведінки, а не тільки внутрішній психічній процес, тому що без цього бездіяльність, як своєрідна форма поведінки людини втрачає свою властивість суспільного акту, свою суспільну значимість, адже остання притаманна будь-якому людському вчинку[426].

У контексті цієї наукової розвідки мається на увазі бездіяльність, що протистоїть вимогам норм права (протиправна бездіяльність). Для протиправної бездіяльності необхідна наявність нормативно закріпленого обов’язку і реальної можливості особи запобігти настанню шкідливих наслідків.

3. До основних ознак правопорушення належить також вина. «Наявність вини – конструктивна (основна) ознака буд-якого правопорушення, – стверджує відомий спеціаліст з теорії правопорушення С. Кожевніков. – Мається на увазі, що правопорушення – це якась психофізіологічна єдність, сполучення думки і вчинку, намірів і певного реалізованого результату. Правопорушенням визнається тільки винна поведінка суб’єкта права, коли у нього була можливість вибрати належну поведінку: вчиняти або не вчиняти правопорушення; інакше кажучи, індивід повинен усвідомлювати, що діє протиправно»[427].

Інститут вини набув найбільшого розвитку в сфері правових наук, особливо у науці кримінального права. Так, у теорії кримінального права більшість авторів виділяють дві основні концепції вини: оцінну та психологічну. Окремі дослідники як одну із основних концепцій вини, окрім вищеназваних, розглядають також теорію небезпечного стану[428].

Згідно з пануючою нині психологічною концепцією вини у сучасному вітчизняному кримінальному праві, вина розглядається як психічне ставлення осудної особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) та до його наслідків у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).

4. Деякі вчені вважають обов’язковою ознакою правопорушення наявність юридичної відповідальності за протиправне діяння. Аналіз вітчизняного законодавства свідчить про те, що не завжди за вказані у законі порушення передбачено юридичну відповідальність (наприклад, ст. 111 Конституції України щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину).

Ще більш абстрактним є наступне формулювання – «особи несуть відповідальність згідно із чинним законодавством». Такі та подібні формулювання досить часто зустрічаються у законодавстві України.

5. Окремі вчені виділяють як самостійну ознаку правопорушення його караність або передбачення юридичної відповідальності[429]. Однак, є слушним лише для публічно-правових правопорушень. Стосовно ж загальнотеоретичних позицій, то доцільно виокремлювати лише ті ознаки правопорушення, які є обов’язковими і достатніми для будь-якого його виду. Перелік обов’язкових ознак не є вичерпним, він може бути розширений законом для окремих видів правопорушень. Суперечливим залишається питання про те, на що саме посягає правопорушення: на об’єктивне чи суб’єктивне право. Але слід зазначити, що розкриття протиправності лише через порушення об’єктивних прав, так само як і розкриття тільки через порушення суб’єктивних прав, звужує значення протиправності.

У зв’язку з вищевикладеним можна зробити висновок, що відповідальність обов’язково повинна бути вказана у тому нормативно-правовому акті, який містить поняття, ознаки того чи іншого правопорушення. З цією метою необхідно поступово відмовлятися від бланкетних норм.

Необхідно звернути увагу на той факт, що при вчиненні певних видів правопорушень можуть застосовуватися не заходи юридичної відповідальності, а інші заходи, що визначаються законом, зокрема примусові державно-правові заходи, які здійснюються поза інститутом юридичної відповідальності.

У літературі досить давно розділяють юридичну відповідальність і захист права[430]. Відповідальність прийнято визначати як захід державного примусу, що виступає як реакція на вчинене правопорушення. Захист права – це державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичних обов’язків[431]. Найбільш широко заходи захисту застосовуються у цивільному праві.

6. У теорії права сформувалось і стало пануючим положення про те, що однією з основних ознак всіх видів правопорушень є суспільна небезпека. Це положення було сформульовано на основі здобутків науки кримінального права. Одним з перших, хто дав визначення суспільної небезпеки, був А. Піонтковський. Так, він писав: «Суспільна небезпека злочинного діяння породжується тим, що воно або безпосередньо завдає шкоду соціалістичним суспільним відносинам, або містить у собі можливість завдання відповідної шкоди»[432].

У юридичній науці М. Шаргородський одним з перших визнав суспільну небезпеку обов’язковою ознакою будь-якого правопорушення, а не лише злочину. Він розумів під суспільною небезпекою конкретні дії, вчинені у конкретних умовах, та небезпечність осіб, що їх вчинили[433].

У юридичній науці і до теперішнього часу немає єдності думок відносно того, у яких саме характеристиках злочину виражається його суспільна небезпека. З одного боку, намітилась стійка тенденція розглядати суспільну небезпеку як об’єктивну властивість діяння, з яким пов’язується кримінальна відповідальність. З іншого, – суспільну небезпеку пропонують розглядати: як певний об’єктивний антисоціальний стан злочину[434]; як шкідливість суспільно небезпечного діяння[435]; як здатність діяння заподіювати істотну шкоду охоронюваним кримінальним законом інтересам[436]; як її прояв у всіх юридично значимих ознаках злочину і складу злочину[437].

Соціальна сутність шкоди виражається у сукупності негативних наслідків правопорушення, що являють собою порушення правопорядку, дезорганізацію суспільних відносин і одночасно (хоча і не завжди) приниження (применшення), знищення будь-якого блага, цінності, суб’єктивного права, обмеження користування ними, обмеження свободи поведінки інших суб’єктів, всупереч закону. Соціальна шкода – це шкода, що завдається або може бути завдана правопорушенням окремим особам, державі, суспільству, яка вимірюється у кількісному та (або) якісному співвідношенні, та виражається у майнових, немайнових та інших наслідках, у результаті чого порушується унормований стан соціальних зв’язків у суспільстві.

Таким чином, правопорушення – це протиправне винне (або без вини) діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом права, що порушує правопорядок і заподіює (або може заподіяти) соціальну шкоду окремим особам, суспільству, державі та може тягнути за собою юридичну відповідальність.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 10.1.1. Ознаки та дефінція правопорушення:

  1. 3.1. Поняття злочину та його ознаки
  2. 4.3. Поняття складу злочину та його ознаки
  3. 7.2.2. Поняття і головні ознаки принципів права
  4. 10.1.1. Ознаки та дефінція правопорушення
  5. 10.1.2. Юридичний склад правопорушення
  6. 1. Подвійна природа адміністративних правопорушень
  7. § 2. Адміністративний проступок як підстава адміністративної відповідальності
  8. § 4. Організація і діяльність Центральної виборчої комісії
  9. 1. Поняття та юридичні ознаки оренди землі
  10. Правова дефініція
  11. § 2. Правопорушення і його основні ознаки
  12. Об’єктивні ознаки примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
  13. Поняття та ознаки кримінально-процесуальних функцій
  14. ВСТУП
  15. 1.3. Адміністративна відповідальність нотаріусів як засіб протидії корупції в сфері здійснення нотаріальної діяльності в Україні
  16. ВИСНОВКИ
  17. Ознаки, мета та завдання державного контролю за нотаріальною діяльністю
  18. Поняття й ознаки відпусток
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -