<<
>>

§ 4. Правова культура та її антиподи.

Правова культура: поняття, структура і функції

Правосвідомість пов’язана з правовою культурою, адже види останньої є аналогічними видам правосвідомості.

Проте, правова культура не є синонімом правосвідомості.

Правова культура - це система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права.

Структура правової культури досить умовна, але, проте, у неї входять наступні елементи: рівень розвитку всієї системи юридичних джерел права; рівень розвитку правосвідомості населення та рівень розвитку правової діяльності.

Рівень розвитку всієї системи юридичних джерел права - текстів документів, у яких виражається і закріплюється право в даному суспільстві. Особлива роль у цьому належить юридичній техніці. Рівень юридичної техніки багато в чому говорить про рівень правової культури, адже юридична техніка стосується побудови юридичних конструкцій, питань юридичної термінології, правил розробки, викладення і систематизації нормативно-правових актів тощо.

Рівень розвитку правової свідомості населення складається з наступних компонентів:

1. Глибина освоєння населенням правових феноменів. До правових феноменів відносяться, наприклад, необхідність пошуку компромісу або недоторканність прав людини тощо. Особливо актуальним це є зараз, коли все більше з’являється думка про повернення смертної кари. Звісна річ, карати за злочини необхідно, але слід мати на увазі, що існує така річ, як судова помилка. Досить відомим є приклад маніяка-вбивці Чикатило, за злочини якого було розстріляно невинну людину. Крім того, ставлення до недоторканності людського життя, як природного права людини дозволяє говорити про правову культуру громадян країни.

2. Глибина інформованості населення в правовому відношенні. Дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, що вона буде робити в умовах, передбачених законом. Це дозволяє говорити про рівень правової культури людини, адже саме з людей складається населення.

3. Глибина емоційного ставлення населення до закону, суду тощо. В країнах англосаксонської правової системи до суддів ставляться з повагою. Це, врешті решт, дозволило зробити судовий прецедент основною формою права в цих країнах і надати судовій владі необхідних повноважень для формування її у самостійну гілку державної влади. Крім того, повага до законів дозволяє подолати злочинність або звести її до мінімуму, як це сталося в Швейцарії. Все це говорить про рівень правової культури населення.

Рівень розвитку правової діяльності складається з наступних видів діяльності:

1. Теоретична - діяльність учених-юристів. Вчені-юристи (державознавці і правознавці) формують теорію сучасної держави і права. Саме вони розробляють сутність того, що називається “демократична, соціальна, правова держава”.

2. Освітянська - діяльність студентів і слухачів юридичних шкіл, вузів тощо. Важлива роль в рівні розвитку правової діяльності належить діяльності студентів юридичних навчальних закладів, адже саме вони у майбутньому стануть правознавцями та юристами-професіоналами.

3. Практична - правотворчість, реалізація і застосування права. Практична правова діяльність - це діяльність органів держави, що відповідає вимогам законодавства. Законність такої діяльності дозволяє судити про рівень правової культури в суспільстві.

У суспільстві правова культура виконує такі функції як пізнавальну, регулятивну, оціночну, прогностичну та функцію правової соціалізації.

Пізнавальна функція правової культури виражається у формуванні в населення уяв про державу і право, громадянське суспільство тощо, на основі яких воно вступає у правовідносини.

Регулятивна функція правової культури спрямована на забезпечення стійкого функціонування суспільства шляхом становлення для індивідів та соціальних груп відповідних стандартів суспільно корисної поведінки, узгодження та підпорядкування соціальних прагнень та ідеалів різних груп загальноприйнятими у суспільстві.

Оціночна функція полягає у виробленні ставлення індивіда до правових явищ на основі сформованих уяв, ідеалів, принципів тощо.

Це ставлення виражається у вчинках та поведінці, в його оцінці права і законодавства, законності і правопорядку порівняно з тими, що вже маються у нього.

Прогностична функція правової культури виражається у здатності передбачати можливі напрямки розвитку правової системи, законодавства, юридичної практики, визначати засоби для досягнення актуальних правових цілей.

У зв’язку з цим важливим є обґрунтування вірогідних змін у системі правової орієнтації громадян та розробка засобів, що або блокують, або стимулюють їх появу.

Функція правової соціалізації виражається у здатності правової культури забезпечувати передачу новим поколінням накопиченого досвіду та культури для ефективного використання своїх суб’єктивних прав та дотримання юридичних обов’язків.

Антиподи правової культури.

Слід зазначити, що антиподи правової культури можуть виражатися як у позитивному, так і в негативному аспекті.

Негативним антиподом (протилежністю) є правовий нігілізм, а позитивним - правовий ідеалізм.

Схематично це виглядає так:

Правовий нігілізм Правова культура Правовий ідеалізм

Рис. 20.1. Правова культура та її антиподи.

Правовий нігілізм - це негативне ставлення до права, закону і правових формах організації суспільних відносин.

Існують два основних варіанти класифікації різновидів правового нігілізму.

Так, за проявами правовий нігілізм може виражатися у навмисному порушенні законодавства, масовому недотриманні і невиконанні юридичних розпоряджень, виданні суперечливих правових актів, підміні законності доцільністю, конфронтації представницьких і виконавчих структур та порушенні прав людини.

Навмисне порушення законів і інших підзаконних нормативно-правових актів. Прикладом такого варіанту правового нігілізму є вчинення злочину, наприклад, убивства. В даному випадку злочинець, знаючи і розуміючи правові вимоги, ставиться до них негативно, адже не слідує їм.

Масове недотримання і невиконання юридичних розпоряджень.

Прикладом цього є бунт, революція тощо. Так, під час перехідного періоду до ринкових відносин, багато-хто з громадян як Росії, так і України не дотримувались юридичних розпоряджень: ухилялися від сплати податків, не реєстрували своїх підприємств, не отримували необхідних ліцензій тощо. Це все було проявами саме правового нігілізму.

Видання суперечливих правових актів. Прикладом цього є юридичні колізії між різними нормативно-правовими актами, які взаємно суперечать один одному.

Підміна законності доцільністю. Прикладом цього є події, які відбувалися після революцій: терор, звільнення злочинців під приводом того, що вони є жертвами минулого режиму. Так, у 1917 році кримінальні злочинці були звільнення з ув’язнення під приводом того, що всі злочинці є жертвами царизму. У 1918 році радянська влада, у відповідь на вбивства своїх керівників, проголосила політику так званого „червоного терору”. Його результатом було знищення без законних підстав колосальної кількості представників інтелігенції, дворян та священиків під приводом того, що вони належать до „експлуататорських класів”. Так доцільність замінила законність.

Конфронтація представницьких і виконавчих структур. Прикладом цього є протистояння у вересні 1993 року народних депутатів РРФСР та її Президента Б.М. Єльцина, коли представницькі (з’їзд народних депутатів та Верховна Рада РРФСР) і виконавчі (Президент і Уряд Росії) структури видавали розпорядження які взаємно суперечили один одному. Ця конфронтація згодом вилилася у збройне протистояння і людські жертви, а завершилася збройним штурмом парламенту.

Порушення прав людини. Вперше на найвищому рівні права людини були закріплені у 1948 році у Загальній декларації прав людини. Одним з основних прав людини визнається її право на життя, а тому масові репресії в умовах авторитарних і тоталітарних режимів (наприклад, Культурна революція в Китаї 1966-76 рр.), геноцид у Іраку проти курдів за часів Саддама Хусейна, холокост проти євреїв під

час Другої світової війни, голодомор в Україні 30-х і 40-х років є саме проявами правового нігілізму.

Інша класифікація правового нігілізму може здійснюватись за формою. У цьому випадку правовий нігілізм може виражатися як у активній, так і в пасивній формі.

Пасивна форма правового нігілізму яку ще іноді називають теоретичною формою означає байдуже ставлення до права, явна недооцінка його ролі і значення. Прикладом цієї форми є анархізм. Науковий анархізм виник у ХІХ-ХХ столітті як один з варіантів перетворення існуючого ладу. Анархісти вважали, що відносини між людьми не потребують якогось державно-правового регулювання, адже люди самі зможуть домовитись між собою.

Активна форма нігілізму означає усвідомлено вороже ставлення до права. Прикладом саме цього є вчинення злочинів.

Правовий ідеалізм - перебільшення реальних регулятивних можливостей правової форми.

Одним з основоположників правового ідеалізму був Платон, який вважав, що принципові зміни суспільства є можливими за допомогою мудрих законів.

Правовим ідеалістом був Петро І. За період свого правління він видав 2 тисячі указів, якими регламентував майже всі сторони життя російського суспільства.

Деякі з цих указів були доречними. Так, у 1722 році в Росії з’явилася прокуратура, мета якої передбачала втілення у житя економічних, соціальних і політичних реформ царя всупереч прихованому, а часто навіть відкритому опору місцевих органів влади.

Проте були й інші укази.

Приклад 20.1.

О. Бушков про правовий ідеалізм Петра І.

Наказувалося ткати килими чітко визначеної ширини, під страхом каторги заборонялося виробляти шкіру для взуття дьогтем, застосовуючи

замість цього ворвань, жати було наказано не серпами, а „малими косами з граблями”, знищити віконця для виливання води у бортах суден, замінивши їх на помпи; жителям Петербургу заборонялося користуватися човнами з веслами і наказувалося використовувати лише з парусами (причому до дрібниць вказувалося, як їх фарбувати й лагодити). Пічки наказувалося ставити не на підлозі, а на фундаменті, стелі обов’язково потрібно вимазувати у глину, дахи крити не дошками, а черепицею, дерном або ж дранкою, могили для померлих лагодити за єдино встановленим зразком, живим обов’язково ходити до церкви у свята та в неділю, а священикам - „під час літургії вправлятися у богомисленні”.

У в с і х випадках видавалися великі царські укази, де сам Петро розписував „від сюди й до сюди” - так що укази, по суті, перетворювались ще й у довгі „повчання”, як було з повелінням Петра „заборонити жителям шевської столиці їздити на конях, що не мають вуздечок, і випускати з дворів без пастухів корів, кіз, свиней та інших тварин”. Государ імператор сам займався питаннями, що повинен був вирішувати який-небудь поліцмейстер... Підозрюю, що подібні укази і були висміяні Салтиковим- Щедріним в „Історії міста Глупова”, коли один з тамтешніх градоначальників видає указ „Про правильну випічку пирогів”. Дуже схоже на Петра...

Між іншим, лікуватися також потрібно було згідно указу. Попивши мінеральної водички з олонецьких джерел, Петро знайшов її відмінною - і наказав підданим у приказному порядку їздити „для поправки недуг на олонецькі води”. Коли ж багатьом водичка не допомогла і люди, що не отримали зцілення, почали висловлювати своє невдоволення, Петро терміново видав черговий наказ, у якому пояснювалось, що окремі невдачі і лікуванні водами викликані... недотриманням пацієнтами височайше затверджених правил лікування.

Воєводи на місцях, засипані грудою указів, помаленьку, як здається, приходили до стану повного отупіння. Зокрема воєводам приписувалось

„піклуватися про сирітські будинки, академії та школи, а також про госпіталі”. Однак, окрім Петербургу та пари-трійки великих міст, госпіталів не було ніде - як не було ніде сирітських будинків, окрім Петербургу. Академії ж існували лише в Москві та в Києві...

Історія зберегла пам’ять про самовіддану діяльність в’ятського воєводи Чаадаева, який спробував якісно виконати черговий указ і заснувати хоча б школу. Знайшов навіть вчителів та кімнату, зупинка була лише за малим - повною відсутністю учнів. Воєвода вдався до типових для того часу заходів - розіслав по повіту солдат і ті наловили достатню кількість підходящих за віком підлітків. Зрозуміло, що при першій же ліпшій можливості учні розбіглися. Воєвода махнув руками на це „просвітницьке підприємство” і не лише не завів академії, але й шкіл більше не відкривав (напевно, добре розуміючи, що у В’ятському повіті кадрів для академії і з драгунами не знайдеш).

Настільки дріб’язкова регламентація призвела до того, що чиновники на місцях взагалі перестали виявляти ініціативу, з будь-якої дрібниці потребуючи інструкцій Петра. Солікамський воєвода доносив сенату, що місцева в’язниця зовсім занедбана: „тюремний острог та хати достатньо прогнили і стоять на підпорах, так що арештанти того і гляди втечуть” - і прохав царського іменного дозволу на ремонт. Однак його обійшов московський губернатор, який не насмілився без царського указу... полагодити знесену повінню дерев’яну мостову.

Джерело: Бушков А.А. Россия, которой не было: загадки, версии, гипотезы. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, СПб.: Нева, Красноярск: Бонус, 1997. - С.

400-401.

Питання для самоконтролю.

1)

2)

Що таке правова кулвтура?

Що таке теоретична діяльність?

3) Що таке освітянська діяльність?

4) В чому виражається пізнавальна функція правової культури?

5) На що спрямована регулятивна функція правової культури?

6) В чому полягає оціночна функція правової культури?

7) В чому виражається прогностична функція правової культури?

8) В чому виражається функція правової соціалізації?

9) Що таке правовий нігілізм?

10) Які існують класифікації правового нігілізму?

11) Що означає пасивна форма правового нігілізму?

12) Що означає активна форма правового нігілізму?

13) Що таке правовий ідеалізм?

Дискусійні завдання:

1) Підготувати доповідь на тему „Кроки формування високої правової культури громадян України", метою якої є розробка програми формування в Україні високої правової культури.

2) Проаналізувати: як може гарантувати законність:

• Розвинута система народовладдя.

• Свобода самовизначення особистості.

• Об'єднання громадян в організації за різними інтересами.

• Рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин.

ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ 4:

Книги.

Навчально-методична література.

1. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 320 с.

2. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. Учебно­методическое пособие. Краткий учебник для вузов. - М.: НОРМА - ИНФРА-М, 1999.-448 с.

3. Мухаев Р.Т. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М.: ПРИОР, 2001.-464 с.

4. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - М.: Юристъ, 1996. - 472 с.

5. Основи держави і права України: Навчальний посібник / Укл.: Колектив авторів юридичного факультету УАБС; За ред. В.В. Сухоноса (молодшого). - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2003. - 388 с.

6. Проблемы общей теории права и государства. Учебник для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца.. - М.: НОРМА - ИНФРА-М, 1999. - 832 с.

7. Протасов В.Н. Теория государства и права. Проблемы теории государства и права: Вопросы и ответы. - М.: Новый Юрист, 1999. - 240 с.

8. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел., 2000. - 704 с.

9. Теория государства и права / Под ред. К.А. Мокичева. - М.: Юридическая литература, 1971. - 632 с.

10. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - М.: Юристъ, 2000. - 776 с.

11. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. - М.: НОРМА, 2000. - 616 с.

12. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С. Эбзеева. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и Право, 2000. - 640 с.

13. Теорія держави і права: Конспект лекцій / Уклад. В.В. Сухонос (мол.). - Суми: УАБС, 2003. - 90 с.

Першоджерела, монографії і наукові видання.

14. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 656 с.

15. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - 352 с.

16. Пархоменко Н.М. Договір у системі форм права України: Монографія. - К.: Юридична книга, 2000. - 184 с.

17. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський, О.В. Зайчик, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 296 с.

18. Сухонос В.В. Організація і діяльність прокуратури в Україні: історія і сучасність. Монографія. - Суми: ВДТ „Університетська книга”, 2004. - 348 с.

Художня і популярна література.

19. Амброз С. Эйзенхауэр. Солдат и президент. - М.: Книга, лтд., 1993. -

560 с.

20. Буровский А.М. Несостоявшаяся империя: Историческое расследование. - Красноярск: БОНУС, М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. - 512 с.

21. Бушков АА. Розсип, которой не было: загадки, версии, гипотезы. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, СПб.: Нева, Красноярск: Бонус, 1997. - 608 с.

22

Иванов А.С. Вечный зов: Роман в 2 кн. Кн. 2. - М.: Дрофа, 1993. - 704 с.

23. Полькен К., Сцепоник X. Кто не молчит, тот должен умереть: Факты против мафии. - М.: Мысль, 1988. - 380 с.

Статті.

Енциклопедії, словники і довідники.

24. Бобровник С.В. Консолідація // Юридична енциклопедія. - К., 2001. -Т. 3. - С. 268-269.

25. Бобровник С.В. Систематизація законодавства // Юридична енциклопедія. - К., 2003. - Т. 5. - С. 489.

26. Бобровник С.В., Лисенков С.Л. Підгалузь права // Юридична енциклопедія. - К., 2002. - Т. 4. - С. 537.

27. Богінич О.Л. Підзаконний акт // Юридична енциклопедія. - К., 2002. -Т. 4. -С. 537.

28. Горбатенко В.П. Гай // Юридична енциклопедія. - К., 1998. - Т. 1. - С. 544.

29. Мережко 0.0. Приватне право // Юридична енциклопедія. - К., 2003. -Т. 5. -С.87.

30. Новіков В.М. Колективний договір // Юридична енциклопедія. - К., 2001.-Т. 3. -С. 153-154.

31. Онищенко Н.М. Інкорпорація // Юридична енциклопедія. - К., 1999. -Т.2.-С. 690-691.

32. Онищенко Н.М. Кодифікація // Юридична енциклопедія. - К., 2001. -Т. 3. -С. 139-140.

33. Онищенко Н.М. Правова сім’я // Юридична енциклопедія. - К., 2003.-Т. 5. -С. 39-40.

34. Погорілко В.Ф., Бобровник С.В. Закон // Юридична енциклопедія. - К., 1999. - Т. 2. - С.474-475.

35. Рабінович П.М. Джерело права // Юридична енциклопедія. - К., 1999. - Т. 2. - С.171-172.

36. Рабінович П.М. Норма права // Юридична енциклопедія. - К., 2002.

- Т. 4. - С. 189-190.

37. Рабінович П.М. Система права // Юридична енциклопедія. - К., 2003. - Т. 5. - С.488-489.

38. Руда Н.І., Батанов О.В. Публічне право // Юридична енциклопедія. - К., 2003. - Т. 5. - С. 197-198.

39. Цвік М.В. Інститут права // Юридична енциклопедія. - К., 1999. - Т. 2. - С. 701-702.

40. Шаповал В.М. Конституція // Юридична енциклопедія. - К., 2001. - Т. 3. - С. 289-291.

41. Шемшученко Ю.С. Галузь права // Юридична енциклопедія. - К., 1998. - Т. 1. - С. 549.

42. Шемшученко Ю.С. Матеріальне право // Юридична енциклопедія. - К., 2001. - Т. 3. - С.598.

43. Шемшученко Ю.С. Правова культура // Юридична енциклопедія. - К., 2003. - Т. 5. - С. 37.

44. Шемшученко Ю.С. Правова система // Юридична енциклопедія. - К., 2003. - Т. 5. - С. 39.

45. Шемшученко Ю.С. Процесуальне право // Юридична енциклопедія.

- К., 2003. - Т. 5. - С. 187.

Збірники наукових праць і журнали.

46. Бобровник С.В. Колізійні норми в системі засобів правового регулювання // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип. 12. - К., 2001. - С. 69-76.

47. Бурлай Є.В. Зміст і форма права: єдність і розбіжності // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнародної наукової конференції. Харків, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошовий. - X.: Право, 2003. - С. 138-144.

48. Корчевна Л.О. Преторське право Риму (до рецепції римського права) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 61-66.

49. Лук’янець Д.М. Про структуру системи права // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 12. - С. 3-6.

50. Нагребельний В. П. Систематизація законодавства України: проблеми і перспективи // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 5-8.

51. Онищенко Н.М. Джерела права та правові системи сучасності // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип. 12. -К., 2001. - С. 90-112.

52. Пархоменко Н.М. Конституційний договір як джерело права України: історичний досвід // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип. 12. - К., 2001. - С. 61-69.

53. Подковенко Т.О. Система законодавства: загальнотеоретична характеристика // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.-С. 77-83.

54. Черняк Є.В. Роль судової влади в політичній системі США. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 149-154.

Хрестоматійні матеріали і антології.

55. Гибб Г. Принципы интеграции и роль права в исламском обществе // Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия: Учеб, пособие для студентов вузов / Сост. Б..С. Ерасов. - М.: Аспект Пресс, 1999. - С. 358-360.

56. Договор об образовании Союза Советских Социалистических республик // Хрестоматия по истории отечественного государства и права. 1917- 1991 гг. - М.: Зерцало, 1997. - С. 180-184.

57. Из законов Билаламы // Хрестоматия по Всеобщей истории государства и права. Т. 1. / По ред. К.И. Батыра и Е.В. Поликарповой. - М.: Юристъ, 1996.-С. 7-9.

58. Из книги законов Ману (Манава Дхармашастра) // Хрестоматия по Всеобщей истории государства и права. Т. 1. / По ред. К.И. Батыра и Е.В. Поликарповой. - М.: Юристъ, 1996. - С. 25-55.

59. Лейст О.Э. Римские юристы // История политических и правовых учений: Хрестоматия / Под ред. О.Э. Лейста. - М.: Городец, 2000. - С. 51-52.

60. Об усилении борьбы с особо опасными преступлениями. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 5 мая 1961 года // Хрестоматия по истории отечественного государства и права. - М.: Зерцало, 1997. - С. 356-357.

61. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик от 25 декабря 1958 года // Хрестоматия по истории отечественного государства и права. - М.: Зерцало, 1997. - С. 334-339.

Нормативні матеріали.

62. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

63. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, укладений 8 червня 1995 року // Конституції і конституційні

акти України. Історія і сучасність. - К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 257-285.

64. Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, прийнятий 5 квітня 2001 року: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.

65. Цивільний кодекс України, № 435-IV від 16 січня 2003 року. - Харків: Одіссей, 2003. - 408 с.

66. Про статус суддів. Закон України № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року // Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Збірник нормативних актів. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 70-89.

67. Про ратифікацію Протоколу про внесення поправок до Угоди про Міжурядовий фельд’єгерський зв’язок. Закон України № 833-XIV від 6 липня 1999 року // ВВР. - 1999. - № 34. - ст. 297.

68. Про вибори народних депутатів України. Закон України № 2766-ІІІ від 18 жовтня 2001 року // ВВР. - 2001. - № 51-52. - ст. 265.

69. Об электронных документах и электронном документообороте. Закон Украины № 851-IV от 22 мая 2003 года //Голос Украины. - 2003. - 27 июня. - С. 10-11.

70. Об электронной цифровой подписи. Закон Украины № 852-1V от 22 мая 2003 года //Голос Украины. - 2003. - 27 июня. - С. 10-11.

71. Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів. Постанова Пленуму Верховного Суду України Хе 4 від 12 квітня 1996 року // Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Збірник нормативних актів. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 160-168.

72. Конституционное право России: Сборник конституционно-правовых актов / Отв. ред. О.Е. Кутафин; Сост. Н.А. Михалева. - М.: Юристъ, 1998. - Т. 1. - 816 с.

73. Конституция Российской Федерации. - М.: Юрид. лит., 1995. - 64 с.

74. О разграничении предметов ведения и взаимном делегировании полномочий между органами государственной власти Российской Федерации и

органами государственной власти Республики Татарстан. Договор Российской Федерации и Республики Татарстан от 15 февраля 1994 г. // Конституционное право России: Сборник конституционно-правовых актов / Отв. ред. О.Е. Кутафин. - М.: Юристъ, 1998. - Т. 1. - С. 666-670.

75. Про заходи боротьби з організованою злочинністю та корупцією.

Закон Республіки Білорусь № 47-3 від 26 червня 1997 року. // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію / Упоряд. М. І. Камлик та інші. - К.: Школяр, 1999. - С. 366-374.

<< | >>
Источник: Сухонос В.В.. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА. Навчальний посібник. Суми - 2005. 2005

Еще по теме § 4. Правова культура та її антиподи.:

  1. § 4. Рынок как объект правового регулирования
  2. § 1. Понятие, причины и нормативно-правовая основа несостоятельности (банкротства)
  3. § 1. Понятие, исторические и теоретико-правовые предпосылки возникновения и развития гражданского общества
  4. §3. Формирование российского правового государства
  5. §2. Понятие «непреодолимой силы» в советской правовой литературе
  6. Б. Уголовно-правовая защита прав и свобод граждан
  7. Глава I. Личность как субъект социальных и государственно-правовых отношений
  8. Истоки правовой культуры и правовой образованности населения Руси в IX-XVII вв.
  9. 2.3. Понятийный и категорийный аппарат теории государства и права, взаимосвязь государства, права и иных сфер жизни общества, общая характеристика современных политико-правовых доктрин
  10. 8. Исторические предпосылки развития начал правовой государственности в России
  11. Вопрос 88. Понятие, причины, формы правового нигилизма и пути его преодоления.
  12. 23.7. Правова культура суспільства і окремої особистості
  13. 23.8. Правовий нігілізм і правовий ідеалізм, шляхи їх подолання
  14. правОвая кОнверГенция
  15. § 4. Правова культура та її антиподи.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -