Цивілізація та її типи

Цивілізація ^[69] - рівень, ступінь суспільного розвитку, його матеріа­льної та духовної культури. Ознаки цивілізації: 1) етап еволюції суспільст­ва, яке прийшло на зміну первісній організації людей; 2) показник стану суспільства, динаміка його змін; 3) сукупність організаційних засобів і те­хнологій, завдяки яким люди намагаються досягти суспільно значущої ме­ти, яка, своєю чергою, визначається універсаліями культури.

Формуванню цивілізації передувала боротьба людини як біологічного виду за виживання. Властивостями родоплемінної (первісної) суспільної ор­ганізації були: 1) економіка збирання змушувала самообмежуватися у збіль­шенні кількості членів суспільства під впливом природного середовища, частиною якого було суспільство, з метою збереження рівноваги у біоцено­зі ^[70]; 2) завданням родоплемінної організації було виживання людства як біологічного виду, збереження і продовження роду як необхідної форми іс­нування людей; 3) соціонормативна система регулювання суспільства за­безпечувалася потестарною владою і мала родоохоронний характер.

Перехід людства до цивілізації обумовлений кардинальними змінами в економіці, зміст яких полягав у можливості людини впливати на приро­ду, змінювати її під свої життєві потреби, інтереси. Кардинальні зміни по­значились як аграрна революція, наслідки якої такі: 1) перехід суспільства до осілого (землеробського) способу життя й оформлення нової системи суспільної організації - сусідської общини; 2) зростання чисельності насе­лення завдяки додатковому продукту; 3) формування певної економічної незалежності суспільства від природних умов буття.

Аграрна революція спричинила кризу потестарної системи організації суспільства, яка зіткнулася з проблемою подолання інформаційного бар’єру в процесі управління. Потестарна організація не мала постійного, професій­ного, відокремленого від решти членів суспільства апарату управління. Потреба в апараті влади стала нагальною в тих ландшафтно-територіальних цивілізаціях, де вироблення додаткового продукту прямо залежало від ко­лективних зусиль членів усього суспільства. Предметом апарату влади стає контроль за виробництвом і перерозподіл матеріальних благ. Створені зу­силлями членів суспільства матеріальні блага належали апарату влади, який і перерозподіляв їх за принципом справедливості між усіма членами суспільства - як тими, хто його безпосередньо створював, так і тими, хто не стосувався виробництва.

Збільшення кількості населення як результату появи запасів додатко­вого продукту залежало, по-перше, від урахування динаміки прогнозовано­го приросту кількості людей і кількості продукту, по-друге, від природно­ландшафтного фактора. Врожайні роки могли змінюватися неврожайними. Таким чином, розвиток общинної цивілізації відбувався в напрямі постій­ної турботи про приріст як населення, так і продукту. Питання гарантова­ного додаткового продукту з огляду на кількість членів общини вирішува­лися у різний спосіб, наприклад збільшенням посівів, освоєнням нової те­риторії, що відповідало екстенсивному шляху розвитку. Але екстенсивна економіка могла забезпечити постійний приріст продукту лише в тих регі­онах, які були ризикованими для землеробства. Ризик полягав у тому, що природно-ландшафтний фактор сприяв і великим врожаям, і неврожаю. Це змушувало суспільство пристосовуватися, шукаючи нові місця проживан­ня або освоюючи прийоми впливу на природу, тобто започатковувався пе­рехід до інтенсивної економіки.

Перехід до цивілізації супроводжувався формуванням системи публіч­них органів влади, здатної організувати суспільні роботи, з метою мінімі­зувати наслідки природних впливів.

В общинних цивілізаціях, де додатковий продукт не залежав від коле­ктивних зусиль, стають можливими відносини обміну (ринкові), ознакою яких є свобода від втручання публічної політичної влади. Так формуються локальні (полісні), землеробські цивілізаційні общини у північному Серед­земноморському регіоні (греко-римська цивілізація). Домінування парце­лярного ^[71] господарства зробило можливим привласнення виробленого продукту безпосередньо тими, хто його виробляв, без перерозподілу. У від­носинах обміну, характерних для цих суспільних общин, у ролі власника обмінних процесів виступає глава роду. У греко-римській цивілізації потре­ба в тотальній владі, яка б регламентувала виробництво й обмінні зв’язки, була зведена нанівець, у ній не було потреби.

Отже, у переході людства від первісносуспільної організації до цивілі- заційної можна виокремити два типи цивілізацій: 1) системоцентристська цивілізація або общинна (домінуюча); 2) персоноцентристська цивілізація або громадянська, яка не отримала широкого застосування.

Таким чином, стабільність продукту для життєзабезпечення у систе- моцентристських цивілізаціях досягається завдяки організації та контролю виробництва і перерозподілу. Деспотія організовує позаекономічний при­мус, через який із низькою ефективністю виробництва стає можливим ви­роблення достатньо продукту для споживання. Публічно-владні зв’язки пронизують всю систему суспільних відносин, без яких суспільство як си­стема руйнується. Стабільність продукту для життєзабезпечення у персо- ноцентристських цивілізаціях досягається через відсутність контролю і, власне, організації самого виробництва, натомість підтримується свобода і незалежність виробників матеріальних благ. У персоноцентристських ци­вілізаціях стабільність продукту для життєзабезпечення досягалася завдяки прийомам позаекономічного примусу лише невільної частини суспільства, тобто свобода одних забезпечувалася несвободою інших.

3.2.