Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких на­дана Верховною Радою України, і складається із Закону України «Про охорону дитинства» від 21. 06. 2001 року №-2558-111, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону ди­тинства» сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе від­повідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом із батьками або в сім’ї одного з них та на піклування бать­ків. Право дитини на отримання належного сімейного ви­ховання виникає у неї від народження.

Утім в України існує сумна статистика, яка свідчить про те, що дуже багато дітей позбавлені такого права через різні обставини: небажання або неможливість здійснюва­ти обов’язки по утриманню та вихованню дітей батьками дитини, їх пияцтво та аморальна поведінка. В результаті постає питання про позбавлення їх батьківських прав або відібрання дітей від батьків.

, 2005 рік місцевими судами м. Харкова та Харківсь­кої області розглянуто з винесенням рішення - цивільних справ про позбавлення батьківських прав - 887, у тому числі із задоволенням позову - 855. У 2006 році до судів надійшло цивільних справ зазначеної категорії— 1099, у яких ухвалено рішень - 924, заочних - 218, у тому числі із задоволенням позову - 892 (за даними статуправління Територіального управління Державної судової адмініст­рації у Харківській області).

Перевірка більшості цивільних справ про позбавлен­ня батьківських прав, розглянутих судами за вказаний період, свідчить про неповне застосування судами норм Сімейного кодексу України та іншого законодавства, яке регулює ці правовідносини, що негативно впливає на таку кричущу проблему нашого суспільства, як дитяча безправність, бездоглядність, безпритульність і беззахис­ність.

Згідно з зазначеними вище статистичними даними, більшість цивільних справ про позбавлення батьківських прав було розглянуто судами Харківської області (райо­ни: Балаклійський, Харківський, Зміївський, Красно- кутський, Дергачівський, Лозівсь-кий, Первомайський та ін.), де визначається низький соціальний рівень життя мешканців цих районів, відсутність у них житла, роботи та інших необхідних умов для нормального існування.

Основними підставами позбавлення батьківських прав є пияцтво батьків та ухилення від виконання своїх обов’язків з виховання дітей. У деяких цивільних спра­вах, де вирішувалось питання про позбавлення батьківсь­ких прав обох батьків, було встановлено, що діти прожи­вають у будинках, де за несплату батьками комунальних послуг відключені світло, опалення, водопостачання. В квартирі, крім батьків, проживали діти віком 5, 10, 11 років.

У цивільній справі за позовом Руновщинської селищ­ної ради Зачепилівського району Харківської області до гр. Р. про позбавлення батьківських прав було встановле­но, що остання житла не має, проживає с сином 1993 року народження в преміщенні без опалення і світла, працює сторожем на фермі, отримуючи заробітну плату в розмірі 237 грн. Дитина весь час перебуває з матір’ю на фермі, спить у приміщенні з худобою.

Із пояснень відповідачки вбачається, що вона заперечу­вала проти позбавлення її батьківських прав, посилаючись на те, що не має грошей і сил утримувати сина, який їі не слухає. Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, посилаючись також на пояснення представника по­зивача про те, що хлопчик поводить себе агресивно щодо своїх однолітків і таким чином дратує громаду села.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов’язки, та є способом захисту прав та інтересів дитини, а тому пи­тання про застосування такого заходу впливу до батьків нерозривно пов’язане з питанням захисту прав та інтере­сів дитини.

Ухилення від виконання батьківських обов’язків пере­дбачає винну поведінку батька чи матері щодо виконання ними таких обов’язків. Необхідно також враховувати ха­рактер та особу батьків, інші конкретні обставини.

По даній справі не можна вказати про винну поведін­ку матері, оскільки вона не ухилялася від виховання дитини, а через об’єктивні причини не мала можливості належно її виховувати та утримувати.

Норми зазначеної статті не вимагають попереднього за­стосування до винуватих матері, батька заходів поперед­нього, досудового впливу (накладення адміністративної відповідальності, розгляд їхньої поведінки органом опіки та піклування, виховний вплив з боку дільничного упов­новаженого міліції тощо).

Але, якщо в судовому засіданні батьки проситимуть суд надати їм строк для виправлення і суд дійде висновку, що це каяття є щирим, можливо відкласти розгляд спра­ви на певний час для з’ясування, наскільки після каяття змінилася поведінка того, до кого пред’явлений позов про позбавлення батьківських прав.

Суд може відмовити в позові та попередити відповідача, що у разі продовження протиправної поведінки він буде позбавлений батьківських прав. Але таке попередження може мати місце у разі, якщо суд буде впевнений у тому, що залишення дитини з батьком, матір’ю не становить ре­альної небезпеки для її життя та здоров’я.

На день розгляду справи сину відповідачки виповнило­ся 12 років, але в порушення ст. 171 СК України суд не врахував думку дитини при вирішенні питання, що сто­сується її життя.

Конвенція про права дитини у ст. 12 зобов’язує держав- учасниць забезпечити дитині, здатній формулювати влас­ні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, і цим поглядам має приділяти­ся належна увага згідно з віком дитини та зрілістю. Із 200 переглянутих цивільних справ такої категорії жодного разу суди на виконання зазначеної норми закону думку дітей, щодо яких їхні батьки були позбавлені батьківсь­ких прав, не з’ясовували.

Можливо, було б правильним започаткувати в судах спеціалізацію по розгляду даної категорії справ, щоб справи розглядали судді, обізнані про увесь комплекс за­конодавства, що регулює ці правовідносини, щоб уникну­ти помилок та механічного підходу до їх вирішення.

У деяких районних судах Харківської області трапля­лися випадки, коли ставилося питання про позбавлення батьківських прав стосовно дітей, які досягай повноліття, що не передбачено нормами Сімейного кодексу, оскільки батьківські права тривають до повноліття дитини.

Крім того, хотілося б зазначити, щоб суди уважно за­стосовували норми нового Сімейного кодексу, зокрема ст. 164, якою передбачено позбавлення батьківських прав неповнолітніх батьків лише у двох випадках, визначених п. 1 (не забрали дитину з пологового будинку або з іншо­го закладу охорони здоров’я без поваленої причини і про­тягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування) та п. З (жорстоко поводяться з дитиною). Тільки ст. 70 КпШС допускала позбавлення батьківських прав неповнолітніх батьків без застережень.

Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення бать­ківських прав, суди у більшості справ не вирішують пи­тання про стягнення з батьків аліментів на утримання дітей, що передбачається у ст. 248 СК України. Про це свідчать і статистичні дані за 2005 та 2006 роки, згідно з якими лише по п’яти відсотках постановлених рішень ви­рішувалося питання про стягнення аліментів.

Згідно з рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області був задоволений позов органу опі­ки і піклування до батька та матері трьох неповнолітніх дітей. Відповідачі в судове засідання з’явились і просили позов задовольнити, посилаючись на те, що вони не ма­ють ні житла, ні грошей, а тому не можуть утримувати дітей. З матеріалів справи не вбачається, що батьки дітей з об’єктивних причин не мають можливості утримувати дітей. Із пояснень представників органів опіки і піклуван­ня, з актів, складених за місцем проживання відповіда­чів, вбачається, що останні не працюють, пиячать, хоча за станом здоров’я мають можливість працювати. Суд позовні вимоги задовольнив, не стягнувши з відповідачів аліменти на користь дітей.

Рішенням Двурічанського районного суду Харківсь­кої області суд, позбавляючи батьківських прав батька та мати малолітньої С, у рішенні не зазначив про подаль­ше влаштування дівчинки або передачу її органу опіки і піклування для влаштування до державного закладу. Аліменти з батьків також не стягнуті. Крім того, як вба­чається з матеріалів справи, дівчинка проживала разом з батьками в трикімнатній квартирі, яка була доведена батьками дівчини до стану, який не відповідав санітар­ним нормам, але питання про право на цю квартиру мало­літньої С.

Куп’янським районним судом Харківської області роз­глянутий позов міжрайонного прокурора до громадянок С. та К., третя особа - служба у справах неповнолітніх про позбавлення батьківських прав. Відділ опіки і піклу­вання до участі у справі не притягнутий. Відповідачка від доньки відмовилася, залишивши її одну та виїхавши до іншого міста. Відповідач К. - батько дівчини перебуває в місцях позбавлення волі і в своїх письмових поясненнях з позовними вимогами погодився та просив стягнути з ньо­го на користь доньки аліменти. Суд задовольнив позовні вимоги про-позбавлен-ня батьківських прав, аліменти не стягнув.

Такий спрощений підхід до вирішення справ про поз­бавлення батьківських прав створює атмосферу повної безвідповідальності тих батьків, які ухиляються від своїх батьківських обов’язків по вихованню, утриманню дітей. Вони пиячать, створюють неможливі побутові умови для своїх дітей, а після позбавлення батьківських прав вза­галі звільняються від усіх обов’язків.

Аліменти стягуються на користь державних установ, органів опіки і піклування, дитячих закладів або закладів охорони здоров’я.

Утім відповідно до ст. 193 СК України поміщення ди­тини до школи-інтернату, військового ліцею чи медично­го закладу, іншого державного чи комунального закладу не є підставою для припинення стягнення аліментів.

При позбавленні особи батьківських прав вона втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків стосовно її виховання. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання ди­тини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою виріши­ти питання про стягнення аліментів на дитину. Законо­давство надає суду право стягувати з батьків, позбавлених батьківських прав, аліменти за ініціативою суду, навіть, якщо про це в позові не заявляється.

За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України як гарантія її матеріальної не­залежності в майбутньому.

Так, по деяких справах суди, стягуючи аліменти на ут­римання дитини, яка передана органу опіки і піклуван­ня для подальшого влаштування у державний дитячий заклад, зобов’язували перераховувати аліменти на де­позитні рахунки Державної виконавчої служби району, щоб у подальшому, після відкриття особистого рахунку, ці гроші були перераховані на відкриті особисті рахунки дитини.

По інших справах суд, вирішуючи питання про стяг­нення аліментів, зобов’язує перераховувати їх на користь органів опіки і піклування або інших державних уста­нов.

Так, по справі за позовом служби у справах неповноліт­ніх Чугуївської райдержад-міністрації про позбавлення батьківських прав гр. 3. за рішенням Чугуївського район­ного суду аліменти стягнуті на користь держави.

Утім перебування дитини в одному із державних за­кладів фінансується за рахунок бюджетних коштів. Тому у ст. 248 СК України передбачається перерахування кош­тів, що надходитимуть дитині на її особистий рахунок у відділення Державного ощадного банку України.

Рішенням Балаклійського міського суду Харківської області від 12. 12. 2002 року задоволені позовні вимоги Балаклійської райдержадміністрації до К. про позбав­лення батьківських прав. Діти передані органу опіки і піклування для подальшого влаштування до дошкільного закладу. Аліменти стягнуті на користь дитячого дошкіль­ного закладу.

Утім перебування дитини в одному з державних за­кладів фінансується за рахунок бюджетних коштів. Тому у ст. 248 СК України передбачається перерахування кош­тів, які надходять на користь дитини, на особистий раху­нок у відділеннях Державного ощадного банку України. Але механізм таких розрахункових операцій не розробле­ний, що створює умови для зловживань.

Великою проблемою при розгляді справ зазначеної ка­тегорії є застосування норм п. 2 ст. 248 СК України, в яко­му йдеться про збереження за дитиною права користуван­ня житлом, у якому вона раніше проживала.

Відповідно до ст. 18 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-111 «Про охорону дитинства» держава за­безпечує право на проживання дитини в таких санітарно- гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчу­женні житлових приміщень та купівлі нового житла пок­ладений на органи опіки та піклування.

У статті 25 зазначеного Закону передбачається також і те, що у разі передачі дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будин­ки сімейного типу та прийомні сім’ї житлове приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх у цих закладах, у опікунів чи піклувальників незалежно від того, чи проживають у жит­ловому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї. Житлове приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передане в оренду іншим громадянам на строк до по­вернення дітей із зазначених закладів (нормою Закону не передбачено порядок отримання коштів за оренду цього приміщення та не зазначений розпорядник цих коштів).

При вирішенні питань про влаштування дітей, позбав­лених батьківських прав, до державних чи комунальних закладів суди не з’ясовують статус житлового приміщен­ня, в якому проживали діти, за ким із батьків це житло зареєстровано, чи залишається у ньому хтось проживати.

Утім нормою ст. 167 СК України передбачено, якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений бать­ківських прав, суд вирішує питання про можливість їх по­дальшого проживання в одному житловому приміщенні.

Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, із житлового приміщення, в якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, до якого може осе­литися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.

Статтею 247 СК України передбачається, що незалеж­но від переїзду дитини до опікуна чи піклувальника, по­міщення її до навчального, виховного закладу, а також часу проживання її поза квартирою, вона не позбавляєть­ся права на користування помешканням, у якому раніше проживала. Тобто, дитина має беззастережне право по­вернутися в це помешкання.

Таким чином, законодавство надає право суду одночас­но з позбавленням батьківських прав за власною ініціати­вою вирішувати питання про збереження за дітьми жит­лових приміщень, де вони проживали разом із батьками.

Так, при розгляді Куп’янським районним судом Хар­ківської області цивільної справи за позовом Л. до батьків двох неповнолітніх дітей про позбавлення батьківських прав було встановлено, що діти зареєстровані за адресою своїх батьків у двокімнатній квартирі, але у зв’язку з тим, що батьки квартиру занедбали, пиячать, діти проживають у бабусі, яка порушувала питання про оформлення опі­кунства над дітьми, але їй було відмовлено з тих причин, що вона похилого віку. Батько має нову родину, працює, але доля дітей його не цікавить. Мати не працює, веде аморальний спосіб життя. Рішення суду зовсім коротень­ке - про позбавлення батьків батьківських прав. Алімен­ти на користь дітей не стягнуті, питання про збереження за дітьми права на житло навіть не розглядалося.

Суди, вирішуючи питання про влаштування дітей, поз­бавлених батьківських прав, до державних чи комуналь­них закладів, дуже рідко застосовують положення зазна­чених статей. Це можна пояснити тим, що законодавством не напрацьований порядок застосування на практиці вка­заних норм закону. На нашу думку, правильно роблять ті суди, які в рішеннях зазначають про збереження за дітьми прав на квартиру, де ці діти проживали.

Відповідно до вимог частин 4 і 5 ст. 167 СК України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі, мачуха, вітчим.

Якщо серед названих осіб немає жодної, яка бажала б забрати дитину, або жодної, яка могла би забезпечити їй належне сімейне виховання, суд передає дитину органам опіки і піклування, які і визначають її подальшу долю.

У матеріалах більшості цивільних справ, розглянутих судами з цієї категорії, відсутні відомості про інших ро­дичів, які могли б узяти на виховання дітей, мають таке бажання і таку можливість. Ці питання взагалі не знахо­дять свого вирішення при розгляді справ.

З приводу цього необхідно звернути увагу на ст. 165 СК України, в якій зазначається, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають: один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчаль­ний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки і піклу­вання, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чо­тирнадцяти років.

Перевіркою цивільних справ за вищевказаний період, розглянутих судами за зазначеною категорією, встанов­лено, що суди розглядали позови, пред’явлені службою в справах неповнолітніх районної державної адміністрації, виконкомами сільських рад, відділами освіти районної державної адміністрації, управлінням освіти райвикон­кому.

Відповідно до Правил опіки та піклування, затвердже­них наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охо­рони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.99 року №-34/166131/88 органа­ми, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні в містах Києві та Севастополі державні адмініст­рації, виконавчі адміністрації, виконавчі комітети місь­ких, районних у містах, сільських, селищних рад. У се­лищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлен­ня, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-ін- тернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи у справах сім’ї та молоді, служби у справах непов­нолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влашту­вання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім’ї (прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Для допомоги в роботі при органах опіки і піклування створюють опікунські ради, що мають дорадчі функції і до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду­вання і громадськості.

Потрібно розмежовувати поняття «орган опіки та піклування» і «опікунська рада», оскільки вони не є то­тожними. А тому відповідно до норм СК України з позова­ми про позбавлення батьківських прав можуть звертати­ся відповідний орган опіки і піклування, а не опікунська рада, яка наділена дорадчими функціями.

Стаття 177 СК України також вимагає одержання бать­ками згоди на вчинення правочинів щодо майна малоліт­ньої дитини та надання дозволу на вчинення право-чинів неповнолітньої дитини саме від органів опіки та піклу­вання.

Органи опіки і піклування згідно з покладеними на них завданнями та розподілом повноважень між струк­турними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації вирішують питання, які віднесені до їх компетенції. Перелік питань, які повин­ні вирішувати органи опіки і піклування, зазначений у п. 1.6 Правил опіки та піклування. Керівництво органами опіки та піклування і контроль за їх діяльністю здійсню­ють обласні, Київська та Севастопольська міські держав­ні адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад.

Виходячи з викладеного, а також з урахуванням вимог ст. 165 СК при розгляді цивільних справ указаної кате­горії суди повинні перевіряти право тієї чи іншої уста­нови, відділу відповідних органів районних державних адміністрації та місцевих рад на пред’явлення позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав.

Відповідно до проведеного узагальнення судової прак­тики розгляду цивільних справ про позбавлення бать­ківських прав у 2005-2006 роках можна зробити висно­вок, що суди до розгляду справ цієї категорії підходять спрощено.

Підстави позбавлення батьківських прав зазначені в ст. 164 СК України, але суди часто не розмежовують ці підстави, не посилаються на конкретні пункти цієї нор­ми закону. Аналіз цивільних справ зазначеної категорії викриває також загрозливу соціальну проблему, яка іс­нує на рівні держави. Соціальна незахищеність дітей, порушення їх прав, честі, гідності є очевидними. А тому держава не лише за свої дії, але й бездіяльність несе відповідальність за неспроможність захистити права ді­тей, отже потрібні нові підходи до аналізу і вирішення цієї проблеми.

Необхідно удосконалювати законодавство про влашту­вання, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, які за­лишилися без батьківського піклування. Чіткіше в законі мають бути виписані такі важливі для подальшої долі ди­тини норми, які регулюють перерахування коштів, що стягуються на користь дитини, на її особисті рахунки, житлові питання дітей, позбавлених батьківського піклу­вання і переданих на виховання до державних установ.

Неабияку роль у захисті прав дітей повинні відігра­вати суди. І ця роль полягає у тому, щоб суди розгляда­ли ці справи відповідно до всього комплексу норм діючо­го законодавства, яке регулює ці правовідносини.

«Актуальні питання цивільного та господарського пра­ва» № 2-3 2007 р., - С. 48-55.