§ 1. Загальна характеристика правотворчості.

Поняття, принципи і види правотворчості.

Правотворчість - це напрям діяльності держави, пов’язаний з офіційним закріпленням норм права шляхом формування приписів, їх зміни, доповнення чи скасування.

Принципи правотворчості - це основні засади здійснення правотворчої діяльності.

Принципи правотворчості є принцип законності, принцип науковості, принцип використання правового досвіду, принцип демократизму і зв’язок із практикою.

Принцип законності - розробка і прийняття нормативно-правових актів із дотриманням правової процедури, що не виходить за межі компетенції органів, що їх приймають, а також відповідність нормативних актів конституції країни і чинному законодавству.

По суті, принцип законності означає, що всі нормативно-правові акти повинні слідувати певній ієрархії: підзаконні нормативні акти відповідають законам, а

останні, у свою чергу, не суперечать Конституції країни як Основному Закону держави.

Принцип науковості - підготовка і прийняття проекту нормативно-правового акта здійснюється за участю представників різних наук.

Так, наприклад, для прийняття нормативного акту, який би врегулював проблеми боротьби зі СНІДом, слід враховувати думку лікарів. Для врегулювання проблем сучасного агропромислового комплексу слід враховувати думку представників аграрної науки. Якщо ж цього нема, то може статися така ситуація, що склалася в СРСР на початку 60-х років, коли наказували саджати кукурудзу у всіх регіонах країни (навіть за полярним кругом), не враховуючи думку аграріїв, які зазначали, що далеко не всі регіони держави можуть вирощувати цю культуру.

Принцип використання правового досвіду - всякий знову розроблений нормативний акт повинен спиратися на уже відомий позитивний досвід держави і цивілізації в цілому.

Спроба обминути цей принцип може призвести до хаосу, як це сталося у перші роки радянської влади, коли було зламано існуючий державний апарат і правову систему.

В Україні прикладом використання правового досвіду може служити той факт, що для проведення судової реформи вона звернулася до досвіду ФРН, який передбачає певну децентралізацію судової системи і створення спеціалізованих судів.

Принцип демократизму виражається у безпосередній участі населення у правотворчому (насамперед, законотворчому) процесі шляхом використання форм безпосередньої правотворчості (референдум, плебісцит, народна ініціатива). Також є можливою така форма участі населення як попереднє обговорення законопроекту у засобах масової інформації. Різні форми безпосередньої демократії сприяють подоланню бюрократизму та найповніше враховує інтереси населення.

Зв’язок із практикою. Звісно, можна прийняти нормативно-правовий акт, який би закріплював право громадян України щороку відпочивати за рахунок держави у будь-якій точці земної кулі. Однак практика показує, що таке не можливо, адже Україна не може собі дозволити фінансувати зазначений відпочинок. Крім того, зв’язок з практикою означає, що нормативно-правові акти слід приймати для врегулювання існуючих у суспільстві відносин.

Правотворчість може існувати як правотворчість компетентних державних органів, безпосередня правотворчість народу і санкціонування норм, при якому процес їх створення проходить поза державою.

Виходячи з особливостей юридичної природи процесу створення норм права різними органами держави правотворчість компетентних органів держави може виражатися у формі законотворчості і підзаконної правотворчості.

У свою чергу підзаконна правотворчість може існувати як:

1. Правотворчість вищих органів державної влади (уряду, глави держави).

2. Правотворчість центральних органів державної влади (міністерств, відомств, агенцій, державних комітетів, служб тощо).

3. Правотворчість регіональних та місцевих органів державної влади (губернаторів, місцевих рад народних депутатів тощо).

4. Локальна правотворчість, яка функціонує на державних підприємствах, в установах та організаціях.

Прикладом законотворчості є прийняття Закону про Державних Бюджет України на 2005 рік. Підзаконна правотворчість вищих органів державної влади виражається у прийнятті Президентом України нормативних указів (наприклад, Указ Президента України № 389/2003 від 5 травня 2003 року „Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу”) або у прийнятті Кабінетом міністрів України постанов (наприклад, Постанова Кабінету міністрів

України № 655 від 5 травня 2003 року „Деякі питання розвитку інноваційної інфраструктури в Україні та напрями діяльності Української державної інноваційної компанії у 2003 році”).

Підзаконна правотворчість центральних органів державної влади виражається у створенні відповідних інструкцій (наприклад, Інструкція з оформлення дозволів на імпорт, затверджена Наказом міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 52 від 6 березня 2003 року) чи нормативних наказів (наприклад, Наказ міністерства аграрної політики України № 9 від 5 січня 2002 року „Про сприяння проведенню у 2002 році виборів народних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних і міських голів”).

Підзаконна правотворчість регіональних та місцевих органів державної влади виражається у створенні рішень та розпоряджень (наприклад, розпорядження мера Сум № 860-р від 25.11.2003 року, що спрямоване на боротьбу з боржниками за квартплату та комунальні платежі). Прикладом локальної правотворчості є різного роду нормативні накази, статути тощо (наприклад, Статут національної академії наук України від 5 квітня 2002 року).

Безпосередня правотворчість народу (рішення, прийняті на референдумі) як правило виражається у затвердженні на референдумах конституцій країни або у зміні існуючого державного ладу.

Санкціонування норм, при якому процес їх створення проходить поза державою передбачає санкціонування державою звичаїв, рішень правлячої партії тощо. Саме такий варіант правотворчості знаменував той факт, що КПРС могла приймати рішення, які мали силу закону.

Правотворчий процес.

Як вже зазначалося, правотворчий процес може класифікуватися залежно від видів нормативно-правових актів: процес створення закону (законотворчій процес), процес створення указу, постанови тощо.

Правотворчий процес - це процес створення норм права.

Він передбачає дотримання таких вимог:

1) відповідність розвитку суспільних відносин.

2) Врахування досвіду та існуючих традицій, рівня правової культури населення.

3) Домінування правової доктрини.

4) Додержання правил законодавчої техніки, вимог нормативної модельності.

5) Збереження лінійних зв’язків між правовими приписами в межах нормативно-правового акта.

Правотворчий процес складається з трьох етапів:

1) Допроектний етап - виявлення потреб у правовому регулюванні та наявність об’єктивних умов створення припису, формування юридичного мотиву.

2) Прийняття рішення про підготовку проекту акта, попередній розгляд проекту, його обговорення та доопрацювання.

3) Прийняття проекту акта, його підписання та оприлюднення.

Одним з варіантів правотворчого процесу є процес законотворчий. Проте останній має свою специфіку, а тому складається з чотирьох етапів: допроектного, проектного, етапу прийняття норми права та етап підписання й опублікування акта.

Допроектний етап - у суспільстві виявляється потреба у врегулюванні на законодавчому рівні нормами права соціальної проблеми. Наприклад, сучасний етап адміністративної реформи передбачає прийняття в Україні Кодексу основних правил поведінки державного службовця.

Проектний етап складається з наступних стадій (тобто етапів, що вирішують проміжні завдання):

1. Внесення в законотворчий орган проекту закону суб'єктом законодавчої ініціативи. В Україні такими суб’єктами можуть бути її Президент, Кабінет міністрів, Верховна Рада тощо.

2. Розгляд проекту закону в комісіях і комітетах законотворчого органу з метою проаналізувати його зміст з різних позицій і запропонувати більш надійні засоби правового впливу. Зазначений розгляд здійснюється згідно з принципами правотворчості: науковості, використання правового досвіду, зв’язок з практикою.

Етап прийняття норми права складається з наступних стадій:

1. Обговорення законопроекту по палатах або на спільному засіданні палат законотворчого органа чи то у парламенті. Обговорення завершується двома варіантами: спрямування законопроекту на дороблення в комісії чи комітети, а потім його повторне обговорення чи четвертою стадією.

2. Прийняття законопроекту в остаточному читанні.

Підписання закону та його опублікування. Найчастіше закон підписується Президентом України. Іноді - головою уряду або спікером парламенту. Щодо опублікування, то акт, що не публікується не має юридичної сили. Саме тому може діяти презумпція знання закону: ніхто не звільняється від відповідальності під приводом того, що він не знав закону.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке правотворчість?

2. Що таке принципи правотворчості?

3. Що таке правотворчий принцип законності?

4. Що таке правотворчий принцип науковості?

5. Що означає принцип використання правового досвіду?

6. В чому виражається правотворчий принцип демократизму?

7. Які існують види правотворчості?

8. Які існують види підзаконної правотворчості?

9. В чому виражається безпосередня правотворчість народу?

10. Що передбачає санкціонування норм, при якому процес їх створення проходить поза державою?