<<
>>

Особливості праці неповнолітніх та жінок, засуджених до позбавлення волі на певний строк

За різними даними, у тому числі інформацією “Донецького меморіалу”, упродовж першого кварталу 2016 р. чисельність засуджених в Україні дещо зменшилась: їх кількість у 148 установах виконання покарань (за винятком 29 установ на окупованих територіях Донбасу) на кінець січня 2016 р. складала 69 148 осіб. В шести виховних колоніях для неповнолітніх відбували покарання

337 осіб (на 01.01.2016 - 348 осіб, роком раніше - 442, двома роками раніше - 893 особи).

Станом на 01.01.2016 р. в установах ДПтСУ трималось 2796 жінок (рік тому - 3200 жінок).

У будинках малюків разом із засудженими мамами тримається 39 дітей. В шести виховних колоніях для неповнолітніх відбувають покарання 348 осіб (рік тому - 442 особи, два роки тому - 893 особи), з них у віці до 18 років - 222 особи (рік тому - 282 особи, два роки тому - 560 осіб) [39].

Умови тримання засуджених неповнолітніх і жінок, як відомо, є показником “зрілості” національної кримінально-виконавчої системи, її зорієнтованості на європейські пенітенціарні цінності і стандарти. Це стосується і умов праці цієї категорії засуджених.

Чинне законодавство, передусім, Кодекс законів про працю України містить норми, що стосуються праці неповнолітніх осіб і жінок. У трудовому праві регулювання праці жінок визначено в главі XII “Праця жінок” та ст. 10 Закону України “Про охорону праці” [117] та іншими нормативно-правовими актами.

Аналіз норм КВК і КЗпПУ свідчить, що праця засуджених до позбавлення волі неповнолітніх і жінок, передусім її правове регулювання має певні відмінності від умов і правил праці інших категорій засуджених, оскільки законодавець ураховує фізіологічні, психологічні, вікові та інші особливості цієї категорії засуджених.

На нашу думку, неповнолітні - це категорія осіб чоловічої і жіночої статі, які своїм віковим і спеціальним статусом істотно вирізняються серед інших груп населення. Це також стосується і правового інституту працевикористання неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, який характеризується наявністю цілої низки обмежень і привілеїв. Жінки - дорослі особи жіночої статі, які від осіб чоловічої статі відрізняються своїми фізіологічними особливостями, а отже, і можливостями виконувати ту чи іншу роботу без шкоди для свого здоров’я чи здоров’я майбутньої дитини.

Особливості працевикористання неповнолітніх осіб містяться в Кодексі законів про працю України [54], Законах України “Про охорону дитинства” [117], “Про охорону праці” , “Про зайнятість населення” [109], “Про відпустки”

[104] та в ряді інших нормативно-правових актів.

У зв’язку із внесенням Законом України від 08.04.2014 р. № 1186-VII

[105] , принципових змін до ст. 118 КВК, згідно з яким праця засуджених наразі регламентується Кодексом законів про працю України, вельми актуальним стає дослідження усіх аспектів такого регулювання, а головне - можливості практичного втілення в повному обсязі приписів КЗпПУ у діяльності установ виконання покарань, переважно виховних колоній (щодо неповнолітніх) і виправних колоній (щодо жінок), дотримання при цьому трудових та інших, пов’язаних з ними, прав і законних інтересів цих засуджених.

Проблеми регулювання праці неповнолітніх досліджувались такими фахівцями в галузі трудового права та права соціального забезпечення, тоді як регулюванню праці позбавлених волі неповнолітніх, як інституту кримінально- виконавчого права, присвячено недостатньо уваги.

Переважно до проблематики регулювання праці неповнолітніх засуджених дослідники підходили фрагментарно, похідно або дотично, поряд з іншими темами дослідження. До таких треба віднести праці І. Л. Жук, Л. А. Жука, О. М. Неживець [86], А. Х. Степанюка, В. М. Трубнікова та інших дослідників.

Проблематику регламентації праці засуджених жінок у межах більш широких досліджень відбування ними покарання аналізували В. А. Бадира [6], Денисова Т. А. [37], О. А. Гритенко [31], Г. С. Резніченко [127], А. Х. Степанюк [153], Ю. А. Чеботарьова, І. С. Яковець [200] та ін.

Переважно розглядали співвідношення примусового характеру праці та розгляду її в якості засобу виправлення та ресоціалізації. Окреслено негативні моменти організації праці засуджених жінок. До того ж більшість учених досліджували проблеми працевикористання засуджених до позбавлення волі до внесення змін і доповнень до ч.1 ст. 118 КВК України, які фактично прирівняли порядок і умови працевикористання засуджених до позбавлення волі з працею “вільних” громадян. Фактична ж реалізація положень КЗпПУ в умовах виправних і виховних колоній потребує ретельного, системного і тривалого дослідження. А отже, проблематика правової регламентації праці засуджених неповнолітніх і жінок, сучасної практики застосування та вироблення обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства і практики його застосування в цій сфері наразі актуалізується.

Встановлюючи особливості правової регламентації кримінально- виконавчим законодавством праці жінок, насамперед, вагітних, матерів- годувальниць і жінок, які мають дітей віком до трьох років у Гл. 21 КВК України, законодавець ставив за мету не стільки унормувати питання працевикористання цієї категорії засуджених, скільки захистити нормами закону особисті права та законні інтереси жінок, такі, як право на працю, її належні умови, а крім того, право на життя і здоров’я працюючої жінки, а опосередковано та її дитини (дітей).

Задля об’єктивності відмітимо, що Гл. 21 “Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками і неповнолітніми” чинного КВК не регулює окремо працю засуджених жінок і неповнолітніх, а лише особливості відбування останніми покарання у виді позбавлення волі, і у зв’язку з цим похідно регулює окремі питання їх працевикористання, такі як робота жінок після пологів, її оплата, можливість отримання заохочень, поліпшення умов тримання при сумлінній поведінці і ставленні до праці тощо.

Аналіз положень чинного КВК свідчить на користь того, що засуджені жінки під час відбування позбавлення волі можуть працювати як на державних (казенних) підприємствах і майстернях виправних колоній, так і на підприємствах, установах, організаціях інших форм власності.

Щодо усіх інших питань праці засуджених жінок і неповнолітніх законодавець у ч. 3 ст. 118 КВК відсилає нас до КЗпПУ, положення якого щодо регламентації праці найманих працівників далеко не завжди співпадають з нормами кримінально-виконавчого законодавства, яке регулює працю позбавлених волі, а тим більш жінок і неповнолітніх. Це такі питання, як прийом на роботу, переведення і звільнення з роботи (посади), умови, час роботи і відпочинку тощо.

Наприклад, Глава ХІІ чинного КЗпПУ забороняє роботодавцям відмовляти у прийнятті на роботу жінкам і знижувати їм заробітну плату через їх вагітність або наявність дітей віком до 3 років, а одиноким матерям - за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда (ч.1 ст.184 КЗпПУ). При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок роботодавець зобов’язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі (ч.

2 ст. 184 КЗпПУ).

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ч. 1 ст. 178 КЗпПУ). На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або тиждень.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - згідно із ч. 6 ст. 179 КЗпПУ) та одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Для працюючих “вільних” жінок встановлені широкі гарантії та пільгові умови праці, зокрема КЗпПУ передбачається таке: гарантії щодо неповного робочого часу; заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні й направлення їх у відрядження (ст. 176 КЗпПУ); обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження (ст. 177 КЗпПУ); надання відпустки у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною (ч. 3-8 ст. 179 КЗпПУ); порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її до стажу роботи (ст. 181 КЗпПУ); відпустки жінкам, які усиновили дітей (ст. 182 КЗпПУ); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 182-3 КЗпПУ); гарантії під час прийняття на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей (ст. 184 КЗпПУ); надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років, путівок до санаторіїв, будинків відпочинку та матеріальної допомоги (ст. 185 КЗпПУ); обслуговування матері на підприємствах, в організаціях (ст. 186 КЗпПУ) та інше.

Натомість у чинному кримінально-виконавчому законодавстві такі особливості умов праці жінок ретельно не прописані, до того ж не всі з них можливо реалізувати в умовах позбавлення волі. Не дивно, що лише окремі з вищевказаних гарантій і пільг передбачені законодавцем у чинному КВК. Наприклад, ч. 2 ст. 118 КВК передбачає, що жінкам старшим 55 років, жінкам з вагітністю більше 4 місяців, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Таким чином, питання працевлаштування вагітних засуджених та жінок, які мають при собі дітей віком до трьох років, позитивно вирішуються лише при наявності у виправній колонії будинку дитини. У частині 4 ст. 141 КВК передбачено, що засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 83 Кримінального кодексу України, направляються адміністрацією виправної колонії для подальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини.

Отже, оскільки будинки дитини є не при всіх виправних колоніях, у яких відбувають покарання жінки, це певним чином ускладнює проблему працевлаштування жінок вказаної категорії. Зокрема необхідно етапувати вагітну або матір з дитиною до трьох років до виправної колонії, при якій створено такий дитячий будинок; підшукати прийнятну роботу для прибулої вагітної жінки чи матері після пологів тощо. Під прийнятною, в сенсі такої, яка відповідає певним вимогам, слід розуміти не тільки ту роботу, яка відповідає вимогам нормативно-правових приписів щодо регулювання праці засуджених, але й така, яка дасть змогу належним чином виконувати материнські обов’язки, своєчасно турбуватися про дитину, а також роботу, обумовлену фізичним станом жінки.

Окрім того, вказані дитячі будинки на сьогодні не мають відповідного правового статусу. Незважаючи на те, що згідно із ч. 2 ст. 141 КВК будинок дитини при виправній колонії визначено як дитячий заклад, насправді таким він не являється, що створює додаткові складнощі як для адміністрації таких виправних колоній, так і для жінок-матерів новонароджених дітей.

Як зауважує відповідальний співробітник ДПтСУ О. О. Суботенко, на сьогодні будинок дитини при виправній колонії не має юридично закріпленого статусу дитячого закладу, де постійно перебуває дитина. Це одна з причин, через яку не існує окремої програми фінансування будинків дитини за рахунок коштів державного бюджету. Організація роботи будинків дитини при виправних колоніях до цього часу здійснювалась відповідно до Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань, затвердженого спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України від 18.01.2000 р. № 3/6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.03.2000 р. за № 143/4364. Згідно з висновком МЮ України від 7 червня 2004 р. № 3/26, державна реєстрація зазначеного наказу була скасована, а 15 липня 2004 р. його взагалі було виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Деякий час назад в межах швейцарсько-українського проекту “Підтримка пенітенціарної реформи в Україні” (на 2009-2012 рр.) при Чернігівській ВК № 44 було відкрито будинок дитини для спільного проживання матерів з дітьми. Але розроблений ДПтСУ, МЮ України і МОЗ України спільний проект “Типового положення про будинок дитини при виправній колонії” до цього часу Кабінетом Міністрів України не затверджений. Через це не внесені й відповідні зміни до “Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми”, затвердженого постановою КМ України від 27.12.2001 р. № 1751, і “Порядку виплати державної допомоги при народженні дитини в разі її влаштування до дитячого закладу (будинку дитини) на повне державне утримання”, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України [167]. У підсумку ж засуджені матері малолітніх дітей після їх народження не отримують передбаченої державної допомоги, що її отримують після пологів інші породілля. На що вже неодноразово звертали увагу фахівці [32].

На нашу думку, така ситуація має бути неодмінно виправлена шляхом внесення змін і доповнень до відповідних нормативно-правових актів. Адже позбавлені державної підтримки матері-засуджені до позбавлення волі, повинні мати якісь кошти для придбання самого необхідного для себе і своїх дітей, а отже, повинні мати можливість для працевлаштування на підприємстві чи у майстерні виправної колонії.

Деякі питання праці таких жінок регулюють положення ст. 142 КВК. Наприклад, у ч.1 ст.142 КВК передбачено, що засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці, у разі її наявності, і додержуються вимог режиму, постановою начальника виправної колонії за погодженням із спостережною комісією дозволяється проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю й пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку.

Встановлення періоду звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами потребує звернення до норм трудового законодавства. Статтею 179 Кодексу законів про працю України передбачено, що жінкам надається відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів (у разі народження двох і більше дітей, або у разі будь-яких ускладнень при пологах - 70 днів) після пологів, починаючи з дня пологів [54]. Отже, тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно та становить 126 календарних днів (140 календарних днів у разі народження двох і більше дітей, або у разі ускладнень при пологах), а для жінок, які є постраждалими від наслідків аварії на ЧАЄС 1-4 категорій - сумарно 180 календарних днів.

Кримінально-виконавчим законодавством передбачено, що по завершенню періоду звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю та пологами засуджені жінки виконують роботу за вказівкою адміністрації виправної колонії, їм нараховують заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії цього виду.

Видається, що в такій редакції положення названої статті мають явно виражений імперативний характер, оскільки не ураховують законне право засуджених жінок працювати чи не працювати під час відбування покарання (ч. 1 ст. 107 КВК), у будь-якому разі не передбачає й альтернативи, однозначно приписуючи, що після звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю та пологами вони “виконують роботу за вказівкою адміністрації”.

У спеціальній літературі зазначено, що після завершення післяпологової відпустки адміністрація колонії влаштовує засуджених жінок, які проживають за межами колонії, на роботу на підприємстві виправної колонії або на контрагентських об’єктах. При цьому на таких жінок поширюються спеціальні правила, встановлені Кодексом законів про працю України для матерів- годувальниць. Адміністрація виправної колонії сприяє засудженим жінкам у влаштуванні їх дітей у ясла. При потребі на період робочого дня матерів їх діти можуть перебувати в будинках дитини при виправних колоніях [103, с. 52].

Водночас ст. 142 КВК не дає нам відповіді на запитання, які закономірно виникають після прочитання частини першої цієї статті, а саме: чи дозволить адміністрація колонії вагітній жінці проживати за межами виправної колонії у випадках а) відсутності для неї роботи, тобто, якщо вона на момент вирішення питання про переведення не працює і б) якщо робота є, але вагітна жінка в силу різних причин (насамперед, фізіологічних, пов’язаних з вагітністю) не може виконувати належним певний вид роботи (чи може це розцінюватися як несумлінне ставлення до праці?).

На нашу думку, абзац перший частини першої статті 142 “Проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, за межами виправної колонії” чинного КВК необхідно викласти в іншій редакції, а саме:

“1. Жінкам, які не допускають умисних злісних порушень режиму тримання, за постановою начальника виправної колонії, погодженою зі спостережною комісією, надається відпустка з правом проживати за межами виправної колонії на весь час вагітності і пологів, та до досягнення дитиною (дітьми) трирічного віку ”.

Відповідно абзац сьомий частини другої статті 142 КВК викласти в такій редакції:

“після закінчення періоду звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю та пологами можуть виконувати роботу за вказівкою адміністрації виправної колонії, з урахуванням обмежень і пільг, встановлених чинним законодавством для працюючих матерів, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду”.

Стосовно праці неповнолітніх засуджених, аналіз чинного законодавства свідчить, що регулювання праці осіб віком до 18 років базується на приписах Конституції України і складається із законів України, інших нормативно- правових актів, відповідно до яких прямі чи непрямі, тобто, будь-які обмеження прав і свобод неповнолітніх, окрім передбачених чинним законодавством, є протиправними і тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Сьогодні покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх виконують шість виховних колоній: Прилуцька виховна колонія, Кременчуцька виховна колонія, Курязька виховна колонія, Дубенська виховна колонія, Ковельська виховна колонія і Мелітопольська виховна колонія (для неповнолітніх жіночої статі). До серпня 2014 р. покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх чоловіків виконувалось також у Самбірській виховній колонії, де станом на 01.08.2014 р. трималось 40 засуджених. Чисельність її персоналу тоді сягала 178 осіб, тобто у 4,5 рази перевищувала кількість неповнолітніх засуджених.

Наказом ДПтСУ “Про реорганізацію Самбірської виховної колонії ДПтС України у Львівській області (м. Самбір) у Самбірський виправний центр управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№121)” від 04.08.2014 р. № 420/ОД-14 Самбірську виховну колонію реорганізовано у виправний центр, а засуджених неповнолітніх, які там тримались, було переведено до інших виховних колоній. Кілька років тому покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх чоловічої статі виконувала і Маріупольська виховна колонії, яка після групової втечі засуджених (21 особа) рішенням ДДУПВП була реорганізована у виправний центр для виконання покарання у виді обмеження волі.

У чинному КЗпПУ праця неповнолітніх регулюється переважно нормами Глави ХІІІ, що має назву “Праця молоді”. Згідно зі ст. 187 КЗпПУ неповнолітні, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових відносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

За загальним правилом (ст. 188 КЗпПУ) прийняття на роботу осіб молодше 16 років не допускається. Винятком з цього правила є ситуація, коли за згодою одного із батьків або особи, яка його замінює, можуть брати на роботу осіб, які досягли п’ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненню ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного із батьків або особи, що його замінює.

Привертає до себе увагу норма КЗпПУ про перше робоче місце для молоді. Так, згідно зі ст. 196 КЗпПУ молоді після закінчення або припинення навчання в загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки й перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Оскільки ця норма тепер стосується і неповнолітніх засуджених, адміністрація виховних колоній (у випадку залишення повнолітніх засуджених на підставі ст. 148 КВК) або виправних колоній, до яких в порядку ст. 147 КВК переводять засуджених після досягнення ними повноліття і завершення навчання в загальноосвітній школі чи навчальному центрі (ПТУ), зобов’язана надати їм перше робоче місце на строк до двох років. Звичайно, за умови, що засуджені самі виявлять бажання працювати під час відбування позбавлення волі.

Згідно з приписами ст. 119 КВК робочий тиждень позбавлених волі не повинен перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю [71, с. 56]. Згідно з положеннями КЗпПУ, для повнолітніх осіб, які відбувають позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати 40 годин на тиждень. У виховних колоніях адміністрація закладу повинна дотримуватись вимог КЗпПУ стосовно скороченої тривалості робочого часу для неповнолітніх: щодо засуджених віком від 16 до 18 років - тривалість 36 годин на тиждень; для засуджених віком від 15 до 16 років - 24 години на тиждень; для засуджених, які уже досягли вісімнадцятирічного віку й залишені у виховній колонії, - 40 годин на тиждень.

У чинному КВК також міститься низка особливостей працевикористання неповнолітніх засуджених, що пов’язані з вимогами режиму тримання. Так, згідно із ст. 94 КВК у виховних колоніях передбачені як структурні елементи установи дільниці соціальної адаптації. Засуджених, яких там тримають, працевлаштовують на окремих виробничих об’єктах колонії або за межами колонії на інших об’єктах з дотриманням вимог безпеки й постійного контролю.

Засуджені, яких тримають у дільниці соціальної адаптації, проживають у межах колонії в спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених. Оскільки “інші об’єкти” не містять вказівки на “різні форми власності”, є підстави вважати такими лише об’єкти самої виховної колонії, наприклад, склади, теплиці, різноманітні ферми для розведення та відгодівлі птиці, нутрій, кролів, свиней, ВРХ тощо.

Ураховуючи вище викладене, можемо дійти вмотивованого висновку, що виходячи з умов тримання у виховних колоніях неповнолітні засуджені залучаються до суспільно корисної праці виключно на підприємствах або інших об’єктах виховних колоній.

До особливостей відбування покарання неповнолітніми слід віднести й передбачені ч. 2 ст. 143 КВК підстави для отримання ними права на поліпшені умови тримання, а саме “при сумлінній поведінці і ставленні до праці”, а також підстави отримання заохочень за сумлінну поведінку й ставлення до праці та навчання. До таких особливостей необхідно також віднести й приписи закону (ст.120 КВК) щодо обов’язкового зарахування у виховній колонії на особовий рахунок працюючих неповнолітніх не менш як 75% нарахованого їм місячного заробітку. Сумлінна поведінка і ставлення до праці та навчання неповнолітнього, як ознаки виправлення і підстава умовно-дострокового звільнення, передбачені і в ч. 3 ст. 107 КК України.

Можна дійти висновку, що правове регулювання праці неповнолітніх засуджених спрямовано першочергово на набуття ними трудових навичок і кваліфікації, що позитивно вплинуть на їх ресоціалізацію як під час відбування покарання, так і після відбуття.

<< | >>
Источник: БУБЛІК ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА. ПРАЦЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ: ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ПРАКТИКА. Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Особливості праці неповнолітніх та жінок, засуджених до позбавлення волі на певний строк:

  1. 14.4. Окремі види покарань
  2. 16.11. Помилування
  3. Арешт, обмеження волі, позбавлення волі, довічне позбавлення волі.
  4. § 3. Адміністративні стягнення: поняття, перелік і накладення
  5. 3. Характеристика спорів, що розглядаються в судовому порядку
  6. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконавче провадження
  7. Правова організація плантаційного рабства в «Старому домініоні» - колонії Віргінія
  8. Правове становище рабів Компанії Массачусетської бухти - північного сходу Британської Америки
  9. Кримінальний кодекс Української РСР (1960 р.)
  10. Тема 9. Суспільно-політичний устрій і право на українських землях у складі імперій
  11. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  12. Тема 17. Держава і право УРСР у повоєнні роки та період десталінізації (1945 - перша половина 1960 рр.)
  13. Тема 18. Держава і право України в період «застою» (середина 1960- середина 1980 рр.)
  14. § 10. Кримінальне право
  15. 1.2. Права і свободи неповнолітніх у системі прав і свобод громадян України.
  16. 2.2. Об’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  17. ЗМІСТ
  18. ВСТУП
  19. Аналіз кримінально-виконавчого законодавства з питань залучення засуджених до суспільно-корисної праці
  20. Особливості праці неповнолітніх та жінок, засуджених до позбавлення волі на певний строк
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -