§ 3. Тип держави в цивілізаціях Далекого Сходу.
Держава конфуніано-китайської цивілізації.
Конфуціано-китайська цивілізація об’єднує такі країни як КНР (Китайська народна республіка), Республіку Китай (Тайвань), КНДР (Корейська народно- демократична республіка), Республіку Корея (Південна Корея), В’єтнам, Сінгапур тощо.
Державний режим в цих країнах є відверто біхевіористичним, а державна влада - легітимною. Соціальною основою державної влади виступають ті верстви суспільства, що підтримують державу. Держава ж захищає власного виробника, а тому утворює потужну економічну основу своєї влади.
Морально-ідеологічна основа державної влади опирається на ідеологію конфуціанства.
Основною метою сучасної Китаю та країн, що належать до конфуціано- китайської цивілізації є модернізація країни та перетворення її на економічно- процвітаючу і водночас стабільну державу. Для цього, наприклад, китайці запозичують собі найкращі економічні та технологічні досягнення інших цивілізацій, відкидаю чи при цьому все зайве.
Це запозичення, як відомо, пройшло три етапи. Перший з них пов’язано з ім’ям доктора Сунь Ят Сена, який запозичив ідею поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Другий етап пов’язано з іменем Мао Цзедуна, який наголошував на тому, що потрібно використовувати стародавність на благо сучасності[66].
І, нарешті, третій етап пов’язано з діяльністю „батька китайських реформ” Ден Сяопіна, що розробив наступні принципи китайського шляху до соціалізму, що стали основними завданнями розвитку держави:
1) Орієнтація на національні традиції та особливості Китаю при будівництві соціалізму.
2) Боротьба з догматизмом: практика - критерій істини.
3) Першочергова увага розвитку науки і техніки.
4) Орієнтація на тривалий характер суспільних реформ (що пов’язано з економічною відсталістю країни).
5) Особливий акцент на розвитку економіки та виробничих сил.
6) Використання ринкової економіки в умовах існування загальних соціалістичних принципів управління.
7) Створення спеціальних економічних зон як засобу залучення іноземного капіталу та передових технологій.
8) Принцип політичної відкритості до зовнішнього світу[67].
Для реалізації зазначеної мети та завдань Китай наділяє свою державу відповідними функціями, а для реалізації останніх формує відповідний механізм. Так для вирішення третього завдання, в КНР утворено Комісію КНР з приводу науки, техніки та оборонної промисловості, яка займається пошуком та упровадженням новітніх технологій у китайську економіку.
Приклад 16.1.
М. Калашников про китайську цивілізацію.
Китай - це дуже складна система, що є набагато міцнішою та стійкою, аніж Радянський Союз. Ця імперія складається не лише з держави - у ній є й
могутня діаспора, щупальці якої поширюються на більшу частину світу, і таємні організації, що, на відміну від держави, думають насамперед про майбутнє, аніж про сьогодення. В Китаї існує і правляча партія, котра запозичила собі досвід не лише тоталітарних машин XX століття, а й тисячолітній досвід владарів Піднебесної. Китай не можна вважати державою в західному, надто примітивному значенні цього слова. В Китаї поєднуються речі та явища, поєднання яких здатне звести з розуму будь-кого з Заходу.
Джерело: Калашников М. Вперёд в СССР-2. - М.: Яуза, Эксмо, 2003. - С. 97.
І хоча кар’єрне зростання ще трьома способами: за прямою вказівкою імператора; за протекцією великих сановників; за правом „тіні” (Заслуг або родовитості предків), основним для переважної більшості чиновників залишався шлях, що вів через державні екзаменаційні іспити.
Зараз же екзаменаційна влада існує у формі державної атестації службовців.
Формою правління в державах конфуціано-китайської цивілізації є республіка. Форма державно-територіального устрою - унітарна держава, що носить як простий характер (В’єтнам, обидві Кореї тощо), так і складний (КНР).
Політичним режимом країн зазначеної цивілізації є авторитарний.
Це виходить ще з раннього конфуціанства, адже сам Конфуцій сказав: „Хай державець буде державцем, слуга - слугою, батько - батьком і син - сином”[68] [69]. Упорядковане таким чином суспільство повинно складатися з двох основних категорій, верхів та низів, - тих, хто розмірковує та керує, і тих, хто працює і кориться. Апологети конфуціанства були глибоко переконаними, що сам народ не розуміє власних інтересів і не здатен жити без батьківського піклування конфуціанців-управителів. Однією з найважливіших складових соціального порядку Конфуцій вважав сувору покору старшим. Будь-хто із старших: батько, чиновник, цар є незаперечним авторитетом для молодшого, підлеглого, підданого. Сліпа покора його волі, слову чи бажанню стає елементарною нормою для молодших та підлеглих як в рамках держави, так і в рамках родини, клану, корпорації. Не випадково, що сам Конфуцій називав державу великою родиною, а родину - малою державою.Держава буддійсько-японської цивілізації.
Буддійсько-японська цивілізація уособлюється лише в Японії.
Характеризуючи державний режим цього типу, слід мати на увазі, що,
здебільшого він є біхевіористичним. Соціальною основою державної влади служать ті верства суспільства, що підтримують державу, насамперед, чиновництво.
Економічною - державна власність, що формується за рахунок оподаткування приватних підприємств та виробничих кооперативів. Саме тому держава буддійсько-японської цивілізації є достатньо легітимною. Символом цієї держави є імператор. Морально-ідеологічною основою державної влади є синтоїзм (обожнення японського імператора) та буддійські традиції. Саме останні підтримують та зміцнюють в Японії етику мирського аскетизму, працелюбності, бережливості, накопичення, повагу до старших, патерналізму та відданості державі.
Для буддизму характерним було те, що він не проповідував рецептів перетворення рукотворного світу. Соціальний та політичний світ для буддизму є кращим з усіх відомих світів.
Людина ж повинна або пристосуватися до них, або відійти у нірвану - вічний сон без сновидінь.На відміну від конфуціано-китайського, буддійсько-японський тип держави в часи свого формування орієнтувався не на освічене чиновництво, а на аристократію з її індивідуалізмом та вольовими якостями - мужністю, рішучістю та відданістю князю-дайміо. По суті, чиновництво Японії, на відміну від китайського, було не стільки професійно-бюрократичним, скільки аристократичним і кодекс честі японських самураїв Бусі-до був кодексом честі японських чиновників.
На сьогодні Японія переживає таку саму кризу, що й більшість індустріально- розвинених країн. Саме тому вона ставить собі за мету подальшу демократизацію політичної і правової системи.
Для досягнення цієї мети вона повинна виконати низку завдань:
1) Переглянути роль кожної з палат свого парламенту: як Палати Представників, так і Палати Радників.
2) Реформувати порядок формування інституту прем’єр-міністра. Для цього, зокрема пропонується, як один з варіантів, всенародні вибори прем’єр-міністра.
3) Регламентувати партійне життя на рівні Конституції в силу того, що парламентська демократія є неможливою без політичних партій[70].
Для виконання зазначених завдань, держава наділяється відповідними функціями і утворює певний механізм.
Державний механізм Японії складається з державного апарату та відповідних державних установ. Державний апарат формується з органів законодавчої (Парламент), виконавчої (Кабінет міністрів) та судової (Верховний Суд) влади. Главою держави також є імператор.
В Японії є сильною насамперед виконавча гілка влади, адже саме чиновники винесли на собі хаос післявоєнного періоду. Зв’язок правлячої Християнсько- демократичної партії з бюрократичної системою забезпечив згладження законодавчого процесу і ефективну реалізацію партійного політичного курсу, що стало передумовою швидкого економічного розвитку.
Формою правління в Японії є обмежена представницька та конституційна монархія. За формою державно-територіального устрою вона є унітарною державою. В країні панує демократичний політичний режим. Проте державно- політичний режим є соціалістським. З точки зору публічного виміру, внаслідок історичних передумов в державі буддійсько-японської цивілізації склалася олігархічна система у формі соціальної олігархії. Проте тут спостерігається декілька різновидів еліти. Це і промислові клани-квайбацу, і правляча Ліберально- демократична партія, котра, хоча і втратила абсолютну владу, проте ще залишається досить впливовою силою, і злочинні угруповання якудза тощо.
Правова система Японії належить до далекосхідної групи правових система, що входить до сім’ї звичаєвого права.
Питання для самоконтролю.
1. Які країни входять до конфуціано-китайської цивілізації ?
2. Які гілки влади виділяв Сунь Ят Сен?
3. Які країни належать до буддійсько-японської цивілізації ?
Еще по теме § 3. Тип держави в цивілізаціях Далекого Сходу.:
- § 5. Тип держави в цивілізаціях Африки й Латинської Америки.
- § 4. Тип держави в релігійних цивілізаціях Азії.
- §2. Виникнення і розвиток феодальних держав Далекого Сходу
- §2. Держава в країнах Близького Сходу
- § 1. Тип держави
- 3.2.2. Генетичний тип держави
- 3.2.3. Структурний тип держави
- ГЛАВА 14. Тип держави: сутність, класифікація і структура.
- ї 1. Cоветский строй: тип общества и тип государства
- 1. Cоветский строй: тип общества и тип государства
- Цивілізація та її типи
- Тенденції якісної зміни змісту діяльності держави. Характеристика концепцій держави (деспотична, поліцейська, соціологічна, легістська, правова, ліберальна держава, держава-арбітр та інші)
- §3. Особливості суспільного ладу країн Стародавнього Сходу
- §2. Державний механізм країн Стародавнього Сходу