§ 1. Засоби соціального регулювання у первісному суспільстві

Кожне суспільство потребує соціального регулювання, тобто впорядкування суспільних відносин та цілеспрямованого впливу на людську поведінку. Таке регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм.

У первісному суспільстві елементарним нормативним соціальним регулятором були норми-звичаї — правила поведінки, що стали звич­кою у результаті багаторазового повторення протягом тривалого часу.

Звичай — це своєрідна форма поведінки людей, яка з часом на­буває певної стійкості, закріплюється в практичному досвіді, психо­логії та ідеології тієї чи іншої соціальної спільноти. В основі звичаю лежать елементи суспільної необхідності, які на початкових етапах роблять його найближчою до реальних потреб формою регулювання їхніх дій. Вимоги звичаю засвоюються людьми в процесі безпосеред­ньої діяльності чи взаємного спілкування.

Норми-звичаї ґрунтувалися на природній необхідності і мали велике значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності. Це були мононорми (від гр. pwoZ — один + від лат. norma — правило) — правила поведінки загального характеру, обов’язкові для всіх і недиференційовані за змістом і своєю цільовою спрямованістю. Тобто мононорми — це норми, серед яких ще не диференціювалися різні соціальні норми, норми, які могли одразу поширюватися на де­кілька сфер суспільних відносин, норми, що, по суті, являли собою єдність моральних, релігійних і правових норм.

Мононорми не надавали переваг одному члену роду над іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи їх діяль­ність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятися від ворожих сил. У мононормах права членів роду яв­ляли собою зворотний бік обов’язків, були невід’ємними від них, оскільки індивід у первісному суспільстві ще не мав виокремленого усвідомленого власного інтересу, відмінного від колективного інтер­есу роду. Лише з розпадом первіснообщинного ладу, появою соціаль­ної неоднорідності більшого значення набувають права індивіда.

В умовах колективної власності і колективного виробництва, спільного вирішення спільних справ, відсутності автономії особи, звичаї не сприймалися людьми як такі, що суперечать їх власним інтересам. Ці неписані правила поведінки реалізовувалися на добро­вільних засадах, їх виконання забезпечувалося головним чином си­лою громадської думки, а не силою примусу, який застосовувався до порушників норм-звичаїв лише в окремих випадках і лише з мотивів крайньої суспільної необхідності такого застосування. Таким чином, дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громадського впливу на порушника (наприклад, вигнання з роду) або схваленням засобів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідни­ми або членами роду (кровна помста).

У первісному суспільстві існував такий засіб охорони звичаю, як «табу» — обов’язкова і непорушна заборона (як правило, релігійно­го характеру), що накладалася на певні дії, предмети, і за порушення якої застосовувалася сувора кара (наприклад, заборона кровноро- динних шлюбів).

Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що склалися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і згодом перетворилися на правові норми. Традиції нерідко мали зо­внішнє вираження в нормах обрядів — формулах дій людини, що ста­вали правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження тощо). Обрядові церемонії, що відбувалися в урочис­тій обстановці, мали назву ритуалів.

Процес виникнення права відбувався при тісній взаємодії норм- звичаїв, засобів їх охорони та форм їх реалізації (дозволів, зобов’язань, заборон) і був викликаний такими причинами:

— необхідністю організації і регулювання сфери економічних відносин, що складалися внаслідок появи приватної власнос­ті, розвитку товарного виробництва, поділу праці, зміни умов розподілу споживчої продукції, і були пов’язані з необхідністю закріплення економічного статусу товаровиробників, форму­вання міцних економічних зв’язків, забезпечення стабільних умов для самостійної економічної діяльності;

— необхідністю підтримання суспільного порядку, який забезпе­чує соціальну усталеність суспільства в умовах поглиблення і загострення соціальних протиріч і конфліктів;

— організацією публічної влади, відокремленої від населення і здатної санкціонувати звичаї, встановлювати юридичні норми і забезпечувати втілення їх у життя;

— набуттям індивідом відносної самостійності і оформленням його автономного статусу^[19].

Таким чином, виникнення права було пов’язано з: а) якісним ускладненням виробництва, соціально-політичного і культурно-ду­ховного життя суспільства; б) відокремленням особи від колективу як самостійного учасника суспільних відносин, що претендує на ав­тономність існування (соціальну свободу); в) формуванням держави, яка потребувала нового нормативного соціального регулятора, здат­ного виконати такі завдання: г) необхідністю забезпечити функціо­нування суспільства як цілісного організму, підтримувати в ньому порядок і стабільність; ґ) потребою закріпити та забезпечити індиві­дуальну свободу автономної особи.

Виконання таких завдань було не під силу нормативним регуля­торам первіснообщинного ладу — нормам-звичаям. Цю роль узяло на себе формальне право, що формувалося, і визначальною рисою якого був державно-владний примус.

Норми права відрізнялися від норм-звичаїв тим, що: