Звільнення на підставі закону про амністію та акту про помилування

Однією з підстав звільнення засуджених від відбування покарання є амністія. В перекладі з латинської мови амністія означає прощення, тобто зумовлене проявом гуманізму звільнення винної особи від того покарання, яке за загальним правилом повинне бути застосоване за певний проступок.

Закон України «Про застосування амністії в Україні» в ст. 1 визна­чає, що амністія — це повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочи­ну, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але ви­роки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та Закону «Про застосування амністії в Україні».

Такий закон може бути прийнято не частіше одного разу протягом календарного року.

Тобто видання актів про амністію належить до компетенції вищо­го законодавчого органу нашої держави — Верховної Ради України. В законі про амністію вказуються:

— категорії осіб, які підлягають звільненню за цією амністією;

— види покарань, від яких звільнюються засуджені;

— обсяг амністії, тобто її поширення на частину або на все пока­рання;

— категорії осіб, до яких не застосовується амністія;

— органи, на які покладається виконання закону про амністію; та інші питання.

Закон підлягає публікації в офіційних виданнях Кабінету Міністрів та Верховної Ради України.

Особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового пока­рання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині ви­року, яка не була виконана на день набрання чинності законом про амністію.

Особам, засудженим до покарання (основного чи додаткового) у виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом рі­шення про звільнення від відбування покарання у зв'язку з амністією, не повертається.

Питання про погашення чи зняття судимості стосовно осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримі­нального кодексу України.

Отже, законом про амністію може бути передбачено:

а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від відбування при­значено судом покарання (повна амністія);

б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покаран­ня іншим чи зняття судимості стосовно осіб, які звільняються від від­буванні покарання.

Що стосується питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, то воно вирішується відповідно до положень КК України, виходячи із виду і терміну фактично відбутого засудженим покарання.

Відповідно до вказаних вище положень чинного законодавства виділяють такі види амністії:

1. Повна амністія.

2. Часткова амністія.

3. Умовна амністія.

4. Індивідуальна амністія.

Розглянемо докладніше ці види амністії.

Повна амністія — це повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності або від відбування покарання. Цей вид амністії передбачає повне звільнення особи без будь-яких обмежень. Наприклад, звільнення від покарання ветеранів війни (звільнення від відбування покарання). В цьому випадку засуджений звільняється з установи виконання покарань, але зазнає інших обмежень, які тягне за собою кримінальна відповідальність (наприклад, обов'язок відшко­дувати шкоду за цивільним позовом в кримінальній справі, судимість, тощо). Звільнення від кримінальної відповідальності ветеранів війни, справи яких перебувають у провадженні. Такі випадки передбачають звільнення засудженого від відповідальності взагалі, тобто від усіх не­гативних наслідків та обмежень, які тягне за собою кримінальна від­повідальність.

Часткова амністія — це часткове звільнення вказаних у законі категорій осіб від відбування призначеного судом покарання. При­кладом можуть бути випадки, коли закон про амністію скорочує за­судженим невідбуту частину покарання.

Умовна амністія — це поширення дії повної або часткової амністії на ті діяння, які вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. Оскільки, за загальним правилом, дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію, то вказаний вид амністії є винятко­вим. Застосовується він з метою припинення суспільно-небезпечних групових проявів. Така амністія може бути оголошена, наприклад, для складання зброї бандитськими угрупованнями, до певної дати після набрання чинності законом про амністію та передбачати їх звільнення від покарання.

Індивідуальна амністія — це звільнення від кримінальної відпові­дальності або від відбування покарання конкретно визначеної особи або осіб. Особливість цього виду амністії полягає в тому, що особа мо­же бути звільнена не лише від покарання а й від кримінальної відпові­дальності.

Амністія не може бути застосована до таких категорій засуд­жених:

а) осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного по­збавлення волі;

б) осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяж­ких та/або особливо тяжких злочинів, крім випадків індивіду­альної амністії;

в) осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної без­пеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

г) осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

д) осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було засто­совано амністію або помилування незалежно від зняття чи по­гашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;

Амністія також не застосовується до осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлен­ня волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося заподіяння смерті, або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягнули за собою смерть.

Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

Рішення про застосування чи незастосування амністії приймаєть­ся судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної пере­вірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засуд­женого за час відбування покарання.

Установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи на­явність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Якщо в ході судового слідства поряд з наявністю акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, в діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, суд або суддя зобов’язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.

Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого від­бування) покарання, звільняються не пізніш як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.

Особи, стосовно яких відповідно до закону про амністію застосо­вується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно поінфор­мовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Помилування. Питання помилування в Україні регулюються Ука­зом Президента України, яким затверджено «Положення про здійс­нення помилування» від 16 вересня 2010 року № 902/2010.

Помилування це також акт прощення засудженого та звільнення йо­го від покарання. Але воно відрізняється від амністі цілою низкою ознак.

Зокрема, помилування — це акт, який видає Президент України. Це означає, що Президент, як гарант прав і свобод людини, наділений правом прощення навіть найнебезпечнішого злочинця, реалізуючі та­ким чином соціальну спрямованість держави Україна.

Акт помилування має індивідуальний характер, оскільки стосуєть­ся конкретного засудженого, на відміну від амністії, яка спрямована на невизначену кількість засуджених. Якщо видання амністії не за­лежить від засудженого, його бажання та волевиявлення, то подання клопотання про помилування — це право засудженого і саме він є йо­го ініціатором. Помилування на відміну від амністії не має обмежень щодо категорій засуджених, які можуть бути звільнені на підставі акту помилування. Але актом помилування може бути замінене одне пока­рання на інше, більш м'яке.

Помилування засуджених здійснюється у виді:

— заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років;

— повного або часткового звільнення від відбування як основно­го, так і додаткового покарання;

— заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням.

Право клопотати про помилування має особа, яка:

— засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

— засуджена судом іноземної держави і передана для відбуван­ня покарання в Україну без умови про незастосування помилу­вання, вирок суду щодо якої приведено у відповідність із зако­нодавством України;

— засуджена в Україні і передана для відбування покарання іно­земній державі, якщо ця держава погодилася визнати і вико­нати прийняте в Україні рішення про помилування.

Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а при розгляді справи в касаційному порядку після прийняття рішення відповідним судом.

З наведеного переліку видно, що визначальним моментом щодо подання клопотання про помилування є закон, за яким виконується рішення (вирок) про покарання і той факт чи погоджуються іноземні держави визнавати вирок суду України.

Як уже вказувалося, подання клопотання про помилування — це індивідуальний акт-волевиявлення засудженого, його власне прохан­ня про прощення. Але з клопотанням про помилування можуть звер­татися також законні представники засудженого. Клопотання про помилування особою, засудженою судом України, яка відбуває пока­рання в Україні, або засудженою судом іноземної держави і переда­ною для відбування покарання в Україну без умови про незастосуван- ня помилування, подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в установленому порядку реєструє клопо­тання і протягом п’ятнадцяти днів з дня подання направляє його до Адміністрації Президента України разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, докладною характеристикою про поведінку особи і ставлення її до праці із викладеною письмово думкою адміністра­ції і, як правило, спостережної комісії або служби у справах непов­нолітніх про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування.

Засуджені до довічного позбавлення волі також мають право по­дання клопотання про помилування, але не раніш, як по відбутті двад­цяти років призначеного покарання.

В Адміністрації Президента України для роботи з клопотаннями засуджених створена дволанкова система органів держави. Перша ланка, яка здійснює підготовку матеріалів до розгляду клопотань про помилування та повідомлення заявника про результати такого розгляду здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України (далі — Управління). Управління для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку за­питувати та одержувати від державних органів, органів місцевого са­моврядування, установ виконання покарань необхідні для розгляду клопотання про помилування документи, матеріали та інформацію.

Друга ланка — це Комісія при Президентові у питаннях помилу­вання (далі — Комісія), яку утворює Президент України у складі голо­ви, двох заступників голови і членів Комісії. Одним із заступників го­лови Комісії є за посадою Керівник Управління. Обов'язки секретаря Комісії виконує один із членів Комісії. Клопотання про помилування і підготовлені Управлінням матеріали попередньо розглядаються Комісією.

Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які склика­ються і проводяться головою Комісії, а за його відсутності — одним із заступників голови Комісії. Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутня більшість її складу.

Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, осо­ба засудженого, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, поведінка і ставлення особи до праці до засудження та в установах й інших органах виконання покарань, стан відшкодування завдано­го збитку або усунення заподіяної шкоди та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах непов­нолітніх, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого само­врядування, громадських організацій, трудових колективів тощо про доцільність помилування.

Рішення Комісії приймаються шляхом голосування більшістю присутніх на засіданні членів Комісії. У разі рівного розподілу го­лосів, голос головуючого на засіданні є вирішальним. Пропозиції Комісії за результатами попереднього розгляду клопотань про по­милування оформляються протоколом, який підписують голова та секретар Комісії.

Указ Президента України, яким затверджено Положення про по­рядок здійснення помилування, встановлює категорії засуджених, до яких помилування застосовується у виняткових випадках, це, зокрема:

— особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) за­суджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше бу­ло застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої час­тини покарання більш м'яким, звільнення від відбування по­карання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин;

— клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення або не відбули половини призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені ли­ше за наявності обставин, що потребують особливо гуманно­го ставлення.

Про інші клопотання, що не підлягають задоволенню, за обставин, передбачених Положенням, Управління доповідає Комісії.

За результатами попереднього розгляду клопотань про помилу­вання і матеріалів, підготовлених Управлінням, Комісія вносить Пре­зидентові України пропозиції про застосування помилування. Про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, Комісія до­повідає Президентові України. Про помилування засудженого Прези­дент України видає указ.

У разі відхилення Комісією клопотання про помилування повтор­не клопотання щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через п'ять років, а щодо інших засуджених — не раніш як через рік із часу відхилення попередньо­го клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз'ясненням.

Укази Президента України про помилування засуджених для ви­конання надсилаються:

— щодо осіб, які відбувають покарання в установах чи органах виконання покарань, — Державній пенітенціарній службі;

— щодо осіб, які звільняються від додаткових покарань, — від­повідним судам;

— щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному ба­тальйоні військовослужбовців, до службових обмежень для військовослужбовців чи до позбавлення військових звань, — Міністерству оборони України;

— щодо інших осіб — відповідним міністерствам, іншим цент­ральним органам виконавчої влади.

Крім того, укази Президента України про помилування засудже­них надсилаються Міністерству внутрішніх справ України до відома та іншим державним органам для забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбули покарання.

Звільнення засудженого проводиться у день надходження указу Президента про помилування у відповідний орган (установу) виконан­ня покарань, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня — у першій половині наступного дня. Якщо звільнення на підставі акту помилування здійснюється від покарання у виді виправних або громадських робіт, позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція не пізні­ше наступного робочого дня після одержання указу про помилування направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організа­ції або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покаран­ня або працював, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати або зняття обмежень щодо права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Засуджено­му за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

Органи, на які покладено виконання указів Президента України про помилування засуджених, повідомляють Адміністрацію Прези­дента України про їх виконання. Контроль за виконанням указів Пре­зидента України про помилування здійснює Комісія у питаннях поми­лування.